Рішення № 56812921, 28.03.2016, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 березня 2016 р. Справа № 903/1293/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Мегабанк"

до відповідача-1 Другого відділу державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції

відповідача-2 Управління державної казначейської служби України у м. Луцьку

про стягнення 294 510 грн. матеріальної шкоди

Головуюча суддя Костюк С.В.

Судді Бондарєв С. В.

ОСОБА_1

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача: н/з;

від відповідача 1: ОСОБА_2, дов. б/н від 16.07.2015 року;

від відповідача 2: ОСОБА_3, дов. №01-37/617 від 22.03.2016 року;

від прокуратури: ОСОБА_4, посвідчення № 036272.

Права та обовязки учасникам судового процесу розяснено відповідно до ст. ст. 20,22 ГПК України.

Відводу складу суддів не заявлено.

Клопотання про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами не поступило.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть: Позивач ПАТ "Мегабанк" звернувся з позовом про стягнення з Державного бюджету 107 905,00 грн. матеріальної шкоди завданої незаконними діями Другого відділу ДВС Луцького МУЮ.

При обґрунтуванні заявленої вимоги вказує, що Постановою Волинського окружного адміністративного суду у справі №876/3582/15 від 27.02.2015 року було частково задоволено позов ПАТ "Мегабанк", визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця 2-го відділу ДВС Луцького МУЮ про звільнення майна боржника з-під арешту, розшуку від 03.09.2014 року (в/провадження №44547653), в частині вимог про стягнення майнової шкоди відмовлено, оскільки зазначена вимога заявлена передчасно. Також зазначено, що вимога про стягнення майнової шкоди має вирішуватись при розгляді цивільної справи №161/12387/14-ц.

При винесені Постанови суд першої та апеляційної інстанції виходячи з того, що Постанова про звільнення майна боржника з-під арешту, розшуку (орієнтування) є неправомірною і підлягає безумовному скасуванню, оскільки державний виконавець звільнив з-під арешту транспортний засіб, на який було накладено арешт в рамках інших виконавчих проваджень, чим грубо порушив положення ст.60 ЗУ "Про виконавче провадження".

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 10.03.2015 року у цивільній справі №161/12387/14-ц також не вирішено питання про стягнення на користь банку шкоди. Керуючись ч.2,3 ст.380 ЦПК України ПАТ "Мегабанк" звернувся із заявою про поворот виконання ухвали Луцького міськрайонного суду від 14.08.2014 року у справі за позовом ПП "Професійний робочий одяг" до ПП "Лучеськ Плюс", ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет застави.

Однак ухвалою Луцького міськрайонного суду від 19.10.2015 року відмовлено в задоволенні заяви ПАТ "Мегабанк" про стягнення з ПП "Професійний робочий одяг" на користь банку вартості майна в розмірі 107 905 грн. в порядку повороту виконання ухвали міськрайонного суду від 14.08.2014 року про затвердження укладеної між сторонами у даній справі мирової угоди, яка скасована ухвалою апеляційного суду Волинської області від 04.11.2014 року.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 25.11.2015 року ухвалу Луцького міськрайонного суду від 19.10.2015 року залишено без змін та зазначено, що ПАТ "Мегабанк" не вправі ставити питання про поворот виконання судового рішення, а у випадку порушення своїх прав може захистити їх в порядку, передбаченому нормами законодавства.

Вважає, що оскільки питання спірного транспортного засобу у цивільній справі №161/12387/14-ц вирішено, арешт з автомобіля марки FORD Transit (вантажний) 2007 року випуску номер кузову WFXXXTTFX7Y08252 днз.АС2048АМ знято всупереч вимогам закону, що призвело до його відчуження і унеможливило задоволити вимоги банку за рахунок реалізації цього автомобіля в межах процедури виконавчого провадження ВП №29667479.

Вказує, що зазначений автомобіль оцінено сторонами у справі №161/12387/14-ц в сумі 107 905 грн., тому враховуючи, що транспортний засіб відчужено ПП "Лучеськ-плюс" внаслідок протиправних дій 2-го відділу ДВС Луцького МУЮ, банку нанесено збитки в розмірі 107 905 грн., які просить стягнути з відповідача посилаючись на положення ст.ст.19,56 Конституції України, ст.22,1166 ЦК України, Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" №4901-VI від 05.06.2012 року та Порядок виконання рішень про стягнення коштів державних та місцевих бюджетів або боржників, затверджений ПКМ від 03.08.2011 року №845.

Відповідач у відзиві на позов вказує, що вимога позивача є безпідставною та необґрунтованою, підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди діями або бездіяльністю державного виконавця є правопорушення, що включає складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причиново-наслідковий зв'язок між ними.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України, розмір завданої шкоди відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 22 ЦК України до збитків відносяться доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

В заявленому позові, позивач просить відшкодувати збитки (не отриману вигоду, доходи) в розмірі 107 905 грн., які виникли внаслідок незаконних дій відповідача, що унеможливило здійснити процедуру звернення стягнення на майно боржника в межах виконавчого провадження №296667179.

Статтею 58 ЗУ "Про виконавче провадження" встановлено процедуру визначення вартості майна боржника, однак в межах ВП №296667179, оцінка транспортного засобу не проводилась.

Розмір збитків, які вимагає позивач, не відповідає зазначеному порядку встановлення вартості майна боржника для його реалізації в рахунок погашення заборгованості перед банком.

Оскільки звернення стягнення передбачає реалізацію арештованого майна в порядку передбаченому ст. 62 ЗУ "Про виконавче провадження", оцінка вартості арештованого майна є лише початковою, а ціна продажу визначається в результаті проведення прилюдних торгів, то розмір коштів, які передаються стягувачу на виконання рішення суду, становить суму отриману з реалізації майна з відрахуванням коштів на покриття витрат передбачених ст. 43 ЗУ "Про виконавче провадження", розподіл грошових сум здійснюється у черговості по мірі їх стягнення.

Водночас, позивач в обґрунтування розміру понесених йому збитків посилається на вартість транспортного засобу погоджену сторонами в межах укладеної між ними мирової угоди, яка затверджена ухвалою Луцького міськрайонного суду від 14.08.2014 року.

З огляду на вимоги щодо визначення розміру збитків за законом, зазначене посилання не відображає втраченої позивачем вигоди або неотримання прибутку за рахунок продажу майна боржника (транспортного засобу).

Також вказує, що ВП №29667479 не припинено, в його межах здійснюється виконавчі дії по примусовому виконанню рішення суду, зокрема, вживаються заходи щодо розшуку майна боржника на яке можливе стягнення.

При цьому зазначає, що на момент винесення постанови про звільнення з-під арешту та розшуку транспортного засобу, яка постановою окружного адміністративного суду від 27.02.2015 року визнана протиправною і скасована, ухвала суду від 14.08.2014 року, за якою боржник відчужив транспортний засіб, набула законної сили і третя особа набула право власності на дане майно в порядку ч. 1 ст. 334 ЦК України, а тому позивач не зміг би скористатися правом стягувача - задовольнити свої вимоги за рахунок майна, що належить боржнику, як це передбачено ч. 4 ст. 52 ЗУ"Про виконавче провадження".

З посиланням на ст. 34 ЗУ "Про дорожній рух" вказує, що реєстрація рухомого майна не має правовстановлюючого значення, ухвалою суду від 14.08.2014 року у справі № 161/12387/14-ц п.1.2 встановлено, що з моменту підписання даної мирової угоди право власності на автомобіль перейшло до ПП "Професійний робочий одяг".

Зазначає, що наслідки винесення постанови державного виконавця про звільнення з-під арешту та розшуку транспортного засобу не мали значення в заподіянні майнової шкоди позивачу.

При цьому посилається на п.9 рекомендацій президії ВГСУ від 29.12.2007 року №045/239 "Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України" від 01.04.1994 року №02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди". З врахуванням зазначеного в пояснені просить відмовити в позові.

Згідно ухвали суду від 14.03.2016 року за заявою позивача від 14.03.2016 року казначейську службу залучено відповідачем-2 у справі.

Відповідач-2 у відзиві на позов, зазначає, що виходячи зі змісту позовної заяви та загальних норм цивільно-правової відповідальності, позивач не обґрунтував достатнім чином факту спричинення йому матеріальної шкоди, а тому позов є безпідставним і задоволенню не підлягає.

Також вказує, що справа з вказаним предметом спору вже розглядалось у Волинському окружному адміністративному суді.

Прокурор у відзиві на позов вимоги позивача вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. При цьому посилається на те, що постановою адміністративного суду відмовлено у задоволені вимоги ПАТ "Мегабанк" в частині визнання дій Другого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції незаконними та стягненні матеріальної шкоди в сумі 107 905 грн., завданої незаконними діями. Тому вважає, що на момент пред'явлення позову до господарського суду вже існує рішення іншого суду,яке набрало законної сили між тими ж сторонами, про той ж предмет і з тих ж підстав, що є підставою для припинення провадження у справі згідно ст. 80 ГПК України.

Також вказує, що питання вартості транспортного не було предметом розгляду справи №161/12387/14-ц, по якій ухвалою Луцького міськрайонного суду від 14.08.2014 року була затверджена мирова угода між ПП "Професійний робочий одяг" та ПП "Лучеськ-Плюс", в якій вартість транспортного засобу визначена за домовленістю сторін.

Позивачем не надано доказів про проведення оцінки майна в порядку визначеному Законами України "Про оцінку майна, немайнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", "Про судову експертизу", тощо.

Вважає, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями Другого відділу ДВС та невиконанням рішення суду, оскільки виконання наказу господарського суду про стягнення коштів на користь банку триває.

З наведених у відзиві підстав, просить в позові відмовити.

12.03.2016 року подав додаткові пояснення на позов з врахуванням пояснень позивача від 23.02.2016 року.

Зокрема в даному поясненні вказує, що з врахуванням положень ст.ст.1173,1174 ЦК України, підставами для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді шкоди є: неправомірні дії чи бездіяльність цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою. Обовязок доведення зазначених підстав покладається на позивача. Однак позивачем не доведено складу цивільного правопорушення у діях 2-го відділу ДВС Луцького МУЮ, зокрема, заподіяння відповідачем шкоди (її розміру), причинно- наслідкового зв'язку між шкодою та діями відповідача, що полягають у винесенні постанови про звільнення з-під арешту, розшуку транспортного засобу; не встановлено факту неправомірності дій державного виконавця на момент розгляду даного спору, як це передбачено ч.2,3 п.9 розяснення ВГСУ від 01.04.1994 року №02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням шкоди». В поясненні посилається на судову практику викладену в Постановах ВГСУ від 08.04.2015 року у справі №904/5033/14, від 10.06.2015 року у справі №904/4404/14, від 07.10.2015 року у справі №906/270/15.

Позивач згідно заяви №80-01-79 від 14.01.2016 року, зареєстрованої судом 18.01.2016 року за вх.№01-54/404/16, на виконання вимог ухвали суду від 17.12.2015 року надав копії: Постанови про відкриття виконавчого провадження від 31.10.2015 року у ВП №29667479; Постанови про арешт коштів боржника у ВП №29667479 від 11.01.2013 року; Постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у ВП №29667479 від 11.01.2013 року; інформацію про виконавче провадження ВП №2967479.

Згідно заяви від 26.01.2016 року №80-01-163 долучив довідку про вартість майна від 22.01.2016 року, відповідно до якої вартість колісного транспортного засобу вантажного фургону С-1 марки FORD Transit, 2007 року випуску станом на 22.01.2016 року в залежності від модифікації становить відповідно 294 510 грн., 304 070 грн., 327 120 грн.

23.02.2016 року подав додаткові пояснення з врахуванням відзиву відповідача. До пояснення додав документи в підтвердження виконання виконавчого листа Київського райсуду м.Харкова №2018/6-21 від 01.04.2014 року про стягнення з позичальника - ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором в сумі 328 759,37 дол. США та 285 907,62 грн., по якому ПП Лучеськ Плюс виступило поручителем.

14.03.2016 року позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої просить стягнути з відповідача-1 294 510 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконними діями Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського Управління юстиції шляхом безспірного списання цієї суми органами Державної казначейської служби з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України на відшкодування шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб.

Заяву про збільшення суми позову обґрунтовує тим, що реальна вартість втраченого майна на момент розгляду справи становить 294 510 грн. Враховуючи, що транспортний засіб відчужено ПП «Лучеськ-плюс» внаслідок протиправних дій Другого відділу ДВС Луцького МУЮ, ПАТ «Мегабанк» завдано збитки в розмірі 294 510 грн., які слід стягнути з відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справ збільшити розмір позовних вимог. Тому враховуючи положення даної статті, суд розглядає спір про стягнення з відповідача-1 матеріальної шкоди в розмірі 294 510 грн.

Відповідно до заяви №80-01-524 від 18.03.2016 року просить розгляд справи 22.03.2016 року проводити без участі представника позивача.

З матеріалів справи, пояснень наданих в ході її розгляду слідує, що вимогу про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 294 510 грн. позивач обґрунтовує наявністю усіх елементів необхідних для відшкодування шкоди, посилаючись на норми Цивільного та Господарського кодексів, ЗУ "Про виконавче провадження" та "Державну виконавчу службу", роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 року №02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди".

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно статті 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини 3 статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" шкода, заподіяна державним виконавцем юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Положеннями частини 2 статті 87 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що збитки, завдані державним виконавцем юридичним особам під час проведення виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому законом.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу (стаття 1173 Цивільного кодексу України).

На відміну від загальної норми статті 1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача шкоди), спеціальні норми статті 1173 Цивільного кодексу України допускають можливість відшкодування шкоди незалежно від вини органу державної влади та його посадової або службової особи.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

За приписами статті 1173 Цивільного кодексу України відшкодовуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади. У разі наявності лише незаконної бездіяльності державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави для її відшкодування.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

З матеріалів справи, вбачається, що позивач заподіяння збитків обґрунтовує неправомірними діями державної виконавчої служби, а саме, винесенням Постанови про звільнення з-під арешту та розшуку транспортного засобу.

Згідно ч.2,3 п.9 розяснень Вищого арбітражного суду України від 01.04.1994 року №02-5/215 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням шкоди» при розгляді позовів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій державних виконавців при виконанні судового рішення, слід враховувати, що згідно зі ст.82 ЗУ «Про виконавче провадження» на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби або відмову від вчинення ними дій може бути подано скаргу до начальника відповідного органу державної виконавчої служби або відповідного суду. Отже, факт неправомірності дій державного виконавця або інших посадових осіб державної виконавчої служби на момент розгляду господарським судом спору про відшкодування шкоди повинен вже бути встановлений відповідними засобами доказування.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 27.02.2015 року по справі №803/2426/14, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.10.2015 року, на яку посилається позивач, як на встановлений факт, визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Другого відділу ДВС Луцького МУЮ ОСОБА_7 від 03.09.2014 року про звільнення з під арешту та розшуку транспортного засобу у ВП №44547653. В частині вимог про визнання незаконними дій Другого відділу ДВС Луцького МУЮ в відмовлено, посилаючись на те, що права позивача порушені постановою про звільнення майна боржника з-під арешту, розшуку (орієнтування), а не діями щодо її винесення.

З чого слідує, що факту неправомірних дій державного виконавця або інших посадових осіб державної виконавчої служби на момент розгляду господарським судом даного позову не встановлено.

Щодо розміру нанесеної шкоди, то як слідує з матеріалів справи, при подачі позову позивач просив стягнути шкоду у розмірі 107 905 грн., виходячи з вартості транспортного засобу, що визначена у мировій угоді між ПП "Професійний робочий одяг" та ПП "Лучеськ Плюс".

Заявою від 11.03.2016 року №80-01-485 позивач збільшив позовні вимоги та просить стягнути збитки у розмірі 294 510 грн., виходячи з вартості транспортного засобу автомобіля марки Ford Transit (вантажний) 2007 р.в., яка підтверджена довідкою експерта-оцінювача ТзОВ "Периметр" від 22.01.2016 року. За твердженням позивача, шкода в заявленому розмірі винила із-за неотримання коштів від реалізації транспортного засобу звільненого з-під арешту державним виконавцем.

Як слідує з матеріалів справи на момент зняття арешту на виконанні другого відділу ДВС Луцького МУЮ перебував наказ господарського суду Волинської області №5004/958/11-1 від 10.10.2011 року про стягнення з ПП "Лучеськ-Плюс" на користь ПАТ "Мегабанк" 289 907,32 дол. США основного боргу, 53 874,76 дол. США заборгованості по процентах, 282 412,45 грн. неустойки, 2 384,25 грн. витрат по держмиту і 263 грн. ІТЗ, по якому 31.10.2011 року була винесена Постанова про відкриття виконавчого провадження №29667479, пунктом 4 якої накладено арешт на все майно боржника.

В ході розгляду справи з'ясувалось, що автомобіль, по якому винесена Постанова про зняття з арешту, перебував в заставі ПАТ "Кредобанк" і згідно його ж довідки №20.08.19339/14 від 04.09.2014 року про погашення кредитного договору, з автомобіля була знята заборона на відчуження. Дане підтверджується матеріалами регіонального сервісного центру у Волинській області, які надані на запит суду.

Крім того на момент винесення Постанови про зняття арешту (03.09.2014) була чинною ухвала міськрайонного суду від 14.08.2014 року про затвердження мирової угоди, за якою транспортний засіб ПП «Лучеськ-Плюс» було передано ПП «Професійний робочий одяг»

Тобто, з наведеного слідує, що ПАТ Мегабанк" був неєдиним стягувачем, що мав право на задоволення своїх вимог за рахунок реалізації транспортного засобу автомобіля Ford Transit.

Виходячи з зазначеного, суд вважає доводи позивача щодо розміру втраченої вигоди (неотримання коштів) в сумі 294 510 грн. (згідно заяви про збільшення суми позову) не підтверджені належними доказами, оскільки оцінка транспортного засобу, щодо якого винесена постанова про звільнення з-під арешту в межах виконавчого провадження №296667479 не проводилась, розмір збитків заявлений позивачем не відповідає порядку встановлення вартості майна боржника для його реалізації в рахунок погашення боргу, визначеному статтями 58, 62 ЗУ "Про виконавче провадження".

Щодо наявності причинного звязку між протиправною (незаконною) поведінкою органу державної влади із заподіяною шкодою, що також є необхідним елементом для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди.

Так, пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» передбачено, що у розгляді позовів про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень ст.11 ЗУ «Про державну виконавчу службу», ст.87 ЗУ «Про виконавче провадження», ст.1174 ЦК України маючи на увазі, що в таких випадках відповідачами можуть бути відповідні органи Державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок невиконання рішення суду, слід враховувати, що для висновку про наявність безпосереднього причинного звязку між невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, та заподіяною шкодою недостатньо встановити тільки факт невиконання судового рішення та неотримання кредитором присудженого судом. Під час розгляду справи суду необхідно встановити, чи могло бути таке судове рішення фактично виконане в момент предявлення його до виконання, зокрема, чи мав боржник майно, достатнє для виконання судового рішення в порядку та у спосіб, зазначений в ньому, чи не було це майно обтяжне іншими зобовязаннями, які перешкоджали б виконанню рішення, чи були заявлені в цей час вимоги інших стягувачів на майно боржника тощо.

Як зазначено вище, на час винесення постанови про звільнення з-під арешту, розшуку транспортного засобу (03.09.2014 року) на виконанні у відділі перебувала чинна ухвала Луцького міськрайонного суду про затвердження мирової угоди від 14.08.2014 року між ПП «Професійний робочий одяг» та ПП «Лучеськ-Плюс» (боржником) у справі №161/12387/14-ц. В якості погашення частини суми боргу в розмірі 107 905,00 грн. боржник передав у власність ПП «Професійний робочий одяг» спірний транспортний засіб.

Згідно витребуваних судом доказів з Центру надання послуг повязаних з використанням автотранспортних засобів з обслуговування Луцька, Луцького, Ківерцівського, Рожищенського районів встановлено, що даний транспортний засіб FORD Transit станом на день винесення постанови державного виконавця про звільнення з-під арешту, розшуку автотранспортного засобу, перебував в заставі в ВАТ «Кредобанк». п.1 ст.54 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на заставне майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Як вбачається з пояснення відповідача-1 виконавчі провадження де стягувачем є ВАТ «Кредобанк» у відділі не перебувають.

Виходячи з викладеного ПАТ «Мегабанк» не зміг би скористатись першочерговим правом стягувача задовольнити свої вимоги за рахунок даного транспортного засобу.

Тому на думку суду відсутній причинно - наслідковий зв'язок між винесенням постанови про звільнення з-під арешту, розшуку транспортного засобу та нанесеною позивачу шкодою.

З приписів статей 1166,1174 ЦК України слідує, що відшкодування майнової шкоди є компенсацією певних майнових втрат особи, які вже настали для неї.

Однак як встановлено судом, а позивачем не спростовано, виконавче провадження щодо виконання наказу Господарського суду від 10.10.2011 року у справі №5004/958/11-1 продовжується. Кредитний договір, забезпечений іпотекою, тому позивач не втратив обєктивної можливості задоволення своїх вимог у процесі виконання наказу господарського суду.

Суд вважає, що позивачем не доведено наявності складу цивільного правопорушення у діях Другого відділу ДВС Луцького МУЮ. Зокрема, не доведено, що відповідачем заподіяно шкоду (її розмір), заподіяна шкода перебуває у причинно-наслідковому звязку з діями відповідача, факту неправомірних дій ДВС, при винесенні постанови про звільнення з під арешту, розшуку транспортного засобу.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Повний текст рішення складено

28.03.2016

Головуюча суддяС. В. Костюк

Судді С.В. Бондарєв

ОСОБА_8