Ухвала суду № 56790123, 30.03.2016, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №274/5149/15-ц Головуючий у 1-й інст. Зайцев А. В.

Категорія 53 Доповідач Галацевич О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Широкової Л.В., Борисюка Р.М.

з участю секретаря судового засідання Мишаковської В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" про зобов'язання укласти трудовий договір та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1,

на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 лютого 2016 року,-

встановила:

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 лютого 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Бердичівтеплоенерго" про зобов'язання укласти трудовий договір та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено за безпідставністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позов.

В обґрунтування скарги зазначав, що суд першої інстанції помилково вважав доведеною обставину надсилання відповідачем листів на його заяви про працевлаштування, оскільки доказів на підтвердження цієї обставини та отримання ним таких листів представник відповідача в судовому засіданні не надав. Тому, на його думку, судове рішення ґрунтується на припущеннях та є неправосудним.

Заслухавши доводи представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Частинами 1, 7 ст. 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ст. 22 КЗпП України забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

У ст. 2 КЗпП України передбачено, що право громадян на працю - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Трудовий договір - угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (ст. 21 КЗпП).

Відповідно до ст. 23 КЗпП України передбачено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Робота за строковим трудовим договором - це робота, що виконується відповідно до пунктів 2 і 3 статті 23 КЗпП України, тобто трудовий договір укладено на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, або на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

За змістом ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

За змістом ч. 4 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян» рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Серед прав громадянина при розгляді заяви чи скарги є право бути присутнім при розгляді заяви чи скарги та право на одержання письмової відповіді про результати розгляду заяви чи скарги (ст. 18 Закону України «Про звернення громадян»).

Обґрунтовуючи свій позов, ОСОБА_1 посилався на ігнорування відповідачем його заяв про працевлаштування. На його думку, у такий спосіб підприємство відмовилось укласти з ним трудовий договір, всупереч гарантіям, передбаченим ст. 22 КЗпП України.

Проте вимоги позивача не знайшли свого підтвердження з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що 03.10.2015 року та 09.10.2015 року ОСОБА_1 звернувся до КП «Бердичівтеплоенерго» із письмовими заявами про прийняття його на роботу на посаду оператора котельні у зв'язку з початком опалювального сезону (а.с.3,5).

04.11.2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відповіді на попередні заяви, а також про надання відомостей про розмір середнього заробітку операторів котельні та кількість прийнятих операторів (а.с.4).

Заперечуючи проти позову, представник відповідача надав суду першої інстанції листи, підписані директором КП «Бердичівтеплоенерго», від 12.10.2015 року за №422/а, від 14.10.2015 року за №424/а та від 12.11.2015 року за №Л-111, за змістом яких ОСОБА_1 повідомлено про необхідність безпосереднього звернення до підприємства з відповідними документами, перелік яких наведено у цих листах (а.с.47-48,50).

На спростування доводів апеляційної скарги та на підтвердження відправлення цих листів позивачу представником відповідача колегії суддів надані для огляду книги вихідної кореспонденції КП «Бердичівтеплоенерго», з яких вбачається, що дійсно відповідачем направлялись вищевказані листи позивачу.

Доказів вручення листів ОСОБА_1 представник КП «Бердичівтеплоенерго» суду не надав, а матеріали справи не містять.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів відмови КП «Бердичівтеплоенерго» у прийнятті на роботу ОСОБА_1, тому висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення вимог про зобов'язання відповідача укласти з позивачем трудовий договір та зобов'язання виплатити кошти за час вимушеного прогулу є правильним.

Посилання суду на повідомлення відповідачем позивача листами про необхідність безпосереднього звернення до підприємства для вирішення питання працевлаштування не впливає на правильність ухваленого рішення. Ненадання відповіді у даному випадку може свідчити про порушення Закону України «Про звернення громадян» та не може бути підставою для зобов'язання укласти трудовий договір і не тягне за собою, наслідків у вигляді сплати підприємством середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбачених ч. 2 ст. 235 КЗпП України.

Крім того, зазначена норма права не розповсюджується на спірні правовідносини.

Доказів щодо упередженості судді при вирішенні справи, ОСОБА_1 не надав, а тому його твердження у цій частині є також необґрунтованими.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його зміни або скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 18 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді: