Ухвала суду № 56812638, 24.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/19150/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

24 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

при секретарі: Вітковській К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києва апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтера інж» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альтера інж» звернулося Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві та просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.08.2015 №0004902203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ «Електроукрпостач», оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки «фіктивних».

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у місті Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Альтера інж» щодо документального підтвердження господарських відносин з ТОВ «Електроукрпостач» їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2015 по 31.01.2015, за результатами якої складено Акт від 06.08.2015 №4051/26-58-22-03/39183086.

В ході проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість у січні 2015 року на загальну суму 98 965,00 грн.

25 Серпня 2015 року відповідачем на підставі вищеозначеного Акту перевірки прийнято податкові повідомлення - рішення №0004902203, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у сумі 148 448,00 грн., у тому числі 98 965,00 грн. - основний платіж, 49 483,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких доводів та не подано жодних належних та допустимих доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, 02.06.2014 між позивачем (покупець) та ТОВ «Електроукрпостач» (постачальник) було укладено Договір поставки №02/06-1, відповідно до якого постачальник зобов'язується передавати у власність, а покупець зобов'язується приймати і оплачувати товар (обладнання), в найменуванні, кількості і ціні згідно отриманих прибуткових накладних, узгоджених сторонами, які є невід'ємними частинами договору.

Згідно пункту 2.1 вказаного Договору строк поставки товару на кожну окрему поставку за цим договором визначається за домовленістю сторін та зазначається у відповідних специфікаціях.

Пунктом 3.2 Договору від 02.06.2014 №02/06-1, визначено, що поставка товару здійснюється на умовах EXW - склад постачальника, згідно Інкотермс-2010. Товар передається на складі постачальника за адресою: місто Київ, бульвар Івана Лепсе, 4, вставка між корпусами №1 та №21 та за рахунок покупця окремими партіями автомобільним чи іншим транспортом доставляється на склад покупця за адресою: місто Київ, бульвар Івана Лепсе, 4, корпус №21.

На підтвердження виконання вказаних договірних зобов'язань позивачем було надано наступні первинні бухгалтерські документи: Договір поставки від 02.06.2014 №02/06-1, специфікації, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, накази на здійснення вантажно-розвантажувальних робіт та штатний розклад, згідно якого на підприємстві на момент спірних правовідносин працювало 15 співробітників, що підтверджується копіями наказів на прийняття на роботу та копіями паспортних даних.

Вищеозначені документи первинного бухгалтерського обліку, надані позивачем на підтвердження реальності спірних правовідносин, не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. На момент укладення договору, контрагент позивача мав Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.

Крім того, суд враховує, що предмет вказаних господарських операцій позивача відповідає видам його господарської діяльності, що підтверджується аналізом господарських операцій з придбання товарів та послуг і їх подальшого використання у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку.

Стосовно посилань податкового органу на дефекти форми товарно-транспортних накладних як на підставу правомірності винесення оскаржуваного повідомлення-рішення колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Застосуванням формального підходу до визначення достовірності первинних документів інтересам добросовісної особи може бути заподіяна шкода, причому без будь-якої вини з її боку.

Податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, на які посилається податковий орган, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладенв в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2013 по справі №К/9991/64514/11, від 16.04.2013 по справі №К/800/9087/13 та від 18.08.2015 по справі №К/800/29695/15.

Що стосується доводів податкового органу про відсутність складського приміщення, слід зазначити, що вказані доводи також є необґрунтованими, оскільки позивачем надано копії договору оренди офісного приміщення від 01.08.2014, відповідно до якого позивач отримав у платне тимчасове користування офісне приміщення площею 100,5 м.кв., за адресою: місто Київ, бульвар Івана Лепсе, 4, корпус №21. Так, згідно додаткової угоди від 01.12.2014 до договору оренди офісного приміщення від 01.08.2014, приміщення яке надається в оренду може використовуватись орендарем для розміщення офісу та у разі необхідності, для зберігання товару.

Також, позивачем надано копію договору оренди приміщення від 21.07.2014 №27/7/14, згідно якого позивач отримав у строкове платне користування складські приміщення, загальною площею 515 кв.м., за адресою: місто Київ, бульвар Івана Лепсе, 4, корпус №47 та акту прийому-передачі приміщення.

В ході судового розгляду справи було встановлено, що товар транспортувався між складами внаслідок великої протяжності бульвар Івана Лепсе, 4. Однак, оскільки товар, придбаний у спірного контрагента, був малогабаритним, необхідність зберігання його на складі була відсутня.

Також, на підтвердження реальності отримання послуг з перевезення, представник позивача надав копії договорів оренди легкового автомобіля від 01.08.2014 №3/14 та від 01.08.2014 №4-ВП, акту прийому-передачі легкового автомобіля та актів надання послуг.

В свою чергу, податковим органом як суб'єктом владних повноважень не надано доказів відсутності у контрагента позивача умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо) та/або доказів узгодженості дій позивача з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента, яка б слугувала підставою для висновку про неправомірне формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції враховує, що лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту .

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Враховуючи, що в ході судового розгляду справи було встановлено наявність усіх обов'язкових підстав для формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських відносин з ТОВ «Електроукрпостач» за період, що перевірявся, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у відповідача підстав для донарахування позивачу сум податку на додану вартість оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням та, як наслідок, його протиправність і наявність підстав для скасування.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що підстави для її задоволення відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи, викладені відповідачем у акті перевірки, не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст.160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 листопада 2016 року, - без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь Київського апеляційного адміністративного суду (отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код ЄДРПОУ 38004897, банк отримувача: ГУДКCУ у м. Києві, МФО 820019, рахунок отримувача 31211206781007, код класифікації доходів бюджету 22030001) судовий збір у сумі 2968 (дві тисячі дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

Повний текст ухвали виготовлено 29 березня 2016 року.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.