Ухвала суду № 56753825, 23.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2016 року м. Київ К/800/31435/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Недашківської Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015 року

у справі № 804/9094/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Експертної групи «Континент» (далі - позивач, ТОВ ЕГ «Континент»)

до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська)

про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

ТОВ ЕГ «Континент» звернулась у липні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Кіровському районі м. Дніпропетровська про визнання протиправними дій відповідача щодо складання акту перевірки та визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.06.2013 року №0001122201 та № 0001112201.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015 року, позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 21.06.2013 року № 0001122201 та № 0001112201; стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ ЕГ «Континент» 1147,00 гривень судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволених позовних вимог були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; ст. ст. 4, 5, 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств; ст. ст. 139, 135, 198, 200, 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач у своїх запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими, прийнятими з дотриманням норм матеріального та процесуального права, вважає касаційну скаргу відповідача необґрунтованою, а тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у справі здійснено процесуальне правонаступництво відповідача у справі шляхом заміни Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби на Державну податкову інспекцію у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, яка в свою чергу була замінена на правонаступника Державну податкову інспекцію у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Враховуючи те, що касатор-відповідач оскаржує рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень, позивачем дане рішення не оскаржено, касаційна інстанція не знаходить необхідності аналізувати решту судових рішень, перевіряючи їх законність та обґрунтованість.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового валютного законодавства та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт № 1067/225/25017237 від 11.06.2013 року.

Перевіркою виявлено порушення позивачем вимог, зокрема: пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997 року (далі - Закон № 168/97-ВР), п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1, п. 201.6, п. 201.7, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 ПК України , що призвело до заниження податку на додану вартість у загальній сумі 1 598 482,00 гривні; пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, пп. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.9 ст. 5, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 334/94-ВР від 28.12.1994 року (далі - Закон № 334/94-ВР), пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся у загальній сумі 2 327 592,00 гривні.

Визначаючи позивачу грошове зобов'язання з податку на прибуток, відповідач виходив з того, що позивач протягом перевіряємого періоду мав господарські взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Техноснаб» ,ТОВ «Технолюкс», ТОВ «Вент Комфорт», ТОВ «Просвет», ПП «Восток», ТОВ «Дніпрометалхолдінг», ТОВ «Детальсервіс», ТОВ «Просвет», ПП «Восток», ТОВ «Турус Голд», по яких не підтверджено факт отримання товару (будматеріалів), внаслідок чого не включено до складу валового доходу вартість товару, який отриманий безоплатно (платником не здійснено компенсацію вартості товарів) у загальній сумі 3 109 528,00 гривень.

Визначаючи позивачу грошове зобов'язання з податку на додану вартість, відповідач виходив з того, що позивач протягом перевіряємого періоду мав господарські взаємовідносини з контрагентами ТОВ «Будгарантсервіс», ПВКФ «Розс», ТОВ «Мик-Будівництво», ТОВ «Виробнича компанія «Віконні системи», ПП «Вега ДК», ТОВ «Будтехцентр», ПНВКП «Сатурн», ТОВ «Атомелектромаш», ТОВ «Технолюкс», ТОВ «Вент Комфорт», ТОВ «Просвет», ПП «Восток», ТОВ «Турус Голд», правовочини з якими не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, ці правочини мають ознаки нікчемності.

Зазначені висновки ґрунтуються, зокрема, на висновках актів перевірки, складених відносно зазначених контрагентів позивача іншими податковими органами.

На підставі акту перевірки відповідачем 21.06.2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0001112201 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем у сумі 2 332 822,00 гривні, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у сумі 482 036,50 гривень; № 0001122201 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість за основним платежем в сумі 1 598 482,00 гривні, за штрафними санкціями в сумі 367 871,75 гривня.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону № 334/94-ВР, валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Відповідно до пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону № 334/94-ВР датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не включаються до складу витрат.

Відповідно до пп. 7.4.1, пп.7.4.4, пп. 7.4.5 п. 7.4. ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, п. 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними. У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що між позивачем та контрагентами TOB «Технолюкс» ,TOB «Вент Комфорт», TOB «Просвет», TOB «BK «Віконні системи», ПП «Вега ДК», ПП «Електро-лайф» ,ПП «Восток», TOB «Турус Голд», ПВКФ «Розс», ПП «Техноснаб», TOB «Атомелектромаш», ПВКП «Спецінструмент», TOB «Дніпрометалхолдінг», TOB «Детальсервіс», ТОВ «Будгарантсервіс», ТОВ «Мик-Будівництво», ТОВ «Будтехцентр», ПНВКП «Сатурн» були укладені договори підряду і субпідряду щодо виконання будівельно-монтажних робіт з реконструкції житлових і нежитлових будівель, постачання матеріалів і обладнання для будівництва об'єктів, з TOB «Трансавтолюкс» договір придбання транспортних послуг.

Фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується дослідженими судами попередніх інстанцій первинними бухгалтерськими документами, оформленими згідно вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV, а саме: податковими та видатковими накладними, специфікаціями, актами прийняття-передачі виконаних робіт, платіжними дорученнями та іншими первинними документами позивача.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач правомірно включив до складу валових витрат відповідного періоду витрати по оплаті вартості товарів та послуг за вищезазначеними договорами на суму 2 327 592,00 гривні, оскільки мав необхідні первинні бухгалтерські документи, що є підставою для відображення таких документів в бухгалтерському та податковому обліку, та включення витрат до складу валових витрат відповідного податкового періоду.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що суми податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними контрагентами позивачем правомірно включені до складу податкового кредиту перевіряємого періоду та відображені у реєстрі отриманих податкових накладних, оскільки чинне податкове законодавство України не ставить в залежність право сторони в договорі на податковий кредит від проведення перевірок податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача на нікчемність укладених позивачем правочинів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочинів, податковий орган виходить за межі своєї компетенції.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що на час укладання угод зазначені контрагенти позивача були зареєстровані в установленому порядку як платники податку на додану вартість, мали право виписувати та надавати податкові накладні, не були виключені із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Також судом апеляційної інстанції в якості доказу правомірності дій позивача при здійсненні фінансово-господарських операції з вищезазначеними контрагентами за період перевірки правомірно прийнято до уваги постанову слідчого органу від 18.03.2015 року про закриття кримінального провадження щодо службових осіб ТОВ ЕГ «Континент» по ст. 212 Кримінального кодексу України за відсутністю складу кримінального правопорушення.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно скасували спірні податкові повідомлення-рішення.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 210, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.08.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 23.06.2015 року у справі № 804/9094/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько