Рішення № 56760152, 24.03.2016, Миргородський міськрайонний суд Полтавської області

Справа № 541/529/15-ц

Номер провадження 2/541/9/2016

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

24 березня 2016 року

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Городівського О.А.,

при секретарі - Ніколаєнко М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миргород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2

до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Миргородської міської ради Полтавської області, Управління Держземагенства у Миргородському районі Полтавської області, Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру

про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації

В С Т А Н О В И В :

В березні 2015 року до Миргородського міськрайонного суду звернулися ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вищевказаною позовною заявою. У останній редакції уточненої позовної заяви (Том 2 а.с. 3-12) позивачі виклали наступні позовні вимоги :

- Визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 площею 0,1825 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3, що проживає АДРЕСА_2, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 531090001000312 з моменту державної реєстрації, а саме з 21 вересня 2011 року.

- Визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 площею 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер НОМЕР_4, яка розташована по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3, що проживає АДРЕСА_2, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 531090001000311 з моменту державної реєстрації, а саме з 21 вересня 2011 року.

- Визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 від 09 квітня 2002 року на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_4, площею 0,2825 га з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_6, яка розташована по АДРЕСА_3 зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1444, з моменту державної реєстрації, а саме з 09 квітня 2002 року.

- Скасувати державну реєстрацію земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за адресою : АДРЕСА_1, кадастрові номери НОМЕР_4, НОМЕР_2, що належать ОСОБА_3, а також державну реєстрацію земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та державну реєстрацію права власності на землю за адресою м. Миргород АДРЕСА_3 кадастровий номер НОМЕР_6, що належать ОСОБА_4 та ОСОБА_6.

- Скасувати в національній кадастровій системі України державну реєстрацію земельних ділянок та державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за адресою : АДРЕСА_4 кадастрові номери НОМЕР_4, НОМЕР_2, що належить ОСОБА_3, а також державну реєстрацію земельних ділянок та державну реєстрацію права власності на землю за адресою: АДРЕСА_11 , кадастровий номер НОМЕР_6, що належить ОСОБА_4, ОСОБА_6.

Позовні вимоги позивачі мотивували тим, що 31 серпня 2001 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_1 купила житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1

Продавці будинку, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 набули права власності на земельну ділянку площею 0,2825 га. на якій розташований будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 шляхом укладення 27 січня 1997 року договору купівлі - продажу земельної ділянки з ОСОБА_5. Цільове призначення земельної ділянки - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та ведення особистого підсобного господарства.

09 квітня 2002 року ОСОБА_6, ОСОБА_4, отримали державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_7 в м. Миргород по АДРЕСА_5 площею 0,2825 га з цільовим призначенням - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер НОМЕР_6.

21 вересня 2011 року ОСОБА_3 отримала державні акти на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 та НОМЕР_3, відповідно до яких вона на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_7 є власником ділянок площею 0,1825 га та 0,10 га, розташованих по АДРЕСА_5/1.

Незважаючи на те, що у отриманих державних актах вказана інша адреса АДРЕСА_1, однак схеми в актах підтверджують, що це та сама спірна земельна ділянка за адресою м. Миргород, АДРЕСА_5.

Позивачі вважають, що на підставі договору купівлю-продажу житлового будинку з надвірними побудовами є власниками домоволодіння по АДРЕСА_5 в м. Миргороді і відповідно до ч.1 ст. 30 ЗК України (від 18.12.1990 року), що діяв на момент укладення зазначеного договору купівлі-продажу будинку, до них перейшло право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення.

Особисто позивачі в судові засідання не завилялись. В ході судового розгляду справи представник позивачів, ОСОБА_8, підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх. Суду пояснив, що згідно інформації, яку надали йому позивачі по справі, при домовленості про придбання будинку по АДРЕСА_5 в м. Миргороді позивачі та відповідачі не обумовлювали можливість придбання окремо земельної ділянки, на якій розташований будинок та господарські приміщення.

Відповідачка, ОСОБА_3, позовні вимоги заперечила. Суду пояснила, що вона набула право власності на будинок по АДРЕСА_5 в м. Миргороді шляхом обміну на трьохкімнатну квартиру. На підставі окремого договору купівлі-продажу купувала у попереднього домовласника, ОСОБА_5, земельну ділянку площею 0,2825 га., за яку окремо платила кошти. З позивачкою ОСОБА_1 вони давно знайомі, так як народились та виросли в одному селі. При домовленості щодо купівлі-продажу будинку обумовлювалось, що покупці після оформлення документів на будинок, окремо будуть купувати земельну ділянку за заздалегідь обумовлену суму. Після оформлення державного акту на земельну ділянку відповідачка вказує, що передала акт ОСОБА_1, щоб вона організувала нотаріальне оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки. Протягом тривалого часу ОСОБА_1 відмовлялась укладати угоду з мотивів відсутності коштів, а в подальшому зі скандалом вигнала її, мотивуючи це ти, що вона стала власником земельної ділянки. З того часу почались судові спори.

Відповідач ОСОБА_4 в судові засідання не з'являвся.

Представник відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, який діє на підставі довіреностей ОСОБА_9, заперечив позовні вимоги. Суду пояснив, що у статті 30 ЗК України, на яку посилаються позивачі у позовній заяві вказано, що при переході права власності на будівлю, переходить право власності на земельну ділянку, однак не на всю, а лише в розмірах, визначених ст. 67 ЗК України, що становить 0,1 га. Окрім того він просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог позивачів, так як вони з 2002 року знали про наявність спору з приводу земельної ділянки.

Відповідачка ОСОБА_5 в судове засідання не з'явилась.

Представники Миргородської міської ради, Лисенко Р.О., який діє на підставі довіреності, заперечив позовні вимоги.

Представник відповідача, Управління Держземагенства у Миргородському районі Полтавської області, який був присутній в судових засіданнях при вирішенні справи покладався на розсуд суду.

Представники відповідачів Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» та Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в судове засідання не з'являлись надавши клопотання про розгляд справи без участі їх представників. (Том 1 а.с. 63, 67)

Заслухавши пояснення сторони позивачів і відповідачів, показання свідків, дослідивши письмові докази по справі, надані сторонами на засадах змагальності і диспозитивності, проаналізувавши всі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що 2 грудня 1996 року ОСОБА_5, яка мешкала в м. Миргород по АДРЕСА_5 отримала державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_8, на підставі рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради народних депутатів від 20 листопада 1996 року за № 954, відповідно якого їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2825 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

04 грудня 1996 року ОСОБА_5 продала а ОСОБА_6 та ОСОБА_4 уклали договір міни, відповідно до якого ОСОБА_6 та ОСОБА_4 набули право власності на житловий будинок по АДРЕСА_5 в м. Миргороді.

27 січня 1997 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2825 га в АДРЕСА_6 цільове призначення якої обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

31 серпня 2001 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_1 купила житловий будинок з надвірними побудовами, АДРЕСА_7

09 квітня 2002 року ОСОБА_6 та ОСОБА_4 отримали державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_7 в м. Миргород по АДРЕСА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 27 січня 1997 року.

Вимогами ст. 30 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. Пленум Верховного Суду України в п.п (ґ), п.18 в постанові від 16 квітня 2004 року „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз'яснив, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження.

В постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 11 лютого 2015 р. у справі N 6-2цс15 викладено правовий висновок, згідно якого статтею 30 ЗК України (1990 р.) в імперативній формі передбачався автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Враховуючи правовий режим спірної земельної ділянки площею 0,2825 га в м. Миргород по АДРЕСА_5 цільове призначення якої не лише обслуговування житлового будинку та господарських споруд, а й \ведення особистого підсобного господарства, також імперативну вказівку, яка міститься в статті 30 Земельного кодексу від 18 грудня 1990 року, якою передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить не вся земельна ділянка, але лише в розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, тобто не більше 0,10 га., суд приходить до висновку, що з набуттям позивачами права власності на будинок в них виникло права власності на 0,10 га. спірної земельної ділянки. Інша її частина яка призначена для ведення особистого підсобного господарства залишилась у власності відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4

21 вересня 2011 року відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки НОМЕР_1 та НОМЕР_9 розташованих за адресою АДРЕСА_8. Одна з яких розміром 0,10 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд, інша 0,1825 га. для ведення особистого селянського господарства. У даних державних актах вказана адреса їх розташування АДРЕСА_9. Судом встановлено, що дані земельні ділянки в сукупності накладаються на земельну ділянку за адресою м. Миргород АДРЕСА_5, межі якої визначені державним актом НОМЕР_10 що підтверджено єдиною підставою видачі даних державних актів - договором купівлі-продажу від 27 січня 1997 року та висновком судової земельно-технічної експертизи № 585 від 30 вересня 2015 року.

Пунктом 7 Постанови, Пленум Верховного Суду України, від 16.04.2004, № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз'яснено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК).

При розгляді даної справи суд дійшов висновку, що позивачі з моменту набуття права власності на будинок по АДРЕСА_2, набули права власності на 0,10 га спірної земельної ділянки. Тому наявність чинних державних актів на право власності відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на вказану земельну ділянку являється порушенням прав власності позивачів, яке підлягає захисту шляхом визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними та скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі та в Національній кадастровій системі України. Правовий висновок про можливість використання даного способу захисту прав викладений у постанові Судових палат у цивільних справах Верховного Суду України від 19 червня 2013 р. справа №6-57цс13.

Суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 щодо визнання недійсним та скасування державного акту НОМЕР_11 та його державної реєстрації на земельну ділянку площею 0,1825 га розташовану по АДРЕСА_10 з цільовим призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_2, який підтверджує право відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на земельну ділянку, так як позивачами не доведено законних підстав для припинення їх права власності на дану земельну ділянку або протиправності його набуття.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України судові витрати, які понесли позивачі підлягають стягненню на їх користь пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, з урахування заявлених, задоволених та відмовлених позовних вимог та лише з відповідачів, які заперечували позовні вимоги, ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Інші відповідачі не заперечували позовні вимоги та ініціатива позивача з приводу їх внесення до позовної заяви у статусі відповідачів не мало правового значення для вирішення справи.

При визначенні розміру судових витрат, які підлягають стягненню на користь позивачів суд враховує, що позовні вимоги мали як майновий так і немайновий характер. Сам зміст спірних правовідносин, які стосувалися оспорювання права власності на земельну ділянку розміром 0,2825 га, а позов задоволено лише щодо земельної ділянки розміром 0,1 га, тобто на 35,4%. Тому стягненню підлягає лише 35,4 % судових витрат понесених позивачами, що становить 5946,88 грн. х 35,4 % = 2105 грн. 20 коп.

Керуючись ст. 30 ЗК України (1990 р), ст. 132 ЦК України 1963 р, ст.ст. 11, 88, 213-215, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Задовольнити частково позовну заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 площею 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер НОМЕР_4, яка розташована по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_3, що проживає АДРЕСА_2, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 531090001000311 з моменту державної реєстрації, а саме з 21 вересня 2011 року.

Визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 від 09 квітня 2002 року на ім'я ОСОБА_6 та ОСОБА_4, площею 0,2825 га з цільовим призначенням- будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_6, яка розташована по АДРЕСА_11 зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 1444, з моменту державної реєстрації, а саме з 09 квітня 2002 року.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1, кадастрові номери НОМЕР_4, що належать ОСОБА_3, а також державну реєстрацію земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та державну реєстрацію права власності на землю за адресою м. Миргород АДРЕСА_5 в Полтавської області, кадастровий номер НОМЕР_6, що належить ОСОБА_4 та ОСОБА_6.

Скасувати в Національній кадастровій системі України державну реєстрацію земельної ділянки та державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 кадастровий номер НОМЕР_4, що належить ОСОБА_3, а також державну реєстрацію земельної ділянки та державну реєстрацію права власності на землю за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_6, що належить ОСОБА_4, ОСОБА_6.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 24 квітня 2015 року щодо заборони ОСОБА_3 та ОСОБА_4 здійснювати дії спрямовані на відчуження, передання під заставу, зміну цільового призначення земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 площею 0,1825 га, які розташовані по АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по 526 грн. 30 коп. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по 526 грн. 30 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення через Миргородський міськрайонний суд до Апеляційного суду Полтавської області. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О.А. Городівський