Рішення № 56770230, 23.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 171/390/13-ц 22-ц/774/211/К/16

Справа № 171/390/13-ц Головуючий в суді першої

Провадження № 22ц/774/211/К/16 інстанції - Чумак Т.А.

Категорія № 34(3) Доповідач - Ляховська І.Є.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2016 року м. Кривий Ріг

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Ляховської І.Є.

суддів - Барильської А.П., Михайлів Л.В.,

із секретарем - Євтодій К.С.,

за участю - позивача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5на рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, Приватного акціонерного страхового товариства закритого типу «Дніпроінмед» про стягнення матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 та Приватного акціонерного страхового товариства закритого типу «Дніпроінмед»(надалі - ПрАТ «СК «Дніпроінмед»), посилаючись на те, що 12 лютого 2012 року о 19 год. 10 хв. на автодорозі Апостолове - Ленінське сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Форд Фокус», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_5, та належного позивачу автомобіля «IVECO», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_7, внаслідок чого пошкоджені обидва транспортні засоби. Належний ОСОБА_2 автомобіль «IVECO», реєстраційний номер НОМЕР_2, застраховано у ПрАТ «СК «Дніпроінмед». Сума матеріальної шкоди, завданої власнику вищевказаного автомобіля, становить 61183 гр. 61 коп. Оскільки у настанні дорожньо-транспортної пригоди винним є водій автомобіля «Форд Фокус», позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь матеріальну шкоду у розмірі 61183 гр. 61 коп., моральну шкоду у розмірі 10000 грн., витрати на проведення товарознавчого дослідження автомобіля у сумі 940 грн., а також судові витрати по справі: поштові витрати у сумі 32,04 грн., витрати за надання правої допомоги у сумі 870 грн. та судовий збір у сумі 850,95 грн.

Рішенням Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково та на його користь з ОСОБА_5 стягнуто майнову шкоду у сумі 61183 гр. 61 коп., моральну шкоду в сумі 5000,00 грн., та судові витрати по справі: витрати на проведення товарознавчого дослідження у сумі 940 грн., поштові витрати у сумі 32,04 грн., витрати за надання правої допомоги у сумі 870 грн. та судовий збір у сумі 850,95 грн., що разом складає 68876,60 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_5 ставить питання про скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього матеріальної та моральної шкоди та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог до нього, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, на його думку, суд не врахувавши, що він не був належним чином повідомлений про час та дату слухання справи, ухвалив рішення за його відсутності, чим позбавив його можливості надати докази та заперечення проти позову. Крім того, вважає, що судом не враховано тієї обставини, що в матеріалах справи відсутності підстави для покладення на нього обов'язку з відшкодування шкоди, оскільки постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2012 року адміністративну справу відносно нього закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Також судом не взято до уваги, що він не був присутній при проведенні товарознавчого дослідження автомобіля позивача та взагалі не повідомлявся про час та місце його проведення і результати оцінки завданих збитків.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12 лютого 2012 року о 19 годині 10 хвилин на автодорозі Апостолове - Ленінське сталася дорожньо-транспортна подія за участю автомобіля «Форд Фокус», д/н НОМЕР_1, під керуванням власника ОСОБА_5 та належного позивачу ОСОБА_2 автомобіля «IVECO», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_7 Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 23 липня 2012 року адміністративну справу відносно ОСОБА_5 за ознаками в його діях правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, закрито у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених доказів на підтвердження вини ОСОБА_5

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2012 року вищезазначену постанову суду першої інстанції скасовано та винесено нову постанову про закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Як убачається зі звіту № 030 від 17 лютого 2012 року про оцінку матеріального збитку, сума матеріального збитку, заподіяного власнику автомобіля «IVECO» 440Е38, реєстраційний номер НОМЕР_2, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 17 лютого 2012 року складає 61183 гр. 61 коп. (а.с.191-221).

Згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АА/0929874 від 17 жовтня 2011 року, позивач ОСОБА_2 застрахував свою відповідальність у ПрАТ «СК «Дніпроінмед» ( а.с.14).

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для відшкодування позивачу матеріальної та моральної шкоди за рахунок відповідача ОСОБА_5

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 9 зазначеної вище постанови, особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не відповідає за шкоду, завдану цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб (наприклад, у разі незаконного заволодіння транспортним засобом), внаслідок непереборної сили (наприклад, у разі стихійного лиха), а не з його вини.

Статтями 10, 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, установлених ст.. 61 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог статей 11, 27, 60 ЦПК, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу. Доказуванню підлягають обставини, що мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виник спір.

При цьому, у деліктних (не договірних) правовідносинах тягар доказування покладено не на позивача, а на відповідача.

У постанові від 03 грудня 2014 року №6-183цс14 Верховний Суд України дійшов правового висновку, що в цивільному процесі законом не покладається на позивача обов'язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Згідно із положеннями ст.. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків,письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяг із них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Це означає, що преюдиційними, тобто обов'язковими для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, є обставини, встановлені вироком у кримінальній справі, що набрав законної сили, лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Усі інші обставини, в тому числі розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, повинні бути доведені сторонами, та іншими особами, що беруть участь у справі в загальному порядку.

Таким чином, відповідач для звільнення його від відповідальності за шкоду, спричинену ним як власником джерела підвищеної небезпеки, має довести, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а також наявність вини володільця іншого джерела підвищеної небезпеки, який був учасником дорожньо-транспортної події, а позивач, до якого не пред'явлено зустрічних позовних вимог, має довести лише факт заподіяння йому шкоди та її розмір.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків,письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч. 1 ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяг із них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Це означає, що преюдиційними, тобто обов'язковими для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, є обставини, встановлені постановою суду у справі про адміністративне правопорушення, лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Усі інші обставини, в тому числі розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню, повинні бути доведені сторонами, та іншими особами, що беруть участь у справі в загальному порядку.

Таким чином, відповідач для звільнення його від відповідальності за шкоду, спричинену ним як власником джерела підвищеної небезпеки, має довести, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а також наявність вини володільця іншого джерела підвищеної небезпеки, який був учасником дорожньо-транспортної події, а позивач, до якого не пред'явлено зустрічних позовних вимог, має довести лише факт заподіяння йому шкоди та її розмір.

Як убачається із матеріалів справи та пояснень сторін, адміністративний протокол щодо позивача ОСОБА_2 не складався.

До Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу було направлено протокол від 12 лютого 2012 року про адміністративне правопорушення у відношенні відповідача ОСОБА_5 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.. 124 КпАП України.

Постановою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 23 липня 2012 року адміністративну справу відносно ОСОБА_5 за ознаками в його діях правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, закрито у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених доказів на підтвердження вини ОСОБА_5

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2012 року вищезазначену постанову суду першої інстанції скасовано та винесено нову постанову про закриття провадження у справі про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП на підставі п.1 ст.247 КУпАП у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Згідно з роз'ясненнями, наданими в п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Під час розгляду справи не надалось за можливе дослідити матеріали адміністративної справи відносно ОСОБА_5, оскільки на запит колегії суддів вона не була надана ані Довгинцівским районним судом м. Кривого Рогу, ані Апостолівським районним судом Дніпропетровської області, проте ця обставина, на думку колегії суддів, не є перешкодою для розгляду даної цивільної справи за наявності в Єдиному державному реєстрі судових рішень постанови Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 11 квітня 2012 року та постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2012 року.

Як установлено судом та не оспорюється сторонами, під час ДТП водій ОСОБА_5, керуючи автомобілем «Форд Фокус», д/н НОМЕР_1, виїхав на полосу зустрічного руху, де скоїв зіткнення з належним позивачу автомобілем «IVECO», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7, який рухався в зустрічному напрямку.

Заперечуючи проти позову, відповідач ОСОБА_5 стверджував, що виїзд керованого ним автомобіля на зустрічну смугу зумовлений непереборною силою у вигляді ожеледиці.

Проте погодитись з таким твердженням неможливо з огляду на наступне.

Як роз'яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові Пленуму №4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК), тобто ті, які мають зовнішній характер.

Під непереборною силою розуміється надзвичайна подія, шкідливим наслідкам якої не могла запобігти особа, зобов'язана це зробити. До таких подій відносяться стихійні лиха (наприклад, землетруси, повені), суспільні явища (наприклад, війна).

Звичайна ожеледиця не відноситься до непереборної сили, оскільки водій міг запобігти її шкідливим наслідкам, обравши безпечну швидкість свого руху.

У зв'язку з цим доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

Також не заслуговують на увагу посилання відповідача на відсутність його вини, підтверджену постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2012 року, згідно з якою адміністративну справу відносно нього закрито у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Відповідно до положень ст.. 1187 ЦК України, відсутність складу адміністративного правопорушення в діях водія не свідчить про відсутність його цивільно-правової відповідальності як володільця джерела підвищеної небезпеки.

Зважаючи на те, що дорожньо-транспортна подія не сталася б, якби водії не порушили правила дорожнього руху (за умови відсутності непереборної сили або умислу потерпілого), дії обох водіїв слід оцінювати з огляду на вимоги Правил дорожнього руху, обставини справи та наявні у ній докази.

Пунктом 1.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Згідно із п. 1.5 цих Правил ії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Відповідно до п. 12.1 ПДР під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Згідно з п. 10.1 ПДР перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

На думку колегії суддів, відповідач ОСОБА_5 не виконав зазначені вимоги Правил дорожнього руху, не врахував дорожню обстановку, перед початком руху в умовах ожеледиці не переконався, що обрав безпечну швидкість і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху.

Така ж думка висловлена і у висновку експертного авто технічного дослідження № 024-12 від 28 листопада 2012 року (а.с.162-168), відповідно до якого встановлено, що водій ОСОБА_5, керуючи автомобілем «Форд Фокус», в даній дорожній обстановці повинен був діяти відповідно до вимог п.п.10.1, 12.1 Правил дорожнього руху України та мав технічну можливість запобігти зіткненню шляхом виконання вище зазначених вимог ПДР України, тобто невідповідність його дій вимогам ПДР України знаходиться у причинному зв'язку з даною дорожньо-транспортною пригодою. В діях водія ОСОБА_7 невідповідності вимогам Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору могли б знаходитися у причинному зв'язку з даною дорожньо-транспортною пригодою, не вбачається.

Правильно встановивши усі обставини справи, надавши вірну юридичну оцінку наявним у справі доказам, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільної відповідальності за наслідки дорожньо-транспортної події за участю належних сторонам транспортних засобів.

Доводи апеляційної скарги відповідача в частині незгоди з рішенням суду щодо стягнення з нього матеріальної шкоди не спростовують висновки суду першої інстанції та не містять підстав для її задоволення.

Так, безпідставними є посилання апелянта на порушення судом вимог ст.. 1188 ЦК України, згідно із положеннями пункту три частини першої якої за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності вини водія ОСОБА_7, який керував належним позивачу автомобілем «IVECO», реєстраційний номер НОМЕР_2.

З огляду на цю обставину безпідставними є й посилання відповідача на те, що суд ухвалив рішення за його відсутності, чим позбавив його можливості надати докази та заперечення проти позову.

До того ж, матеріали справи свідчать про те, що відповідач ОСОБА_5, а також його представник ОСОБА_8 у відповідності із вимогами цивільно-процесуального законодавства був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується зворотніми поштовими повідомленнями, а також електронною заявою ОСОБА_8 про відкладення розгляду справи, призначеного на 19.12.2013 року (а.с. 184, 185, 186,188-189).

Також не можуть бути взятими до уваги доводи ОСОБА_5 про те, що він не був присутній при проведенні товарознавчого дослідження автомобіля позивача та взагалі не повідомлявся про час та місце його проведення і результати оцінки завданих збитків, оскільки вони спростовуються матеріалами справи, які свідчать про те, що відповідач відмовився від отримання повідомлення про час та місце проведення товарознавчого дослідження автомобіля позивача (а.с. 46, 47).

Проте, що стосується доводів апеляційної скарги щодо відшкодування позивачеві моральної шкоди, то колегія суддів вважає їх частково прийнятними.

Так, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції не в повній мірі врахував роз'яснення п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995р., відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин, зокрема, зокрема, характер та тривалість страждань, завданих позивачу внаслідок пошкодження транспортного засобу, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що наступили.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи із засад розумності та справедливості,а також враховуючи, що дії відповідача носили неумисний характер, а відшкодування моральної шкоди потерпілому не має призводити до безпідставного збагачення, колегія суддів вважає, що належною компенсацією моральної шкоди, що підлягає стягненню з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, є сума 2000 грн., у зв'язку із чим рішення підлягає зміні на підставі п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки рішення суду в іншій частині не оскаржено ані позивачем ОСОБА_2, ані відповідачем ПрАТ «СК «Дніпроінмед», колегія суддів не вдається в обговорення цієї частини судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.3, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_5задовольнити частково.

Рішення Апостолівського районного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2013 року змінити в частині розміру моральної шкоди, стягнутої з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2, зменшивши цей розмір з 5000 (п'яти тисяч) до 2000 (двох тисяч) гривень.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: І.Є. Ляховська

Судді: А.П. Барильська

Л.В. Михайлів