Рішення № 56808693, 30.03.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/12264/14-ц 30.03.2016 30.03.2016 30.03.2016

Провадження №22-ц/784/749/16

Справа № 487/12264/14ц Головуючий у 1-ї інстанції Щербина С.В.

Провадження №22ц/784/749/16 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_1

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 березня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Ямкової О.О.,

суддів: Локтіонової О.В., Колосовського С.Ю.,

із секретарем: Лівшенком О.С.,

за участю: позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 лютого 2016 року

за позовом

ОСОБА_2

до ОСОБА_4, ОСОБА_6,

ОСОБА_7,

Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Кристал Стар»

про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, визнання права власності та витребування майна,

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, Управління ДАІ УМВС України в Миколаївській області, вимоги за яким вточнив та предявив їх також до ОСОБА_4, ТОВ «Кристал Стар», ОСОБА_7, і просив про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля Mersedes-Benz, 2002 року випуску, укладеного 16 вересня 2014 року між відповідачами, визнання за ним права власності та зобовязання зареєструвати автомобіль і витребувати його із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову зазначав, що 27 березня 2014 року він письмово уклав договір купівлі-продажу спірного автомобіля із попереднім його власником ОСОБА_6, передав гроші в сумі 83500 грн. особі, яка керувала транспортним засобом по довіреності, строк якої закінчився, а власник видав на його імя та імя відповідача ОСОБА_4 нотаріально посвідчену довіреність, у звязку з відсутністю у нього часу на реєстрацією придбаного автомобіля.

Між тим, після прибуття із відрядження його повідомили про відчуження належного йому автомобіля відповідачем ОСОБА_4 на користь свого діда відповідача ОСОБА_7.

Посилаючись на фіктивність угоди, укладеної між вищезазначеними відповідачами, за відсутністю факту передачі покупцем грошей на користь попереднього власника та фактичним знаходженням автомобіля у володінні відповідача ОСОБА_4, позивач просив задовольнити його позов з підстав, передбачених ст. 392, ч. 1 ст. 234, 387, 388 ЦК України

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2015 року до участі у справі в якості співвідповідачів залучено ОСОБА_4 і ТОВ «Кристал Стар».

Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2015 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 закрито в частині його вимог до УДАІ УМВС України в Миколаївській області про зобовязання вчинити певні дії.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 лютого 2016року позов ОСОБА_2 задоволено, ухвалено про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля Mersedes-Benz, 2002 року випуску, укладеного 16 вересня 2014 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_7, визнано за ОСОБА_2 право власності на автомобіль та його витребувано із чужого незаконного володіння ОСОБА_7. Розподілені судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду і ухвалите нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що угода стосовно спірного майна укладена у відповідності до вимог закону.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався тим, що позивач довів належне набуття ним права власності на транспортний засіб, а тому автомобіль вибув з володіння ОСОБА_2 не з його волі, та через укладення фіктивної угоди між повіреною особою, яка не мала на це права, та його родичем.

З такими висновками суду погодитися не можна, так як вони не відповідають обставинам справи та не узгоджуються з нормами матеріального права.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобовязується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки довірителя.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1004 ЦК України повірений зобовязаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.

У відповідності до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 розяснено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 21 січня 2015 року при розгляді справи №6-197цс14, де зазначив, що позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

За положеннями ч. 1 ст. 334, ч. 2 ст. 640 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення іншої дії.

Правове регулювання відносин, повязаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою КМ України від 11 листопада 2009 року № 1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМ України від 7 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Оформлення договорів купівлі-продажу транспортних засобів може проводитися в територіальному органі з надання сервісних послуг МВС.

Під час продажу транспортних засобів, що перебувають (перебували) на обліку в уповноваженому органі МВС покупцеві територіальним органом з надання сервісних послуг МВС видається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт), а у разі зняття з обліку транспортного засобу йому видається також копія реєстраційної картки, що додається до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Отже, продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що 27 березня 2014 року власником автомобіля Mersedes-Benz, 2002 року випуску, ОСОБА_6, видано нотаріально посвідчену довіреність на імя позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_4 на право керування та розпорядження належним йому транспортним засобом. Для чого власник уповноважив повірених (з однаковим обсягом прав та обовязків кожного) на укладання від його імені договорів цивільно-правового характеру з визначенням на власний розсуд ціни та інших умов, а також правом на одержання за цими договорами належних власнику грошових сум.

За довіреністю, що була видана 27 березня 2014 року, відповідач ОСОБА_6 передав повіреним сумісно з автомобілем реєстраційні документи на нього.

