Рішення № 56759508, 21.03.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/3132/15-ц Головуючий у І інстанції Корнієнко С. В.Провадження № 22-ц/780/1850/16 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.Категорія 46 21.03.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

21 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Березовенко Р.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря - Якимчук Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Першого заступника прокурора Київської області на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2015 року у справі за позовом заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області до ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та її витребування,

В С Т А Н О В И Л А :

У червні 2015 року заступник Васильківського міжрайонного прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах Крушинської сільської ради із вказаним позовом, посилаючись на те, що 05 червня 2009 року відповідач ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 який видано на підставі рішення сесії Крушинської сільської ради № 32 від 03 липня 2006 року. Проте перевіркою встановлено, що Крушинська сільська рада 03 липня 2006 року рішення про передачу ОСОБА_3 у власність вказаної земельної ділянки не приймала, що стверджується протоколом сесії сільської ради, питання про приватизацію відповідачем спірної земельної ділянки на розгляд сесії не виносилося та заява ОСОБА_3 про це у протоколі відсутня. Вважає, що земельна ділянка вибула із власності територіальної громади незаконно, з грубим порушенням вимог закону, зокрема статей 116, 118 ЗК України і підлягає поверненню у власність громади, оскільки сільська рада не може належним чином реалізувати свої права на землю комунальної власності.

З урахуванням наведеного, прокурор просив визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд, кадастровий номер НОМЕР_1, виданий 05 червня 2009 року на ім'я ОСОБА_3 та витребувати вказану земельну ділянку у відповідача на користь Крушинської сільської ради.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2015 року у задоволенні позову заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області відмовлено.

В апеляційній скарзі Перший заступник прокурора Київської області просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким вимоги позову прокурора задовольнити в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

При цьому прокурор зазначає, суд дійшов помилкового висновку про те, що належним і допустимим доказом передачі сільською радою у власність ОСОБА_3 земельної ділянки є фотокопія витягу з рішення Крушинської сільської ради № 32-ІІІ-V від 03 липня 2006 року «Про передачу безоплатно у приватну власність земельної ділянки», що міститься у технічній документації, оскільки позивачем надані переконливі докази того, що таке рішення сільською радою не приймалося, зокрема, під таким номером і датою міститься інше рішення, яке не стосується ОСОБА_3

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

З матеріалів справи вбачається, що 05 червня 2009 року відповідач ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1

В тексті державного акту вказано, що він виданий на підставі рішення ІІІ сесії V скликання Крушинської сільської ради №32 від 3 липня 2006 року.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з того, що прокурором не доведено тих обставин на які він посилається як на підставу своїх вимог, зокрема, посилання прокурора на те, що рішення ІІІ сесії V скликання від 3 липня 2006 року Крушинською сільською радою не приймалося, оскільки копія такого рішення міститься у технічній документації із землеустрою щодо передачі ділянки у власність ОСОБА_3 Крім того, суд зазначив, що прокурор не звертався з вимогами про недійсність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого відповідачу видано державний акт, а тому прокурором обраний невірний спосіб захисту, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на підтвердження позовних вимог прокурор надав суду архівне рішення Крушинської сільської ради № 32 від 3 липня 2006 року «Про надання попереднього погодження на розробку проектно-технічної документації під індивідуальну забудову», яким ряду громадян попередньо погоджено розробку проектно-технічної документації на індивідуальну забудову в межах с.Залізне по вул.Київська (а.с.13).

Зі змісту даного рішення Крушинської сільської ради № 32 від 3 липня 2006 року видно, що воно взагалі не стосується передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_1 оскільки в рішенні зазначено, що земельні ділянки передаються ряду громадян в іншому населеному пункті. Це ж підтверджує додаток до цього рішення сільської ради (список громадян с.Залізне, яким передаються земельні ділянки у власність), в якому відсутнє прізвище відповідача (а.с.16 зворот).

Крім того, суд залишив поза увагою надані прокурором докази, зокрема, повний протокол ІІІ сесії V скликання Крушинської сільської ради № 3 від 3 липня 2006 року, який містить як порядок денний сесії, так і його обговорення і прийняті рішення, а також копії всіх рішень сільської ради ІІІ сесії V скликання, прийнятих 3 липня 2006 року (а.с.10-24). Вказані документи не містять доказів, що сільською радою розглядалося і вирішувалося питання передачі земельної ділянки у власність відповідача.

Також, суд не дав оцінки наданим прокурором письмовим доказам у вигляді належно завірених протоколів допиту у кримінальній справі депутатів Крушинської сільської ради: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_2, які показали, що ОСОБА_3 із відповідною заявою до сільської ради не зверталася, сільська рада відповідних рішень про дозвіл на розробку технічної документації на земельну ділянку по АДРЕСА_1 а пізніше про її затвердження і передачу у власність відповідачу, не приймала.

Вказані обставини свідчать про невідповідність висновків суду обставинам справи.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позову, суд вказав, що прокурор не заявляв вимоги про недійсність рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого відповідачу видано державний акт, а тому прокурором обраний невірний спосіб захисту.

Однак такі висновки суду суперечать підставам позову прокурора, який посилався на відсутність рішення про передачу у власність відповідачу земельної ділянки і можливість у зв'язку з цим визнавати недійсним лише державний акт. Таке повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-319цс15, згідно з якою визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Зазначені вище порушення, які допустив суд першої інстанції, призвели до неправильного вирішення спору.

З наведених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч.1-2 ст.116 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни набувають права власності на земельні ділянки із земель комунальної власності за рішенням органів місцевого самоврядування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян проводиться у разі одержання земельних ділянок із земель комунальної власності у межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.118 ЗК України (в редакції чинній на час виникнення спірних відносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

За змістом вказаної норми передача земельної ділянки у власність відбувається виключно за заявою громадянина і на підставі рішення відповідної місцевої ради, після розгляду даного питання на сесії ради та голосування депутатів з цього питання, яке б відображало їх волевиявлення.

Оскільки питання про передачу земельної ділянки по АДРЕСА_1 у власність відповідачу на сесії Крушинської сільської ради не розглядалося і відповідне рішення не приймалося, то відповідно державний акт на спірну земельну ділянку виданий відповідачу з порушенням вищевказаних вимог закону, порушує законні права та інтереси територіальної громади, а відтак позовні вимоги прокурора про визнання цього державного акту недійсним є обґрунтованими.

Однак, у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсним державного акту слід відмовити, у зв'язку з пропуском строку позовної давності.

По справі встановлено, що представник відповідача ОСОБА_9 просив застосувати строк позовної давності, посилаючись на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом (а.с.64).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст. 267 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» та ч.2 ст.45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 ч.2 ст. 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у ст. 46 ЦПК України.

Згідно із ч.1 ст. 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року (справа № 6-178цс15), яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як вбачається зі справи, прокуратурою пред'явлено позов в інтересах держави в особі Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області.

З оспорюваного державного акту на право власності на земельну ділянку видно, що його видано відповідачу 05 червня 2009 року головою Крушинської сільської ради та завірено печаткою цієї ж сільської ради. Тобто, саме з цього часу Крушинській сільській раді стало відомо про порушення її прав на земельну ділянку.

Крім того, Крушинська сільська рада з 05 червня 2009 року 2009 року могла довідатися про порушення свого права на вказану земельну ділянку в силу здійснення своїх повноважень у галузі земельних відносин, передбачених ст.12 Земельного кодексу України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Прокуратурою пред'явлено позов в інтересах держави в особі Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області19 червня 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності, що згідно з ч.4 ст.267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

У позовній заяві прокуратурою не ставилося питання про поновлення пропущеного строку позовної давності.

Вирішуючи вимоги прокурора про витребування спірної ділянки до земель запасу Крушинської сільської ради на підставі п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, як такої, що вибула із власності територіальної громади не з її волі, колегія суддів вважає, що вони є необґрунтованими з таких підстав.

Згідно ч.1 ст.388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно : 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Правовий аналіз змісту даної норми дає підстави для висновку, що її застосування для витребування майна можливе лише за умови переходу права власності на майно до набувача за відплатним договором, а також відчуження цього майна особою, яка не мала права його відчужувати.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 набула права власності на земельну ділянку в порядку безоплатної приватизації, а не на підставі відплатного правочину (договору), а відтак підстави для застосування до вказаних правовідносин положень ч.1 ст.388 ЦК України відсутні.

Відмовляючи в позові в цій частині, колегія суддів виходить також з того, що відповідно до довідки Крушинської сільскої ради від 12 квітня 2008 року, яка міститься в технічній документації щодо приватизації земельної ділянки, спірна ділянка перебуває у правомірному користуванні відповідача ОСОБА_3 із 2000 року, що стверджується земельно-шнуровою книгою сільської ради. Наведене у свою чергу свідчить про наявність у відповідача права користування ділянкою і відсутність підстав для її витребування на користь сільської ради, бо для цього слід припинити право користування відповідача у встановленому законом порядку.

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову в позові з наведених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 08 жовтня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В позові заступника Васильківського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах держави в особі Крушинської сільської ради Васильківського району Київської області до ОСОБА_3 про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку та витребування земельної ділянки- відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді