Ухвала суду № 56777190, 16.03.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1811/16

Головуючий у першій інстанції: Свячена Ю. Б.

Доповідач: Ісаєва Н. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого-судді: Ісаєвої Н.В.,

суддів: Журавльова О.Г, Комлевої О.С.,

при секретарі: Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Одеської області на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року у цивільній справі за позовом Прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

ВСТАНОВИЛА:

Прокуратура Одеської області звернулась до Приморського районного суду м. Одеси з позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_3 та просить витребувати із чужого незаконного володіння відповідача нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 115, 3 кв. м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Єлісаветинська (Щепкіна), 21, на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, та встановити порядок виконання судового рішення шляхом визнання за Одеською міською радою право власності на вказані нежитлові приміщення.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що 12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та ТОВ «Арт» був укладений договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна, на підставі якого було здійснено відчуження на користь товариства об'єктів комунальної власності, в тому числі, нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 115, 3 кв. м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Єлісаветинська (Щепкіна), 21. Вказаний договір був укладений на підставі рішення Одеської міської ради №5649-V від 14 квітня 2010 року «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішення Одеської міської ради», п. 13 якого доручено представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу ТОВ «Арт» об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси. В подальшому, ТОВ «Арт» на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2010 року було здійснено відчуження вищевказаних нежитлових приміщень на користь ОСОБА_3, який на даний час є власником вказаного майна.

Також позивач зазначає, що постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 за позовом заступника прокурора Одеської області до Одеської міської ради, ТОВ «Арт», ТОВ «Утьосов», ПП «Елас- Комбі», ТОВ фірма «Харрісон-Транс-Сервіс», ТОВ «ІВ-Інвест Лтд», TOB «ІВ-

Іммобільє», TOB «Джі Ем Джі Контент», ТОВ «Опера», ТОВ «Аверс Строй» було визнано недійсними пункт 13 рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14 квітня 2010 року, а також договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «Арт» шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12 серпня 2010 р. та договору купівлі-продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

В судовому засіданні представник Прокуратури Одеської області та представник Одеської міської ради підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради, та вказав, що відповідач являється добросовісним набувачем права власності на нежитлові приміщення першого поверху, загальною площею 115, 3 кв. м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Єлісаветинська (Щепкіна), 21, на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2010 року, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Арт», яке на час укладення договору було власником вказаних приміщень. Тому, представник вважає вимоги Прокуратури Одеської області щодо витребування майна безпідставними.

Рішенням суду у задоволенні позову відмовлено.

На рішення суду перший заступник прокурора Одеської області приніс апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове, яким задовольнити позов, посилаючись на те, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а також, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно п.3 ст.10 ЦПК України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст.11 ЦПК України, розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до пункту 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках зазначених законом.

Згідно ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва органами прокуратури в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень державних інтересів внаслідок противоправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з ' державою.

Прокурор відповідно до ст. 45 ЦПК України здійснює представництво на будь - якій стадії процесу та може вступити у справу, порушену за позовом інших осіб, на захист інтересів держави. Інтереси територіальної громади є складовою частиною державних інтересів.

Судом встановлено, що 12 серпня 2010 року між Одеською міською радою та ТОВ «Арт» був укладений договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна, на підставі якого було здійснено відчуження на користь товариства об'єктів комунальної власності, в тому числі, нежитлових приміщень першого поверху, загальною площею 115, 3 кв. м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Єлісаветинська (Щепкіна), 21.

Вказаний договір був укладений на підставі рішення Одеської міської ради №5649-V від 14 квітня 2010 року «Про перелік об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2010 році, та внесення змін до рішення Одеської міської ради», пунктом 13 якого було доручено Представництву по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради укласти договір купівлі-продажу з метою продажу ТОВ «Арт» об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, у тому числі нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 115, 3 кв. м., які розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Єлісаветинська (Щепкіна), 21.

В подальшому, ТОВ «Арт» на підставі договору купівлі-продажу від 12 листопада 2010 року було здійснено відчуження вищевказаних нежитлових приміщень на користь ОСОБА_3, який на даний час є власником вказаного майна.

Постановою Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року у справі № 916/2545/13 за позовом заступника прокурора Одеської області до Одеської міської ради, ТОВ «Арт», ТОВ «Утьосов», ПП «Елас-Комбі», ТОВ фірма «Харрісон-Транс-Сервіс», ТОВ «ІВ-Інвест Лтд», ТОВ «ІВ-Іммобільє», ТОВ «Джі Ем Джі Контент», ТОВ «Опера», ТОВ «Аверс Строй» було визнано недійсними пункт 1З рішення Одеської міської ради № 5649-V від 14 квітня 2010 року, а також договір міни, укладений між Одеською міською радою та ТОВ «Арт» шляхом підписання удаваних правочинів: договору дарування від 12 серпня 2010 р. та договору купівлі- продажу 23 об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси.

Згідно зі ст. ст. 387, 392 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Ст. 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Згідно з ч. 1ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, ст. 388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Натомість, спірне майно вибуло з комунальної власності саме за рішенням Одеської міської ради, але в порушення порядку приватизації.

Разом з тим, згідно зі ст. 140 Конституції України та статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» змістом діяльності місцевого самоврядування є вирішення питань місцевого значення в інтересах територіальної громади самою громадою самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють територіальні громади міст та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частинами 5, 6 статті 60 названого Закону встановлено, що органи місцевого врядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження тами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою.

Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи доваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 8 ст. кону України «Про місцеве самоврядування»).

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Ч. 4 ст. З зазначеного Закону встановлює, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування, а частина сьома статті 7 Закону затвердила положення, згідно з яким продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами.

Враховуючи наявність правомочностей у Одеської міської ради, наданих законом, на вирішення питань щодо розпорядження комунальною власністю, вираження волі на первісне відчуження об'єктів комунальної власності, але його прийняття з порушенням порядку приватизації, колегія суддів вважає, що у даному спорі відсутні необхідні ознаки, визначені ст. 388 ЦК України, для здійснення віндикації у зв'язку із наявністю волі на відчуження комунальної власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлене, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину. б тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Матеріали справи не містять доказів здійснення відповідачем будь-яких дій, що вказують на його умисне заволодіння комунальною власністю або обізнаність із незаконністю дій Одеської міської ради на час укладання договору від 12 листопада 10 року із ТОВ «Арт», що свідчить про добросовісність набуття права власності відповідачем.

Згідно із ст. З Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Окрім цього, відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні говори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти свої майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила».

У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тим підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції».

Верховний Суд України у постанові від 14 березня 2007 року у справі №21- 8во07, на підставі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», застосував рішення Європейської суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» та зазначив, що самі по собі допущені органами публічної пледи порушення при визначенні умов та порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі в порушення права власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Більш того, Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування».

Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як "нові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати виводу від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання, а згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги Прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Одеської міської ради є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню

В апеляційній скарзі прокуратура робить висновок про відсутність волі власника на відчуження спірного об'єкту нерухомості на підставі того, що таке відчуження нібито не відповідає інтересам територіальної громади м. Одеси.

Судова колегія вважає, що апелянт змішує та підміняє поняття «волі» та «інтересу»..

В інтересах кожної особи, яка вступає в господарсько-правові відносини, є отримання «максимально можливої економічної вигоди», і територіальна громада м. Одеси в цьому сенсі не є виключенням, що відображено в перелічених апелянтом статтях 1, 10 та 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року № 280/97- ВР та статті 10 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 року № 2163-ХІІ.

Разом з цим, дії особи, які є вираженням її волі, в кінцевому результаті не завжди дотримуються наперед встановленого інтересу. Проте в даному разі, Одеська міська рада досягла законодавчо визначеного інтересу - підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів.

Як встановлено постановою Вищого господарського суду України, від 16 жовтня 2014 року (по справі № 916/2545/13), Одеська міська рада в результаті укладення договору міни від 12 серпня 2010 року отримала у власність адміністративну будівлю загальною площею 6.756,7 м2, розташовану за адресою: м. Одеса, Верстатобудівна, 12, яка складається з трьох поверхів та підвалу, та використовувалася Одеською міською радою для розміщення органів місцевого самоврядування і продовжує використовуватися на даний час .

В результаті укладення вказаної угоди були отримані кошти у сумі 1.469.405,60 гривень, які також були освоєні в інтересах територіальної громади міста.

Однак, усе вищезазначене стосується саме «інтересу» укладення угоди, і не має відношення до «волі» Одеської міської ради, яка виражається у бажанні діяти певним чином. Інтерес встановлює напрямок певної дії, тоді як воля є імпульсом на її вчинення.

Для застосування статті 388 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435- має значення саме «воля». У разі якщо особа, якій власник передав майно у володіння, воліла передати майно іншій особі, власник позбавляється права на витребування майна.

14 квітня 2010 року колективна воля обраних територіальною громадою м. Одеси депутатів Одеської міської ради була направлена на відчуження TOB «АРТ» об'єктів комунальної власності. Тобто, Одеська міська рада - особа, яка володіла спірними об'єктами за волею їх первісного власника, за своєю волею передала майно ТОВ «АРТ».

Більш того, факт добровільного переходу права володіння від уповноваженого представника власника до ТОВ «АРТ» підтверджується актом приймання-передачі індивідуально визначеного майна комунальної власності ТОВ «АРТ» від 09 серпня 2010 року.

Крім того, Одеська міська рада воліла продати спірний об'єкт нерухомості ще з 2007 року, що підтверджується її рішенням від 04 липня 2007 року № 1404-V (сторінка 16).

Таким чином, очевидно, що власник за власною волею позбавився права володіння майном, а тому віндикаційний позов не підлягає задоволенню.

У разі вибуття майна з володіння власника за вищезазначених обставин, законодавець надає переваги у захисті добросовісному набувачеві, а не первісному власнику.

Невідповідність договорів купівлі-продажу та дарування від 12 серпня 2010 року вимогам частини 4 статті 293 Господарського кодексу України від 16 січня 2003 року № 436-IV, вже була досліджена господарським судом (у рамках справи № 916/2545/ 13).

Притягнення осіб, які погодили укладення таких договорів, до відповідальності за службову недбалість, є очікуваним результатом визнання цих договорів недійсними. А тому така інформація не має жодного доказового значення для даної справи.

Статтею 60 ЦПК України встановлено вичерпний перелік підстав звільнення від доказування. Відповідно до частини 4 зазначеної статті, вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Враховуючи наведене, не вимагається доведення обставин, які встановлені у кримінальній справі, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно конкретною особою. Єдиним джерелом цієї обізнаності є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.

Відповідного вироку суду апелянтом надано не було, а постанова по закриття кримінального провадження не може бути підставою для встановлення наявності або відсутності обставин у цивільному процесі.

В апеляційній скарзі зазначається, що: «у вказаній постанові Вищого господарського суду України зазначено, що за наявних обставин, повернення майна до комунальної власності має бути здійснено шляхом заявлення власником, яким є територіальна громада м. Одеси, та в інтересах якої звернулася до суду прокуратура області, віндикаційного позову (про витребування майна)».

Всупереч вказаному, в абзаці 8 сторінки 6 постанови Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2014 року йдеться про те, що належним позивачем за віндикаційним позовом є не територіальна громада м. Одеси, а Одеська міська рада як суб'єкт, що здійснює права власника.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи, а письмових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до апеляційного суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів розглянувши скаргу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують та задоволенню не підлягають, підстави для ухвалення нового рішення відсутні.

Судова колегія, розглянувши справу, прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Одеської області відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак її може бути оскаржено до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий- суддя Н.В.Ісаєва

Судді: О.Г. Журавльов

О.С. Комлева