Рішення № 56753040, 16.08.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"16" серпня 2011 р. Справа № 6/064-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Підприємство готельного господарства про стягнення боргу та штрафних санкцій за спожиту теплову енергію,

представники:

позивача: ОСОБА_1 (дов. № 20 від 10.01.2011 року);

відповідача: не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

У червні 2011 року Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Підприємство готельного господарства (далі - відповідач) про стягнення боргу та штрафних санкцій за спожиту теплову енергію.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором на постачання та споживання теплової енергії № 858 від 01 січня 2010 року щодо оплати отриманої теплової енергії, у звязку з цим позивач просить суд стягнути з відповідача 636 184,86 грн, з яких: 587 225,15 грн суму основного боргу; 25 366,04 грн суму пені; 18 632,16 грн суму втрат коштів у звязку з інфляцією та 4 961,51 грн суму 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 07 червня 2011 року порушено провадження у справі № 6/064-11 та призначено її до розгляду на 30 червня 2011 року.

У звязку з неявкою в судові засідання 30 червня 2011 року, 19 липня 2011 року та 02 серпня 2011 року представника відповідача та неподанням ним витребуваних документів, суд відкладав розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України.

Позивачем, на підставі ст. 22 ГПК України подано уточнений розрахунок пені та інфляційних втрат, що фактично вказує на зменшення ним позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у сумі 25178,36 грн та інфляційних втрат у сумі 17 722,76 грн.

Таким чином, суд розглядає остаточні вимоги позивача про стягнення з відповідача 587 225,15 грн суму основного боргу; 25 178,36 грн суму пені; 17 722,76 грн суму втрат коштів у звязку з інфляцією та 4 961,51 грн суму 3% річних.

Відповідач же свого представника в судове засідання 16 серпня 2011 року знову не направив, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином ухвалою господарського суду Київської області від 02 серпня 2011 року, за адресою вказаною у позовній заяві, яка відповідає адресі зазначеній у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його незявлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

01 січня 2010 року між КП Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа (далі теплопостачальна організація, позивач у справі) та КП Білоцерківської міської ради «Підприємство готельного господарства (далі - споживач, відповідач у справі) укладено договір на постачання та споживання теплової енергії № 858 (далі - договір), відповідно до умов якого (п. 1.1. договору) предметом цього договору є надання споживачеві теплової енергії у вигляді опалення, підігрів, води, пари, вентиляції. Теплопостачальна організація постачає споживачу теплову енергію, а споживач зобов'язується прийняти на межі балансової належності з найменшими втратами та оплатити теплову енергію за встановленими тарифам затвердженими міськими органами самоврядування (п. 1.2. договору).

Сторонами погоджено (п.п. 2.1, 2.3 договору), що теплопостачальна організація постачає споживачу теплову енергію у вигляді:

а)опалення - протягом опалювального сезону, початок та закінчення якого визначаються відповідними розпорядженнями Білоцерківського міськвиконкому;

б)підігріву води - протягом року згідно графіку, затвердженого Білоцерківським міськвиконкомом;

в)пари - відповідно з технічними характеристиками обладнання, яке знаходиться на балансі Споживача та господарсько-виробничими потребами Споживача;

г) вентиляції.

Приймання - передача теплової енергії, поставленої теплопостачальною організацією споживачу оформлюється щомісячним актом приймання - передачі теплової енергії. Теплопостачальна організація складає та передає контролером чи надсилає простим листом на адресу споживача пакет розрахункових документів (Акт приймання - передачі теплової енергії, рахунок-фактура - щомісячно, акт звірки взаєморозрахунків щоквартально) в двох примірниках, по одному для кожної із сторін. Споживач зобов'язаний на протязі 3-х робочих днів після отримання пакету документів підписати, скріпити печаткою та передати на адресу теплопостачальної організації один примірник Акту приймання-передачі, Акту звірки взаєморозрахунків або письмово надати обґрунтовані заперечення. У разі відсутності письмових заперечень Акти вважаються погодженими і підлягають відображенню у бухгалтерському обліку обох сторін.

Відповідно до п.п. 6.1. 6.3. договору розрахунки за теплову енергію здійснюються за встановленими тарифами. При наявності засобів обліку щомісячно 15 числа направляється представник споживача до теплопостачальної організації для оформлення акту про використану теплову енергію згідно з ДОДАТКОМ № 9.

Оплата здійснюється через установи банків, касу КП БМР "Білоцерківтепломережа". Оплата може здійснюватися, як в готівковій формі, так і в безготівковій формі. Допускаються інші форми проведення розрахунків, що не суперечать чинному законодавству.

Цей договір набирає чинності з моменту укладання і діє в частині постачання теплової енергії протягом одного року і вважається щорічно поновленим, якщо за місяць до закінчення його дії не надійде заяви від однієї із сторін про розірвання договору, але не раніше дати закінчення опалювального періоду, а в частині проведення остаточних розрахунків до повного здійснення останніх.

Судом встановлено, що даний договір не припинив свою дію та є чинним на момент розгляду спору в суді.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору позивачем передано відповідачу теплову енергію за період з жовтня 2010 року по травень 2011 року на загальну суму 587 225,15 грн, що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на Актах приймання-передачі робіт/послуг з теплової енергії за:

- жовтень 2010р. на суму 80 848,55 грн;

- листопад 2010р. на суму 48 861,11 грн;

- грудень 2010р. на суму 92 918,22 грн;

- січень 2011р. на суму 102 789,38 грн;

- лютий 2011р. на суму 65 401,56 грн;

- березень 2011р. на суму 126 521,21 грн;

- квітень 2011р. на суму 53 214,92 грн;

- травень 2011р. на суму 16 670,21 грн та актами про використання теплової енергії у вигляді (опалення, підігрітої води, пари, (додаток № 9).

Копії зазначених Актів містяться в матеріалах справи.

З вище зазначених актів вбачається, що сторонами спору підписано акти без зауважень та за відсутності з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору, тобто, відповідач не заперечував щодо обсягів, та вартості отриманої теплової енергії.

Проте, відповідач свої обовязки за Договором в частині оплати вартості наданих послуг належним чином не виконав, вартість отриманої теплової енергії у розмірі 587 225,15 грн не оплатив, у звязку з цим позивач звернувся до суду пор стягнення зазначеної суми з відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»встановлено, що споживач зобовязаний, зокрема, оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Приписами ст. 276 ГК України визначено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Так, у відповідності до п. 6.4. договору оплата за спожиту теплову енергію здійснюється споживачем в термін до 15 числа місяця наступного за розрахунковим.

Згідно з ч. 1 ст. 530, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відтак, враховуючи вищевикладене та беручи до уваги положення п. 6.4. договору, судом встановлено, що відповідач повинен був розрахуватися з позивачем за спожиту теплову енергію до 15 число місяця наступного за розрахунковим по кожному акту приймання-передачі робіт/послуг з теплової енергії за відповідний місяць.

Проте, доказів сплати боргу за договором відповідач суду не надав.

Крім того, факт відсутності сплати відповідачем вартості спожитої теплової енергії за спірний період за Договором підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою № 2191 від 12.07.2011р., яка підписана керуючим відділення та головним бухгалтером ВАТ «Державний ощадний банк України»і скріплена відбитком печатки банківської установи.

Відтак, факт прострочення виконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем щодо оплати вартості спожитої теплової енергії доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вартості спожитої теплової енергії за договором у розмірі 587 225,15 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за договором становить 587 225,15 грн.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами виникли зобовязання, які мають ознаки договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу, згідно якого, відповідно до ст. 714 ЦК України, одна сторона (постачальник) зобовязується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобовязується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму використання відповідної мережі, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

При цьому, обєктом договору постачання енергетичними та іншими ресурсами може виступати електрична і теплова енергія, природній газ, вода, нафта та інші ресурси, які надаються споживачеві (абонентові) через приєднану мережу електропроводів, трубопроводів тощо.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами. Зокрема, особливості договірних відносин постачання енергетичних та інших ресурсів визначаються Законами України "Про теплопостачання", "Про житлово-комунальні послуги" тощо.

Відповідно до ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно зі ст. 24 Закону України Про теплопостачання, основним обовязком споживача теплової енергії є додержання вимог договору та нормативно-правових актів. Крім цього, відповідно до ч. 6 ст. 19 зазначеного Закону, споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

П. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України Про житлово-комунальні послуги закріплено, що споживач зобовязаний оплачувати житлово-комунальні послуги (результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил) у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність субєктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій, субєкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності сплачують комунальні послуги за тарифами, які в установленому законом порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території. Обовязковою умовою договорів про надання комунальних послуг та утримання прибудинкових територій є забезпечення виконання зобовязань відповідно до чинного законодавства України.

Крім цього, згідно з п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року за № 1198, споживач теплової енергії зобовязаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Відповідно до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

На момент судового засідання відповідачем не подано жодних документів, які підтверджують сплату ним заборгованості перед Позивачем.

Відповідно до ст. 25 Закону України Про теплопостачання, у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується у судовому порядку.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу за спожиту теплову енергію відповідачем надано не було.

Оскільки, станом на день прийняття рішення у справі, відповідач не оплатив передану позивачем теплову енергію, зазначений факт відповідачем не спростовано, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 587 225,15 грн заборгованості за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2010 року по травень 2011 року згідно договору є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором, позивач також просить суд стягнути з відповідача 25 178,36 грн пені, нарахованої на розмір простроченого платежу у відповідні періоди, згідно уточненого розрахунку пені.

Пунктом 6.6. договору передбачено, що за порушення строків оплати спожитої теплової енергії, зазначених в п 6.4. даного договору споживач сплачує на користь теплопостачальної організації пеню за кожен день прострочення оплати в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем щодо несвоєчасної сплати за спожиту теплову енергію доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, як це передбачено статтею 218 Господарського кодексу України.

В ч. 2 ст. 217 ГК України зазначається, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Як зазначено в статті 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6 ст. 231 ГК України).

Перевіривши заявлену до стягнення суму пені, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені є арифметично невірним.

Для всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобовязати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році).

Враховуючи строки виникнення зобовязання за договором по кожному місяцю окремо, період нарахування пені, заявлений позивачем, вимоги частини 6 статті 232 Господарського кодексу України та вимоги Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», суд здійснив власний розрахунок пені:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення80848.5516.11.2010 - 16.05.20111827.7500 %0.042 %*6248.6048861.1116.12.2010 - 01.06.20111687.7500 %0.042 %*3485.8792918.2216.01.2011 - 01.06.20111377.7500 %0.042 %*5405.80102789.3816.02.2011 - 01.06.20111067.7500 %0.042 %*4626.9365401.5616.03.2011 - 01.06.2011787.7500 %0.042 %*2166.31126521.2016.04.2011 - 01.06.2011477.7500 %0.042 %*2525.2253214.9216.05.2011 - 01.06.2011177.7500 %0.042 %*384.17всього 24842,90Оскільки вірна сума пені, за розрахунком суду, за вказані періоди складає 24 842,90 грн, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 25178,36 грн пені підлягає частковому задоволенню в сумі 24 842,90 грн. Таким чином, в іншій частині позовної вимоги, а саме в стягненні 335,46 грн пені (25178,36 грн - 24 842,89 грн), суд відмовляє.

Також, у звязку з простроченням відповідачем зобовязань щодо проведення розрахунку за спожиту теплову енергію, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 17 722,76 грн та 3% річних у сумі 4 961,51 грн, нарахованих на прострочену суму боргу за відповідні період згідно розрахунку позивача.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Оскільки інфляційні втрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних та враховуючи строки виникнення зобовязання за договором, періоди нарахування інфляційних втрат та 3% річних, заявлені позивачем, частини 2 статті 625 ЦК України, господарський суд встановив, що надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірним.

Таким чином, господарський суд дійшов до висновку, про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 17 722,76 грн та 3% річних в сумі 4 961,51 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 587 225,15 грн основного боргу, 24 842,90 грн пені, 17 722,76 грн інфляційних втрат та 4 961,51 грн 3% річних є правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Згідно п. 2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»розмір ставок державного мита із заяв майнового характеру справляється у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102,00 грн.) і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (25 500,00 грн.).

Враховуючи зменшення розміру позовних вимог, згідно поданих позивачем уточнень, ціна позову становить 635 087,78 грн, а тому державне мито, яке підлягає стягненню з відповідача, з урахуванням пропорційного розміру задоволених позовних вимог, визначається, саме із суми 6 350,88 грн, як 1 відсотка ціни позову.

При цьому, відповідно до абз. 2. п. 4.2. Розяснення Вищого господарського суду України від 04.03.1998 року №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Відтак, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Підприємство готельного господарства (код 03802958) на користь Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківтепломережа (код 04654336) 587 225,15 грн основного боргу, 24 842,90 грн пені, 17 722,76 грн втрат коштів від інфляції та 4 961,51грн 3% річних, а також судові витрати: 6347,52 грн державного мита та 235,89 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В частині позову про стягнення 235,87 грн пені відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Ф. Черногуз