Рішення № 56758896, 22.03.2016, Миронівський районний суд Київської області

22.03.2016 Єдиний унікальний № 371/1963/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 року м. Миронівка

Миронівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Капшук Л.О.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_1,

відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника відповідачів ОСОБА_4,

з секретарем Січкаренко Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи заявлені вимоги тим, що 01 грудня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого він являється, та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № Д 06-02-247 МК, згідно з яким відповідачу надано кредит в сумі 28170 доларів США строком до 01 грудня 2011 року. Відповідач ОСОБА_2 зобовязалася щомісячно повертати кредитні кошти та відсотки за користування ними згідно графіку погашення кредиту та відсотків.

01 грудня 2006 року з метою правового забезпечення повернення кредиту банком та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір поруки. Відповідач ОСОБА_3 зобовязався відповідати за зобовязаннями, що виникають з умов кредитного договору № Д 06-02-247 МК від 01.12.2006, у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2, порушуючи зобов'язання за договором, з вересня 2009 року припинила вносити щомісячні платежі, станом на 15 вересня 2015 року допустила заборгованість по кредиту в сумі 15146,67 доларів США, по відсотках за користування кредитом в сумі 19231,02 доларів США. За прострочення сплати кредиту та погашення відсотків їй як позичальнику нараховано пеню в сумі 21400,92 доларів США.

Оскільки заборгованість до даного часу не погашена, позивач просив в судовому порядку стягнути з відповідачів солідарно 55778,61 доларів США заборгованості за кредитним договором, що за курсом 21,95 грн. відповідно до службового розпорядження НБУ від 15.09.2015 еквівалентно 1224340 гривень 49 копійок, та 18365 гривень 11 копійок понесених судових витрат.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги. Надаючи пояснення, послався на обставини, викладені у поданій до суду заяві. Додатково пояснив, що позичальник не виконувала умови кредитного договору з січня 2009 року. Останні суми були нею внесені 22.10.2011, 10.02.2012 та 30.05.2012. Вважає, що заяви відповідачів про застосування строку позовної давності є необґрунтованими, оскільки строк позовної давності за вимогами про стягнення кредиту з обох відповідачів починає перебіг з дати останньої операції за кредитом з 30.05.2012. Згідно умов кредитного договору та договору поруки такий строк встановлений сторонами у пять років.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала. Не оспорюючи факту отримання кредиту, його розміру та фактів порушення нею зобовязань за договором, зазначила, що на час укладення договору курс долара по відношенню до гривні був значно меншим і вона розрахувала свої фінансові можливості щодо повернення кредиту. Декілька років вона сумлінно платила кредитні кошти. При значному зростанні курсу долара платити кредит стала неспроможна. На її неодноразові звернення домовленості з банком щодо його реструктуризації не досягнуто. До матеріалів справи представником позивача подано виписку по банківському рахунку від 08.12.2015, із якої вбачається, що остання банківська операція по кредитному рахунку була здійснена 30.03.2009. Після цього жодних платежів на погашення кредиту нею здійснено не було. 16.09.2010 позивачем надіслано на її адресу лист вих. № 202, у якому зазначено, що нею із 05.01.2009 постійно порушуються умови договору в частині своєчасного та повного погашення відсотків та кредиту. Згідно такого листа станом на 16.09.2010 сума заборгованості складала 6 987,61 доларів США, з яких заборгованість по тілу кредиту 6 239,29 доларів США, заборгованість за процентами 3 383,00 доларів США, пеня 65,32 доларів США. У доданому до позовної заяви розрахунку заборгованості від 15.09.2015 та позовній заяві представник позивача безпідставно зазначає про те, що сума заборгованості по кредиту становить вже 15146,67 доларів США. Таке збільшення тіла кредиту є неможливим, оскільки тіло кредиту не може збільшитись автоматично у звязку з непогашенням кредиту. Факт внесення нею коштів на погашення кредиту 22.10.2011, 10.02.2012 та 30.05.2012 категорично заперечує, стверджує, що на час звернення позивача до суду сплив строк позовної давності, подала заяву про його застосування.

З підстав пропуску строку позовної давності позов не визнав відповідач ОСОБА_3

Представник відповідачів ОСОБА_4 позов не визнав, вважає його необґрунтованим та поданим з порушенням строку позовної давності і строку дії поруки. Заперечуючи проти заявлених вимог, зазначив, що боржник ОСОБА_2 первинно взяла на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 01.12.2011, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів. Отже, поряд з установленням строку дії договору, сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Після березня 2009 року ОСОБА_2 жодних платежів на погашення кредитної заборгованості не здійснювала.