16 вересня 2014 року, діючи на виконання наданих повноважень, відповідач ОСОБА_4, як представник власника, продав належний відповідачу ОСОБА_6 автомобіль покупцю ОСОБА_7 за ціною в 87 300 грн..

Ця угода та право власності на спірній автомобіль Mersedes-Benz, 2002 року випуску, зареєстровано відповідачем ОСОБА_7 у встановленому законом порядку, з особливою відміткою на право керування автомобілем ОСОБА_4.

27 листопада 2014 року, на вимогу позивача, відповідачем ОСОБА_6 скасована видана ним 27 березня 2014 року довіреність, яка після укладення договору купівлі-продажу втратила силу.

Обґрунтовуючи поданий позов, ОСОБА_2 посилався на набуття ним незареєстрованого права власності на спірний автомобіль, що стало підставою для укладення між відповідачами фіктивної угоди.

Між тим, відомості про обізнаність ОСОБА_4 щодо продажу або намір здійснити продаж спірного автомобіля попереднім власником ОСОБА_6 позивачу ОСОБА_2 в справі відсутні, а видана ОСОБА_6 довіреність не обмежувала відповідача як повіреного у праві відчуження транспортного засобу.

У судові засідання позивачем та його представником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що угода купівлі-продажу була укладена фіктивно, так як автомобіль передано за договором, а право власності на нього зареєстровано у встановленому законом порядку відповідачем ОСОБА_7.

Сам порядок передачі коштів для проведення розрахунку за угодою між сторонами, не може безумовно свідчити про наявність умислу всіх сторін правочину укласти його без наміру створити правові наслідки, якими є передача майна новому власнику.

Безпідставними є і доводи апелянта про те, що уповноваження новим власником ОСОБА_7 відповідача ОСОБА_4 на право керування спірним автомобілем є свідченням укладення між ними фіктивної угоди, оскільки такий порядок користування та розпорядження майном у відповідності до ч. 1 ст. 319 ЦК України належить виключно до компетенції його власника.

Тому, підстави для визнання угоди недійсною за ознаками фіктивності відсутні, а висновки місцевого суду за цих обставин є такими, що суперечать обставинам справи та нормам матеріального права.

В той же час, ОСОБА_2 посилався на укладення ним 27 березня 2014 року з відповідачем ОСОБА_6 договору купівлі-продажу автомобіля у простий письмовій формі та видачу на його імя цією особою розписки про отримання грошей в сумі 83500грн. 00 коп. за продаж транспортного засобу.

Між тим, надана копія такого договору купівлі-продажу, яка покладена в основу судового рішення, не відповідає вимогам частини 5 статті 656 ЦК України, та Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого постановою КМ України від 11 листопада 2009 року № 1200 і Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою КМ України від 7 вересня 1998 року № 1388, а тому не може бути підставою для набуття ОСОБА_2 права власності на транспортний засіб у розумінні ст.ст. 328, 334 ЦК України.

Не може бути підставою для набуття такого права власності і видана на імя позивача нотаріально посвідчена довіреність.

Зміст виданої позивачу розписки по його розрахунку за договором від 27 березня 2014 року спростовано у суді за допомогою показів свідка ОСОБА_8, а наведені ним обставини по передачі йому як особі, яка не мала права власності або користування спірним транспортним засобом, грошей в якості розрахунку за майбутнє придбання автомобіля не оспорювалися позивачем.

Право власності позивача ОСОБА_2 з моменту укладення ним у простий письмовій формі договору та видачі на його імя та імя відповідача ОСОБА_4 нотаріально посвідченої довіреності у березні 2014 року, зареєстровано не було.

Разом з тим, позов про визнання такого права власності є спеціальним або допоміжним речово-правовим засобом захисту права власності.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути предявлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Позивачем у позові про визнання права власності є власник особа, яка має право власності на майно (тобто вже стала його власником, а не намагається ним стати через предявлення позову).

Тому, установивши, що договір купівлі-продажу спірного автомобіля між його первісним власником та позивачем у відповідності до вимог закону не укладався, цей автомобіль не був знятий з обліку в уповноваженому органі МВС та на час здійснення його відчуження у вересні 2014 року його було зареєстровано за попереднім власником ОСОБА_6, колегія суддів вважає заявлені позивачем ОСОБА_2 вимоги про визнання за ним права власності на автомобіль на підставі статті 392 ЦК України необґрунтованими.

З огляду на наведене, безпідставними є і вимоги про витребування майна з володіння ОСОБА_7, які також необґрунтовано задовольнив суд першої інстанції.

За такого, враховуючи наведене, та керуючись п.п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції як ухвалене з порушенням норм матеріального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового, за яким у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 2 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Кристал Стар» про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, визнання права власності та витребування майна - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча Судді