Ухвала суду № 56793689, 04.03.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/107/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 59 Савенко О. М. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л. В.суддівБабенка В. М. , Карпенко О. В. при секретаріШоколенко Т. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» - Савки Володимира Васильовича на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія», за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки під час виконання трудових обов'язків ,-

в с т а н о в и л а :

27 січня 2015 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом до Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки під час виконання трудових обов'язків, посилаючись на те, що їх син ОСОБА_9 працював монтером КМС № 129, і загинув внаслідок нещасного випадку, який стався ІНФОРМАЦІЯ_5 року на Одеській залізниці від наїзду поїзда № 165 «Інтерсіті плюс» Київ-Дніпропетровськ.

Позивачі вказують, що в акті № 1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом (форма Н-1), та акті проведення спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався ІНФОРМАЦІЯ_5 року о 10 год. 03 хв. на ст. Чорноліська Одеської залізниці, затверджених начальником територіального управління Державної служби гірничого нагляду в Одеській області 21 січня 2013 року, вбачається, що смерть монтера КМС № 129 ОСОБА_9 настала від масивної, тупої, поєднаної травми голови, грудної клітки, кінцівок з множинними переломами кісток черепа, грудної клітки, кінцівок з розривами та руйнуванням внутрішніх органів (головний мозок, легені, печінка, селезінка), що утворилися від наїзду поїзда № 165 «Інтерсіті плюс» Київ-Дніпропетровськ. Таким чином, вважають позивачі, що їх син загинув внаслідок діяльності транспортного засобу (поїзда), пов'язаного з використанням відповідачем, що є джерелом підвищеної небезпеки. Даних, які б свідчили про те, що нещасний випадок стався внаслідок непереборної сили або умислу ОСОБА_10 відсутні.

Позивачі зазначають в позові, що у зв'язку з втратою сина, їм заподіяні душевні страждання, оскільки син був для них найріднішою людиною, опорою в житті, виявляв турботу до них, та до теперішнього часу вони переживають загибель сина. Тому позивачі вважають, що мають право на компенсацію моральної шкоди, завданої смертю сина, в зв'язку із чим звернулися до суду з даним позовом та просили про стягнення з відповідача на їх користь по 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 16 квітня 2015 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки під час виконання трудових обов'язків в якості відповідача Державне територіально - галузеве об'єднання «Одеська залізниця» та в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог Державну адміністрацію залізничного транспорту України «Укрзалізниця».

Ухвалою Городищенського районного суду Черкаської області від 09 липня 2015 року замінено неналежного відповідача Державне територіально-галузеве об'єднання «Одеська залізниця» на належного відповідача в особі Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія».

Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2015 року позовну заяву ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» м. Київ, за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» м. Київ про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки під час виконання трудових обов'язків - задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» м. Київ вул. Привокзальна, № 3 на користь ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, жительки АДРЕСА_1 60000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» м. Київ вул. Привокзальна, № 3 на користь ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя АДРЕСА_2 50000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» м. Київ вул. Привокзальна, № 3 Код ЄДРПОУ 38137835 на користь Держави судовий збір в сумі 1218 грн. р/р 31210206700011, ЄДРПОУ 36772072, банк одержувача ГУДКСУ у Черкаській області, МФО 854018, Код 22030001 Державне казначейство в Городищенському районі Черкаської області.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» - Савка В.В. подав на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що при вирішенні даної цивільної справи судом першої інстанції допущено ряд порушень матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з'ясування обставин справи, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими; невідповідності висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2015 року і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Сторони та їх представники в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується отриманими судовими повістками з їх підписами про отримання, заяв та клопотань про перенесення розгляду справи до апеляційного суду не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Розглядаючи спір, районний суд повно та всебічно дослідив та оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, постановив правильне по суті і справедливе рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, та стягуючи із відповідача на користь позивачів 60000 грн. та 50000 грн. відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, виходив із доведеності позовних вимог, посилаючись на ст.ст. 23, 1166, 1167, 1168, 1187 ЦК України, п. 4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», ст. 16 Закону України «Про об'єкти підвищеної небезпеки» № 2245 від 18 січня 2001 року, правовими висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 24 жовтня 2012 року у справі № 6-123цс12 та постанові від 13 листопада 2013 року у справі № 6-120цс13, п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 14.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає суду їх вірними та обгрунтованими, такими що відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно ст.ст. 213, 214 ЦПК України, рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається із матеріалів справи згідно даних акту № 1 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом від 21 січня 2013 року, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, працював монтером колії 3 розряду відокремленого структурного підрозділу колійної машинної станції, мав загальний стаж роботи 10 років, із них стаж роботи за професією 5 років.

У вказаному акті зазначено, що згідно даних висновків судово-медичного експерта судово-медичної експертизи Знам'янського відділення СМЕ при Кіровоградському обласному бюро судово-медичної експертизи, про причини смерті від 25 грудня 2012 року, смерть ОСОБА_9 настала від масивної, тупої, поєднаної травми голови, грудної клітки, кінцівок з множинними переломами кісток черепа, грудної клітки, кінцівок з розривами та руйнуваннями внутрішніх органів (головний мозок, легені, печінка, селезінка).

Згідно даних акту проведення спеціального розслідування групового нещасного випадку, що стався від 21 січня 2012 року в 10 год. 03 хв. в відокремленому структурному підрозділі КМС № 129 ст. Цвіткове Одеської залізниці, вбачається, що комісією, на підставі матеріалів спеціального розслідування, причин та обставин, за якими стався груповий нещасний випадок ІНФОРМАЦІЯ_5 року о 10 год. 03 хв. на території станції Чорноліська Одеської залізниці з працівниками відокремленого структурного підрозділу колійна машинна станція станції Цвіткове, ОСОБА_9, 1981 року народження (загинув на місці) та ОСОБА_12, 1977 року народження (отримав тяжкі травми) при виконанні робіт по опорядженню плеча баластної призми та балансування колії, згідно абз.1 п. 15 Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою КМУ від 30 листопада 2011 року за № 1232 визнано такими, що пов'язаний з виробництвом, на ОСОБА_9 та ОСОБА_12 складено акт по формі Н-1.

Також даними актами встановлено, що зазначені ушкодження ОСОБА_9 отримав в результаті наїзду поїзда № 165 «Інтерсіті плюс» Київ-Дніпропетровськ.

Згідно даних свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_1 ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року.

Із матеріалів справи вбачається, що 15 червня 2012 року між ДП «Південна залізниця» (лізингодавець) та ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу № П/НФ-12900/НЮ, згідно якого 10 міжрегіональних електропоїздів подвійного живлення в 9 вагонній комплектації передано лізингоодержувачу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки (п.1 ч.2 ст. 1167 ЦК).

Частиною 2 ст. 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Частиною 3 даної статті передбачено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

В свою чергу відповідно до вимог ч. ч. 2, 5 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Абзацом 1 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» із змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5 роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Слід зазначити, що Закон України від 18 січня 2001 року № 2245-III «Про об'єкти підвищеної небезпеки» визначає правові, економічні, соціальні та організаційні основи діяльності, пов'язаної з об'єктами підвищеної небезпеки, і спрямований на захист життя і здоров'я людей та довкілля від шкідливого впливу аварій на цих об'єктах шляхом запобігання їх виникненню, обмеження (локалізації) розвитку і ліквідації наслідків.

Зокрема, статтею 16 вказаного Закону передбачено, що шкода (в тому числі моральна), заподіяна фізичним чи юридичним особам внаслідок аварії, що сталася на об'єкті підвищеної небезпеки, незалежно від вини суб'єкта господарської діяльності, у власності або у користуванні якого перебуває об'єкт підвищеної небезпеки, відшкодовується суб'єктом господарської діяльності цим особам у повному обсязі, крім випадків, коли аварія виникла внаслідок непереборної сили або з умислу потерпілого.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивачі посилалися, що вони є батьками померлого ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_4, що вбачається із даних повторного свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 від 11 вересня 2013 року, та просили стягнути із відповідача ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» на їх користь моральну шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки в розмірі по 100000 грн. кожному.

Відповідно до листа відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Шполянському районі Черкаської області від 24 листопада 2014 року № 867 позивач ОСОБА_7 є не працездатною, яка мала на день смерті потерпілого, право на одержання від нього утримання, але не є утриманцем, тому підстав для виплати одноразової допомоги не має, їй було призначено лише щомісячну страхову виплату, як особі, яка має на неї право у разі смерті сина. ОСОБА_8 на день смерті сина є працездатною особою, тому права на вказані страхові виплати він не має.

Виходячи із вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, стягуючи із відповідача на користь позивача ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 60000 грн. та на користь ОСОБА_8 50000 грн. врахував вказані вище вимоги чинного законодавства та роз'яснення Постанов Пленуму, визначився із характером та обсягом душевних страждань, яких зазнали позивачі та характеру немайнових втрат, прийшов до правильного та обгрунтованого висновку про те, що позивачі мають право на відшкодування моральної шкоди, задовольнивши частково позовні вимоги.

Також судом першої інстанції вірно враховано правові позиції, викладені у висновках ВСУ у постанові від 24 жовтня 2012 року (справа № 6-123цс12) та у постанові від 13 листопада 2013 року (справа № 6-120цс13), які відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для врахування судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, відповідно яких відшкодування моральної шкоди членам сім'ї працівника, який загинув унаслідок нещасного випадку на виробництві, здійснюється відповідно до положень ст. 1167, ч. 2 ст. 1168 ЦК України, а не за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Доводи апеляційної скарги , що позивачами, відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, не надано доказів про те, що нещасний випадок стався з їх сином з вини відповідача є безпідставними та не підлягають до задоволення, оскільки відповідно до роз'яснень п. 4 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», вказано, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Не підлягають до задоволення також доводи апелянта про те, що позивачами не надано доказів про належність ДП «Українська залізнична швидкісна компанія» поїзду № 165 «Інтерсіті плюс» Київ-Дніпропетровськ, оскільки спростовуються наявним у матеріалах справи договором фінансового лізингу № П/НФ-12900/НЮ від 15 червня 2012 року, укладеним між ними та ДП «Південна залізниця».

Згідно пункту 9 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» роз'яснено, що особа, яка здійснює діяльність, що

є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 2 ст. 10 ЦПК України сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Обов'язок доказування та подання доказів, встановлений ст. 60 ЦПК України, в якій зазначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.

Посилання апелянта, що рішення суду першої інстанції є незаконним не підтверджено доказами та не наведено підстав, визначених у ст. 309 ЦПК України, які б давали підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі.

Виходячи з викладеного, доводи апелянта носять суб'єктивний характер, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів , -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія» - Савки Володимира Васильовича - відхилити.

Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 07 жовтня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 до Державного підприємства «Українська залізнична швидкісна компанія», за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог Державної адміністрації залізничного транспорту України «Укрзалізниця» про відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки під час виконання трудових обов'язків - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :