Постанова № 56770704, 25.03.2016, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 348/19/16-а

25 березня 2016 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючогосудді - ОСОБА_1,

секретаря - Клекот Л.М.,

з участю позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Надвірна справу за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про визнання неправомірною відмови Управління Пенсійного Фонду України в Надвірнянському районі щодо врахування при призначенні пенсії сум допомоги на оздоровлення та на соціально- побутові потреби та зобовязання здійснити перерахунок пенсії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до УПФ України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про визнання неправомірною відмови Управління Пенсійного Фонду України в Надвірнянському районі щодо врахування при призначенні пенсії сум допомоги на оздоровлення та на соціально- побутові потреби.

В судовому засіданні 10.02.2016 року позивач по справі ОСОБА_2 свої вимоги збільшив, підтримав їх з підстав, викладених в позовних заявах.

Просить суд його позов задоволити. Визнати відмову Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі у зарахуванні сум з яких йому було нараховано розмір пенсії, виплачені суми матеріальної допомоги та суми на соціально побутові потреби - неправомірними.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі здійснити йому перерахунок розміру його пенсії з 30.12.2008 року, і в подальшому виплачувати пенсію державного службовця, обчислюючи її розмір відповідно ст.37 З-ну України «Про державну службу», в редакції чинній на дату первинного призначення із заробітної плати із зарахуванням отриманих сум допомог на оздоровлення та на соціально-побутові потреби з яких утримувався, а також нараховувався і сплачувався збір на обовязкове державне пенсійне страхування, відповідно до довідки про складові заробітної плати і провести доплату з урахуванням виплачених сум.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі при подальших перерахунках включити до перерахунку пенсії державного службовця матеріальну допомогу на оздоровлення та на соціально-побутові потреби без обмеження будь-яким кінцевим терміном.

Крім того, просить зобовязати Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі здійснити перерахунок пенсії з 30.12.2008 року і в подальшому виплачувати йому пенсію державного службовця з урахуванням стажу державної служби та врахуванням 88% від суми заробітної плати, згідно ст.37 З-ну України «Про державну службу».

Представник відповідача-управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області в судовому засіданні позов ОСОБА_2 не визнала та подала заперечення в якому вказала, що ухвалою Надвірнянського районного суду від 14.01.2016 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до УПФ України в Надвірнянському районі про визнання протиправними дій УПФ України в Надвірнянському районі про зобовязання здійснити перерахунок пенсії .

Позовні вимоги позивача вважає безпідставними та такими, що підлягають залишенню без задоволення з наступних мотивів.

Позивач перебуває на обліку в УПФ України в Надвірнянському районі, отримує пенсію за віком як державний службовець, відповідно до З-ну України «Про державну службу».

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про державну службу», заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Ст. 35 Закону передбачено, що державним службовцям надається щорічна відпустка з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Ст. 1 З-ну України «Про оплату праці» визначає заробітну плату як винагороду, обчислену, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

А ст. 2 цього Закону, яка визначає структуру заробітної плати, не містить вказівки на те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати і у зазначеній нормі закону відсутнє таке поняття як матеріальна допомога.

Отже, на думку відповідача, матеріальні виплати, зазначені в цій нормі і матеріальна допомога - це не ідентичні поняття, а тому законних підстав для віднесення матеріальної допомоги до складу (структури) заробітної плати державного службовця немає. Крім того, постановою КМ України № 865 від 31.15.2000 року «Про деякі питання вдосконалення визначення розмірів заробітку для обчислення пенсії» передбачено, що посадовий оклад, надбавка за ранг або кваліфікаційні класи, класний чин або спеціальні звання, вислугу років при призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», враховуються в розмірах, що виплачуються на день звільнення з роботи, що дає право на відповідний вид пенсії.

Таким чином, матеріальна допомога (на оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань тощо) носить разовий характер та не є складовою частиною заробітної плати у розумінні ч. 2 ст. 33 Закону України « Про державну службу», а сам факт утримання із сум допомоги збору на обов'язкове державне страхування не є підставою для включення її до складу заробітної плати державного службовця та врахування при обчисленні розміру пенсії державного службовця.

Щодо збільшених позовних вимог ОСОБА_2 зазначила, що позивач просить зобов'язати УПФ України в Надвірнянському районі здійснити перерахунок пенсії з 30.12.2008 рокуі в подальшому виплачувати йому пенсію державного службовця з урахуванням стажу державної служби та врахуванням 88% від суми заробітної плати згідно ст.37 ЗаконуУкраїни «Про державну службу».

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу», яка діяла на момент призначення пенсії позивачу, передбачено, що на одержання пенсії державних службовців, мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених, до категорії посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 % від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначення пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 % заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 % заробітної плати.

Стаж державної служби ОСОБА_2 становить 13 років 2 місяці 15 днів. Загальний відсоток розрахунку пенсії від заробітку становить 83 %.

Тому, на думку відповідача, не зрозумілим залишається, яким чином враховувати 88% від суми заробітної плати, якщо пенсія призначена та виплачується у розмір 83 % від заробітку.

Крім того, вказує відповідач, у заяві про збільшення позовних вимог позивач зазначає, про те, що управлінням при обчисленні йому пенсії не враховано: службу в рядах ОСОБА_4 армії, службу в органах внутрішніх справ, період перебування на посаді голови Пнівської с/ради. Однак, ОСОБА_2 не наводить жодного посилання на будь-який нормативно-правовий акт, на підставі якого управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі зобов'язане було б зарахувати вищенаведений стаж.

Окрім того, УПФ України в Надвірнянському районі звертає увагу суду на те, що позивач звертався із зовсім іншим предметом спору до суду: про зарахування сум матеріальних допомог на оздоровлення та на соціально-побутові потреби, з яких проводилося відрахування на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Тому, зарахування до стажу державної служби проходження служби в рядах ОСОБА_4 армії, служби в органах внутрішніх справ, періоду перебування на посаді голови Пнівської с/ради являється вже окремим предметом спору, а не збільшенням позовних вимог.

Окрім того, зазначає, що згідно ст.99, 100 КАС України, позивач пропустив строк звернення до суду.

Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Суд, вислухавши пояснення сторін по справі, дослідивши письмові докази, надані сторонами на виконання вимог ст.71 КАС України і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення позовних вимог та зясувавши фактичні обставини справи, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку про можливість часткового задоволення позову ОСОБА_2 виходячи з наступних підстав:

Відповідно до ст.2 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому зазначеним кодексом, звернутися до суду для оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

Зі змісту ст.71 КАС України випливає, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності його рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Із змісту ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них та їхніх сімей.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ч. 1 ст. 11 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Ч. 1 ст.71 КАС України закріплює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень і про скасування рішення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оскільки відповідач по справі в силу норм ст.3 КАС України є суб'єктом владних повноважень, то застосуванню при розв'язанні спору підлягають норми ч.2 ст.71 КАС України, де зазначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Нормами ч.3 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь якими несприятливими наслідками для прав, свобод, та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відсутність хоча б однієї з наведених вище ознак, є підставою для задоволення адміністративного позову.

В судовому засіданні встановлено, що позивачу по справі- Кушніру В.В. 30.12.2008 року управлінням Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області призначено пенсію по інвалідності (друга група, загальне захворювання), згідно Закону України « Про державну службу». На день призначення пенсії він працював на державній службі- начальником організаційного відділу Надвірнянської районної ради.

Зясовано також, що загальний стаж роботи позивача- 31 рік 10 місяців 23 дні, в тому числі стаж держслужбовця- 11 років, 2 місяці, 19 днів, а обчислений заробіток за період з 01.12.2006 року по 31.12.2006 року - 4477 грн. 60 коп., що підтверджується відповідними записами у його трудовій книжці серії БТ-І №1815106 з посиланням на дату та номер розпоряджень про прийняття, переведення та звільнення.

З довідки за № 1 від 30.12.2008 року про складові зарплати ( посадовий оклад, надбавка за ранг або кваліфікаційні класи, або класичний чин, або спеціальні звання, або дипломатичний ранг, надбавка за вислугу років) та довідки №1 про складові заробятної плати (за останні 24 календарні місяці роботи або за будь-які 60 календарних місяців роботи підряд перед зверненням за пенсією), що подаються для призначення пенсії, відповідно до З-ну України Про державну службу вбачається, що ОСОБА_2 дійсно працював в Надвірнянській районній раді на державній службі та протягом цього часу йому проводилися надбавки, премії та інші виплати( матеріальна допомога на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових питань іт.д., з яких утримувалися і перераховувалися внески в Пенсійний фонд України.

На ці всі виплати, які включені в довідку, нараховано страхові внески на загальнообовязкове страхування.

29.12.2015 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області з заявою про перерахунок пенсії.

Доведено також та не заперечується представником відповідача, що листом від 31.12.2015 року позивачу було відмовлено у перерахунку пенсії, оскільки на думку УПФ України в Надвірнянському районі, відсутні підстави для перерахунку пенсії, згідно З-ну України « Про державну службу», а пенсія призначена та виплачується у відповідності до чинного законодавства.

Судом зясовано також, що позивач по справі на момент звільнення у звязку з виходом на пенсію отримував виплати: матеріальну допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу на соціально-побутові потреби.

На момент призначення позивачу пенсії відповідно до Закону України Про державну службу пенсія позивачу, як державному службовцю призначена у розмірі 83 % суми його заробітної плати, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообовязкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 року страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до ст. 33 ч.2 Закону України Про державну службу заробітна плата державного службовця складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавку за вислугу років на державної службі та інших надбавок.

Ст. 66 Закону України Про пенсійне забезпечення, передбачено, що до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці(виплат, доходу), на які відповідно до Закону України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування нараховується збір на обовязкове державне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподаткованого доходу(прибутку), сукупного оподаткованого доходу(граничної суми заробітної плати(доходу), з яких справляються страхові внески(збори) до соціальних фондів, що діяла на день одержання зазначеного заробітку(виплат, доходу).

Стаття 41 З-ну України Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування визначає виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату(дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії. Так, зокрема до такого доходу(заробітної плати) враховуються суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані(обчислені) та сплачені страхові внески, суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обовязкове державне пенсійне страхування.

За змістом наведених норм отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обовязкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток(дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури зарплати.

Згідно ст.1 З-ну України Про оплату праці встановлено, що зарплата-це винагорода, обчислена, як правило у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Відповідно до ст.2 З-ну України Про оплату праці та Наказу Держкомстату України №5 Про затвердження інструкції зі статистики заробітної плати від 13.01.2004 року структура заробітної плати складається з основної, додаткової та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, до яких належать виплати, у т.ч. компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, суми виплат, повязані з індексацією заробітної плати, матеріальна допомога, яка надається всім або більшості працівників, та виплати соціального характеру.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що матеріальна допомога на оздоровлення та допомога для вирішення соціально-побутових питань, входили до системи оплати державного службовця.

Таким чином, вказані позивачем виплати законом віднесені до структури заробітної плати для нарахування пенсії, з цих виплат нараховані та оплачені страхові внески на загальнообовязкове державне пенсійне страхування, тому ці виплати необхідно включати в її зарплату при призначенні пенсії.

Аналогічна правова позицію висловлена Верховним Судом України у постановах від 14 та 28 травня 2013 року (справи №21-125а13, №21-97а13).

Також, за змістом ст.37 З-ну України «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80% від сум їх заробітної плати, на які нараховується збір на обовязкове державне пенсійне страхування, а за кожний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на 1%, але не більше 90% заробітної плати.

Відсотковий розмір заробітної плати державного службовця, з якої призначається пенсія, визначається з урахуванням стажу державної служби, при цьому застосуванню підлягає ст.37 З-ну України « Про державну службу» в редакції, яка була чинною на час призначення пенсії.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08.07.2015 року за №732/48/15-а.

Суд не бере до уваги заперечення представника відповідача -управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області про те, що вказані позивачем виплати не повинні включатися в зарплату для обчислення пенсії, оскільки такі заперечення не ґрунтуються на вимогах закону.

Суд вважає, що право позивача на пенсійне забезпечення порушене і захист порушеного права можливий шляхом визнання відмови УПФ України в Надвірнянському районі у зарахуванні сум з який позивачу було нараховано розмір пенсії, виплачені суми матеріальної допомоги та суми на соціально побутові потреби - неправомірними.

Разом з тим, щодо вимог позивача зобовязати УПФ України в Надвірнянському районі здійснити перерахунок пенсії з 30.12.2008 року суд встановив наступне.

Відповідно до ч.1 ст.99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частина друга статті 99 КАС України передбачає, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи викладне, положення ч.2 ст.99 КАС України, а також те, що позивач, дізнався про порушення своїх прав з листа УПФ в Надвірнянському районі від 31.12.2015 року пропустив строк для звернення до адміністративного суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів за період з 30.12.2008 року по 30.06.2015 року включно, в цій частині його вимог слід відмовити.

Таким чином, суд вважає необхідним зобовязати УПФ України в Надвірнянському районі здійснити ОСОБА_2 перерахунок розміру його пенсії з 01.07.2015 року, і в подальшому виплачувати пенсію державного службовця, обчислюючи її розмір відповідно ст.37 З-ну України «Про державну службу», в редакції чинній на дату первинного призначення із заробітної плати із зарахуванням отриманих сум допомог на оздоровлення та на соціально-побутові потреби з яких утримувався, а також нараховувався і сплачувався збір на обовязкове державне пенсійне страхування, відповідно до довідки про складові заробітної плати і провести доплату з урахуванням виплачених сум, а також зобовязати УПФ України в Надвірнянському районі при подальших перерахунках включити до перерахунку пенсії державного службовця матеріальну допомогу на оздоровлення та на соціально-побутові потреби без обмеження будь-яким кінцевим терміном.

Що стосується доводів позивача про необхідність врахувати йому в стаж державної служби службу в рядах ОСОБА_4 з 1978 по 1980 роки, службу в органах внутрішніх справ з 1981 по 1983 роки та роботу на посаді голови Пнівської с/ради з 26.06.1994 року по 1997 рік, в звязку з чим виплачувати йому пенсію державного службовця з урахуванням стажу державної служби та врахуванням 88% від суми заробітної плати, згідно ст. 37 З-ну України «Про державну службу», суд прийшов до висновку в цій частині вимог ОСОБА_2 відмовити виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з заяви ОСОБА_2 про збільшення позовних вимог вона стосується зовсім іншого предмету спору, що передбачає подачу окремого позову з посиланням на інші норми закону, які підлягають застосуванню та регулюють спірні відносини.

А тому, суд, оцінюючи в сукупності здобуті докази по справі прийшов до висновку про можливість часткового задоволення позову ОСОБА_2

На підставі ст.ст. 18, 124 Конституції України, керуючись ст.ст. 158-165, 167 ч.2, 186 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_2 Васильовича- задоволити частково.

Визнати відмову Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі у зарахуванні сум з який ОСОБА_2 було нараховано розмір пенсії, виплачені суми матеріальної допомоги та суми на соціально -побутові потреби - неправомірними.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі здійснити ОСОБА_2 перерахунок розміру його пенсії з 01.07.2015 року, і в подальшому виплачувати пенсію державного службовця, обчислюючи її розмір відповідно ст.37 З-ну України «Про державну службу», в редакції чинній на дату первинного призначення із заробітної плати із зарахуванням отриманих сум допомог на оздоровлення та на соціально-побутові потреби з яких утримувався, а також нараховувався і сплачувався збір на обовязкове державне пенсійне страхування, відповідно до довідки про складові заробітної плати і провести доплату з урахуванням виплачених сум.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі при подальших перерахунках включити до перерахунку пенсії державного службовця матеріальну допомогу на оздоровлення та на соціально-побутові потреби без обмеження будь-яким кінцевим терміном.

В решті позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Надвірнянському районі Івано-Франківської області в користь держави -551 грн.20 коп. судових витрат по справі.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до Львівського апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному ст.186 КАС України через Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області.

Суддя Грещук Р.П.

Повний текст постанови виготовлено 29.03.2016 року.