Ухвала суду № 56784000, 14.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2016 року м. Київ К/9991/33896/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2011

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011

у справі № 2а/0570/179/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КАТОІЛ ПЛЮС»

до Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2011, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011, позов задоволено повністю. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Краматорську Донецької області від 29.11.2010 № 0001872302/0/48279/10.

ДПІ у м. Краматорську Донецької області подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст.ст. 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість за податковим повідомленням-рішенням від 29.11.2010 № 0001872302/0/48279/10 в загальній сумі 129984 грн., в т.ч.: 86656 грн. за основним платежем та 43328 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, слугували висновки виїзної позапланової документальної перевірки, викладені в акті від 12.11.2010 № 2465/7/23-2-36332535, про порушення вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1197 № 168/97-ВР.

Згідно з актом перевірки порушення вказаної норми Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1197 № 168/97-ВР полягало у неправомірному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту податку на додану вартість за операціями з придбання у ТОВ «Провімакс-торг» товару (горюче-паливні матеріали) за договором поставки від 10.08.2009 № 10/08.

Відповідач вважає, що позивач не має права на податковий кредит через те, що правочин, укладений позивачем з ТОВ «Провімакс-торг», в силу вимог ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України є нікчемними, оскільки, на його думку, вчинювався з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

В обґрунтування такого висновку податковий орган посилається на висновки акту перевірки ТОВ «Провімакс-торг» щодо вчинення останнім порушень податкового законодавства. Податковий орган також вказує на те, що згідно з даними програмного забезпечення «Бест-звіт» остання декларація з податку на прибуток ТОВ «Провімакс-торг» подана за І півріччя 2009 року. Також податковий орган наголошує на відсутності у контрагента позивача трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей та інших умов, необхідних для здійснення фінансово-господарської діяльності.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту з такого податку необхідно застосовувати положення п.п. 7.2, 7.4, 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, якими регламентувався порядок визначення податкового кредиту на час виникнення спірних правовідносин та якого платник податків (покупець) зобов'язаний був дотримуватися.

За умови реального здійснення платником податку (покупцем) господарських операцій з придбання товарів, які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.

Висновки про нереальність господарських операцій з придбання платником податку товарів (послуг) мають підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами.

Допущені постачальником чи його контрагентами порушення певних вимог податкового законодавства можуть потягнути відповідну відповідальність щодо них та не впливають на право покупця на віднесення до складу валових витрат та податкового кредиту витрат та податку на додану вартість відповідно.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також допустимих доказах.

Податковий орган в акті перевірки та судам попередніх інстанцій не наводив доводів та не надав доказів щодо вищенаведеного.

Судами попередніх інстанцій належно досліджено питання щодо фактичного вчинення позивачем господарських операцій з ТОВ «Провімакс-Торг» у межах господарської діяльності, в результаті чого встановлено, що такі операції мали реальний характер, здійснені з метою використання в господарській діяльності, підтверджені первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Зокрема, судами досліджено договір поставки, податкові накладні, рахунки про сплату, платіжні доручення, банківські виписки, змінні звіти АЗС про реалізацію товару.

Зазначені первинні документи оцінені судами як такі, що відповідають дійсності та складені з дотриманням вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-XIV, є належними і достатніми доказами.

Суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та надали правову оцінку встановленим обставинам. Підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Краматорську Донецької області залишити без задоволення, а постанову Донецького окружного адміністративного суду від 03.03.2011 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10.05.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою про перегляд даної ухвали, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун