Ухвала суду № 56783331, 22.03.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/5425/15 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І. Суддя-доповідач: Мацедонська В.Е.

У Х В А Л А

Іменем України

22 березня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Мацедонської В.Е.,

суддів Грищенко Т.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі Горяіновій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,-

в с т а н о в и в:

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2015 року адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу задоволено частково, визнано протиправним та скасовано: податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області від 24 квітня 2015 року №0002911702/1080, рішення ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24 квітня 2015 року №0002941702/1082, вимогу ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 24 квітня 2015 року №Ф-0002931702/1081. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції з мотивів невірного застосування норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує правомірністю винесених податкових повідомлень рішень від 24 квітня 2015 року №002921702/1079, №0002911702/1080, рішення про застосування штрафних санкцій від 24 квітня 2015 року №0002941702/1082 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24 квітня 2015 року №Ф-0002931702/1081.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач 20 грудня 1995 року зареєстрований Обухівською районною державною адміністрацією Київської області як фізична особа-підприємець та перебуває на податковому обліку в ДПІ в Обухівському районі як платник податків, зборів та обов'язкових платежів.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців основним видом діяльності позивача за КВЕД є діяльність автомобільного вантажного транспорту.

Посадовими особами відповідача в період з 25 березня 2015 року по 07 квітня 2015 року проведено документальну планову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року, за результатами якої складено акт від 15 квітня 2015 року №744/17-03/НОМЕР_1, у висновках якого зафіксовано порушення позивачем: п.177.2 та п.177.4 ст.177 ПК України, у результаті чого донараховано податок на доходи фізичних осіб за підсумками річного декларування за 2013 рік в загальній сумі 14825,40 грн.; п.177.10 ст.177 ПК України в частині неведення Книги обліку доходів та витрат; ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що привело до заниження єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування самозайнятої особи з доходу отриманого від здійснення господарської діяльності за 2013 рік в загальній сумі 34296,09 грн.

На підставі акту перевірки позивача ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 24 квітня 2015 року форми «Р» №0002921702/1079, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 510,00 грн., в тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 510,00 грн.;

податкове повідомлення-рішення від 24 квітня 2015 року форми «Р» №0002911702/1080, згідно якого збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 18531,75 грн., в тому числі за основним платежем - 14825,40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3706,35 грн.;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24 квітня 2015 року №Ф-002931702/1081, згідно якої зобов'язано позивача сплатити суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафів та пені на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 34296,09 грн., в тому числі недоїмка - 34296,09 грн.;

рішення від 24 квітня 2015 року №0002941702/1082 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, згідно якого до позивача застосовано штрафну санкцію в сумі 1714,80 грн.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 правомірно віднесені витрати на придбання запасних частин та нафтопродуктів до валових витрат, пов'язаних з здійсненням господарської діяльності такої фізичної особи-підприємця, та, відповідно, з дотриманням всіх вимог податкового законодавства України зменшено загальний оподатковуваний дохід на суму таких витрат за відповідні періоди, твердження податкового органу про завищення позивачем валових витрат за 2013 рік є необґрунтованими, а висновки податкового органу про заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб у розмірі 14825,40 грн. безпідставними, тому податкове повідомлення-рішення від 24 квітня 2015 року №0002911702/1080 підлягає скасуванню. Рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 24 квітня 2015 року №0002941702/1082 та вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24 квітня 2015 року №Ф-0002931702/1081 прийняті за твердженням податкового органу про заниження позивачем оподатковуваного доходу за 2013 рік, а тому висновок відповідача про заниження позивачем єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є помилковим, а вказані рішення протиправними та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), дія якого поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З акту перевірки позивача вбачається, що висновки податкового органу щодо завищення витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності, в сумі 98836,00 грн. ґрунтуються на тому, що витрати за 2013 рік в сумі 54545,74 грн. не підтверджено платіжними дорученнями та прибутковими касовими ордерами, що підтверджують оплату за придбаний товар; придбання автозапчастин відноситься згідно із п.138.1 ст.138 ПК України до інших витрат, однак не вважаються витратами операційної діяльності, а відтак, фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, не мають права включати до складу валових витрат витрати, які пов'язані з використанням транспортних засобів, що призвело до завищення позивачем витрат в цій частині на суму 44290,26 грн.

Відповідно до п.п.177.1, 177.2 ст.177 ПК України (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Підпунктом 14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України встановлено, що під витратами розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В силу п.177.4 ПК України до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно п.138.1 ст.138 ПК України (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.8 ст.138 ПК України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до абз.«г» пп.138.8.5 п.138.8 ст.138 ПК України до складу загальновиробничих витрат включаються, зокрема, витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Абзацом «в» пп.138.10.2 п.138.10 ст.138 ПК України передбачено, що до складу інших витрат включаються адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема, витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона).

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що у власності позивача наявні транспортні засоби, зокрема: МАЗ 500 НОМЕР_2, 1969 року випуску, та ОДАЗ 9385 НОМЕР_3, 1978 року випуску, які використовуються фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 для здійснення господарської діяльності, що не заперечується відповідачем.

