Ухвала суду № 56753396, 18.02.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а

Справа № 753/9774/15 Головуючий у 1-ій інстанції - Леонтюк Л.К.

Апеляційне провадження 22-ц/796/1848/2016 Доповідач - Музичко С.Г.

УХВАЛА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

у складі головуючої судді Музичко С.Г.,

суддів Прокопчук Н.О., Саліхова В.В. при секретарі П`ятничук В.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визначення часток у спільному майні колишнього подружжя ,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2015 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визначення часток у спільному майні колишнього подружжя задоволено частково.

Визнано трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 жилою площею 53,8 кв. м., загальною площею 102,2 кв. м спільним сумісним майном колишнього подружжя.

Визнано право спільної часткової власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1 жилою площею 53,8 кв. м., загальною площею 102,2 кв. м., а саме:

за ОСОБА_4 , 27.09. 1971 року на1/3 частини трикімнатної квартири АДРЕСА_2;

за ОСОБА_2 на 2/3 трьох кімнатної квартири АДРЕСА_3.

Визнано земельну ділянку, площею 0,2500 га із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану у с. Іванків, Бориспільського району, Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1 спільним сумісним майном колишнього подружжя.

Визнано право спільної часткової власності на земельну ділянку, площею 0,2500 га із призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовануу с. Іванків, Бориспільського району, Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1;

за ОСОБА_4 на 1/ 2 частини земельної ділянки, площею 0,2500 га із цільовим призначенням - для - будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану у с. Іванків, Бориспільського району, Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1 ;

за ОСОБА_2 , на 1/2 частини земельної ділянки, площею 0,2500 га із цільовим призначенням - будівництва та обслуговування житлового будинку, розташовану у с. Іванків, Бориспільського району, Київської області, кадастровий номер НОМЕР_1.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1827 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 21.06.2013 року скасувати в частині визнання квартири та земельної ділянки спільним сумісним майном колишнього подружжя, відмови у задоволенні позову в частині припинення права спільної сумісної власності колишнього подружжя на спірне майно та ухвалити нове рішення, в цій частині нове рішення про припинення права спільної сумісної власності на спірне майно із ви визначенням часток колишнього подружжя у спільному майні. В решті рішення суду залишити без змін. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В суд апеляційної інстанції сторони не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. З урахуванням положень ч. 2 ст. 305 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розглядові справи.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову , суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира та земельна ділянка придбана сторонами під час шлюбу, та є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка визнаються рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини,чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним Кодексом.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства про право на шлюб, розірвання шлюбу та визнання його недійсним та поділ майна подружжя» вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на день розгляду справи.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦПК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦПК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Як вбачається з матеріалів справи шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено 01.06.1996 році, що підтверджується свідоцтвом про шлюб. Від шлюбу сторони мають спільну дитину, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Деснянського районного суду м.Києва від 17.07.2014 року шлюб між сторонами розірвано.

Під час шлюбу придбали нерухоме майно, а саме: квартиру 224 по вул.Б.Гмирі, у будинку Ѕ у м.Києві. (а.с. 11)., земельну ділянку прощую 0,2500 га із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, розташованого у с.Іванків, Бориспільського району, Київської області, придбаної на підставі договору купівлі - продажу від 31.12.2005 року та державного акта на право власності на земельну ділянку Серія ЯЕ №594877 від 14.11.2007 року.

Положеннями ст.365 ЦК України передбачено підстави, за наявності яких суд може задовольнити позов про припинення права особи на частку у спільному майні: частка є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Тобто для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13).

Згідно роз'яснень, які викладені у п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

За відсутності згоди сторін на отримання грошової компенсації своєї частки у спільному сумісному майні, суд першої інстанції розглянув справу в межах заявлених позовних вимог та дійшов обґрунтованого висновку про можливість визнання за позивачем ідеальних часток у спільному майні.

Згідно ст. 69 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, щодо часткового задоволення позову. Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом дослідження в суді першої інстанції, отримали належну оцінку і висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки рішення ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів вважає, що підстав до його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 02 жовтня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня його проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді