Ухвала суду № 56756896, 24.03.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2016 р.м.ОдесаСправа № 2-а/489/241/15

Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Губницький Д.Г.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

представника позивача - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області на постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області про визнання постанови по справі про адміністративне правопорушення протиправною, її скасування та закриття провадження у справі, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову начальника Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області (далі - УДАБІ у Миколаївській області) № 146 від 23 червня 2015 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.7 ст.96-1 КУпАП та провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити, у зв'язку з відсутністю складу правопорушення.

В обґрунтування позову зазначив про порушення його прав, встановлених ст.ст. 256, 268 КУпАП, які передбачають можливість бути присутнім при складенні протоколу про адміністративне правопорушення, надавати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, знати про свої права та обов'язки.

По суті правопорушення, позивач зауважив, що інкриміноване йому порушення містобудівного законодавства є безпідставним, так як технічний нагляд здійснювався ним згідно Порядку здійснення технічного нагляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2007 року № 903.

Постановою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправною та скасував постанову начальника Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області № 146 від 23 червня 2015 року, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч.7 ст.96-1 КУпАП і накладено стягнення - штраф 8 500,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

В апеляційній скарзі управління ДАБІ у Миколаївській області ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та винесення нової постанови, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Представник апелянта в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, належним чином сповіщений про дату, час та місце судового розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримала доводи викладені в апеляції та просила її задовольнити.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторони, належним чином повідомленої про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню на наступних підставах.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постановою прокурора прокуратури м. Миколаєва Миколаївської області від 17 березня 2015 року при здійсненні нагляду за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва в кримінальному провадженні №42015150010000007 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України за фактом шахрайських дій забудовника житлового комплексу «Набережний квартал» по АДРЕСА_1, на підставі ст. 36 Кримінального процесуального кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України №408 від 13 серпня 2014 року було, у тому числі, призначено позапланову перевірку дотримання особою, відповідальною за здійснення технічного нагляду ОСОБА_2 вимог законодавства у сфері містобудівельної діяльності під час будівництва об'єкту «Багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями (1 секція) по АДРЕСА_1» (а.с.29).

На підставі вказаної постанови прокурора та згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» Державна архітектурна будівельна інспекція України видала наказ від 30 березня 2015 року № 214 про доручення ДАБК провести позапланову перевірку (а.с.30).

У свою чергу, на підставі направлення для проведення позапланової перевірки від 02 червня 2015 року, головні державні інспектори Інспекційного відділу у м. Миколаєві ДАБК були направлені для здійснення даної позапланової перевірки (а.с.31).

11 червня 2015 року інспекторами ДАБК складено Акт перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, яким було встановлено порушення з боку позивача умов містобудівного законодавства.

Перевірка відбувалася у відсутності ОСОБА_2, копія акту направлена йому поштою, про що свідчить перелік в Акті осіб залучених до перевірки та відмітка про направлення поштою 12 червня 2015 року (а.с.32-34).

11 червня 2015 року стосовно ОСОБА_2 головним державним інспектором ДАБК складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 7 ст. 96-1 КУпАП.

Постановою начальника Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області від 23 червня 2015 року № 146 на ОСОБА_2, за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 96-1 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі - 8500 грн. (а.с.37).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що на час прийняття прокурором рішення про проведення позапланової перевірки, втратив чинність нормативно правовий акт, на якій він посилався, як на підставу призначення перевірки, а саме втратила силу постанова Кабінету Міністрів України «Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами» №408 від 13 серпня 2014 року.

При цьому, суд підкреслив, що на момент прийняття рішення про проведення позапланової перевірки контролюючим органом, діяв Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України № 76-VIII від 28 грудня 2014 року де у п. 8 Прикінцевих положень містився припис, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня - червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.

Згідно із вимогами ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що правова позиція суду першої інстанції, яка викладена у судовому рішенні, відповідає вимогам ст.159 КАС України, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 05 квітня 2007 року, дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення заходів: контролю органами державної фіскальної служби; валютного контролю; державного експортного контролю; контролю за дотриманням бюджетного законодавства; банківського нагляду; державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; державного нагляду за дотриманням вимог ядерної безпеки; державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації;при проведенні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, прокурорського нагляду, досудового слідства і правосуддя, державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення.

Згідно визначення термінів у ст. 1 згаданого Закону державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Отже, державний нагляд (контроль) повинен здійснюватися уповноваженими органами центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів в межах повноважень передбачених законом.

