Рішення № 56808680, 30.03.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/6061/15-ц 30.03.2016 30.03.2016 30.03.2016

Провадження №22-ц/784/522/16

Справа №490/6061/15ц

Провадження № 22ц/784/522/16 Головуючий у 1-ї інстанції Подзігун Г.В.

Категорія 48 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30 березня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючої: Ямкової О.О.,

суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О.В.,

із секретарем: Лівшенком О.С.,

за участю: представника позивачки - ОСОБА_2,

представників відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третьої особи - ОСОБА_5 та її представника - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційними скаргами

ОСОБА_7 та ОСОБА_5

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2015 року

за позовом

ОСОБА_8

до ОСОБА_9,

ОСОБА_7,

Товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «Київ-Плюс»,

третя особа - ОСОБА_5,

про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, його поділ шляхом визнання права власності та витребування майна із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И Л А:

В червні 2015 року ОСОБА_8 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_9, вимоги за яким збільшила та пред'явила їх також до ОСОБА_7, ТОВ «Київ-Плюс», третя особа - ОСОБА_5, та просила визнати пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташований у АДРЕСА_1, та квартиру в АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю подружжя. Просила провести поділ вказаного майна між нею і ОСОБА_9 шляхом виділу у власність кожному із подружжя по ? частині пансіонату та квартири, а також витребувати зазначене майно із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позову посилалася на те, що на час придбання спірного майна та виникнення спору відносно нього, вона перебувала з відповідачем ОСОБА_9 у зареєстрованому шлюбі.

Але набувши право власності на пансіонат як фізична особа-підприємець у період шлюбу і за кошти подружжя, ОСОБА_9 без згоди позивачки здійснив відчуження цього майна на користь третьої особи, яка в свою чергу подарувала його своєї доньки -відповідачці ОСОБА_7.

Про наявність квартири, яка належить ОСОБА_9 та розташована в АДРЕСА_2 позивачці стало випадково відомо тільки при зверненні до суду.

Посилаючись на зазначене, позивачка просила провести поділ майна шляхом виділу у власність кожному із подружжя його ідеальних часток та витребувати це майно із чужого незаконного володіння.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2015 року позов задоволено частково, ухвалено про визнання пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_1», розташованого у АДРЕСА_1, спільною сумісною власністю подружжя з виділом у власність ОСОБА_8 і ОСОБА_9 по ? його частині, та витребувано його із чужого незаконного володіння ОСОБА_7. В іншій частині позову відмовлено. Розподілені судові витрати.

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_7 - ОСОБА_4, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, і порушення ним норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду в частині задоволення позову скасувати і ухвалите в цієї частині нове, яким відмовити у задоволенні позову, так як пансіонат не є спільним майном подружжя, у зв'язку з припиненням між ними шлюбних відносин у 2008 році.

Третя особа ОСОБА_5 також не погодилася із рішенням суду в частині задоволення позову, подала апеляційну скаргу, в якої просила його скасувати та відмовити у задоволенні зазначених вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню із наступних підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_8 в частині поділу та витребування пансіонату, суд виходив з того, що зазначена нерухомість є спільною сумісною власністю подружжя, частки сторін в якої є рівними, і у зв'язку з її відчуженням без згоди іншого подружжя, пансіонат підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння.

Такі висновки суду не відповідають обставинам справи, так як суд першої інстанції дійшов до них з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 і ОСОБА_9 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 28 жовтня 1979 року, і по наступний час шлюб між ними не розірвано.

З 2001 року відповідач ОСОБА_9 зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця та здійснює свою діяльність за основними видами: роздрібна торгівля фруктами та овочами, включаючи картоплю, та надання послуг таксі.

Позивачка ОСОБА_8 також зареєстрована в якості фізичної особи-підприємця з 2004 року за основним видом діяльності: постачання інших готових страв.

З цього часу сторони подають звіти до податкових органів із зазначенням обсягу валової виручки, та з додатковою вказівкою відповідача ОСОБА_9 на отримання ним чистого доходу за 2005 та 2008 роки.

Під час шлюбу, 30 квітня 2009 року, діючи як фізична особа-підприємець (ФОП) ОСОБА_9 передав у безпроцентну позику іншої фізичної особі-підприємцю (ФОП) ОСОБА_10 грошові кошти в сумі 400 000 грн. 00 коп..

Після чого, на виконання цього договору за рішенням та ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27 травня 2010 року і 21 червня 2010 року відповідно, між боржником ФОП ОСОБА_10 та відповідачем ОСОБА_9 укладена мирова угода, за якою останній в рахунок погашення позики отримав у власність спальний корпус №3 пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_2» у АДРЕСА_3

На підставі судового рішення та рішення виконавчого комітету Коблівської сільської ради №55 від 19 липня 2010 року, відповідачем ОСОБА_9 17 серпня 2010року зареєстровано право власності на зазначене майно за адресою: АДРЕСА_4 яке складається із основного корпусу літ. «А», загальною площею 989,10кв.м. та споруд (а.с.12-13, 112-117).

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що після набрання законної сили ухвали господарського суду та прийняття рішення виконкомом №55, за відповідачем ОСОБА_9 на підставі інших рішень виконкому Коблівської сільської ради №59 від 19 липня 2010 року і №65 від 11 серпня 2010 року, без посилань на будь-які законні підстави, визнано право власності на новий об'єкт нерухомого майна, який додатково перейменовано сільською радою у пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14-19).

Але, реєстрацію права власності на пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_1» площею 1 260,6кв.м. відповідачем ОСОБА_9 у відповідності до частини 4 статті 334 ЦК України не здійснено.

У подальшому, ОСОБА_9, на виконання наявних у нього позичкових зобов'язань перед третьою особою ОСОБА_5 на суму 410 000 грн. за укладеним між ними договором від 8 липня 2009 року, та у зв'язку з пред'явленим до нього третьою особою позову, уклав з ОСОБА_5 мирову угоду, за якою, в рахунок погашення боргу, передав їй належний йому на праві власності спальний корпус №3 пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_2» у АДРЕСА_4 зареєстрований у відповідному реєстрі (а.с.54).

На підставі ухвали Центрального районного суду міста Миколаєва від 7 вересня 2010 року про визнання мирової угоди, виконкомом Коблівської сільської ради прийняті рішення №№ 84-86 від 8 вересня 2010 року, якими скасовано пункти раніш прийнятих ним рішень щодо визнання права власності на пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_2», перейменований в пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_1», за відповідачем ОСОБА_9, та надана згода третій особі ОСОБА_5 на перейменування пансіонату із визнанням за нею право власності на пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_1», площею 1 250,6кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.112-120).

На ім'я власника пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_5 17 серпня 2010 року видано технічний паспорт з поміткою щодо здійснення його реконструкції в 2010 року, внаслідок якої збільшилася його загальна площа з 989,10кв.м. до 1 250,6кв.м., а інвентарна вартість з 417 050 грн. 00 коп. до 789 655 грн. 00 коп.

Таке право власності третьою особою ОСОБА_5 зареєстровано у встановленому порядку (а.с.43-48), після чого 1 серпня 2014 року здійснено відчуження спірного пансіонату на користь відповідачки ОСОБА_7 шляхом укладення договору дарування (а.с.64-66).

У липні 2015 року позивачкою ОСОБА_8 оскаржена ухвала Центрального районного суду міста Миколаєва від 7 вересня 2010 року про визнання мирової угоди, укладеної між відповідачем ОСОБА_9 та третьою особою ОСОБА_5, за якою її чоловіком здійснено відчуження спірного майна (а.с.54). Судове рішення скасовано, але остаточне рішення за пред'явленим ОСОБА_5 позовом до ОСОБА_9 про стягнення боргу до наступного часу не прийнято (а.с.130-131).

Обґрунтовуючи звернення до суду із уточненим позовом про поділ майна, позивачка ОСОБА_8 посилалася на придбання пансіонату за рахунок належних їй коштів, наданих нею у позику чоловіку, а тому незаконність здійснення ним відчуження цього майна у період шлюбу без її згоди.

Ураховуючи те, що права та обов'язки сторін щодо спірного майна виникли в момент його придбання - у 2010 році, правовий режим цього майна та правовідносини сторін як подружжя із приводу нього регулюються нормами СК України та ЦК України в редакції 2004 року.

Так, згідно до статті 60 СК України майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить ним на праві спільній сумісної власності, та кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Передбачається, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин, 2, 3 статті 325 ЦК України та частини 1 статті 61 СК України можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані.

Одночасно, зі змісту статі 52 ЦК України вбачається, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Тому, майно фізичної особи-підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичної особи-підприємця) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте під час шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі №6-21цс15, яка має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Окрім цього, за правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена ним у постанові від 16 грудня 2015 року при розгляді справи №6-2641цс15,належність майна до спільної сумісно власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею у набутті майна.

У зв'язку з викладеним у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому, сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Така ж позиція викладена у постанові від 25 листопада 2015 року №6-2333цс15.

Виходячи з наведеного та встановлених обставин справи, колегія суддів вважає висновок місцевого суду щодо придбання спірного пансіонату за кошти позивачки, надані у позику своєму чоловіку, та можливість його віднесення до спільної сумісної власності подружжя помилковим, так як окрім придбання такого майна під час шлюбу, позивачкою ОСОБА_8 не доведено його придбання за рахунок належних подружжю коштів.

А саме, наявність та отримання валової виручки від зареєстрованого виду підприємницької діяльності кожного із подружжя, не свідчить про залучення спільних коштів подружжя або їх спільної праці у набуття цього майна.

Факт набуття відповідачем спірного майна за рахунок своєї підприємницької діяльності без залученням коштів подружжя підтверджено матеріалами господарської справи за спором між підприємцями, з матеріалів якої, та ухвалених за ними судових рішень, не вбачається участь в цих правовідносинах дружини відповідача з належними їй коштами.

В той же час, надання під час слухання цивільної справи розписки ОСОБА_9 щодо отримання ним коштів в сумі 400 000 грн. 00 коп. від позивачки ОСОБА_8 для подальшої передачі у безпроцентну позику іншої фізичної особі-підприємцю (ФОП) ОСОБА_10, викликає сумніви щодо справжності її змісту, так як вона відсутня як в матеріалах господарської справи, так відсутнє і посилання на неї позивачки при зверненні до суду із зазначеним позовом, а її копія надається тільки у листопаді 2015 року, після з'ясування усіх обставин справи.

Окрім цього, об'єкт, на який просить визнати право спільної сумісної власності позивачка, відповідач ОСОБА_9 не реєстрував у встановленому законом порядку, а його індивідуальні характеристики, в тому числі площа та вартість, значно відміняються від належного йому як фізичної особі-підприємцю майна.

Тому, колегія суддів вважає, що позивачкою у судових засіданнях не доведені обставини щодо можливості віднесення пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_1» до спільного майна подружжя ОСОБА_9 і ОСОБА_8, і як наслідок його поділ та витребування із чужого незаконного володіння.

За такого, і ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_8.

Тому, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог підлягає скасуванню у відповідності до п.п. 3, 4 статті 309 ЦПК України з ухваленням нового рішення, яким у цієї частині у задоволенні позову слід відмовити.

В частині відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції сторонами та третіми особами не оскаржено, а тому воно не є предметом апеляційного перегляду.

Керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_7 та ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 грудня 2015 року в частині задоволення позовних вимог скасувати, та ухвалите в цієї частині нове, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 до ОСОБА_9, ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_5, про визнання пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_1» спільним сумісним майном подружжя, його поділ та витребування із чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення суду в іншій частині залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуюча Судді