Ухвала суду № 56754165, 15.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" березня 2016 р. м. Київ К/800/53249/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуІндустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській областіна постановуХарківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014у справі № 820/10338/14за позовомПриватного підприємства «Флагмар»до Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській областіпроскасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Флагмар» звернулось до суду з позовом до Індустріальної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення №000022220 від 21.02.2014.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2014 позов залишено без задоволення.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2014 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що рішення суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності визначення, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Будконструкція 2012» за період з 01.03.2013 по 31.03.2013 та з ТОВ «Бруно - Плюс» за період з 01.05.2013 по 31.05.2013, їх реальності та повноти відображення в обліку та подальшому ланцюгу постачання, за наслідками якої складено акт № 251/20-36-22-02-07/34470015 від 31.01.2014;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість за травень 2013 року в розмірі 193 145 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022220 від 21.02.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 241 431 грн. (з яких: 193 145 грн. - за основним платежем та 48 286 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Підставою для визначення позивачу спірних сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість слугував висновок відповідача про відсутність ознак реальності операцій позивача з ТОВ «Бруно-Плюс».

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що наданими позивачем доказами не підтверджено реальність спірних операцій, оскільки наявні первинні документи є неналежно оформленими та з них неможливо встановити зміст та обсяги наданих послуг.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції за встановлених обставин дійшов протилежних висновків щодо реальності здійснення спірних операцій позивача з його контрагентом.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки як суду першої, так і суду апеляційної інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи, з огляду на таке.

Оскільки згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Із наведеного випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Отже, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином первинними документами, складеними правоздатним суб'єктом господарювання, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Розглядаючи справу по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли протилежних висновків щодо підтвердження наявними у справі поданими позивачем доказами фактичних обставин реальності здійснення спірних господарських операцій, та, як наслідок, щодо правомірності формування спірних даних податкового обліку позивача.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, зокрема, виходив з того, що надані позивачем первинні документи оформленні з недоліками, а тому не є належними доказами на підтвердження реальності спірних операцій позивача.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає таку позицію суду першої інстанції непереконливою та недостатньо обґрунтованою, оскільки відсутність окремих первинних документів та/або помилки у їх оформленні не є безумовною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася та/або є безтоварною у разі доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо реальності спірних операцій позивача з ТОВ «Бруно-Плюс» за результатами належного дослідження наданих позивачем доказів (в тому числі, первинних документів), оскільки мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду містить лише загальні посилання на назву первинного документу (без дослідження його змісту та без зазначення його реквізитів, як то дата первинного документа, чи номер за наявності, та/або посилання на аркуші матеріалів справи). Крім того, як вбачається з оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення, не навів мотивів та доводів на спростування висновків суду першої інстанції по суті спору.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесено з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, суд касаційної інстанції зазначає, що для встановлення факту реальності господарської операції між позивачем та його контрагентом судам попередніх інстанцій необхідно встановити: зміст спірної господарської операції та спосіб її здійснення, рух активів платника у процесі здійснення господарських операцій; встановлення зв'язку між фактом придбання товару (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку; чи розкривають наявні у позивача первинні документи зміст спірної господарської операцій та чи є вони належними доказами, що підтверджують факт поставки товару (отримання послуг) та факт подальшого його використання в оподатковуваних операціях у межах його господарської діяльності позивача.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Індустріальної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити частково.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.07.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.10.2014 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. БорисенкоСуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний