Ухвала суду № 56766330, 24.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №332/5313/15

Провадження №22ц/778/1452/16 Головуючий у 1 інстанції: Ретинська Ю.І.

Суддя-доповідач: Каракуша К.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати розгляду цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого судді: Каракуші К.В.

суддів: Гончар М.С.,

Стрелець Л.Г.

при секретарі: Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від «27» січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів,-

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_3

В обґрунтування позову зазначала, що рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області, яке набрало законної сили у січні 2005 року, стягнуто з відповідача на її користь аліменти в розмірі 1/4 частини доходів на утримання їх спільної дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, починаючи з 08.11.2004 року до досягнення повноліття дитини. Посилаючись на те, що відповідач ухиляється від сплати аліментів і має заборгованість по їх сплаті за період з листопада 2004 року по листопад 2015 року у розмірі 64803,08грн, просила суд стягнути з ОСОБА_3 на її користь пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 19678,14 грн.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 19678,14 грн. Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове по суті позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач визнає пеню лише у межах трирічного строку позовної давності, вважає, що суд першої інстанції неправомірно не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення позивача та відповідач, їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд у відповідності до вимог ст. 303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відмова суду першої інстанції у стягненні витрат на правову допомогу на користь позивача в апеляційному порядку не оскаржено, отже колегією суддів рішення в цій частині не перевіряє.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами щодо стягнення пені за прострочення сплати аліментів, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, у повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку та ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Судом встановлено і визнається сторонами, що на примусовому виконанні Заводського ВДВС Запорізького МУЮ знаходиться виконавчий лист № 2-1109/2004, виданий 26 січня 2005 року на підставі рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області, що набрало законної сили 18 січня 2005 року, про стягнення аліментів з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 (після зміни прізвища - ОСОБА_4) у розмірі 1/4 частини доходу щомісячно, починаючи з 08.11.2004 року (а.с.10).

З розрахунку заборгованості по аліментах від 03 грудня 2015 року вбачається, що ОСОБА_3 по виконавчому листу №2-1109/2004 від 26.01.2005 року виданого Новомиколаївським районним судом Запорізької області має заборгованість за період з листопада 2004 року по листопад 2015 року у розмірі 64803,08 грн. (а.с.10). Пеня за прострочення сплати аліментів за період з листопада 2004 року по листопад 2015 року становить 19678,14грн.

Суд першої інстанції виходив із презумпції вини платника аліментів, який був присутній під час розгляду справи про стягнення з нього аліментів та був обізнаний про прийняте судом рішення про стягнення з нього аліментів у 2005 році. Тому суд дійшов обґрунтовано висновку що такі дії відповідача є свідомими та винними. Судом мотивовано не прийнятні до уваги доводи відповідача про те, що він не сплачував аліменти через сумніви у своєму батьківстві відносно цієї дитини та замовлення відповідачем відповідної експертизи та підтвердження свого батьківства тільки у 2015 році.

З письмових заперечень ОСОБА_3 вбачається, що він був обізнаний про свій обов'язок сплачувати аліменти за рішенням суду на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), однак він визнає заявлений позов про стягнення пені лише в межах трирічного строку позовної давності, тобто за останні три роки у розмірі 7730,25грн. ОСОБА_3 зазначав, що у нього були труднощі з працевлаштуванням, на його утриманні знаходиться малолітня дитина(а.с.25).

Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Згідно із частиною першою статті 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з аналізу норм глави 49 ЦК України неустойка (пеня) - це вид забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Отже, з урахуванням правової природи пені як дієвого стимулу належного виконання обов'язку та виходячи з того, що аліменти призначаються та виплачуються (стягуються) щомісячно, за змістом статті 196 СК України пеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, у якому не проводилось стягнення аліментів.

При цьому сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.

Правило про стягнення неустойки (пені) в розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення.

З огляду на те, що аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різнитись.

Тобто неустойка (пеня) за один місяць обчислюється так: заборгованість зі сплати аліментів за місяць помножена на 1 % пені і помножена на кількість днів місяця, в якому виникла заборгованість. Загальна сума неустойки (пені) визначається шляхом додавання нарахованої пені за кожен з прострочених платежів (за кожен місяць).

Саме з таких міркувань виходив суд першої інстанції, вирахувавши пеню від суми несплачених кожного місяця аліментів за кожен день прострочення та обчисливши її в межах одного місяця.

Висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року (6-81цс13), від 1 жовтня 2014 року (6-149цс14), від 03 лютого 2016 року (№ 6-1477цс15), які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд неправомірно стягнув пеню поза межами строку трирічного строку позовної давності відхиляються колегією суддів з наступних підстав.

Статтями 257, 258 ЦК України передбачена загальна позовна давність тривалістю у три роки та спеціальна позовна давність про стягнення неустойки у вигляді пені в один рік.

Відповідно до ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

У ч. 1 ст. 20 СК України зазначено, що до вимог, які випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 72, ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст. 138, ч. 3 ст. 139 цього Кодексу.

Виходячи з викладеного, оскільки правовідносини щодо відповідальності платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) врегульовані ст. 196 СК України, на яку не поширюються обмеження щодо строку позовної давності, визначені в ст. 20 цього ж Кодексу, посилання відповідача про застосування до спірних правовідносин ст. 257 ЦК України щодо трирічного строку позовної давності є помилковим і таким, що не ґрунтується на приписах матеріального права.

Колегія суддів констатує, що відповідач в суді першої інстанції посилався на скрутне матеріальне становище, що могло б послугувати підставою для зменшення розміру пені, проте ані суду першої, ані апеляційної інстанції в порушення вимог ст.10, 60 ЦПК України відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих доводів. Тому правових підстав для зменшення розміру пені у суду не має.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, доводи апеляційної скарги його не спростовують, підстав передбачених ст.309 ЦПК України для скасування або зміни рішення не має, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 27 січня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: