Рішення № 56813384, 24.03.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/16/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2016 справа № 908/540/16

за позовом державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація Центральна служба Української державної будівельної експертизи» (01133, м. Київ, бульвар Л.Українки, буд. 26)

до відповідача ОСОБА_1 автомобільних доріг у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50)

про стягнення 56534,38 грн.

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 18.02.2016 р., паспорт серії СО № 661299 від 29.05.2001 р.;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 177/16 від 10.09.2015 р.;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 25.02.2016 р. звернулося державне підприємство «Спеціалізована державна експертна організація Центральна служба Української державної будівельної експертизи» з позовною заявою до ОСОБА_1 автомобільних доріг у Запорізькій області про стягнення 56534,38 грн., які складаються з: 31573,69 грн. основного боргу, 3819,98 грн. пені, 1614,15 грн. 3% річних та 19526,56 грн. інфляційних втрат. Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобовязань за договором № 28-0403-13/518Д-13 від 20.12.2013 р. на виконання експертизи проекту будівництва, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 31573,69 грн. Враховуючи умови договору та приписи діючого законодавства за порушення відповідачем зобовязань за договором позивачем нараховані до стягнення пеня, 3% річних та інфляційні втрати. В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на ст.ст. 96, 526, 527, 530, 625, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Ухвалою суду від 26.02.2016 року порушено провадження у справі № 908/540/16, присвоєно справі номер провадження 18/16/16, судове засідання призначене на 24 березня 2016 р. Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу, за наявними у справі матеріалами та закінчений 24.03.2016 р., судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Представник позивача надав суду документи, витребувані судом; підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, що викладені у позові; просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, свою правову позицію виклав у відзиві № 09/540-1 від 24.03.2016 р. Заперечення вмотивовані наступним: ОСОБА_1 автомобільних доріг у Запорізькій області є державною організацією, що належить до сфери управління Державного агентства автомобільних доріг України, підвідомча їй та здійснює функції з управління автомобільними дорогами загального користування та фінансовими ресурсами на регіональному рівні. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 04.06.2014 р. кошти для оплати послуг по виконанню експертизи проекту будівництва «Капітального ремонту автомобільних доріг» залучені в державний бюджет під державні гарантії Державним агентством автомобільних доріг. Прострочення оплати за договором відбулося внаслідок відсутності бюджетного фінансування, про що свідчить довідка Управління Державної казначейської служби України в Жовтневому районі м. Запоріжжя від 23.03.2016 р. На виконання своїх обовязків, щодо оплати наданих послуг, відповідачем протягом 2014-2015 років постійно проводились заходи щодо отримання коштів з бюджету для сплати заборгованостей, тобто прострочення виконання зобовязання сталося не з вини відповідача. З урахуванням викладеного відповідач просив суд, враховуючи положення ст. 233 ГК України, зменшити розмір пені на 90%.

Представник позивача заперечив проти зменшення розміру штрафних санкцій на 90% через відсутність вини в діях ОСОБА_1 автомобільних доріг України з огляду на приписи статті 617 ЦК України, статті 218 ГК України та пункту 5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013 р. (з наступними змінами).

Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Спеціалізована державна експертна організація Центральна служба Української державної будівельної експертизи» в особі директора філії державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація Центральна служба Української державної будівельної експертизи «Укрдордержбудекспертиза» (виконавець, позивач у справі) та ОСОБА_1 автомобільних доріг у Запорізькій області (замовник, відповідач у справі) 20.12.2013 р. уклали договір на виконання експертизи проекту будівництва № 28-0403-13/518Д-13 (надалі договір).

Пунктом 1.1 договору встановлено, що замовник доручає виконавцю провести експертизу будівництва щодо дотримання вимог до міцності, надійності та довговічності будинків і споруд, їх експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, екології, пожежної безпеки, енергозбереження, кошторисна частина (надалі Експертиза). Назва проекту будівництва: робочий проект «Капітальний ремонт автомобільної дороги Т-08-05 Камянка-Дніпровська-Велика Білозерна-Веселе до автодороги М-14 на ділянці км 51+665 (Запорізька область)».

Результати робіт надаються замовнику у вигляді письмового звіту за результатами проведеної експертизи відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 560 від 11.05.2011 р. «Про затвердження Порядку затвердження проектів будівництва і проведення їх експертизи та визнання такими що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» та ДСТУ-Н Б А.2.2-10:2012 «Настанова з організації проведення експертизи проектної документації на будівництво» (п. 1.2 договору).

Пунктом 2.2 договору встановлено, що вартість проведення експертизи виконавцем за цим договором складає 31573,69 грн.

Пунктом 2.4 договору встановлено, що замовник у строк не більше пяти календарних днів з дня підписання акта приймання-передачі виконаних робіт зобовязується відповідно до цього акту здійснити на користь виконавця оплату у розмірі 100% вартості виконаних робіт за договором.

Відповідно до п. 3.1.3 договору замовник зобовязаний прийняти та оплатити роботи виконавця в порядку та строки, передбачені даним договором.

Проведення експертизи здійснюється виконавцем у строк: 30 календарних днів (п. 4.1 договору).

Згідно з п. 5.1 договору приймання замовником виконаних робіт за цим договором оформляється актом приймання-передачі виконаних робіт (далі Акт).

Пунктом 9.1 договору встановлено, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками та діє до 31.12.2014 р., а в частині розрахунків до повного виконання сторонами передбачених договором.

У звязку із зміною платіжних реквізитів замовника сторонами підписана додаткова угода № 1 від 27.01.2014 р.

На виконання умов договору позивачем для замовника виконано експертизу проекту будівництва «Капітальний ремонт автомобільної дороги Т-08-05 Камянка-Дніпровська-Велика Білозерна-Веселе до автодороги М-14 на ділянці км 51+665 (Запорізька область)», про що сторонами 02.06.2014 р. складено Акт прийому-передачі виконаних робіт. Загальна вартість робіт, відповідно до п. 4 Акту склала 31573,69 грн. Сторони претензій одна до одної не мають (арк.с. 19).

Відповідач зобовязання щодо вчасної та повної оплати наданих послуг не здійснив, будь-яких претензій щодо якості наданих послуг не заявляв, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 31573,69 грн.

У звязку з наявністю прострочення виконання зобовязання щодо оплати наданих послуг, позивач 31.03.2014 р. спрямував на адресу відповідача претензію № 245 від 28.03.2014 р. з проханням у строк до 18.04.2014 р. здійснити оплату.

Внаслідок неотримання від відповідача оплати вартості наданих послуг, позивач за захистом своїх порушених прав та законних інтересів звернувся з позовом до суду.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором на виконання експертизи проекту будівництва від 20.12.2013 р. № 28-0403-13/518Д-13 у розмірі 31573,69 грн. підлягають задоволенню виходячи з наступного:

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Аналогічні приписи містять ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Нормами ст. 901 ЦК України встановлено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобовязання.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобовязання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обовязок щодо оплати наданих послуг проведення експертизи проекту будівництва у розмірі 31573,69 грн., у встановлений договором строк, не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений позивачем. Розмір заборгованості в сумі 31573,69 грн. відповідає даним бухгалтерського обліку сторін спору та підтверджується двосторонньо підписаним актом звірки взаєморозрахунків станом на 12.03.2016 р. (доданий до відзиву).

Отже, вимога позивача про стягнення із відповідача 31573,69 грн. заборгованості за надані послуги задовольняється судом.

За порушення відповідачем строків оплати наданих послуг, позивач, враховуючи положення п. 6.2 договору, просив стягнути 3819,98 грн. пені за період прострочення з 08.06.2014 р. по 07.12.2014 р.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Пунктом 6.2 договору встановлено, що у разі порушення строків виконання своїх зобовязань за цим договором винна сторона сплачує на користь іншої сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, від вартості робіт за цим договором за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання. Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Проаналізувавши норми наведеного діючого законодавства України та умови договору суд дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок суми пені у розмірі 3819,98 грн. є вірним та виконаним з дотриманням вказаних норм права та умов договору, тому вимога позивача щодо стягнення пені у розмірі 3819,98 грн. за період з 08.06.2014 року по 07.12.2014 року судом задовольняється.

За порушення виконання відповідачем грошового зобовязання з оплати наданих послуг позивач, посилаючись на приписи ст. 625 ЦК України, просив стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1614,15 грн. за період з 08.06.2014 р. по 19.02.2016 р. та 19526,56 грн. інфляційних втрат за період з липня 2014 р. по січень 2016 р. (включно).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних суд визнав виконаним невірно через допущену помилку при визначенні кількості днів в році, а саме позивачем не враховано, що 2016 рік є високосним, у звязку із чим позовні вимоги про стягнення 3% річних за вказаний позивачем період задовольняються в частині стягнення 1613,80 грн., в частині стягнення 0,35 грн. 3% річних у позові відмовляється.

Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат суд визнав виконаними вірно, а вимогу про стягнення 19526,56 грн. інфляційних втрат за період з липня 2014 р. по січень 2016 р. (включно), такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказів оплати наявної заборгованості, пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідач суду не надав; доказів, які б спростовували повністю або частково позицію позивача також суду не надано.

Стосовно прохання відповідача про застосування положень ст. 233 ГК України, через відсутність бюджетного фінансування, тобто через відсутність його вини, суд зазначає наступне:

У відповідності зі ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу...

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідач хибно розуміє правові конструкції про зменшення штрафних санкцій та про відсутність вини, оскільки вони є взаємовиключними. Особа не несе жодної відповідальності, ні у вигляді штрафних санкцій (ст.549 ЦК України), ні у вигляді компенсаційних санкцій (ст. 625 ЦК України), при відсутності її вини (ст.ст. 614, 617 ЦК України, ст. 218 ГК України) і, в такому випадку, мова йде про звільнення від відповідальності, а не про зменшення будь-яких санкцій. Штрафні санкції можуть зменшуватися не внаслідок відсутності вини, а в наслідок їх надмірно великого розміру та інших обставин, що заслуговують на увагу у кожному конкретному випадку (ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України).

Аргументи відповідача про відсутність вини щодо своєчасності внесення платежів за надані послуги з виконання експертизи проекту будівництва судом спростовуються виходячи з наступного: згідно з практикою Європейського суду з прав людини «відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є виправданням бездіяльності» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005, «Бакалов проти України» від 30.11.2004).

Помилковість позиції відповідача про те, що відсутність бюджетних коштів є підставою для звільнення від відповідальності за неналежне виконання грошового зобов'язання, підтверджується також викладеним у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 р. у справі № 11/446 та постанові Вищого господарського суду України від 23.08.2012 р. у справі № 15/5027/715/2011.

Крім того в п. 1.10 Постанови Пленуму ВГСУ № 14 від 17.12.2013 р. визначено що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведене, відсутність бюджетних коштів або їх невчасне перерахування розпорядником бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав для застосування положень ст. 233 ГК України.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги задовольняються судом частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з ОСОБА_1 автомобільних доріг у Запорізькій області (69095, м. Запоріжжя, вул. Українська, буд. 50, ідентифікаційний код 25891336) на користь державного підприємства «Спеціалізована державна експертна організація Центральна служба Української державної будівельної експертизи» (01133, м. Київ, бульвар Л. Українки, будинок 26, ідентифікаційний код 35691621) 31573,69 грн. (тридцять одну тисячу пятсот сімдесят три грн. 69 коп.) основного боргу, 3819,98 грн. (три тисячі вісімсот девятнадцять грн. 98 коп.) пені, 1613,80 грн. (одну тисячу шістсот тринадцять грн. 80 коп.) 3% річних, 19526,56 грн. (девятнадцять тисяч пятсот двадцять шість грн. 56 коп.) втрат від інфляції, 1377,99 грн. (одну тисячу триста сімдесят сім грн. 99 коп.) судового збору. Видати наказ.

3.В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 28 березня 2016 р.

Суддя В.В. Носівець