Рішення № 56807254, 24.03.2016, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/250/2016

130/237/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2016 р.

Жмеринський міськрайонний суд Вінницьконї області

в складі : головуючого - судді Верніка В.М.;

при секретарі : - ОСОБА_1,

із участю: - позивача ОСОБА_2

- відповідача ОСОБА_3

- представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жмеринка справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 02.02.2016 року звернувся до Жмеринського міськрайонного суду з цим позовом із вимогами стягнути з ОСОБА_3 на його користь 100000 грн. за порушення відповідачем вимог моральних засад суспільства, посилаючись на те, що їх шлюб, який тривав 23 роки, розпався, діти припинили спілкування з батьком, позивач у свої 68 років фактично залишився один. Зазначив, що відповідач, перебуваючи у шлюбі з позивачем, почала займатися розпустою та жити одночасно на дві сімї. Зауважив, що розмір шкоди визначив, виходячи із свого віку, хвороб та відсутності у нього будь-якої власності.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, пояснивши, що перебуваючи у шлюбі із відповідачем, остання почала займатися розпустою та жити одночасно на дві сімї, так як працюючи вахтовим методом у м.Києві останні два роки перед розлученням, ОСОБА_3 почала часто йому дзвонити та говорити, що затримується на роботі на кілька днів, пояснюючи це хворобами чи іншими причинами, а згодом діти, граючись з її телефоном, знайшли фото, датоване ніби днем її хвороби, на якому вона була з квітами та іншим чоловіком. Зауважив, що рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 30.05.2013 року зазначено, що відповідач ОСОБА_5 у своїх пояснення в засіданні вказала, що у неї на той час були стосунки з іншим чоловіком і фактично існувала інша сімя, що також підтвердило дану обставину. Зазначив, що у звязку із цими подіями та розірванням шлюбу із відповідачем у нього погіршився стан здоровя, на яке він раніше не скаржився. Повідомив, що після розірвання шлюбу з нього почали стягуватися аліменти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 частки від його доходу, який складається тільки з мінімальної пенсії, у звязку з чим значно погіршився звичайний спосіб його життя. Зауважив, що внаслідок змін умов його життя почали погіршуватися відносини з дітьми, оскільки останні не могли зрозуміти чому він перестав давати їм гроші та припинили з ним спілкування. Посилаючись на те, що відповідач проживає однією сімєю із співмешканцем та їх з позивачем дітьми, що є для нього великою душевною травмою, просив стягнути на його користь 100000 грн. моральної шкоди, розмір якої він визначив, виходячи із відповідності вартості вітчизняних товарів та послуг європейським цінам. Просив задоволити позов. У заключній стадії судового розгляду залишив зал судового засідання, посилаючись на незаловільний стан самопочуття, та просив продовжувати розгляд справи за його відсутності, обставини чого не перешкоджають судовому розгляду.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали повністю. Зазначили, що позивачем не надано жодних доказів наявності моральної шкоди та протиправних дій, якими заподіяна дана шкода позивачу, також останній у своїй позовній заяві взагалі не посилається на жодну норму законодавства, натомість вони вважають, що при вирішенні даного спору суд повинен керуватися вимогами ст.18 СК України, врахувавши відсутність визначених законом та шлюбним договором між сторонами заявлених позивачем підстав відшкодування моральної шкоди. Зазначила, що після розірвання шлюбу позивач своє бажання відновити сімю розпочав із стягнення аліментів з повнолітнього сина, який тільки вступив у самостійне життя та ніде не працював, також позивач звертався до суду із позовами про стягнення аліментів з дружини, про зменшення розміру стягуваних з нього аліментів на іншу дитину, про оспорювання права власності на будинок, який є місцем проживання його дітей, чим довів те, що жодних фізичних чи духовних страждань, він як батько не мав, а бажав лише погіршити матеріальний стан жінки, яка опікується життям їх дітей, які є студентами. Просили відмовити у задоволенні даного позову та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, повязані з розглядом справи, а саме: витрати на правову допомогу в сумі 1000 грн., на підтвердження чого надали квитанцію №10 від 22.02.2016 року та розрахунок гонорару.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши інші докази в матеріалах справи, суд дійшов наступного.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, викладених у ст.10,11 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ст.57,58,60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Доказування не може ґрунтується на припущеннях. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі не підлягають доказуванню.

Частиною першою ст.15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно вимог ч.1,2 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до вимог ч.3 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до змісту ст.18 СК України кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу; суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін; способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного обов'язку; 3) припинення правовідношення, а також його анулювання; 4) припинення дій, які порушують сімейні права; 5) відновлення правовідношення, яке існувало до порушення права; 6) відшкодування матеріальної та моральної шкоди, якщо це передбачено цим Кодексом або договором; 7) зміна правовідношення; 8) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Згідно вимог ч.4 ст.157 СК України той з батьків, хто проживає з дитиною, у разі його ухилення від виконання договору щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану другому з батьків.

За змістом ч.2 ст.158 СК України особа, яка ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно ч.5 ст.159 СК України особа, яка ухиляється від виконання рішення суду щодо визначення способів участі одного з батьків у вихованні дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Згідно п. 3,5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб, також відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен зясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі з 19.05.1990 року, від шлюбу мають сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 30.05.2013 року (а.с.38-39) шлюб між сторонами розірваний за позовом ОСОБА_3 Даним судовим рішенням встановлено, що сторони тривалий час не проживають, подружніх відносин не підтримують, спільного господарства не ведуть, позивачка перебувати у шлюбі з відповідачем не бажає, а отже відсутні ознаки існування сімї, яка розпалась, шлюб існує формально, суперечить інтересам ОСОБА_3 і подальше його збереження є неможливим.

У відповідності до вимог ч.3 ст.61 ЦПК України вказані обставини, що встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили, доказуванню не підлягають.

Суд не приймає до уваги особисте тлумачення позивачем змісту даного судового рішення щодо визначення на його думку розпусних дій відповідача, які полягали у її стосунках з іншим чоловіком та фактичному створенні іншої сімї, що жодним чином не суперечить вимогам закону за наслідком вчинення таких дій після фактичного припинення шлюбних відносин сторін, оскільки згідно положень частин 1,3,4 ст.56 СК України дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання; кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини; примушування до збереження шлюбних відносин, в тому числі примушування до статевого звязку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Окрім того, вказаним рішенням суду було задоволено позов саме відповідача в даній справі ОСОБА_3 за викладеного нею обгрунтування припинення шлюбних відносин з вини ОСОБА_2 внаслідок його неналежної поведінки в сімї, нездійснення спростування обставин чого останнім за відповідними висновками суду в ході судового розгляду цивільного спору про розірвання шлюбу, визначає безпідставність звинувачень позивачем відповідача у розпаді їх сімї на разі в межах даної справи.

Відтак, суд доходить висновку про недоведеність позивачем протиправності дій відповідача, як обовязкової умови заподіяння нею заявленої до відшкодування моральної шкоди.

Судом також встановлено, що заявлені ОСОБА_2 підстави спричинення йому відповідачем ОСОБА_3 моральної шкоди не охоплюються обмеженим переліком видів моральної шкоди, передбачених нормами Сімейного кодексу України, що спільно із незастереженням їх також умовами шлюбного договору з огляду на неукладення його сторонами визначає відсутність у даному конкретному випадку передбаченої спеціальними нормами сімейного законодавства моральної шкоди, лише яка може відшкодовуватись у разі її заподіяння.

Позивачем не доведено належності оспорюваної ним моральної шкоди з боку відповідача й до загальних її видів, визначених ст.23 ЦК України, за наслідком непредставлення доказів щодо причинного звязку заявленого погіршення стану його здоровя саме внаслідок дій ОСОБА_3, якого вочевидь не становить саме лише співствалення щодо збігу у часі вкаазних позивачем подій, непідтвердження доказами вказаної протиправності дій відповідача щодо душевних страждань позивача за зміною його звичайного способу життя, а також за неприналежності оспорюваної моральної шкоди до обставин пошкодження майна позивача чи приниженні його честі та гідності з огляду на незазначення позивачем про захист таких прав.

Таким чином, суд доходить висновку про недоведеність позивачем, всупереч власному обовязку доказування вказаних ним обставин за їх невизнання іншою стороною та за відсутності інших підстав звільнення від доказування, в цілому підставності та аргументованості власних позовних вимог належними та допустимими доказами щодо заподіяння йому визначеної законом моральної шкоди відповідачем, протиправність дій останньої та існування причинного звязку між діями та завданою шкодою, а тому даний позов задоволенню не підлягає.

Згідно ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до вимог ч.1 та п.2 ч.3 ст.79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат повязаних з розглядом справи, зокрема, витрат на правову допомогу.

Згідно ст.1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною не може перевищувати 40% встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що зазначається у відповідному судовому рішенні.

Тому з позивача на користь відповідача слід стягнути понесені останньою та документально підтверджені судові витрати повязані з роглядом справи, а саме: витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн. в межах суми сплаченого гонорару за представленою квитанцією №10 від 22.02.2016 року (а.с.68), виходячи з встановленого законом обмеження з розрахунку участі адвоката ОСОБА_4, яка згідно укладеного письмового договору від 22.02.2016 року (а.с. 36) надавала правову допомогу відповідачу ОСОБА_3 упродовж двох годин під час попереднього судового засідання 09.03.2016 року та судового засідання від 24.03.2016 року (551,20 грн. х 2 год).

Враховуючи викладене, керуючись ст.3, 15, 23, 1167 ЦК України, ст.18, 56, 157-159 СК України, ст. 5, 8, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 74, 110, 209, 210, 212-214 ЦПК України, п.3,5 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 31 березня 1995 року №4, суд, -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення на його користь з ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 100000 гривень - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_3, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_4 (Леніна), 55, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_5, мешканки ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 1000 (одну тисячу) гривень в рахунок компенсації витрат на правову допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строків її оскарження.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, а відсутньою в судовому засіданні особою, яка бере участь в справі, - у той же строк з часу одержання копії рішення, Апеляційному суду Вінницької області через Жмеринський міськрайонний суд.

Суддя Вернік В.М.