Рішення № 56792571, 14.03.2016, Радивилівський районний суд Рівненської області

Справа №568/1104/15-ц

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2016 р. м.Радивилів

Радивилівський районний суд Рівненської області

в складі:

головуючого судді Бірука В.О.

при секретарі Дмитришин О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Радивилів справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 сільська рада Радивилівського району Рівненської області, приватний нотаріус Радивилівського районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_4 про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за заповітом та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_3 сільська рада Радивилівського району Рівненської області, приватний нотаріус Радивилівського районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 сільська рада Радивилівського району Рівненської області, приватний нотаріус Радивилівського районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_4 про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 30 січня 2015 року помер її дядько, ОСОБА_5.

Після його смерті відкрилася спадщина, яка складається з домоволодіння, що знаходитьсяв с.Теслугів,вул.Шевченка, 125 Радивилівського району Рівненської області.

Вказане домоволодіння належало ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 березня 2009 року, виданого згідно рішення виконавчого комітету ОСОБА_3 сільської ради.

30.07.2014 року ОСОБА_5 склав заповіт, згідно якого все майно, яке йому належало на момент смерті та на яке за законом він матиме право заповів їй ОСОБА_6.

В результаті вступу в шлюб її прізвище із «Томащук» змінилося на «Пекареніна».

В передбачений законом 6-місячний термін вона звернулася до приватного нотаріуса Радивилівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом. Їй були видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки, які належали померлому на праві власності.

Однак нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину на цілий житловий будинок з приналежними будівлями та спорудами, так як також звернулася до нотаріуса із заявою ОСОБА_2 про прийняття спадщини і претендує на видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя.

Спірний будинок збудували ще у 1975 р. батьки померлого ОСОБА_7 та ОСОБА_8.

Згідно з погосподарської книги по домоволодінню, яке знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, с.Теслугів, вул.Шевченка, буд.125 головою числився ОСОБА_7, після його смерті 18 січня 2009 року, його імя в погосподарській книзі закреслено та вписано головою ОСОБА_8.

Однак 26 лютого 2009 року ОСОБА_3 сільською радою Радивилівського району Рівненської області було прийнято рішення №28 про оформлення права власності на обєкт нерухомого майна та видачу свідоцтва на імя ОСОБА_5.

На момент прийняття цього рішення була жива та рахувалася головою ОСОБА_8.

Прийнявши рішення про визнання одноособового права власності на домоволодіння за ОСОБА_8 ОСОБА_3 сільська рада допустилася помилки.

Вважає, що домоволодіння, яке знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, с.Теслугів,вул.Шевченка, 125 на момент смерті ОСОБА_5 було його особистою власністю.

Просить визнати за нею ОСОБА_1, право власності на домоволодіння, яке знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, с.Теслугів, вул.Шевченка, буд.125, в порядку спадкування за заповітом, після смерті ОСОБА_5, померлого 30 січня 2015 року.

ОСОБА_2 через свого представника адвоката ОСОБА_9, який діє на підставі договору про надання правової допомоги та представництва інтересів в судах 02.11.2015 року звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_3 сільська рада Радивилівського району Рівненської області, приватний нотаріус Радивилівського районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_4 про визнання за ОСОБА_2 права приватної власності на 1/2 частину домоволодіння, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, с.Теслугів, вул.Шевченка, буд.125.

Свої вимоги обгрунтовує тим, що вона 9 вересня 2007 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_5.

27.03.2009 року ОСОБА_5 набув права приватної власності на домоволодіння в с.Теслугів,вул.Шевченка, 125 Радивилівського району Рівненської області.

30 січня 2015 року ОСОБА_5 помер.

Частиною третьою статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

Враховуючи, що ОСОБА_5 набув право приватної власності на домоволодіння під час перебування із нею у шлюбі то вона має право на визнання за нею права приватної власності на 1/2 частину вказаного домоволодіння.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 від заявленої вимоги про визнання домоволодіння, яке знаходиться в с.Теслугів,вул.Шевченка, 125 Радивилівського району Рівненської області особистою власністю ОСОБА_5 на момент його смерті відмовилась.

Підтримала заявлений позов в частині визнання за нею права власності на вказане будинковолодіння із підстав зазначених в позовній заяві та просила його задоволити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 поданий її представником - адвокатом ОСОБА_9 просила залишити без розгляду так як останній двічі не зявився в судове засідання без поважних причин.

Представник третьої особи ОСОБА_3 сільської ради Радивилівського району Рівненської області в судове засідання не зявився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Приватний нотаріус Радивилівського районного нотаріального округу ОСОБА_4 в судовому засіданні показав, що у видачі свідоцтва про право власності ОСОБА_1 на домоволодіння в порядку спадкування за заповітом, яке належало померлому ОСОБА_5 відмовив, поскільки крім неї заяву про прийняття спадщини подала дружина померлого ОСОБА_2, яка претендує на видачу свідоцтва про право власності на частину у спільному майні подружжя, тобто мав місце спір стосовно спадкового майна.

Представник відповідача позивача ОСОБА_2 - адвокат ОСОБА_9 в судові засідання двічі не зявився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи або повідомлення причин неявки в судове засідання.

Враховуючи думку позивача суд вважає можливим розглянути дану справу у відсутність представника відповідача і постановити заочне рішення.

Заслухавши позивача ОСОБА_1, третю особу приватного нотаріуса ОСОБА_4, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що первісний позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30 січня 2015 року помер дядько позивача ОСОБА_5. Після смерті якого відкрилася спадщина на домоволодіння, що знаходитьсяв с.Теслугів,вул.Шевченка, 125 Радивилівського району Рівненської області, яке належало йому на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 березня 2009 року, виданого виконавчим комітетом ОСОБА_3 сільської ради та зареєстрованим в електронному реєстрі прав на нерухоме майно 27.03.2009 року, витяг №22303959.

Згідно заповіту від 30.07.2014 року посвідченого приватнимнотаріусом ОСОБА_10 ОСОБА_5 все належне йому майно, на час смерті заповів ОСОБА_6, яка після реєстрації шлюбу змінила прізвище на «Пекареніна».

Позивач у встановлений законом строк звернулася із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом.

Згідно постанови від 28.01.2016 року приватного нотаріуса ОСОБА_4 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на вищезазначений житловий будинок так як із заявою про прийняття спадщини також звернулась дружина померлого ОСОБА_2, яка претендує на видачу свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя.

Як встановлено в судовому засіданні спірний будинок збудували в 1975 році батьки померлого ОСОБА_7 та ОСОБА_8, що встановлено із технічного паспорта на будинок.

З погосподарської книги по домоволодінню, яке знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, с.Теслугів, вул.Шевченка, буд.125 головою числився ОСОБА_7, після його смерті 18 січня 2009 року, його імя в Погосподарській книзі закреслено та вписано головою ОСОБА_8.

Однак 26 лютого 2009 року ОСОБА_3 сільською радою Радивилівського району Рівненської області було прийнято рішення №28 про оформлення права власності на обєкт нерухомого майна та видачу свідоцтва на імя ОСОБА_5.

На момент прийняття цього рішення була жива та рахувалася головою ОСОБА_8.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", де вказано, що положення статей 17, 18 Закону "Про власність" щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Відповідно до статті 120 Цивільного кодексу УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові №20 від 22.12.1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України №15 від 25.05.1998 року):

спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватись за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме:

що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили право на частку в його майні;

розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних;

що загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року.

Відповідно до статті 121 ЦК УРСР володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору.

Відповідно до статті 123 ЦК УРСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв'язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.

Відповідно до ст.126 ЦК УРСР працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору, якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв'язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.

На 15 квітня 1991 року статус колгоспних дворів було законодавчо ліквідовано.

Таким чином станом на 15 квітня 1991 року членами колгоспного двору, який знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, с.Теслугів, вул.Шевченка, буд.125 фактично були:

ОСОБА_7;

ОСОБА_8;

ОСОБА_5.

ОСОБА_5 та його батьки проживали в даному господарстві та були членами колгоспного двору.

Тобто на 15 квітня 1991 року їхні частки були рівними та становили по 1/3 частині.

До 2009 року вони не реєстрували право власності на домоволодіння.

18 січня 2009 року помер ОСОБА_7.

На момент його смерті разом з ним були зареєстровані та проживали ОСОБА_8 та ОСОБА_5.

Так, як ніхто інший за прийняттям спадщини не звертався і спадкова справа не заводилась, то ОСОБА_8 та ОСОБА_5 вважалися такими, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_7.

01 липня 2012 року померла ОСОБА_8. Разом із нею був зареєстрований та проживав лише ОСОБА_5, який успадкував все майно, яке залишилося після померлої, так як ніхто інший із заявою про прийняття спадщини не звертався та не є таким що прийняв спадщину.

Таким чином домоволодіння, яке знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, с.Теслугів, вул.Шевченка, буд.125 є особистою власністю померлого ОСОБА_5, так як відносилося до колгоспних дворів і уже на 1991 рік було визначено відповідно до погосподарської книги, хто є власниками домоволодіння.

ОСОБА_5 уклав шлюб із відповідачем у 2007 році.

ОСОБА_2 не була членом колгоспного двору.

Як уже було зазначено спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати (до 15 квітня 1991 року) не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору.

До 2007 року ОСОБА_2 мало того, що не брала участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору, вона проживала у іншому населеному пункті і не знала про існування цього домоволодіння.

Не є спільною сумісною власністю подружжя частки у праві власності колишніх членів колгоспного двору, тобто тих, хто був записаний членом двору на 15.04.1991 року, оскільки навіть факт одруження після цього не дає підстав вважати таку частку у праві власності спільною сумісною власністю подружжя.

Згідно свідоцтва про шлюб серія 1-ГЮ №026130 від 09.09.2007 року виданого ОСОБА_3 сільською радою Радивилівського району Рівненської області встановлено, що відповідач ОСОБА_2 народилась 13.04.1960 року. Отже на час смерті ОСОБА_5 30.01.2015 року, не була непрацездатною, а тому відповідно до ст.1241 ЦК України не має права на обовязкову частку у спадщині.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд вважає, що домоволодіння яке знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, с.Теслугів, вул.Шевченка, буд.125 на момент смерті ОСОБА_5 було його особистою власністю.

Згідно ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Згідно ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже вимоги позивача щодо визнання за нею права власності на домоволодіння, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, с.Теслугів,вул.Шевченка, 125, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5,померлого 30 січня 2015 року є підставними і такими, що підлягають до задоволення.

Що стосується зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: ОСОБА_3 сільська рада Радивилівського району Рівненської області, приватний нотаріус Радивилівського районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння то він підлягає залишенню без розгляду у відповідності до вимог ст.ст.169, 207 ЦПК України так як представник позивача ОСОБА_9 двічі в судове засідання не зявився, хоча належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, заяв про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.328, 1217, 1218, 1233, 1269 ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, 169, 207, 209, 212, 213, 218, 228 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 про визнання права власності на домоволодіння в порядку спадкування за заповітом задовільнити.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 право власності на домоволодіння, що знаходиться за адресою: Рівненська область, Радивилівський район, с.Теслугів,вул.Шевченка, 125,яке належало ОСОБА_5,померлому 30 січня 2015 року.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_3 сільська рада Радивилівського району Рівненської області, приватний нотаріус Радивилівського районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину домоволодіння - залишити без розгляду.

Рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Рівненської області через Радивилівський районний суд шляхом подання в 10-денний строк апеляційної скарги.

При неподанні в 10-денний строк апеляційної скарги рішення набирає законної сили по закінченню цього строку, а при поданні апеляційної скарги рішення набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлений 18.03.2016 року.

Суддя: Бірук В.О.