Постанова № 56808124, 21.03.2016, Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/1136/15-а

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2016 року смт. Веселинове

Веселинівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Кучерявенка С.С.,

при секретарі - Чорній О.В.,

з участю представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Веселинове адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 районного споживчого товариства до ОСОБА_4 селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, третя особа: відділ Державної виконавчої служби ОСОБА_4 районного управління юстиції про визнання недійсним рішення ОСОБА_4 селищної ради Веселинівського району № 67 від 30.07.2015 р. про відмову в наданні дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_4 районне споживче товариство звернулось до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_4 селищної ради Веселинівського району третя особа: відділ Державної виконавчої служби ОСОБА_4 районного управління юстиції про визнання недійсним рішення ОСОБА_4 селищної ради № 67 від 30.07. 2015 р. про відмову в наданні дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив , що рішенням господарського суду Миколаївської області за позовом ОСОБА_4 РСТ до ФОП ОСОБА_5 стягнуто з останньої неустойку в розмірі подвійної орендної плати в сумі 53866,20 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1609 грн.50 коп.

Виконавчий документ за вказаним рішення суду предявлено для примусового виконання до відділу ДВС ОСОБА_4 районного управління юстиції, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 15.01. 2013 р.

Також на виконанні перебуває наказ №5016/3420/2011(7/157) виданий 23.12.2011 р. господарським судом Миколаївської області про стягнення з ФОП ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 РСТ неустойки у розмірі 40633,20 грн. , держмита 409,33 грн., витрат на ІТЗ в сумі 236,00 грн., та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №33041232 від 18.06.2012 р.

Відділ ДВС ОСОБА_4 РУЮ звернулося до ОСОБА_4 селищної ради із листом про надання дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна -3/4 частини житлової квартири АДРЕСА_1, власник якої є ОСОБА_5, в якій зареєстрований та проживає неповнолітній ОСОБА_6

Оскаржуваним рішенням відділу ДВС ОСОБА_4 районного управління юстиції в наданні дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна відмовлено.

Представники позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримали в тому ж обсязі та з тих же підстав , зокрема зазначили, що ОСОБА_4 селищна рада при винесенні рішення, поклалась на обставини викладені в заяві, яку надав відділ ДВС, не перевіривши факт прописки, проживання неповнолітнього та родинні стосунки ОСОБА_6

Згідно статті 18 Закону України " Про охорону дитинства діти - члени сім"ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Вказана норма закону стосується дітей боржника і ніяк не онуків боржника.

Просять задовольнити позов в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 заперечила проти задоволення позовних вимог, вказавши, що рішення виконавчого комітету ОСОБА_4 селищної ради № 67 від 30.07.2015 р. було винесено законне рішення з додержанням вимог Конституції України, ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», та ЗУ «Про охорону дитинства».

Суд, заслухавши представників позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та доведених обставин, приходить до переконання , що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено,що ОСОБА_4 районне споживче товариство звернулось до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_4 селищної ради Веселинівського району, третя особа: відділ Державної виконавчої служби ОСОБА_4 районного управління юстиції про визнання недійсним рішення ОСОБА_4 селищної ради №67 від 30.07.2015 р. про відмову в наданні дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна.

Рішенням господарського суду Миколаївської області за позовом ОСОБА_4 РСТ до ФОП ОСОБА_5 стягнуто з відповідача неустойку в розмірі подвійної орендної плати в сумі 53866,20 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 1609 грн.50 коп./а.с.4-5/. Виконавчий документ за вказаним рішення суду предявлено для примусового виконання до відділу ДВС ОСОБА_4 районного управління юстиції, про що винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 15.01.2013 р./а.с.6,7/.

Також на виконанні перебуває наказ №5016/3420/2011(7/157) виданий 23.12.2011 р. господарським судом Миколаївської області про стягнення ФОП ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 РСТ неустойки у розмірі 40633,20 грн. , держмита 409,33 грн. та витрат на ІТЗ в сумі 236,00 грн., та винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 33041232 від 18.06.2012 р./а.с.-7/.

Відділ ДВС ОСОБА_4 РУЮ звернувся до ОСОБА_4 селищної ради про надання дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна -3/4 частини житлової квартири АДРЕСА_2, власник якої є ОСОБА_5, та в якій проживає її внук неповнолітній ОСОБА_6 Рішення від 30.07.2015 р. за №67 виконавчий комітет ОСОБА_4 селищної ради відмовив в наданні дозволу. /а.с.11/ .

Як зазначено у ч.1ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно дост.71 КАС Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Уст.19 Конституції Українизазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Стаття 12 ЗУ «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» від 02 червня 2005 р.№2623-IV вимагає, що для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, потрібна попередня згода органів опіки та піклування.

Згідно ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.89 N44/25, ратифікованої Постановою Верховної ОСОБА_5 України від 27.02.91N789-XII, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст.156 ЖК УРСР , члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить,

користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку

(квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок

користування цим приміщенням.

Згідно із ст. 405 ЦК України члени сімї власника житла , які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно статті 18 Закону України " Про охорону дитинства" члени сімї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до розяснень Пленуму Верховного суду України в постанові №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сімї наймача( власника) приміщення або ж для відмови їй у цьому.

На думку суду у випадку будь - якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції " Про права дитини ". приорітети повині надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

З урахуванням положень вищевказаного законодавства, та встановлених по справі обставин, суд прийшов до переконання. що при винесенні рішення виконавчий комітет ОСОБА_4 селищної ради керувався чинними нормативно - правовими актами виключно в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 , з метою недопущення втрати права дитини на користування житлом, яке гарантоване їй законодавством України та Конвенцією ООН про права дитини.

На підставі наведенного та керуючись,+

- ст.ст. 2,11, 71, 128, 158, 159, 160, 161, 162, 163 КАС України суд, -

постановив :

В задоволенні позову ОСОБА_4 районного споживчого товариства до відповідача ОСОБА_4 селищної ради Веселинівського району Миколаївської області, третя особа: відділ Державної виконавчої служби ОСОБА_4 районного управління юстиції про визнання недійсним рішення ОСОБА_4 селищної ради Веселинівського району Миколаївської області №67 від 30.07.2015 р. про відмову в наданні дозволу на примусову реалізацію нерухомого майна - 3/4 частини житлової квартири АДРЕСА_3 - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Веселинівський районний суд Миколаївської області протягом десяти днів з дня її проголошення.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області ОСОБА_7