Рішення № 56778973, 24.03.2016, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа 666/2881/15-ц Головуючий в І інстанції Біла-Кисельова А.А.

Провадження №22-ц/791/809/16 Доповідач: Ігнатенко П.Я.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:

ГоловуючогоІгнатенко П.Я.Суддів:Воронцової Л.П. Стародубця М.П.СекретарПісоцька Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Дніпровського районного суду міста Херсона від 11 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Перша Херсонська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним та визнання права власності на квартиру,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2015 року ОСОБА_6 звернулась до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що вона перебувала у скрутному матеріальному становищі та потребувала догляду і допомоги за віком та станом здоров'я після хвороби, в зв'язку з чим скористалась пропозицією двоюрідної племінниці, яка запропонувала послуги свого сина ОСОБА_5 для догляду за нею. За домовленістю був оформлений договір дарування належної їй на праві власності з 1973 року квартири АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_5, договір посвідчений 17 серпня 1999 року державним нотаріусом Першої Херсонської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 1-2310.

Позивачка просила визнати недійсним зазначений договір, як укладений внаслідок помилки щодо неправильного сприйняття істотних умов договору. Весь час позивачка продовжувала проживати в своїй квартирі, сплачувала комунальні платежі, поселяла в квартирі квартирантів. Відповідач періодично з'являвся у квартирі та в березні 2015 року ОСОБА_5 вселився до квартири із сім'єю, виник конфлікт, в ході якого останній заявив, що він хазяїн квартири і з цього часу позивачка виявила та усвідомила свою помилку. Просила визнати недійсним договір дарування та визнати за нею право власності на вказану квартиру.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2015 року позов задоволено. Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідчений державним нотаріусом Першої Херсонської державної нотаріальної контори 17 серпня 1999 року за реєстровим номером 1-2310, недійсним. Визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1 Стягнуто з відповідача судові витрати: на правову допомогу 4000 грн. та зі сплати судового збору 2940 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.

В письмових запереченнях ОСОБА_6 просить не брати до уваги доводи, викладені в апеляційній скарзі та залишити рішення суду без змін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно норм, які діяли момент виникнення правовідносин, а саме ст.. 243 ЦК України (1963 р.), за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Відповідно до ст.. 56 ЦК України (1963 р.), , угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Таким чином, під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 17.08.1999 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1, належної дарителю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.06.1993 року. Договір посвідчений 17 серпня 1999 року державним нотаріусом Першої Херсонської державної нотаріальної контори за реєстровим номером 1-2310 (а.с.7).

Згідно довідки з місця проживання ОСОБА_6 зареєстрована та постійно проживає у АДРЕСА_1 з 12.10.1973 року. ОСОБА_5 зареєстрований у квартирі з 22.04.2015 року (а.с.6, 9).

Згідно відомостей з медичних закладів про стан здоров'я ОСОБА_6 вбачається, що остання з 1998 року перебуває під наглядом з діагнозом аденокарцинома. Перенесла оперативне втручання у 1999 році, страждає цукровим діабетом ІІ тип. В наступний період перебувала на лікуванні: 11.05.2005 року інфаркт міокарда; 2007 р. - дифузно-фіброзна мастопатія, деформуючий остеоартроз з пошкодженням крупних суглобів; 2011 р. атеросклероз судин нижніх кінцівок ХНН ІІІ-ІУ ст., операція 15.10.2011 року; 2014 р. - хронічна двостороння сенсоневральна туговухість, лівосторонній отит; 13.05.2015 року операція лазер корекція на лівому оці, ретинопатія, нефропатія та фоні цукрового діабету ІІ тип. (а.с. 10-11).

Судом правильно встановлено, що між сторонами існувала домовленість щодо надання сім'єю ОСОБА_5 допомоги позивачці. Така допомога періодично надавалась до весни 2015 року - часу реєстрації та вселення ОСОБА_5 із сім'єю до квартири АДРЕСА_1, коли виник конфлікт між ними та ОСОБА_6, яка вважала себе хазяйкою квартири. Вказані обставини підтверджуються поясненнями ОСОБА_5, допитаного в якості свідка, який в ході апеляційного розгляду пояснив, що їх сім'я добре була знайома із ОСОБА_6 до укладення договору, вони, а особливо мати - ОСОБА_7 давали продукти останній, як до, так і після укладення оспореного договору дарування. Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 також пояснювали, що ОСОБА_6 потребувала допомоги, спілкувалася із Карпенками, які проживали в с. Ольгівка, від них позивачка отримувала продукти.

За таких обставин, судом встановлено, що позивачка за станом здоров'я та внаслідок похилого віку, потребувала допомоги і, укладаючи договір дарування помилялася щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, оскільки вважала цей договір - зобов'язанням про надання допомоги та догляду за нею. Сім'єю відповідача надавалась матеріальна допомога позивачці, що не заперечується та підтверджено відповідачем в ході апеляційного розгляду. Крім того, передача квартири фактично у власність ОСОБА_5 не відбулася та позивачка продовжує проживати в квартирі, розпоряджатися нею (вселяла квартирантів, отримувала від них оплату за проживання) та оплачувала комунальні послуги, що підтверджується розрахунковими книжками (а.с.51).

Отже, встановивши неправильне сприйняття позивачкою фактичних обставин угоди та відсутність волевиявлення передати безоплатно у власність відповідача свою квартиру, яка є єдиним її житлом, тобто встановивши укладення договору дарування внаслідок помилки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недійсність оспореного договору з підстав, зазначених вище.

Судом правильно залишена без задоволення заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Так, згідно ст. 76 ЦК України (1963 р.), яка аналогічна змісту ст.261 ЦК України (2004 р.) перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Судом першої інстанції достовірно встановлено, що позивачка помилялася щодо природи правочину. Весною 2015 року відповідач зареєструвався у квартирі, вселився разом із дружиною і дитиною та пред'явив свої права на квартиру, внаслідок чого виник конфлікт і ОСОБА_6 усвідомила порушення свого права.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що зазначений договір порушує права ОСОБА_6, оскільки в силу похилого віку та за станом здоров'я, укладаючи з відповідачем спірний договір, позивачка мала на меті укладення договору довічного утримання, і якби не помилка в правовій природі правочину та його правових наслідках, цей договір не був би укладений; позивачка після укладення зазначеного договору купівлі-продажу продовжує проживати в квартирі, яка є її єдиним житлом, користується нею, сплачує відповідні платежі, пов'язані з утриманням цього нерухомого майна.

Таким чином, суд першої інстанції повно і об'єктивно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним договору дарування. З такими висновками суду колегія суддів погоджується повністю.

Разом з тим, позовні вимоги про визнання права власності на спірну квартиру за ОСОБА_6 задоволені судом першої інстанції помилково.

Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину, визнаного недійсним.

Відповідно до вимог чинної на момент укладення спірного договору дарування ч.2 ст. 56 ЦК України (1963 р.): якщо угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою. Згідно вимог ст.. 59 ЦК України (1963 р.), угода, визнана недійсною, вважається недійсною з моменту її укладення.

За таких обставин, право власності ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 01.06.1993 року відновлюється після визнання недійсним договору дарування від 17.08.1999 року.

З урахуванням викладеного, оскільки право власності у ОСОБА_6 виникло в порядку спадкування, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 01.06.1993 року, яке є чинним після визнання недійсним договору дарування, вимоги про визнання права власності за ОСОБА_6 не підлягають задоволенню.

За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду в частині визнання за ОСОБА_6 права власності на квартиру АДРЕСА_1 - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Керуючись ст.303,307,309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5,- задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Херсона від 11 грудня 2015 року в частині визнання за ОСОБА_6 права власності на квартиру АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

В решті це ж рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий П.Я.Ігнатенко

Судді: Л.П.Воронцова

М.П.Стародубець