Рішення № 56800705, 23.03.2016, Франківський районний суд м. Львова

465/300/15-ц

2/465/1188/16

РІШЕННЯ

Іменем України

23.03.2016 року Франківський районний суд м.Львова

в складі:

головуючого-судді Лозинського Б.М.

секретаря судових засідань- Попика А.Б.

з участю представника позивача- Федорюк І.І.

представника відповідача- Посікіри Р.Р.

представника третьої особи- Науменко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, а участю третьої особи- Органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд,-

в с т а н о в и в:

позивач звернувся до суду з позовом, який в подальшому уточнив та доповнив про звернення стягнення на квартиру №77, що знаходиться за адресою: місто Львів вул. Симоненка, будинок №10, яка належить ОСОБА_2, шляхом продажу майна Публічним акціонерним товариством «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі-продажу за ціною не нижче 295814 грн., для чого забезпечити право Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» щодо всіх повноважень продавця (в тому числі, але не виключно: отримання дублікатів правовстановлюючих документів з відповідних установ, організацій, підприємств незалежно від форм власності та підпорядкування чи органів нотаріату, здійснення будь-яких платежів за продавця, отримувати будь - які документи, довідки, витяги, а також вільного доступу уповноважених представників банку до Предмету іпотеки, тощо) необхідних для здійснення такого продажу, а кошти одержані від реалізації скерувати для задоволення вимог ПАТ «ВіЕс Банк» за Кредитним договором № KF 52198 від 15 вересня 2008року в розмірі 16 694,06 дол США, що в гривневому еквіваленті становить 351 034,26 грн. Виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири №77, що знаходиться за адресою: місто Львів вул. Симоненка, будинок №10 та стягнення судових витрат.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 15 вересня 2008 року між Публічним акціонерним товариством ВіЕс Банк, який є правонаступником ВАТ «Електрон Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KF 52198, згідно умов договору банк надав позичальнику кредит в сумі 20 000,00 доларів США, з кінцевим строком погашення 15 вересня 2023 року з платою за користування кредитом в розмірі 13,5 % річних.

З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором № KF 52198 від 15 вересня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу - ОСОБА_3В та зареєстрований в реєстрі за № 1940, згідно якого відповідачі надали в заставу позивачу нерухоме майно, а саме: квартиру №77, що знаходиться за адресою: місто Львів, вул. Симоненка, будинок №10. Квартира складається із однієї житлової кімнати та кухні. Загальна площа квартири 37,2 кв.м, житлова площа 18,0 кв.м. Проте відповідач не здійснює своєчасне погашення кредиту та сплату нарахованих процентів за користування кредитом у встановлені договором строки, в звязку з чим у відповідача виникла заборгваність перед позивачем, яка станом на 12.06.2015 року становить 16 694,06 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 351 034,26 грн., з яких 12 647,21 дол США, що еквівалентно 265 939,14 грн. - заборгованість за кредитом; 1 073,69 дол США, що еквівалентно 22 577,01 грн. - заборгованість по відсотках; 2 973,16 дол. США, що еквівалентно 62 518,10 грн. - пеня. Згідно п.6.3 договору іпотеки та ст 35 Закону України «Про іпотеку» відповідачам надіслано іпотечні повідомлення - вимоги №10-3/24031 від 06 листопада 2014 року, №10-3/24032 від 06 листопада 2014 року та повідомлено про порушення умов кредитного договору та попереджено, про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку не усунення порушення умов основного зобовязання. Проте, у встановлений у вимогах строк відповідачі не усунули порушень умов кредитного договору та прострочену заборгованість не погасили в звязку з чим позивач змушений звернутись до суду з вказаним позовом.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, покликаючись на мотиви позову, надала пояснення аналогічні вищевикладеним, просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не зявився, хоч був повідомлений про час та місце слухання справи належним чином, подав суду заперечення проти позову, суд вважає за можливе розглянути справу у його відсутності на підставі наявних матеріалів справи. В письмових запереченнях відповідач покликається на те, що на вказані правовідносини поширюється Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки грошові кошти, видані йому за кредитним договором № КF52198 від 19.09.2008 року, видані згідно пункту 4 кредитного договору як споживчий кредит для особистих потреб позичальникаАДРЕСА_1, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Симоненка, буд. 10 є предметом застави згідно статті 4 Закону України Про заставу та предмет іпотеки згідно статті 3 Закону України Про іпотеку, предмет іпотеки використовується відповідачами як постійне місце проживання, іншого нерухомого житлового майна у них нема, загальна площа квартири становить 37,2 кв.м., що не перевищує встановлений вказаним вище Законом розмір, а саме 140 кв.м. для квартири. Також зазначає, що вартість вказаної квартири не є співмірною з сумою заборгованості. Просить в позові відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що відповідно до правової позиції постанови Верховного Суду України «Положеннями частини першої статті 39_Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку», судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону». В п. 7.3.5. Іпотечного договору від 15.09.2015 року, вказано, що ціна продажу іпотеки встановлюється за згодою Іпотекодавця і Іпотекодержателя або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Тому позовна вимога звернути стягнення на квартиру, що знаходиться в іпотеці, шляхом продажу майна ПАТ «ВіЕс Банк» від свого імені будь-якій особі покупцю згідно договору купівлі - продажу за ціною визначеною уповноваженим експертом оцінювачем на день проведення продажу суперечить вимогам Закону.

Квартира №77, за адресою: місто Львів, вул. Симоненка, будинок №10 є єдиним житлом ОСОБА_2 (іншого житла у власності вона не має) та не була придбана за рахунок кредиту, отриманого ОСОБА_1 згідно Кредитного договору №KF52198 від 15.09.2008 року. Відповідно до правових висновків викладених в постанові Верховного Суду України 6-39цс15 від 18 березня 2015 року, номер в ЄДРСР 43246920 суд може задовольнити позовні вимоги про виселення ОСОБА_2 виключно із наданням іншого житла. Також зазначає, що в квартирі постійно проживає неповнолітня дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 і виселенням з квартири ОСОБА_2 буде порушено її права.

Позивач просить стягнути з відповідачів пеню в розмірі 2 973,16 дол. США. Відповідно до п. 6.1. кредитного договору пеня встановлена в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. Згідно постанови ВСУ від 1 квітня 2015 року у справі 3-29гс15 (номер в ЄДРСР 43578669) пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України гривні; обрахунок пені в доларах, розмір якої в договорі визначається на підставі облікової ставки Національного банку України, суперечить Закону. Просить в позові відмовити.

Представник третьої особи Орган опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради в судовому засіданні проти позову в частині виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_2 заперечив, оскільки це порушить права неповнолітньої ОСОБА_5, при вирішенні спору в іншій частині покладається на розсуд суду.

Оглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши зібрані по справі докази, вирішуючи спір на підставі наданих доказів та в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 15 вересня 2008 року між ВАТ «Фольксбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» (п.1.1 статуту ПАТ «ВіЕс Банк», ідентифікаційний код 19358632) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № KF 52198, згідно умов договору банк надав позичальнику кредит в сумі 20 000,00 доларів США, з кінцевим строком погашення 15 вересня 2023 року з платою за користування кредитом в розмірі 13,5 % річних.

Рішенням Франківського суду м.Львова від 31.03.2015 року у справі 465/7169/14-ц було частково задоволено позов ПАТ «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1 та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ 'ВіЕс Банк" заборгованість по кредитному договору №KF5219.8 від 15.09.2008 року в розмірі 13948,84 доларів США, що становить 350103,92 грн. (по курсу НБУ станом на 13.02.2015 року). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "ВіЕс Банк" суму сплаченого судового збору в розмірі 1683,04 грн.

З метою забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором № KF 52198 від 15 вересня 2008 року між позивачем та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу - ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 1940, згідно якого відповідачі надали в заставу позивачу нерухоме майно, а саме: квартиру №77, що знаходиться за адресою: місто Львів, вул. Симоненка, будинок №10. Квартира складається із однієї житлової кімнати та кухні. Загальна площа квартири 37,2 кв.м, житлова площа 18,0 кв.м.

Згідно п.6.1 іпотечного договору право звернення стягнення на предмет іпотеки виникає у Іпотеко держателя з наступних підстав: несвоєчасної або неналежної сплати процентів після настання строку їх сплати, у відповідності до умов Договору основного зобовязання; недотримання графіку часткового погашення Кредиту згідно умов Договору основного зобовязання, якщо такий графік передбачений або буде передбачений Договором основного зобовязання; невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем-боржником будь-яких інших умов договору основного зобовязання.

Згідно п.6.2 Іпотечного договору за рахунок предмета іпотеки Іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобовязанням у повному обсязі, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами кредитного договору.

Згідно п. 6.5 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись на підставі рішення суду, виконавчого напису та договору про задоволення вимог іпотеко держателя.

Згідно п. 6.6 Іпотечного договору реалізація предмету іпотеки може здійснюватись шляхом продажу Предмета іпотеки Іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі згідно договору купівлі-продажу на підставі рішення суду.

Разом з тим, відповідач ОСОБА_1 своїх зобов'язань за Договором кредиту №KF 52198 від 15 вересня 2008 року належним чином не виконує в частині своєчасної сплати заборгованості за кредитом та процентів за користування кредитними коштами, на підтвердження чого Позивачем надано розрахунок заборгованості позичальника за кредитним договором, згідно якої станом на 12.06.2015 р. заборгованість відповідача ОСОБА_2 перед позивачем складає 16 694,06 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 351 034,26 гривень, ( згідно курсу НБУ станом на 12.06.2015 року), з них: 12 647,21 дол. США заборгованість по тілу кредиту; 1 073,69 дол. США - заборгованість по відсотках; 2 973,16 дол. США - пеня.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ч.6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до постанови Верховного Суду України у справі № 6-61цс15 від 27.05.2015р., яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою до застосування, визначено, що положеннями частини першої статті 39 Закону «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм статей 38, 39 Закону «Про іпотеку» судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України приходять до правового висновку, що у розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Згідно ч. 6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Пунктом 41 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних відносин» (далі - Постанова від 30.03.2012р. №5) передбачено, що при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК).

В позовній заяві Позивачем не зазначено ціну предмета іпотеки за якою він просить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на цей предмет.

Водночас Позивачем не надано суду оцінки іпотечного майна, проведеної суб'єктом оціночної діяльності для можливості встановлення співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна.

Не можна вважати встановленою початковою ціною предмету іпотеки в розумінні норми статті 39 Закону «Про іпотеку» погоджену сторонами вартість предмету іпотеки в розмірі у 295 814 грн.(двісті девяносто пять тисяч вісімсот чотирнадцять гривень, 00 копійок), яка зазначена в пункут 1.5. Іпотечного договору від 15 вересня 2008 року за №1940. Про відмінність між поняттями «оціночна вартість предмета іпотеки, зазначена в іпотечному договорі» та «початкова ціни продажу предмета іпотеки в розумінні вимог частини шостої статті 38, статті 39 Закону України «Про іпотеку» вказав Верховний суд України в постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-1205цс15.

Стосовно вимоги позовної заяви про виселення відповідачів із квартири предмету іпотеки, суд зазначає наступне. Дана вимога є похідною іпотеки і у випадку відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволенню також не підлягає. Однак крім цього, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Судом встановлено, що квартиру № 77, що знаходиться за адресою: місто Львів, вул. Симоненка, будинок №10, яке є предметом іпотеки згідно Іпотечного договору від 15 вересня 2008 року за №1940, є єдиним житлом, яке є у власності Відповідача-2 ОСОБА_2 Крім того, на утриманні ОСОБА_2А, є малолітня дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2

Згідно з ч. 2 ст. 39 цього Закону одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою ст. 40 Закону передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Ухвалення судом рішення про задоволення позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет іпотеки без винесення рішення про виселення мешканців не позбавляє іпотекодержателя права звернутися з таким позовом окремо.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення ч. 2 ст. 39 та/або ч. 1 ст. 40 Закону, так і ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-447цс15.

Крім того, суд зважає на наявність у Відповідача-2 по справі ОСОБА_2А, є малолітня дитина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2

Статтею 12 Закону України "Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей" передбачено, що Держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Згідно з положеннями частин третьої та четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Відповідно до частини 4 статті 177 Сімейного кодексу України дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини надається органом опіки та піклування після перевірки, що проводиться протягом одного місяця, і лише в разі гарантування збереження права дитини на житло.

Як зазначено у статті 3 Конвенції "Про права дитини", схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної Асамблей ООН від 20.11.89 N 44/25, ратифікованої Постановою Верховної ОСОБА_4 України від 27.02.91 N 789-XII, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Основним законом, який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток встановлює основні засади державної політики у цій сфері є Закон України "Про охорону дитинства" (Преамбула Закону).

Відповідно до статті 18 вказаного Закону Держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов'язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

Отже, у випадку наявності будь-якої правової колізій, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, з урахуванням положень статті 3 Конвенції "Про права дитини", пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Оскільки, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків, то виселення матері дитини із житла предмету іпотеки призвело б до порушення прав та інтересів малолітньої дитини ОСОБА_5

Згідно зі ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до принципу диспозитивності, закріпленого ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та визначеного позивачем предмета спору, суд дійшов висновку, що позов Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_2А та ОСОБА_1В про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, а участю третьої особи- Органу опіки та піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня проголошення рішення до Апеляційного суду Львівської області.

Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті в єдиному примірнику.

Суддя Франківського

районного суду м. Львова ОСОБА_6