У постанові про призначення позапланової перевірки від 17 березня 2015 року прокурор нормативною підставою для прийняття такого рішення вказав ст. 36 КПК України та постанову Кабінету Міністрів України № 408 від 13 серпня 2014 року.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, Постанова Кабінету Міністрів України «Питання запровадження обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами» №408 від 13 серпня 2014 року була видана на виконання встановлених ст. 31 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» обмежень на проведення перевірок державними інспекціями та іншими контролюючими органами.

У п.2 цієї постанови зазначалося, що надання дозволу на проведення перевірок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб-підприємців не потребується у разі, коли такі перевірки проводяться за рішенням суду, на вимогу службових осіб у випадках, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України.

Отже, зміст цієї правової норми свідчить про те, позапланова перевірка може бути проведена виключно за рішенням суду, а не посадової особи прокуратури, тобто у даному випадку, для призначення позапланової перевірки прокурор мав звернутися до слідчого судді з відповідним клопотанням.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що на час винесення в березні 2015 року прокурором постанови про призначення перевірки, даний підзаконний акт втратив свою чинність, як і Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік».

Водночас на час прийняття відповідачем спірного рішення діяв Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28 грудня 2014 року, де у п. 8 Прикінцевих положень містився припис, що перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб-підприємців контролюючими органами (крім Державної фіскальної служби України та Державної фінансової інспекції України) здійснюються протягом січня-червня 2015 року виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб'єкта господарювання щодо його перевірки.

Положенням про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України» затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 294 від 09 липня 2014 року передбачено, що Державна архітектурно-будівельна інспекція України (Держархбудінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду. Основними завданнями Держархбудінспекції є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, а саме: внесення на розгляд Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства пропозицій щодо забезпечення формування державної політики з питань, що належать до сфери діяльності Держархбудінспекції; здійснення державного контролю та нагляду за дотриманням вимог законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил;виконання дозвільних та реєстраційних функцій у будівництві, ліцензування у визначених законодавством випадках.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що проведення позапланової перевірки дотримання ОСОБА_2, як особою відповідальною за здійснення технічного нагляду вимог законодавства у сфері містобудівельної діяльності під час будівництва, контролюючим органом - Держархбудінспекцією було можливо виключно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою самого суб'єкта господарювання.

Тому, незважаючи на результати перевірки, притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності відбулось незаконно.

Апелянт, оскаржуючи рішення суду, наполягає на порушення, які встановлені перевіркою.

Колегія суддів не може прийняти дані доводи до уваги, оскільки суд першої інстанції задовольняючи позов підкреслив, що результати перевірки не можуть бути взяті до уваги, оскільки добуті з порушенням законодавства.

Щодо доводів апелянта, що обмеження на проведення перевірок існувало з січня 2015 року до червня 2015 року, а тому позивач був притягнений до адміністративної відповідальності на законних підставах, колегія суддів наголошує, що мораторій на проведення перевірок існував включно по червень 2015 року.

Аналізуючи законодавство, яке регулює спірні правовідносини та враховуючи відсутність в ньому необхідної чіткості, колегія суддів бажає зазначити наступне.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди повинні застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основних свобод людини та практику Європейського суду як джерело права.

Тобто, суд завжди має можливість і навіть зобов'язаний у разі, коли застосування закону може призвести до порушення прав людини, керуватися нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також брати до уваги прецеденти ЄСПЛ.

Слід підкреслити, що відповідно до позиції ЄСПЛ закон має бути доступний для конкретної особи і сформульований достатньо чітко для того, щоб вона могла передбачити в розумних межах, виходячи з обставин справи, ті наслідки, які може спричинити дія. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права - одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих конвенцією.

Відповідно, закон має досить чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства (котре, безумовно, не може передбачити всі можливі випадки) значною мірою залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, та від кількості й статусу осіб, котрих воно стосується.

Зазначена позиція ЄСПЛ визначена в рішеннях Вінтерверг проти Нідерландів та Корецький та інші проти України.

Ураховуючи наведене, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи, що судом апеляційної інстанції ухвалою від 18 грудня 2015 року було відстрочено сплату судового збору до винесення судового рішення за подання даної апеляційної скарги, суд, на підставі ст.88 КАС України, вважає за можливим стягнути його з управління ДАБІ у Миколаївській області у розмірі 1339,80 грн.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області - залишити без задоволення.

Постанову Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області про визнання постанови протиправною та її скасування із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення - залишити без змін.

Стягнути з управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області судовий збір у розмірі 1339 (одна тисяча триста тридцять дев'ять) грн. 80 коп. до спеціального фонду Державного бюджету України за наступними реквізитами: отримувач коштів - ГУК в Одеській області / Приморський р-н./ 22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38016923, банк отримувача - ГУДКСУ в Одеській області, код банку отримувача (МФО) - 828011, рахунок отримувача - 31212206781008, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова