Рішення № 56771120, 23.03.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ 22-ц/781/410/16 Головуючий у суді І-ї інстанції Гонтаренко Т. М.

Доповідач Суровицька Л. В.

РІШЕННЯ

Іменем України

23.03.2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі:

головуючої судді Суровицької Л.В.,

суддів Кіселика С.А., Суржика М.М.

секретар Гусак А.О.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою Спільного підприємства ТОВ «Світловодськпобут» на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Спільного підприємства товариство з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які прибули в судове засідання, дослідивши матеріали справи, колегія суддів

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до СП ТОВ «Світловодськпобут» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Зазначав, що з 28 січня 2013 року працював майстром котельні № 5 СП ТОВ «Світловодськпобут». 15 липня 2013 року був призначений на посаду комерційного директора вказаного підприємства. 22 квітня 2015 року подав заяву про звільнення з займаної посади згідно ч.3 ст.38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням роботодавцем законодавства про працю. Проте 06 травня 2015 року його звільнено з займаної посади за ч.1 ст.38 КЗпП за власним бажанням. Вважає звільнення незаконним, тому просив поновити його на посаді комерційного директора СП, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дати його звільнення по день ухвалення судового рішення.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2015 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді комерційного директора СП ТОВ «Світловодськпобут». Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 40 тис. 360 грн.32 коп., розподілено судові витрати. Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання (а.с.100-102).

В апеляційній скарзі СП ТОВ «Світловодськпобут» просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Зокрема, зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду за вирішенням трудового спору, судом не враховано, що позивач отримав трудову книжку 10 травня 2015 року, резолютивна частина вступної і резолютивної частини рішення суду не відповідає резолютивній частині повного тексту рішення щодо негайного виконання рішення про поновлення позивача на роботі (а.с.110-112) .

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник СП ТОВ «Світловодськпобут» пояснив, що не підтримує доводи апеляційної скарги, оскільки на підприємстві відбулася зміна керівництва. Попередній керівник підприємства - ОСОБА_3 набув повноважень керівника у незаконний спосіб та незаконно звільнив позивача.

Представник позивача ОСОБА_4 заперечив проти доводів апеляційної скарги і просив рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що з 15 липня 2013 року ОСОБА_2 працював на посаді комерційного директора СП ТОВ «Світловодськпобут» (а.с.5-6).

22 квітня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до керівника СП ТОВ «Світловодськпобут» із заявою, в якій просив звільнити його з займаної посади за власним бажанням у зв'язку з невиконанням роботодавцем закону про працю, згідно ч.3 ст.38 КЗпП України (а.с.4).

Наказом СП ТОВ «Світловодськпобут» № 65/к від 06 травня 2015 року ОСОБА_2 звільнено з роботи з 06 травня 2015 року за ч.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням (а.с.67).

У п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 р. № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Згідно із ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно правового висновку Верховного Суду України, зробленого 31 жовтня 2012 року при розгляді справи №6-120 цс 12, за змістом ст.38 КЗпП України працівник має з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства (ч.3 ст.38 КЗпП України), не підтверджуються або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч.1 ст.38 КЗпП України.

Таким чином, суд першої інстанції, з урахуванням обставин справи, вказаного правового висновку Верховного Суду України, прийшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що відповідач не мав правових підстав звільняти позивача за ч.1 ст. 38 КЗпП України (за власним бажанням), оскільки позивачем у заяві, адресованій керівнику підприємства, була зазначена інша підстава розірвання трудового договору - ч.3 ст.38 КЗпП України. А тому звільнення позивача відбулося з порушенням норм чинного трудового законодавства.

Частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно ч.2 ст.47 КЗпП України, у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Оскільки, як встановлено судом, звільнення позивача з займаної посади здійснено не з підстав, зазначених у заяві позивача, таке звільнення не може вважатися звільненням з ініціативи працівника, а фактично є звільненням з ініціативи працедавця.

Як встановлено судом і підтверджується матеріалами справи, з наказом про звільнення ОСОБА_2 не ознайомлювався, копія наказу про звільнення з роботи йому відповідачем не видана (а.с.67).

Тому, за таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що строк звернення до суду, встановлений ст.233 КЗпП України, позивачем не пропущений, оскільки копія наказу про звільнення не була працедавцем надана позивачу до часу його звернення до суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки йому було видано трудову книжку, є безпідставними, такими, що не ґрунтуються на законі та спростовуються матеріалами справи.

Як зазначав представник відповідача у запереченнях на позов та обґрунтовуючи заяву про застосування судом наслідків пропуску позивачем строку звернення до суду, 06 травня 2015 року, в день звільнення ОСОБА_2 був відсутній на роботі, тому трудова книжка була направлена на його адресу поштою. Вказана трудова книжка була отримана позивачем 10 травня 2015 року, а з позовом до суду позивач звернувся 23 червня 2015 року (а.с.92-93,116).

Згідно з пп. 2.4, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України № 58 від 29.07.93 року (із змінами) записи в трудову книжку при звільненні вносяться власником або уповноваженим ним органом після видачі наказу; з кожним записом, який вноситься до трудової книжки на підставі наказу про звільнення, власник зобов'язаний ознайомити працівника під розписку в особовій картці, а відповідно до п. 4 цієї Інструкції власник або уповноважений ним орган зобо'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Пунктом 4.2. вказаної Інструкції передбачено, що якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то

власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому

поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання

трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену

адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Докази того, що позивач надавав відповідачу письмову згоду на пересилання його трудової книжки поштою, відповідач не надав.

Не надані такі докази і в суді апеляційної інстанції.

За таких обставин, оскільки трудова книжка не була видана працівнику в установленому законом порядку, доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустив встановлений ст.233 КЗпП України строк звернення до суду, є безпідставними та необгрунтованими.

Згідно ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці у разі виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Відповідно до п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 з наступними змінами і доповненнями «Про практику розгляду судами трудових спорів», у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348).

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року № 6-195цс14.

Суд першої інстанції встановив і підтверджується матеріалами справи, що середньоденний заробіток позивача складає 262 грн.08 коп., кількість робочих днів за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення судом рішення, становить 154 дні, тому середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу становить 40 тис. 360 грн.32 коп..

Відповідно до ч.5 ст.235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Як свідчать матеріали справи, 14 грудня 2015 року судом було проголошено вступну і резолютивну частини рішення, в якому в резолютивній частині зазначено про задоволення позову, поновлення позивача на роботі, стягнення з СП ТОВ «Світловодськпобут» на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про розподіл судових витрат, строки і порядок оскарження рішення суду (а.с.99).

Проте, у повному тексті резолютивної частини вказаного рішення суду, зазначено про те, що рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі підлягає негайному виконанню (а.с.102).

Звукозаписом судового засідання від 14 грудня 2015 року підтверджується, що у резолютивній частині вступної і резолютивної частини рішення суду не було проголошено про те, що рішення в частині поновлення ОСОБА_2 на роботі підлягає негайному виконанню (а.с. 99).

Як пояснили в судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача та представник позивача, рішення суду ще не виконано в цій частині, оскільки позивач за виконавчим листом не звертався, вважає за потрібне дочекатись набрання рішенням суду законної сили.

Відповідно до роз'яснень у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у

статтях 215 - 217 ЦПК ( 1618-15 ).

У ній, зокрема, має бути зазначено:

у яких межах допускається негайне виконання рішення, коли суд

зобов'язаний або має право його допустити.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦПК України способом усунення неповноти рішення суду є ухвалення додаткового рішення.

Згідно п.3 ч.2 ст.220 ЦПК додаткове рішення може бути ухвалене лише тим складом суду, що ухвалив рішення в даній справі, зокрема у разі , якщо суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу. Відповідно до цієї статті, суд допускає негайне виконання рішень у справах про: 4) поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Суд першої інстанції зазначене не врахував та допустив порушення норм процесуального права при постановленні повного тексту рішення.

За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм процесуального права при вирішенні питання про допуск рішення в частині поновлення на роботі до негайного виконання, є обґрунтованими.

Тому рішення суду підлягає зміні, шляхом виключення із резолютивної частини рішення суду вказівки про те, що рішення про поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

В решті рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.308 ЦПК України підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307, ст. 309, ч.2 ст.314, ст.316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Спільного товариства товариство з обмеженою відповідальністю «Світловодськпобут» частково задовольнити.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 грудня 2015 року змінити, виключивши із резолютивної частини рішення суду першої інстанції вказівку про те, що рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

В решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча суддя Л.В.Суровицька

Судді С.А.Кіселик

М.М.Суржик