При перевірці позивача податковим органом встановлено, що позивачем віднесено до валових витрат витрати на придбання запасних частин до автомобілів на загальну суму 44290,26 грн. При цьому, не зазначено за якими господарськими операціями було сформовано вказані валові витрати, не зазначено контрагентів позивача та номери податкових накладних, які б дали змогу ідентифікувати суми господарських операцій.

Разом з тим, наявними в матеріалах справи копіями первинних документів підтверджується факт купівлі позивачем автозапчастин на транспортні засоби, які використовуються в господарській діяльності позивача для здійснення вантажних перевезень.

Оскільки ведення бухгалтерського обліку складу валових витрат виробництва та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, для фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування законодавством не передбачено, витрати на придбання запасних частин цілком правомірно були віднесені до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, оскільки їх придбання пов'язано із здійсненням позивачем вантажних перевезень і вказані витрати належать до загальновиробничих.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень податкового органу про завищення позивачем валових витрат за 2013 рік в сумі 54545,74 грн., оскільки в акті перевірки позивача відсутні посилання на конкретні первинні документи із зазначенням їх реквізитів та дат їх складання. Податковим органом не вказано, за який саме товар відсутні платіжні доручення та касові ордери, а також не вказано, яким чином нараховане завищення валових витрат на вказану суму.

Разом з тим, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник відповідача, який проводив перевірку, зазначив, що первинні документи на суму 54545,74 грн. були надані позивачем до перевірки, однак не враховані податковим органом у зв'язку з тим, що за зазначеними документами не співпадала форма оплати: готівкова та безготівкова.

На підтвердження правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за 2013 рік позивачем до суду апеляційної інстанції подано оформлені належними чином копії фіскальних та товарних чеків, а також копії податкових накладних за період з січня 2013 року по грудень 2013 року, які в силу вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» являються первинними документами та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій і фіксують факт їх здійснення.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Податковим органом всупереч ч.2 ст.71 КАС України не спростовано доводів позивача щодо правомірності формування ним витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за 2013 рік у розмірі 98836,00 грн., доказів, які б підтверджували завищення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності, відповідачем до суду надано не було, а тому висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 15 квітня 2015 року №744/17-03/НОМЕР_1, стосовно заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб у розмірі 14825,40 грн., які ґрунтуються на непідтвердженні правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за 2013 рік у сумі 98836,00 грн., є безпідставними, не доведені належними та допустимими доказами, а відтак прийняте на підставі таких висновків податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі ГУ ДФС у Київській області від 24 квітня 2015 року форми «Р» №0002911702/1080, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування, у розмірі 18531,75 грн., в тому числі за основним платежем - 14825,40 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3706,35 грн., є протиправним та підлягає скасуванню.

Пунктом 2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

В силу вимог п.4 ч.1 ст.4 вказаного Закону платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

База нарахування єдиного внеску визначається ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», відповідно до п.2 ч.1 якої єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

З аналізу наведеної норми вбачається, що єдиний внесок для фізичної особи-підприємця нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Враховуючи, що висновок податкового органу щодо неправомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, за 2013 рік у сумі 98836,00 грн. та заниження позивачем податку на доходи фізичних осіб у розмірі 14825,40 грн. є безпідставним, твердження податкового органу стосовно заниження позивачем єдиного внеску за 2013 рік, в основу яких покладено наведені висновки, є необґрунтованими, а тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції стосовно необхідності скасування рішення від 24 квітня 2015 року №0002941702/1082 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 24 квітня 2015 року №Ф-0002931702/1081 з огляду на їх протиправність.

Згідно з п.177.10 ст.177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов'язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару. Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

В силу вимог п.121.1 ст.121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів наявності та ведення позивачем Книги обліку доходів і витрат. У позовній заяві вимоги щодо визнання нечинним і скасування податкового повідомлення-рішення від 24 квітня 2015 року №0002921702/1079 позивачем не обґрунтовувались, висновки податкового органу щодо порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 п.177.10 ст.177 ПК України позивачем не заперечувались.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вимоги позивача в частині визнання нечинним і скасування податкового повідомлення-рішення від 24 квітня 2015 року №0002921702/1079, згідно з яким до позивача застосовано штрафну санкцію в розмірі 510,00 грн., є необґрунтованими та задоволенню не підлягають, та в цій частині постанова суду першої інстанції позивачем не оскаржувалась.

Згідно ч.6 ст.187 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Відповідно до ст.88 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2016 року апелянту відстрочено сплату судового збору по день ухвалення рішення судом апеляційної інстанції, судовий збір за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду у розмірі 607,20 грн. підлягає стягненню з апелянта.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для зміни або скасування постанови суду.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області - залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2015 року - залишити без змін.

Стягнути з Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області в дохід спеціального фонду Державного бюджету України (р/р 31211206781007, отримувач - УДКСУ у Печерському р-ні, банк отримувача - ГУДКСУ у м.Києві, код ЄДРПОУ 38004897, МФО 820019, код бюджетної класифікації 22030101) судовий збір у розмірі 607,20 грн. (шістсот сім грн. 20 коп.).

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 28 березня 2016 року.

Головуючий суддя В.Е.Мацедонська

Судді Т.М.Грищенко

І.О.Лічевецький

Головуючий суддя Мацедонська В.Е.

Судді: Лічевецький І.О.

Грищенко Т.М.