Ухвала суду № 56797008, 29.03.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/291/2016(м)

264/7583/15-ц

Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Литвиненко Н.В.

Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 березня 2016 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Ігнатоля Т.Г., Попової С.А.,

з участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості. В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 04 липня 2012 року відповідач отримала кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. У порушення умов договору ОСОБА_2 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала і, станом на 31 жовтня 2015 року, виникла заборгованість у сумі - 22 246,32 грн., яку позивач просив стягнути на свою користь.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 29 січня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 04 липня 2012 року в розмірі 20 710,78 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 132,74 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, які підтримала скаргу, заперечення проти апеляційної скарги представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Малервейн М.С., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що 04 липня 2012 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № б/н, на підставі якого відповідач отримала кредит у розмірі 10 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач зобов'язалася повертати кредит шляхом сплати щомісячного обов'язкового платежу у розмірі 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн., а також, у разі порушення своїх зобов'язань, сплатити штраф у розмірі 500 грн. та 5 % від суми позову.

Станом на 31 жовтня 2015 року, сума заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором становила 22 246,32 грн. і складалася із заборгованості за кредитом - 9 995,50 грн., заборгованості по процентам за користування кредитом - 10 415,28 грн., заборгованості за пенею та комісією - 300 грн., а також штрафів: 500,00 грн. - фіксована частина штрафу, 1035,54 грн. - процентна складова штрафу.

Задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», суд першої інстанції виходив з того, що, згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а оскільки ОСОБА_2 свої зобов'язання за кредитним договором не виконала, це є підставою для стягнення з неї грошових коштів за цим договором.

З висновками суду не можна не погодитися.

Частина 2 ст.638 ЦК України встановлює, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому ч.1 ст.207 ЦК України передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Обґрунтовуючи свої вимоги про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитом, банк послався на те, що при укладенні договору відповідач погодилася з умовами надання кредитних коштів та їх погашенням, але в подальшому стала ухилятися від виконання договору.

В своїх запереченнях на позов та поясненнях в суді апеляційної інстанції відповідач зазначила, що вона дійсно потребувала матеріальних коштів і, у зв'язку з цим у липні 2012 року звернулася до банку, підписала заяву на отримання кредиту та отримала кредитну картку, яку стала використовувати на власний розсуд (розплачувалася у магазині, аптеці, поповнювала рахунок мобільного телефону, знімала готівку тощо). В той час вона чекала дитину і їй потрібні були гроші на операцію. У відділенні банку працівник повідомила її про умови кредитування, роз'яснила, що протягом десяти днів з дня користування коштами вона повинна погасити чергову суму, оскільки у протилежному випадку будуть нараховуватися проценти (а.с.44-45).

Ці обставини підтверджуються змістом анкети-заяви ОСОБА_2 про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в «ПРИВАТБАНК», яка підписана відповідачем 04 липня 2012 року, і згідно якої відповідач погодилася з тим, що ця заява, разом з пам'яткою клієнта, умовами і правилами надання банківських послуг, а також тарифами, є договором між нею і банком з надання банківських послуг (а.с.5).

За змістом пунктів 2.1.1.2.1 Умов і правил надання банківських послуг, для надання послуг банк видає клієнту картку, її вид визначений у пам'ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг.

Згідно правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 надала кредитну картку №5211537425904740, яка знаходиться до теперішнього часу у відповідача, в якій зазначено, що картка є діючою до червня 2016 року (а.с. 97).

При цьому, відповідач не заперечувала, що останні платежі з використанням картки вона здійснювала у лютому 2015 року, що підтверджується випискою по рахунку клієнта за вказаною карткою за період з 4 липня 2012 року до 28 березня 2016 року (а.с.98-106).

За положеннями ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З пояснень ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції вбачається, що з часу отримання картки до 2014 року вона виконувала умови договору, проводила погашення за кредитом, але потім, у зв'язку з важкими обставинами у країні та погіршенням матеріального стану, перестала погашати заборгованість. Про виникнення заборгованості їй було відомо, оскільки вона неодноразово отримувала «смс» повідомлення на телефон та дзвінки працівників банку, які попереджали про збільшення заборгованості, але коштів для погашення боргу у неї немає, оскільки вона виховує трьох дітей, не працює, отримує аліменти на дитину.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема ст. 559 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Отже, з урахуванням норм матеріального права та обставин справи, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що підстав для звільнення ОСОБА_2 від виконання зобов'язань за договором від 4 липня 2012 року немає, а тому, заборгованість по кредиту, процентам та комісії підлягає стягненню на користь банку.

Представник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Малервейн М.С. вказувала, що банк, з метою зменшення кредитного навантаження, намагався вирішити питання щодо реструктуризації кредитної заборгованості ОСОБА_2, але домовленості досягти не вдалося. Відповідач цих обставин не заперечувала, пояснила, що вона зверталася до банку і їй було запропоновано погашати заборгованість по 1700 грн. на місяць, однак вона від цієї пропозиції відмовилася у зв'язку з відсутністю коштів.

Таким чином, колегія вважає, що суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення позову та стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором б/н від 04 липня 2012 року в сумі 20 710,78 грн. (заборгованість за кредитом - 9 995,50 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом - 10 415,28 грн., заборгованості за комісією - 300 грн.) та витрат зі сплати судового збору у розмірі 1132,74 грн.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на те, що кредитний договір між нею та банком не був укладений, що сторони у письмовому вигляді не визначилися, які саме умови кредитування були узгоджені - не зазначено конкретну суму кредиту, розмір процентної ставки, строк повернення кредиту, відсутній графік платежів по тілу та процентам.

Ці доводи колегія вважає неспроможними, оскільки вони суперечать тим запереченням на позов, які письмово подала ОСОБА_2 суду першої інстанції та її поясненням апеляційному суду, наведеним вище про те, що всі умови кредитного договору їй були відомі, протягом 2012-2013 років вона їх виконувала без застережень, а через зміну матеріального стану вимушена була порушити строки повернення кредиту та оплату процентів за користування грошовими коштами.

Посилання у скарзі на те, що правила Національного банку України зобов'язують банки надати позичальнику графік погашення кредиту та процентів до уваги не приймаються, оскільки такі вимоги стосуються конкретних кредитних договорів, а за умовами договору у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з яким відповідач була ознайомлена, чого вона не заперечувала у суді апеляційної інстанції, надання графіку погашення кредиту та процентів не передбачено.

Згідно з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2, банк не має права звертатися до суду за захистом своїх інтересів і у нього немає підстав для стягнення заборгованості, оскільки у банка відсутній кредитний договір та немає доказів заборгованості відповідача.

Ці доводи скарги не відповідають нормам матеріального і процесуального права та обставинам справи.

У відповідності з положеннями ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 3 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно ст.ст. 10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Колегія вважає, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» на обґрунтування своїх вимог надав докази, як наявності договірних відносин між банком та ОСОБА_2, так і заборгованості, яка виникла станом на 31 жовтня 2015 року, виходячи з розрахунку заборгованості та даних особового рахунку по кредитні картці № НОМЕР_1.

При цьому, апеляційний суд не може не враховувати пояснення відповідача, яка фактично визнала наявність договору та заборгованості, пояснивши, що вона припинила виконання договору з 2014 року.

Доводи, викладені в скарзі, про те, що кожна цифра розрахунку повинна бути підтверджена документами первинного бухгалтерського обліку, оскільки наданий розрахунок заборгованості підписаний невідомою особою, є безпідставними, не спростовують правильності висновків, зроблених судом першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів. що виходить за межі повноважень апеляційного суду.

Відтак, колегія дійшла висновку, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді : Т.Г.Ігнатоля

С.А.Попова