Рішення № 56813710, 24.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2016Справа № 910/3220/16

Суддя Господарського суду міста Києва Павленко Є.В., за участі секретаря судового засідання Коновалова С.О., розглянувши матеріали справи за позовом приватного акціонерна товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (далі - Товариство) до комунального підприємства "Київпастранс" (далі - Підприємство) про стягнення 295 034,80 грн.

за участі представників:

позивача: Сакун А.О., довіреність № 130116-1/с від 13 січня 2016 року,

відповідача: Гуржія Є.О., довіреність № 06-5/05 від 11 січня 2016 року,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У лютому 2016 року Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом про стягнення з Підприємства заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у розмірі 295 034,80 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач, як юридична особа, працівник якої винний в ДТП, всупереч вимогам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України "Про страхування" ухиляється відшкодувати позивачу шкоду, завдану працівником Підприємства внаслідок ДТП.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26 лютого 2016 року за вищезазначеним позовом порушено провадження в справі № 910/3220/16 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 10 березня 2016 року.

У судових засіданнях 10 березня 2016 року та 17 березня 2016 року судом оголошувалась перерва до 17 березня 2016 року та 24 березня 2016 року відповідно.

У судовому засіданні 24 березня 2016 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві та письмових поясненнях по справі, поданих через канцелярію суду 24 березня 2016 року. Позов просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у даному судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, надавши пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на повну заяву та додаткових письмових поясненнях, поданих до суду 24 березня 2016 року через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва, в основу яких покладено сумніви Підприємства щодо чинності страхового свідоцтва та заяви на страхування, які є додатками до генерального договору добровільного страхування наземного транспорту від 1 квітня 2015 року № 90/15-Тз/Ц1 (далі - договір страхування). Також представник відповідача стверджував про невідповідність суми страхового відшкодування розміру понесених страхувальником позивача збитків та про необґрунтованість нарахування вказаної суми.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій поданих учасниками процесу документів їх оригіналам, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

1 квітня 2015 року між Товариством та товариством з обмеженою відповідальністю «ЗД Транс» укладено договір страхування, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом та іншим майном, в казаним у кожному окремому страховому свідоцтві, яке є невід'ємною частиною договору страхування.

Судом встановлено, що страхувальник звернувся до позивача з заявою на страхування автомобіля марки «Toyota Саmry», державний номерний знак НОМЕР_1.

По відношенню до кожного окремого застрахованого ТЗ договір набуває чинності з 00 годин 00 хвилин дати, зазначеної у відповідному страховому свідоцтві, як дата початку його дії, але не раніше 00 годин 00 хвилин дати, наступної за датою сплати страхового платежу в розмірі та в строк, що зазначені в такому страховому свідоцтві, як дата закінчення його дії з урахуванням того, що у випадку сплати страхового платежу за окремим ТЗ частинами, по відношенню до кожного окремого ТЗ договір набуває чинності з 00 годин 00 хвилин дати, зазначеної у відповідному страховому свідоцтві, як дата початку періоду страхування, але не раніше 00 годин 00 хвилин дати, наступної за датою надходження першої частини страхового платежу, вказаного в страховому свідоцтві, на поточний рахунок страховика, та діє до 24 годин 00 хвилин дати, зазначеного у цьому страховому свідоцтві, як дата закінчення періоду страхування. Також у разі, якщо наступна частина страхового платежу за окремим ТЗ, зазначена у страховому свідоцтві, не сплачена або сплачений не в повному розмірі, у строк, визначений у страховому свідоцтві, зобов'язання страховика щодо цього ТЗ починають діяти з 00 годин 00 хвилин дати, наступної за датою сплати чергової частини страхового платежу у повному розмірі за таким ТЗ (пункт 23 договору страхування).

З наявної в матеріалах справи копії страхового свідоцтва від 1 квітня 2015 року № 2 вбачається, що строк його дії становить 12 місяців, а саме з 00 годин 00 хвилин 1 квітня 2015 року по 24 годину 00 хвилину 31 березня 2016 року (пункт 10 страхового свідоцтва). Також у пункті 8 страхового свідоцтва вказано порядок сплати страхових платежів у відповідних розмірах та у визначені строки. Дослідивши наявну в матеріалах справи копію витягу з картки рахунку контрагента товариства з обмеженою відповідальністю «ЗД Транс», судом встановлено, що страхувальником сплачено Товариству передбачені договором страхування страхові платежі.

З вищевикладеного слідує, що позивач взяв на себе зобов'язання компенсувати будь-яке пошкодження або знищення автомобіля марки «Toyota Саmry», державний номерний знак НОМЕР_1 (застрахований автомобіль), його окремих складових частин чи додаткового обладнання, зокрема, внаслідок ДТП.

Отже сторонами договору страхування вчинено всі передбачені його умовами дії, що свідчить про чинність укладеного договору страхування, а тому твердження відповідача про невідповідність або неповноту вказаних вище документів відхиляються судом через їх безпідставність. Крім того, Підприємством не надано належних доказів його звернення до суду за захистом свого порушеного внаслідок укладання між позивачем та страхувальником договору страхування права.

Судом встановлено, що 14 червня 2015 року в місті Києві по вулиці Мельникова (вулиця Герцена), сталася ДТП за участі застрахованого автомобіля, під керуванням ОСОБА_3, та тролейбуса б/н НОМЕР_2, власником якого є Підприємство, під керуванням ОСОБА_4 Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією довідки відділу Державної автомобільної інспекції Шевченківського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві № 65960121.

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 24 червня 2015 року в справі № 761/16976/15-п водія тролейбуса б/н НОМЕР_2 ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (копія даної постанови наявна в матеріалах справи).

З матеріалів справи вбачається, що 14 червня 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю «ЗД Транс» (власник автомобіля застрахованого автомобіля) звернулося до позивача із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу на підставі укладеного між даними суб'єктами господарювання договору страхування.

Відповідно до складеного 24 червня 2015 року судовим експертом-автотоварознавцем ОСОБА_5 висновку № 329/15 вартість матеріального збитку, завданого власнику застрахованого автомобіля, складає 273 180,41 грн.

Однак, як встановлено судом та не спростовано Товариством, страховий акт від 7 липня 2015 року №90\15-Тз\Ц1-2-1-1, страховий акт від 8 липня 2015 року №90\15-Тз\Ц1-2-1-2, страховий акт від 4 серпня 2015 року №90\15-Тз\Ц1-2-1-3 та страховий акт від 28 жовтня 2015 року №90\15-Тз\Ц1-2-1-4, в яких міститься розрахунок розміру страхового відшкодування, складені позивачем на підставі рахунка-фактури від 24 червня 2015 року №00000211, рахунку від 28 липня 2015 року № ВДиС-0017280 та рахунку від 13 жовтня 2015 року № ВДиС-0023067 (належні копії зазначених документів наявні в матеріалах справи).

З матеріалів справи також вбачається, що сума даного страхового відшкодування в розмірі 295 034,80 грн. сплачена Товариством страхувальнику шляхом перерахування цієї суми на рахунок ремонтного СТО, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжного доручення від 7 липня 2015 року № 35 на суму 140 000,00 грн., платіжного доручення від 8 липня 2015 року № 26096 на суму 67 164,14 грн., платіжного доручення від 5 серпня 2015 року № 29493 на суму 14 771,04 грн., платіжного доручення від 10 липня 2015 року № 26538 на суму 55 903,20 грн.

Позивач, посилаючись на положення статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування", вказує, що до нього, як страховика, який здійснив виплату страхового відшкодування перейшло право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за заподіяний збиток - Підприємство, що зумовило звернення Товариства з даним позовом до суду.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Підприємство вказувало на відсутність акту огляду пошкодженого транспортного засобу, що, на його думку, унеможливлює встановлення дійсного розміру понесених страхувальником збитків. Крім того, зауважував на тому, що деталі та замінні запчастини закуповувались не у авторизованого СТО «Тойоти». Під час судових засідань представник відповідача також звертав увагу суду на той факт, що позивач не надав належних доказів на підтвердження повноважень експерта, який складав наявний в матеріалах справи висновок.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Приписами статті 990 ЦК України передбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Таким чином, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Зі змісту вищезазначених нормативних приписів чинного законодавства вбачається, що право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування, тобто вимога до винної особи по суті має регресний характер.

Цивільним кодексом України встановлено, що цивільно-правова відповідальність виникає лише за наявності вини особи. Цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішенням суду (п. 5 ст. 11 ЦК України).

Наявною у матеріалах справи копією Шевченківського районного суду міста Києва від 24 червня 2015 року в справі № 761/16976/15-п встановлено вину ОСОБА_4 у спричиненні ДТП під час керування тролейбусом б/н НОМЕР_2.

Відповідно до статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Правила частини 2 статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За статтею 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.

На момент скоєння ДТП водій ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах із комунальним підприємством "Київпастранс", що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Даний факт не заперечувався представниками сторін у судових засіданнях.

Таким чином, відповідач є відповідальною особою за завдані збитки власнику застрахованого автомобіля.

Як визначено пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Згідно статті 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Статтею 25 Закону України "Про страхування" передбачено, що виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що визначається страховиком.

За пунктом 2 статті 36.2. Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

Положеннями статті 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страхова сума - це грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку, а страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Наведеною статтею також визначено, що при страхуванні майна страхова сума встановлюється в межах вартості майна за цінами і тарифами, що діють на момент укладання договору, якщо інше не передбачено договором страхування.

При цьому, страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Також зазначена стаття визначає, що страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, якщо це передбачено договором страхування.

Виходячи з вимог частин 2, 3 статті 22, статті 1166 та частини 2 статті 1192 ЦК України, розмір реальних збитків не може бути меншим реальної вартості робіт виконаних або таких, які особа, яка зазнала збитків, мусить виконати з метою відновлення пошкодженої речі, що відповідає загальному правилу відшкодування збитків в повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач, у відповідності до чинного законодавства, умов договору страхування та заяви страхувальника, виплатив на рахунок ремонтного СТО суму страхового відшкодування у загальному розмірі 295 034,80 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень.

У постановах Верховного Суду України від 12 березня 2012 року у справі №3-12гс12 та від 7 листопада 2011 року у справі № 3-118гс11 зазначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних витрат переходить право регресу, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року в справі №905/4194/13, в якій вказано, що достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП, є платіжні доручення та рахунки на сплату послуг з ремонту пошкодженого ТЗ, а звіт про оцінку ТЗ є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення ТЗ. Реальним підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику є саме платіжне доручення.

Окрім того, у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2015 року №3-50гс15 зазначено, що Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Вищевстановлені судом обставини спростовують доводи відповідача, покладені в основу його заперечень проти позову. Одночасно суд зазначає, що умовами укладеного договору страхування не передбачено обмежень страхувальника та страховика у виборі контрагентів для проведення відновленого ремонту та придбання деталей і замінних запчастин. Наданими до суду Товариством актами виконаних робіт підтверджується безпосередньо факт здійснення відновлювального ремонту. Крім того, твердження відповідача щодо відсутності актів огляду застрахованого автомобіля за висновком суду є безпідставними, оскільки матеріали справи містять належним чином засвідчені копії акту огляду ТЗ від 1 квітня 2015 року та акт огляду ТЗ від 22 червня 2015 року. Щодо заперечень відповідача про ненадання сертифікату суб'єкта оціночної діяльності, яким складено висновок № 329/15 від 24 червня 2015 року, то зазначене спростовується наявною в матеріалах справи копією кваліфікаційного свідоцтва від 13 липня 2012 року № 49.

Отже, враховуючи те, що позивач має право на відшкодування фактично понесених ним витрат по виплаті страхового відшкодування у розмірі 295 034,80 грн., який підтверджено належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документів на підтвердження сплати позивачу зазначеної суми або обґрунтованих заперечень, суд дійшов висновку про законність та доведеність вимог Товариства до Підприємства щодо стягнення даної суми грошових коштів.

За таких обставин даний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Частиною 1 статті 49 ГПК України передбачено, що витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з комунального підприємства "Київпастранс" (04070, місто Київ, Набережне шосе, 2, ідентифікаційний код 31725604) на користь приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Арсенал Страхування" (03056, місто Київ, вулиця Борщагівська, будинок 154, ідентифікаційний код 33908322) 295 034 (двісті дев'яносто п'ять тридцять чотири) грн. 80 коп. відшкодування матеріальної шкоди (виплати страхового відшкодування), а також 4 425 (чотири тисячі чотириста двадцять п'ять) грн. 52 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29 березня 2016 року

Суддя Є.В. Павленко