У листі-вимозі позивача від 16.09.2010 за вих. № 202 за підписом начальника Миронівського відділення ОСОБА_5 було чітко вказано, що згідно з кредитним договором Д 06-02-247 МК від 01.12.2006 банк вимагає погасити заборгованість по кредиту у повному обсязі у розмірі 9 687,61 доларів США до 30.09.2010. Після отримання вказаного листа, враховуючи що від боржника вимагалось сплатити весь залишок по кредиту достроково, боржником та поручителем жодних платежів не здійснювалось.

Зазначив, що оскільки позивач, керуючись п.п. «а» п. 2.3.1 кредитного договору та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, в односторонньому порядку змінив термін виконання зобовязань за кредитним договором, то відлік позовної давності розпочався із 30.09.2010, тобто з того моменту, коли ОСОБА_2 не виконано вимоги позивача по достроковому погашенню заборгованості за кредитом у повному обсязі і саме з цієї дати (30.09.2010) позивач дізнався про порушення своїх прав.

Після зміни строку виконання зобов'язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення, оскільки за вимогою пункту 2.3.1 договору позичальник був зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі до 30.09.2010 й усі наступні щомісячні платежі за графіком після 30.09.2010 не підлягали виконанню.

З 30.09.2010 розпочав перебіг строк позовної давності, який сплив до часу звернення позивача до суду.

Вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором позивач повинен був пред'явити в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням. Порука станом на час звернення позивача до суду була припинена. Крім того, за змістом договору поруки відповідач ОСОБА_3 поручився за виконання ним своїх обовязків за кредитним договором, проте таких обовязків він не мав.

Суд, заслухавши учасників судового процесу, дослідивши надані документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 3 вказаної статті встановлено, що особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

В судовому засіданні встановлено, що 01 грудня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № Д 06-02-247 МК, згідно з яким кредитор зобовязався надати, а позичальник отримати споживчий валютний кредит. Сума кредиту склала 28170,00 доларів США.

Умови укладеного договору були наступними.

Згідно п.п. 1.1., 1.2. кредитного договору банк зобовязався надати позичальнику на споживчі потреби кредит у розмірі 28 170,00 доларів СІІІА.

У п. 1.3. договору вказано, що термін повного погашення кредиту «01» грудня 2011 року включно.

Відповідно до п. 2.1. договору банк зобовязався відкрити відповідачу для надання кредиту позичковий рахунок № 22030052603370 та особовий рахунок по відсотках № 22080052648039.

Банк зобовязання за договором виконав, надавши відповідачеві кредит у розмірі, передбаченому договором. Вказаний факт підтверджується доданою до матеріалів справи випискою по рахунку № 22030052603370 (а.с. 33) та не спростовується позичальником.

Відповідно до п.п. 2.2.1. - 2.2.4., 2.2.8. договору відповідач (позичальник) зобовязалася використати кредит на споживчі потреби, проводити погашення кредиту в порядку і терміни згідно графіку погашення кредиту та відсотків, сплатити банку відсотки за користування кредитом, винагороду та комісію, погасити заборгованість по кредиту в повній сумі, сплатити нараховані відсотки та інші платежі не пізніше дати, вказаної в повідомленні банку.

Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплати нарахованих за період користування кредитом відсотків та пені за невчасну сплату кредиту та відсотків.

Порядок розрахунків встановлений п.п. 3.1. 3.7. договору.

Згідно п. 3.3. договору погашення кредиту позичальником і сплата відсотків за його користування здійснюється в порядку і терміни згідно графіку погашення кредиту та відсотків, який оформляється у виді додатку до договору.

Графік погашення кредиту доданий позичальником до матеріалів справи (а.с. 114).

Згідно графіку погашення кредиту щомісячний платіж, який включав кредит та відсотки, склав 704 долари США у період з січня 2007 по листопад 2011 року, та 707,36 доларів США за грудень 2011 року. Щомісячні платежі мали бути внесені 1-3 числа кожного місяця.

Відповідач допустила неналежне виконання умов, визначених змістом зобовязання. В порушення умов кредитного договору зобовязання по поверненню кредиту та сплаті відсотків за користування кредитом вона не виконала, оскільки не здійснила повернення кредиту та не сплатила у повному обсязі відсотки за користування кредитними коштами у встановлені кредитним договором строки.

З січня 2009 року позичальник почала порушувати умови договору, кредитні кошти сплачувала не в повному розмірі.

Станом на 15 вересня 2015 року заборгованість відповідача за кредитом склала 15146,67 доларів США, заборгованість за відсотками за користування кредитом 19231,02 доларів США.

Вказані обставини та розрахунки підтверджені розрахунком заборгованості за кредитом, складеним станом на 15 вересня 2015 року (а.с., а.с. 5-8).

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобовязання передбачені ст. 611 ЦК України, згідно якої у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором.

Пунктом 4.5. кредитного договору сторони передбачили нарахування пені при порушенні позичальником зобовязань по сплаті кредиту в порядку і терміни згідно графіку погашення кредиту і відсотків.

Станом на 15 вересня 2015 року пеня за невчасну сплату кредиту та погашення відсотків розрахована позивачем в сумі 21400,92 доларів США. Розмір пені та період її нарахування наведений у розрахунку заборгованості за кредитом.

Загальна сума заборгованості за кредитним договором з врахуванням боргу за кредитом, відсотками та пені позивачем розрахована в розмірі 55778,61 доларів США.

Частиною 3 статті 10, частиною 1 статті 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд розяснив сторонам їх права та обовязки, а також наслідки їх невиконання і постановляє судове рішення на підставі тих доказів, що були надані сторонами.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором кредиту вбачається, що позичальником погашення кредиту в межах строку дії договору незначними сумами мало місце у липні та жовтні 2011 року, та після закінчення вказаного строку 10.02.2012 та ц330.06.2012. Вказані обставини підтверджені наданими позивачем платіжними дорученнями (а.с., а.с. 157-159).

Відповідач ОСОБА_2 та її представник вказали на факт неправильності нарахування боргу, посилаючись на ті обставини, що факти внесення позичальником коштів на погашення кредиту 22.10.2011, 10.02.2012 та 30.05.2012 згідно наданих позивачем платіжних доручень не мали місця, проте відповідних розрахунків та доказів, що підтверджують неправильність розрахунків позивача суду не надали.

Даними виписки з рахунку позичальника ОСОБА_2М.(а.с. 33), на яку посилається представник позивача як доказ, що спростовує факт внесення позичальником коштів після 30.03.2009, не підтверджуються ті факти, що після 30.03.2009 позичальник жодного разу не вносила кошти на погашення боргу.

Виписка надана за період з 01.12.2006 по 30.03.2009 та містить дані про розрахунки за вказаний період. Відомості з вказаної виписки не спростовують інших доказів, які містять відомості про внесення позичальником коштів на погашення боргу за кредитом після 30.03.2009, зокрема, розрахунку заборгованості за кредитом.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Строк дії договору кредиту закінчився 16 вересня 2013 року.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно з умовами кредитного договору термін повного погашення кредиту до 01.12.2011, позичальник зобовязана здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним. Останній платіж у визначеній сумі згідно графіку погашення кредиту підлягав сплаті 01.12.2011 (п.п. 1.3., 3.3.).

Таким чином, графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд зі встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобовязань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобовязання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 припинила сплачувати щомісячні платежі на погашення кредиту у встановленому графіком погашення розмірі з січня 2009 року.

З вимогами про стягнення заборгованості за кредитом банк звернувся 26 листопада 2015 року, включивши до позовних вимог всю заборговану суму.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

За зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Такі правові висновки зроблені Верховним Судом України у справі № 6-53цс14 від 17.09.2014, справі № 6-20цс 14 від 19.03.2014, 6-16цс 14 від 19.11.2014.

Таким чином, оскільки за умовами договору погашення кредиту та відсотків повинно здійснюватись позичальником частинами кожного 1-3 числа місяця, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобовязань.

Строк виконання кожного щомісячного зобовязання згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, спеціальна в один рік ( ст.ст. 257, 258 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Сторони кредитного договору змінили тривалість загальної позовної давності та пунктом 4.7. договору передбачили, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, комісії, неустойки пені, штрафів за даною угодою встановлюються сторонами тривалістю 5 років.

Зважаючи на тривалість встановленої кредитним договором позовної давності та дату звернення позивача за захистом порушеного права до суду (26.11.2015) вимоги позивача про стягнення кредиту та відсотків за користування ним підлягають задоволенню в межах строку позовної давності за період з 26 листопада 2010 року.

З огляду на вказане, стягненню з позичальника підлягає борг за договором кредиту, що включає щомісячні платежі, встановлені графіком погашення кредиту, починаючи з грудня 2010 року по грудень 2011 року. Загальна сума таких платежів складає 9155 доларів США 36 центів, з яких дванадцять платежів по 704 долари США та один платіж 707,36 доларів США.

Заборгованість зі сплати кредиту та відсотків поза межами вказаного строку не підлягає стягненню з позичальника у звязку з пропуском строку позовної давності.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1,3 ст. 264 ЦК України).

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Посилання представника позивача на ті обставини, що перебіг позовної давності починається після дати внесення позичальником останнього платежу 30.05.2012 не заслуговують на увагу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може, з урахуванням конкретних обставин справи, належати часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Факти внесення позичальником на погашення боргу коштів 22.10.2011, 10.02.2012 та 30.05.2012 у розмірі, що не відповідає розміру щомісячних платежів, встановлених графіком погашення кредиту, могли б свідчити про визнання певної частини платежів, та не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших частин платежу. Проте, які щомісячні платежі погашались позичальником 22.10.2011, 10.02.2012 та 30.05.2012 представником позивача не зазначено та судом не встановлено.

З огляду на викладене, відсутні підстави констатувати факт переривання перебігу позовної давності стосовно конкретних щомісячних платежів.

Згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Підпунктом «а» п. 2.3.1 кредитного договору передбачено, що в разі порушення позичальником зобовязань, передбачених умовами даного договору, банк на свій розсуд має право змінити умови договору - зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, плати відсотків за його користування, виконання інших зобовязань за договором в повному обємі шляхом напряму повідомлення.

До матеріалів справи позичальником долучено копію листа-вимоги від 16.09.2010 за вих. № 202 за підписом начальника Миронівського відділення ОСОБА_5, у якому зазначено про порушення нею умов договору в частині своєчасного та повного погашення відсотків та кредиту. За змістом листа згідно з кредитним договором Д 06-02-247 МК від 01.12.2006 банк вимагає погасити заборгованість по кредиту у повному обсязі у розмірі 9 687,61 доларів США до 30.09.2010.

Посилання представника відповідачів на ті обставини, що з надісланням такого листа банк змінив умови договору, оскільки зажадав від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобовязань за договором в повному обємі до визначеного строку, і з вказаного строку має починати перебіг строку позовної давності, не заслуговують на увагу.

Лист, на який посилається представник позивача, не може бути розцінений судом як повідомлення банку про зміну умов кредитного договору, оскільки підписаний начальником Миронівського відділення банку, яка не є уповноваженою банком особою на вчинення таких дій.

Вимоги позивача про стягнення пені не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно положень ст. ст. 10, 60 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 57, ч. 1 ст. 58, ч. 2 ст. 59 та ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях.

За правилами ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Вказані норми процесуального права вказують на необхідність доведення стороною, що звернулась до суду, належними та допустимими доказами вимог, що нею заявлені.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобовязання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

З огляду на вказані правові норми позовна давність до вимог позивача про стягнення пені за період до 26 листопада 2010 року спливла.

Включення позивачем для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Позивачем не доведено вимог про стягнення пені за договором кредиту в межах строку позовної давності, оскільки розмір пені, що підлягає стягненню в межах вказаного строку, не був розрахований позивачем та наданий суду.

Суд позбавлений можливості розрахувати чи в інший спосіб зясувати розмір пені, що підлягає стягненню за невиконання грошового зобовязання в межах позовної давності.

Вимоги, заявлені до поручителя, суд вважає такими, що не ґрунтуються на законі.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку та відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником.

Договір поруки має додатковий до кредитного договору характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього.

Правові наслідки порушення зобовязання, забезпеченого порукою, передбачені ст. 554 ЦК України в якій зазначено, що у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

01 грудня 2006 року з метою правового забезпечення повернення кредиту між кредитором та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки за № 06-02-247 П (а.с. 14).

За умовами укладеного договору поруки відповідач ОСОБА_3 взяв на себе зобовязання перед банком відповідати по борговим зобовязанням, які виникають з умов укладеного кредитного договору № Д 06-02-247 МК від 01,12.2006, зокрема повернути кредит в розмірі 28170 доларів США, сплатити проценти за його користування в розмірі 17 відсотків річних, а також винагороди, штрафи та неустойку. Така відповідальність є солідарною ( п. 4 договору поруки).

Згідно п.п. 5, 6 договору поруки поручитель приймає на себе зобовязання здійснити виконання боргових зобовязань в обсязі, заявленому банком у письмовій вимозі протягом пяти календарних днів з моменту отримання письмової вимоги банку.

З метою досудового врегулювання спору 03 листопада 2015 року банк надіслав відповідачам повідомлення про необхідність погашення заборгованості за кредитом. У повідомленні банк повідомив про наявність заборгованості за кредитом (а.с. 10).

Предявленням вимоги до поручителя за договором поруки, укладеним позивачем та відповідачем ОСОБА_3, є не направлення, а отримання ним письмової вимоги про погашення боргу. Доказів отримання повідомлення (вимоги) банку поручителем ОСОБА_3 позивач не надав.

В правовій позиції у справі № 6-125цс14 від 17 вересня 2014 року судова палата у цивільних справах Верховного Суду України розяснила, що предявленням вимоги до поручителя є предявлення до нього позову. Установивши, що договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобовязань боржника за кредитним договором, та що кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання, не предявив протягом шести місяців позову до поручителя про виконання зобовязання, суд дійшов правильного висновку про те, що зобовязання за договором поруки припинилися

Отже, вимогою в розумінні ч. 4. ст. 559 ЦК України є не просто лист банку, а саме предявлення позову до поручителя.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Оскільки кредитним договором визначені умови виконання основного зобовязання, то при неналежному виконанні позичальником своїх зобовязань за цим договором строк предявлення кредитором вимоги до поручителя про повернення отриманих у кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобовязання згідно з такими умовами.

Предявленням вимоги до поручителя є як вручення йому листа-вимоги про погашення боргу, так і предявлення до нього позову до суду.

При цьому в разі предявлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання.

Порука це строкове зобовязання і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє субєктивне право кредитора.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець повязує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ст. ст. 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення всіх зобовязань боржника не свідчать про те, що договором установлено строк припинення поруки в розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя.

Таким чином поручителя відмежовано від усіх спірних трактувань договорів поруки і чітко визначено, що якщо строк предявлення вимоги чітко у договорі не прописаний, то він становить 6 місяців з моменту настання строку виконання зобовязання у повному обсязі.

Договором поруки, укладеним з відповідачем, не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки пунктом 10 договору установлено, що він діє до повного виконання зобовязань боржника за основним договором.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як убачається з графіка погашення кредиту, чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 1-3 числа кожного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів відповідно до ст. 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обрахування встановленого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Останній платіж позичальник зобовязаний був внести 01.12.2011. Банк звернувся до поручителя з вимогою 03.11.2015 та до суду 26.11.2015, тобто після спливу шестимісячного строку виконання зобовязань з погашення кожного чергового платежу.

Наслідком порушення кредитором строку предявлення вимоги до поручителя згідно ст. 559 ЦК України є припинення поруки.

Закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобовязання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Цей правовий висновок зроблений Верховним Судом України за результатами розгляду справи № 6-53цс14, предметом якої був спір про стягнення заборгованості за кредитним договором (постанова від 17вересня 2014 року).

Посилання представника позивача на ті обставини, що порука діє протягом строку позовної давності, встановленого сторонами у п. 11 договору поруки, суд вважає безпідставними.

Строк поруки не є строком для захисту порушеного права. Це строк існування самого зобовязання поруки. Таким чином, і право кредитора, і обовязок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Такий висновок зроблений Верховним Судом України у справі № 6-6цс14-1 (постанова від 17 вересня 2014 року).

Оскільки кредитор звернувся до поручителя з «вимогою» поза межами шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання за кожним із чергових платежів порука припинилася і кредитор не вправі поза межами цього (шестимісячного) строку, навіть до спливу позовної давності за основною вимогою, предявити поручителю «позов» до суду про стягнення суми боргу боржника.

Позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). При цьому відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання.

Якщо договір поруки припинився (у тому числі й на підставі непредявлення кредитором відповідної вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання), інститут позовної давності застосовано бути не може, тому що всі права та обовязки сторін за цим договором слід вважати припиненими.

Отже, непредявлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обовязку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобовязанням.

Звернення до суду після спливу передбаченого ч. 4 ст. 559 ЦК України шестимісячного строку є підставою для відмови в позові у звязку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.

Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» згідно з частиною першою статті 192 ЦК законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. У разі предявлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Згідно наданого позивачем розрахунку борг відповідачів в іноземній валюті розрахований шляхом переведення іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день проведення розрахунку станом на 15.09.2015.

Оскільки предявлено позов про стягнення грошової суми в іноземній валюті розрахунки необхідно провести з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

На день ухвалення рішення станом 22.03.2016 курс гривні, встановлений Національним банком України склав 26,60068 гривень за 1 долар США.

З урахуванням вказаного правила загальна заборгованість відповідача ОСОБА_2 перед банком, яка підлягає стягненню, становить 9155 доларів США 36 центів, що еквівалентно до національної валюти України за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку 243528, 86 гривень.

З огляду на ті обставини, що на день розгляду справи заборгованість позивачу за укладеним договором кредиту в межах строку позовної давності не сплачена, його порушене право підлягає захисту в судовому порядку.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 18365,11 грн.

Згідно правил статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З огляду на вказане правило понесені позивачем судові витрати відшкодовуються відповідачем ОСОБА_2 пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог.

Враховуючи ціну позову та розмір задоволених позовних вимог на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 3653,08 грн.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, в тому числі, витрати на правову допомогу.

Згідно з положеннями ст. 84 ЦПК України витрати, повязані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

В ході розгляду справи відповідач ОСОБА_2 понесла судові витрати на правову допомогу адвоката згідно договору про надання правової допомоги від 20 січня 2016 року та додаткової угоди від 27 лютого 2016 року.

Розмір розрахованих адвокатом за надання правової допомоги за договором та угодою коштів суд вважає завищеним з огляду на зміст перших письмових заперечень (а.с. 70), виготовлених на підставі договору та кількості часу, витраченого на підготовку других письмових заперечень.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року № 4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Розмір витрат на правову допомогу дещо перевищує граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу, встановлений Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року № 4191-VI.

Суд вважає, що на підготовку перших письмових заперечень адвокат витратив не більше години робочого часу і ця робота підлягає оплаті в розмірі 551,20 грн., що відповідає 40 відсоткам встановленої законом мінімальної заробітної плати, виготовлення других письмових заперечень, на що витрачено 3 години часу, підлягає оплаті в розмірі 1653,60 грн. (551,20 х 3).

Загальний розмір витрат, понесених відповідачем ОСОБА_2 судом розрахований в розмірі 1551,20 + 1653,60 = 3204,80 грн.

Вказані витрати підлягають стягненню на користь відповідача ОСОБА_2 пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З урахуванням вказаних правил на користь даного відповідача підлягають стягненню понесені судові витрати в розмірі 2567,66 грн.

За вирахуванням вказаної суми на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати в розмірі 1085,42 грн. (3653,08 -2567,66).

Відповідач ОСОБА_3 поніс судові витрати на правову допомогу адвоката згідно договору про надання правової допомоги від 27 лютого 2016 року.

Розмір розрахованих адвокатом за надання правової допомоги за договором коштів в сумі 3200 грн., суд також вважає завищеним. За підготовку письмових заперечень суд вважає достатнім стягнути з відповідача 2000 грн. Загалом на користь даного відповідача підлягають стягненню понесені судові витрати в розмірі 3000 грн.

На підставі викладеного, ст. ст. 251 -256, 258, 259, 261, 266, 267, 526, 549, 553, 554, 559, 610 - 612, 631, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57- 60, 61, 64, 179, 208, 209, 212 215, 218, 224-226, 294, 296 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (р/р 29092829003111, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) заборгованість за кредитним договором в розмірі 9155 доларів США 36 центів, що еквівалентно до національної валюти України за офіційним курсом НБУ на дату проведення розрахунку 243528 (двісті сорок три тисячі пятсот двадцять вісім) гривень 86 копійок та 1085 гривень 42 копійки понесених судових витрат у виді судового збору.

Вимоги публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати в розмірі 3000 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Миронівський районний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя підпис ОСОБА_6

Згідно з оригіналом

Суддя Л.О.Капшук