Рішення № 56807911, 25.03.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Cправа № 127/24811/15-ц

Провадження № 2/127/1009/16

ВІННИЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

25 березня 2016 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Прокопчук А.В.,

при секретарі Поливаній Ю.В.,

за участю позивача ОСОБА_1,

його представника ОСОБА_2,

представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної шкоди та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що 21 вересня 2015 року ним було отримано копію наказу № 322-к від 21.09.2015р. генерального директора ПАТ "Вінницяобленерго" ОСОБА_7 про звільнення його за п. 1 ст. 40 КЗпП України (в зв'язку з ліквідацією структурної одиниці, через неможливість переведення на іншу рівноцінну роботу, в зв'язку із відсутністю такої, та відмовою від запропонованих вакантних посад). На думку позивача, даний наказ є незаконним, надуманим та протиправним, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 зазначає, що підставою видачі оспорюваного наказу був протокол загальних зборів акціонерів ПАТ "Вінницяобленерго" від 30.04.2015 № 2/2015 та наказ від 09.06.2015 №220 "Про ліквідацію структурних одиниць ПАТ "Вінницяобленерго" Вінницькі високовольтні електричні мережі" та "Вінницяенергоналадка" та роботу відповідних ліквідаційних комісій". Так, у вищезазначеному протоколі загальних зборів, позивач стверджує, що дане питання не обговорювалося та не приймалося, тому і не приймалося мотивованого чи обгрунтованого рішення щодо необхідності ліквідації структурних одиниць.

11 червня 2015 року позивачу було надано письмове попередження №3 та запропонований перелік, наявних в підрозділах Товариства, вакантних посад та попереджено про те, що в разі відмови від переведення на запропоновані вакантні посади, чи неможливості переведення через відсутність необхідної кваліфікації, він буде звільнений з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України 31.08.2015 року з виплатою вихідної допомоги. З даним переліком вакантних посад позивач не погоджується, оскільки, на його думку, вони не відповідали його кваліфікації, професії чи спеціальності, а посади які відповідали б йому - запропоновані не були.

22 липня 2015 року позивачу повторно було надано письмове попередження із запропонуванням вакантних посад, однак жодна не відповідала профісії, спеціальності та кваліфікації позивача, хоча, на думку позивача, такі вакантні посади були, але на них переводили осіб, що на відміну від нього були угодні керівництву.

Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що генеральний директор ПАТ "Вінницяобленерго" ОСОБА_7 порушуючи вимоги п. 4 ч. 1 ст. 36 і п. 1 ст. 40 КЗпП України, не мав права розривати трудовий договір з ним, а також відбулася реорганізація юридичної особи, а не ліквідація.

Також позивач зазначає, що внаслідок незаконного звільнення, йому було завдано моральну шкоду, морально-психологічну травму, сильний нервовий стрес, зазнав моральних, психічних і душевних страждань, тривалий час знаходився в дипресії, в зв'язку з чим стан його здоров'я погіршився. Крім того, його честь і гідність, а також ділова репутація були припиженні, тому моральну шкоду поивач оцінює не менше за 5000 грн. Враховуючи вищенаведене, позивач звернувся в суд з даним позовом та просить: визнати незаконним та скасувати наказ № 322-к від 21.09.2015р. ПАТ "Вінницяобленерго" "Про звільнення ОСОБА_1Б."; поновити його на роботі начальника цеху діагностики металів; стягнути з відповідача середній заробіток за весь період вимушеного прогулу; стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000 грн. та покласти на відповідача судові витрати.

Під час розгляду справи по суті позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої він просить стягнути з відповідача середній заробіток за весь період вимушеного прогулу; стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.; стягнути з відповідача судові втрати на суму 5000,00 грн. та стягнути з відповідача матеріальну шкоду у розмірі 2083,00 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_2 позов та заяву про збільшення позовних вимог підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Просили задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, позов не визнали в повному обсязі, надали суду письмові пояснення (а.с. 29-32), заперечення проти позову (а.с. 56-59, 91-92, 174-175) та пояснили, що звільнення позивача здійснено згідно вимог чинного законодавства. Під час письмового попередження позивача про ліквідацію СО та скорочення його посади, йому було запропоновано вакантні посади, від яких він відмовився, хоча серед них була посада заступника директора з енергозбутової роботи в СО "Іллінецькі ЕМ", яка повністю відповідала кваліфікації позивача. Представники не погодились з твердженням позивача про те, що генеральний директор ОСОБА_7 не мав права підписувати наказ про його звільнення, оскільки дані повноваження передбачені Статутом Товариства. Додатково зазначили, що ліквідація СО "Вінницяенергоналадка" знаходиться на даний час на стадії завершення та воно відсутнє в реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Представники також пояснили, що посада провідного інженера-керівника групи не була запропонована позивачу під час попередження про звільнення тому, що він не відповідає кваліфікаційним вимогам даної посади. Також заперечили щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди, оскільки ОСОБА_1 не зазначено, з яких саме міркувань він виходив, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Просили відмовити в задоволенні всіх позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача та його представника ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, свідка, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Правилами ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

З наказу № 322-к від 21.09.2015 року ПАТ "Вінницяобленерго" (а.с. 8) та запису в трудовій книжці ОСОБА_1 (а.с. 19) судом встановлено, що останній був звільнений з посади начальника цеху діагностики металів СО "Вінницяенергоналадка" у зв'язку з ліквідацією структурної одиниці, через неможливість переведення на іншу рівноцінну роботу, в зв'язку із відсутністю такої, та відмовою від запропонованих вакантних посад згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. Підставою наказу про звільнення, як в ньому зазначено, є протокол загальних зборів акціонерів ПАТ "Вінницяобленерго" від 30.04.2015 № 2/2015 та наказ від 09.06.2015 № 220 "Про ліквідацію структурних одиниць ПАТ "Вінницяобленерго" "Вінницькі високовольтні електричні мережі" та "Вінницяенергоналадка" та роботу відповідних ліквідаційних комісій".

Суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що генеральний директор ПАТ "Вінницяобленерго" ОСОБА_7 не мав права розривати трудовий договір з позивачем, оскільки пунктами 12.1, 12,2, розділу 12 Статуту ПАТ "Вінницяобленерго" (а.с. 33-37) визначено, що керівництво поточною діяльністю здійснює колегіальний Виконавчий орган Товариства Дирекція Товариства, яку очолює Голова генеральний директор. До повноважень генерального директора входять призначення на посади (найом) та звільнення працівників Товариства (п. 12.13.21 Статуту ПАТ "Вінницяобленерго").

Також в п. 12.13.11 вищевказаного Статуту зазначено, що Голова Виконавчого органу товариства має повноваження, зокрема в межах своєї компетенції видавати накази, розпорядження та інші акти, обов'язкові для виконання всіма працівниками Товариства.

Крім того, згідно п. 3.1. Положення про Структурну одиницю "Вінницяенергоналадка" Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго", ВЕН входить до складу Товариства, як виробничий підрозділ і підпорядковується безпосередньо генеральному директору та Виконавчому органу Товариства - Дирекції (а.с. 38-39).

Виходячи з вище наведеного, суд приходить до висновку, що наказ про звільнення ОСОБА_1 від 21 вересня 2015 року підписаний генеральним директором Товариства в межах зазначених повноважень.

Матеріалами справи встановлено, що станом на 26.10.2015 року СО "Вінницяенергоналадка" відсутнє в реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с. 40-43), а новим штатним розписом Товариства створення даного цеху не передбачено. З пояснень наданих в судовому засіданні представниками відповідача встановлено, що на даний час Структурна одиниця "Вінницяенергоналадка" перебуває на стадії завершення ліквідації.

Згідно ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначається, що при розгляді справ про звільнення за п. 1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Для з'ясування, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, скорочення штату працівників, судом було досліджено протокол №2/2015 річних загальних зборів акціонерів ПАТ "Вінницяобленерго" від 30 квітня 2015 року зі змісту якого вбачається, що на загальних зборах з питань порядку денного було винесено на голосування та прийнято наступні рішення: про припинення СО "Вінницькі високовольтні електричні мережі" ПАТ "Вінницяобленерго" шляхом його ліквідації (закриття) у порядку, встановленому законодавством України; про припинення СО "Вінницяенергоналадка" ПАТ "Вінницяобленерго" шляхом його ліквідації (закриття) у порядку, встановленому законодавством України (п.п. 23.1, 23.2) (а.с. 13-16).

Також з наказу ПАТ "Вінницяобленерго" № 220 від 09 червня 2015 року вбачається, що ліквідаційні процедури з ліквідації структурних одиниць "Вінницькі високовольтні електричні мережі" та СО "Вінницяенергоналадка" вважаються такими, що розпочались, були призначені ліквідаційні комісії та директору з персоналу наказано забезпечити проведення кадрової роботи по переведенню і вивільненню персоналу згідно чинного законодавства (а.с. 11-12).

З аналізу протоколу № 09/06/2015 від 09 червня 2015 року засідання Наглядової ради Товариства по другому та третьому питаннях порядку денного прийняте рішення створити ліквідаційну комісію СО, затвердити її персональний склад та доручити (уповноважити) Дирекцію Товариства приймати всі необхідні рішення стосовно ліквідації (закриття) СО (а.с. 60-61).

Виходячи з вище наведеного, суд приходить до висновку що у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, а твердження позивача про те, що у відповідача відбулася реорганізація, суд не приймає до уваги, оскільки питання ліквідації чи реорганізації підприємств регулюється не КЗпП України, який регулює трудові відносини всіх працівників, а господарським, цивільним та спеціальним законодавством, яке чітко визначає, що питання ліквідації підприємств відноситься до виключної компетенції загальних зборів акціонерів, чим підтверджується можливість такої ж ліквідації і для їх структурних підрозділів. З матеріалів справи вбачається, що загальними зборами акціонерів ПАТ "Вінницяобленерго" було прийняте рішення про ліквідацію, а не реорганізацію СО "Вінницяобленерго" та застосований порядок ліквідації, що передбачений для юридичної особи.

Суд критично відносить до пояснень свідка ОСОБА_8, який в судовому засіданні пояснив про те, що він теж був скорочений відповідачем з роботи, однак позов до суду про поновлення не подавав. Вважає, що відповідач не має права на ліквідацію підприємства.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці (ч. 1 ст. 49-2 КЗпП).

Судом встановлено, що відповідач приймав заходи щодо працевлаштування запланованих до звільнення працівників, зокрема позивачу ОСОБА_1 було запропоновано посади, однак останній відмовився.

Відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обовязок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до правової позиції викладеній в постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 № 6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

З письмого попередження №3 від 11 червня 2015 року (а.с. 17), судом встановлено, що позивача було повідомлено про те, що на підставі наказу ПАТ "Вінницяобленерго" від 09.06.2015 року №218 "Про формування штатного розпису управління ПАТ "Вінницяобленерго" в зв'язку з ліквідацією СО "Вінницькі високовольтні електричні мережі" та СО "Вінницяенергоналадка", його посада буде скорочена з 01.09.2015 року. Також в даному попередженні відповідач запропонував ОСОБА_1 наявні в підрозділах Товариства вакантні посади, перелік яких був доданий до попередження. Крім того, в попередженні роз'яснено, що в разі відмови від переведення на запропоновані вакантні посади, чи неможливості переведення через відсутність необхідної кваліфікації, його буде звільнено з роботи за п. 1 ст. 40 КзпПУ 31.08.2015 з виплатою вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку. З даним попередженням позивач був ознайомлений 11.06.2015 року, що підтверджується його підписом.

Відповідно до вакантних посад по структурних підрозділах ПАТ "Вінницяобленерго" станом на 11 червня 2015 року, суд вбачає, що в даному переліку відсутня посада, яка б повністю відповідала кваліфікації позивача (а.с. 17 зворіт).

Також, судом встановлено, що ПАТ "Вінницяобленерго" було запропоновано повторно ОСОБА_1 22 липня 2015 року наявні в підрозділах Товариства вакантні посади станом на 20 липня 2015. Даний факт підтверджується письмовим повідомленням від 22 липня 2015 року (а.с. 18). З відмітки, зробленої на даному повідомленні, вбачається, що позивач відмовився від запропонованих вакансій через не відповідність його посаді. Разом з тим, суд звертає увагу на те, що в даному переліку зазначена посада - заступник директора з енергозбутової роботи в СО "Іллінецькі ЕМ" (а.с. 18 зворіт), яка за кваліфікаційними вимогами до керівника такого рівня повністю відповідає кваліфікації позивача, проте ОСОБА_1 відмовився.

Як вбачається з вищевикладеного, судом встановлено, що відповідачем було дотримано вимоги законодавства відносно порядку вивільнення працівників, зокрема ним вживались заходи щодо запропонування позивачу інших посад, як в м. Вінниці, так і в філіях даного Товариства, оскільки аналогічна посада, яка б відповідала посаді позивача, на підприємстві була відсутня.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що посада позивача мала бути скорочена з 01 вересня 2015 року, проте ОСОБА_1 з 26.08.2015 року по 18.09.2015 року включно перебував на лікарняному, що підтверджується листами непрацездатності серії АГЦ № 202342 (а.с. 114) та АГЦ № 202561 (а.с. 115), тому його було звільнено після виходу на роботу, а саме 21 вересня 2015 року, тобто з дотриманням вимог чинного законодавства.

Також відповідно до ч. 4 роз'яснень п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 (з наступними змінами) "Про практику розгляду судами трудових спорів" судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Суд критично ставиться до пояснень позивача відносно того, що вакантні посади, які відповідали його кваліфікації були (посада провідного інженера-керівника групи; начальника об'єднаного цеху по ремонту електротехнічного устаткування, або його заступника; заступника директора по комерції дирекції капітального будівництва), однак йому вони не пропонувались в зв'язку з тим, що на них переводили осіб, які були більш кваліфіковані. Також судом встановлено, що на час пропонування вакантних посад, у позивача існувала дисциплінарна відповідальність (наказ СО "Вінницяенергоналадка" від 06.01.2015р. № 115-к (а.с. 62)) шляхом оголошення догани, яка не була оскаржена та річний строк дії якої ще не закічився, який враховувався під час пропонування вакантних посад. Крім того, позивач не відповідав даним кваліфікаційним вимогам відповідної посади.

Так відповідно до п.п. 6.4, 6.5 розділу 6 "Положення про цех з ремонту електротехнічного устаткування" для особи, яка призначається на посаду начальника цеху згідно "Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників", затвердженого Наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики" від 28.07.2010р. № 327 передбачені кваліфікаційні вимоги, зокрема дана особа має мати повну вищу освіту відповідного напряму підготовки (магістр, спеціаліст) та стаж роботи за фахом не менше 3-х років. Начальник цеху повинен мати V групу з електробезпеки.

Згідно журналу протоколів перевірки знань праціників ПАТ "Вінницяобленерго" СО "Вінницяенергоналадка", ОСОБА_1 має IV групу з електробезпеки (а.с. 92а-93).

Приймаючи до уваги, що позивач має лише IV групу з електробезпеки, суд приходить до висновку про правомірність призначення на дану посаду ОСОБА_6, який має V групу з електробезпеки, що підтверджується посвідченням № 797 (а.с. 94).

Відповідно до ст. 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Жодних письмових доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 має переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суду не надано.

В п. 1 ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України визначено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках ліквідації підприємства, установи, організації.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що згоди виборного органу первинної профспілкової організації під час звільнення позивача не потрібно.

Тому, суд прийшов до висновку, що при звільненні ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України, Публічним акціонерним товариством "Вінницяобленерго" додержано норм законодавства про працю, що регулюють вивільнення працівників.

При розгляді позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд виходив з наступного.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

На думку суду, позивач не має підстав для задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відповідно до ст. 235 КЗпП України, оскільки дана вимога випливає з вимоги про поновлення на роботі та її задоволення можливи лише в разі поновлення особи на роботі. Оскільки, суд прийшов до висновку, що звільнення позивача є законним, то виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення з ПАТ "Вінницяобленерго" моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн. та матеріальної шкоди в розмірі 2083,00 грн., суд виходить з наступного.

Суд не приймає до увагу надані позивачем документи (виписку з медичної карти № 261089, квитанції на придбання ліків, довідки №5 від 01.02.2016 року), оскільки вони лише вказують на те, що ОСОБА_1 проходив огляд у лікаря та має вади з здоров'ям. Жодних доказів заподіяння матеріальної шкоди позивачу, завданої в зв'язку з звільненням його з посади, суду не надано.

Таким чином, суд позбавлений можливості дослідити причинний зв'язок стану здоров'я позивача з діями відповідача.

В статті 237-1 КЗпП зазначено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

В зв'язку з вищевикладеним, позивач не має підстав для задоволення позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди в сумі 5 000,00 грн., відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, оскільки зазначена вимога є похідною від вимоги про поновлення на роботі, тому також задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Суд, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що позовні вимоги позивача до ПАТ "Вінницяобленерго" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а тому не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 4 ст. 88 ЦПК України витрати по сплаті судового збору слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43 Конституції України, ст.ст. 5-1, 40, 42, 43-1, 49-2, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, матеріальної шкоди та моральної шкоди - відмовити.

Витрати по сплаті судового збору компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький міський суд Вінницької області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: