Постанова № 56752900, 17.02.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" лютого 2016 р. Справа№ 911/3041/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Федорчука Р.В.

суддів: Лобаня О.І.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання Лисенко М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Лелюхін Д.О. (довіреність від 01.07.2015 № б/н);

від відповідача 1: Титаренко П.В. (довіреність від 27.07.2015 № 242/1);

від відповідача 2: не з'явився;

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Владана"

на рішення господарського суду Київської області від 23.09.2015

у справі № 911/3041/15 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг"

до 1) товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Владана",

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Сендер"

про стягнення 58 495,20 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Київської області від 23.09.2015 у справі № 911/3041/15 позов задоволено повністю та вирішено стягнути солідарно з товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Владана» та товариства з обмеженою відповідальністю «Сендер» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» 18150,96 грн. курсової різниці, 20524,89 грн. штрафу, 7335,47 грн. пені, 12483,88 грн. відсотків річних; стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірми «Владана» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» 913,50 грн. судового збору; стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Сендер» на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» 913,50 грн. судового збору.

Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач 1 подав до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 23.09.2015 у справі № 911/3041/15.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не прийнято до уваги факт прострочення позивачем поставки товару на 14 днів з огляду на наявність погодженого сторонами графіку платежів, що стало підставою для відстрочення на цей час виконання відповідачем 1 зобов'язань по оплаті товару, також судом при прийнятті рішення не було враховано контррозрахунок апелянта щодо зменшення розміру штрафних санкцій за прострочення оплати товару. Крім того, відповідач 1 в апеляційній скарзі погоджується з простроченням оплати за товар, але лише в розмірі 12 173, 13 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2015 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Владана" прийнято до провадження та призначено її до розгляду 23.12.2015 за участю уповноважених представників сторін.

23.12.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду представником позивача подано письмові пояснення, в яких товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи є безпідставними, необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

У судовому засіданні 23.12.2015 оголошено перерву до 17.02.2016 та представниками сторін подано клопотання про продовження строку розгляду спору в порядку ст. 69 ГПК, яке судом задоволено.

У судове засідання 17.02.2016 відповідач 2 не з'явився, свого представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення поштового зв'язку про вручення поштових відправлень суду.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено господарським судом міста Києва та підтверджується матеріалами справи, 26.03.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірмою «Владана» (покупець) було укладено договір поставки № АП-13-0007, відповідно до умов якого продавець зобов'язувався передати у власність покупцеві засоби захисту рослин на загальну суму 133135,63 грн., а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити засоби захисту рослин зазначені в п. 1.1 договору № АП-13-0007 не пізніше 01.04.2014 р. в сумі 26627,13 грн.; не пізніше 15.08.2014 р. в сумі 26627,13 грн.; не пізніше 20.10.2014 р. в сумі 79881,37 грн. (п.1.1., 2.1., договору № АП-13-0007).

Також договором № АП-13-0007 передбачено, що при остаточному розрахунку здійснюється перерахунок вартості товару, з урахуванням фактичного курсу купівлі долара США на дату оплати відповідно до графіка, закріпленого в п. 2.1 договору, за наступною формулою: S1=S0*A1/A0, де S0 сума даного договору, яка повинна бути перерахована відповідно до графіка, закріпленого в п. 2.1 цього договору; S1 сума у гривнях, що підлягає сплаті, з урахуванням п. 2.2 цього договору; A0 вартість у гривнях одного долара США за фактичним курсом, що встановлений на дату укладення даного договору (додаткової угоди) згідно з п. 1.3 даного договору; A1 вартість у гривнях одного долара США за фактичним курсом, що встановлений на дату оплати відповідно до графіку закріпленого в п. 2.1 цього договору (додаткової угоди). У випадку порушення покупцем строків оплат встановлених цим договором, перерахунок вартості товару із врахуванням фактичного курсу купівлі долара США буде здійснюватись на дату надходження коштів (п. 2.2 договору № АП-13-0007).

Положення п. 2.2 договору застосовуються тільки у випадку зміни (збільшення та/або зменшення) фактичного курсу купівлі долара США. При застосуванні п. 2.2 цього договору у випадку збільшення фактичного курсу купівлі долара CША, продавець виставляє рахунок-фактуру, який покупець зобовязаний оплатити протягом 1 банківського дня (п. 2.3. договору № АП-13-0007).

Валютою платежу за даним договором є національна грошова одиниця України гривня; оплата вартості товару, що залишилася, здійснюється не пізніше кінцевого строку, визначеного у п. 2.1. даного договору; датою виконання зобов'язання по оплаті товару вважається день надходження коштів на розрахунковий рахунок позивача (п. 2.5., 2.6., 2.7. договору № АП-13-0007).

Згідно з п. 5.2, 5.4 договору покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені. У випадку прострочення виконання зобовязань, передбачених розділом 2 даного договору, більше ніж на 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі 15% від ціни позову.

П. 5.5 договору передбачено, що сторони прийшли до згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченого ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, і встановлюють її в розмірі сорока відсотків річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 (девяносто) календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем та девяносто шість відсотків річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення девяноста календарних днів. З дня закінчення строків сплати, передбачених п. 2.1 договору, вважається, що продавцем предявлена вимога щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (минулий або майбутній) та відсотків річних.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 01.01.2016 р., а в частині розрахунків - до повного виконання покупцем своїх зобовязань за цим договором (7.1. договору № АП-13-0007).

23.04.2014 р. між позивачем та відповідачем 1 було укладено додаткову угоду № АП-13-0007ДС1 до договору поставки № АП-13-0007 від 26.03.2014 р., відповідно до якої сторони домовились зменшити кількість та не поставляти товар визначений п. 1.1. додаткової угоди на загальну суму 14454,00 грн.

Позивач на виконання умов договору поставки № АП-13-0007 від 26.03.2014 р. поставив відповідачу 1 товар на загальну суму 118681,63 грн., що підтверджується видатковиими накладниими від 11.04.2014 № АП-13-0021 на суму 93644,17 грн., від 11.04.2014 № АП-13-0023 на суму 20355,83 грн., від 15.04.2014 № АП-13-0027 на суму 4681,63 грн. (копії знаходяться в матеріалах справи), а відповідач 1 вказаний товар отримав, проте, останній порушив погоджений сторонами строк оплати за товар.

Крім того, 28.04.2014 між товариством з обмеженою відповідальністю «Хімагромаркетинг» та товариством з обмеженою відповідальністю «Сендер» було укладено договір поруки № ПР-13-0007, за умовами якого відповідач 2 поручився перед позивачем за виконання обовязків відповідачем 1 за договором поставки № АП-13-0007 від 26.03.2014.

У разі порушення відповідачем 1 основного договору та/або зобов'язання, відповідач 1 та відповідач 2 відповідають перед позивачем як солідарні боржники, відповідач 2 відповідає перед позивачем за виконання зобовязання відповідачем 1 в повному обсязі. Відповідач 2 відповідає в тому ж обсязі, що й відповідач 1, включаючи сплату основного боргу, процентів, комісій, неустойки, курсові втрати, витрати позивача тощо. Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (п. 1.2, 1.3, 4.1 договору поруки).

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Частиною 1 ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ст. 546, 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України).

На поруку поширюються загальні умови виконання зобов'язань, відповідно до якої зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

У зв'язку з тим, що відповідач 1 не виконав у встановлені строки, взяті на себе обов'язки по сплаті поставленого товару, передбачені договором поставки, позивач звернувся до відповідача 2 з вимогою б/н від 23.10.2014 про сплату 18150,96 грн. курсової різниці протягом трьох банківських днів з моменту отримання вимоги. Зазначена вимога була отримана 24.10.2014 директором товариства з обмеженою відповідальністю «Сендер», про що зазначено на лицевій сторінці вимоги.

Невиконання відповідачем 1 та відповідачем 2 своїх зобов'язань за договором поставки № АП-13-0007 від 26.03.2014 р. та за договором поруки № ПР-13-0007 від 28.04.2014 відповідно, відсутність відповіді на вимогу, стало підставою звернення ТОВ «Хімагромаркетинг» до господарського суду Київської області з позовом.

Також у позові зазначено, що у зв'язку з невиконанням відповідачем 1 зобов'язання за договором поставки № АП-13-0007 від 26.03.2014 у строки, встановлені останнім, у позивача виникло право щодо нарахування курсової різниці, штрафу, пені та відсотків річних за прострочений період.

За результатами оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, та виходячи з викладених вище обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем 1 не було виконано зобов'язання по оплаті товару в строк передбачений п. 2.1. договору № АП-13-0007 від 26.03.2014 та не сплачено курсову різницю, зазначену в п. 2.2. договору № АП-13-0007 від 26.03.2014.

Доводи скаржника стосовно того, що судом першої інстанції не прийнято до уваги факт прострочення позивачем поставки товару на 14 днів з огляду на наявність погодженого сторонами графіку платежів, що стало підставою для відстрочення на цей час виконання відповідачем 1 зобов'язань по оплаті товару є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

Твердження відповідача 1 не відповідають умовам договору, оскільки п. 2.1. договору № АП-13-0007 від 26.03.2014 визначено графік оплат товару з посиланням на відповідну кінцеву дату оплати товару (до 01.04.2014).

В апеляційній скарзі відповідач 1 погоджується з простроченням оплати за товар в розмірі 12 173,13 грн. на 47 днів у період з 16.08.2014 по 01.10.2014, що з урахуванням прострочення позивачем виконання своїх зобов'язань по договору № АП-13-0007 від 26.03.2014 на 14 днів дорівнює 33 дні (47-14=33). При цьому скаржник зазначає, що 1-й та 3-й етап оплати договору апелянтом були здійснені достроково, а сума договору змінилася відповідно до додаткової угоди 23.04.2014 (після оплати першого етапу), з чого, як стверджує відповідач 1, випливає, що сторони погодили зменшення розміру оплати 2-го етапу поставки товару з 26 627, 13 до 12 173,13 грн (26627,13-14454,00=12 173,13).

Проте апеляційний господарський суд зазначає, що розрахунки відповідача 1 є невірними, оскільки п. 5.6 договору поставки передбачено, що у випадку порушення покупцем п. 4.6. цього договору, а саме: покупець зобов'язаний при перерахуванні грошових коштів на рахунок продавця в платіжному дорученні вказати номер і дату рахунку-фактури на підставі якої проводиться таке перерахування, то продавець має право на власний розсуд зарахувати грошові кошти до будь-якої частини платежів (незалежно від графіку погашення) цього договору.

Відповідно до виписок по рахунках позивача від 03.04.2014, 02.10.2014 (знаходяться в матеріалах справи), наданих відділенням ПАТ «Перший український міжнародний банк», 03.04.2014 відповідачем 1 сплачено 26 627,13 грн. (призначення платежу - проплата за засоби захисту рослин зг.рах.№АП-13-0006 від 26.03.2014 в т.ч. ПДВ 4 437,86 грн.), 02.10.2014 - сплачено 4 500,00 грн. (призначення платежу - за гербіциди зг договору поставки № АП-13-0007 від 26/03/14, у т.ч. ПДВ 20% = 750,00 грн.) та 02.10.2014 - сплачено 87 554,00 грн. (за гербіциди зг договору поставки № АП-13-0007 від 26/03/14, у т.ч. ПДВ 20% = 14 592,33 грн.). Даними виписками підтверджується, що відповідач порушив умови п. 4.6. договору поставки № АП-13-0007 від 26.03.2014, тому відповідно до п. 5.6. позивачем на власний розсуд визначено до якої частини платежів зарахувати сплачені відповідачем 1 кошти.

Таким чином, доводи позивача, викладені у письмових поясненнях, поданих до Київського апеляційного господарського суду 23.12.2015, з врахуванням положень договору № АП-13-0007 від 26.03.2014 обґрунтовано зазначено, що загальна вартість договору повинна була сплачуватись трьома платежами, а отже зменшення загальної вартості товару тягне за собою пропорційне зменшення кожного з трьох належних платежів, а не якогось одного платежу окремо.

Враховуючи пояснення позивача та те, що відповідачем було порушено п. 4.6. договору поставки, а позивач скористався правом на власний розсуд зараховувати кошти, сплачені відповідачем 1 у відповідності до п. 5.6 договору поставки, розрахунок відповідача 1 є невірним, а тому підстави для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині відсутні.

Крім того, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач 1 стверджує, що коригування ціни договору залежно від курсу іноземної валюти суперечить пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.1998 р. № 1998, де зазначено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці. Вважати під час формування цін обгрунтованим врахування витрат у доларовому еквіваленті лише в частині імпортної складової структури ціни. Позивач не надав до суду жодних доказів, що підтверджують існування у договорі імпортної складової структури ціни, таким чином перерахування вартості товару до долара США, як до іноземної валюти не відповідає чинному законодавству України.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що місцевий суд дійшов вірного висновку з посиланням на норми стст. ч. 2 ст. 524, 525, 526, ч. 2 ст. 533, 627, 629, 632 ЦК України та судову практику, викладену в постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 р. у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 р. у справі № 3-141гс11, щодо того, що сторони дійшли згоди про те, що зобов'язання за договором АП-13-0007 від 26.03.2014 має бути виконане у гривні, з урахуванням курсу долара США на час укладення договору та на день надходження коштів за поставлений товар на розрахунковий рахунок продавця.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми курсової різниці (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), суд апеляційної інстанції погоджується з господарським судом Київської області, що даний розрахунок є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим вимога ТОВ «Хімагромаркетинг» про солідарне стягнення з відповідачів 1 та 2 курсової різниці у розмірі 18 150,96 грн. є такою, що підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідачів солідарно курсової різниці у розмірі 18 150,96 грн., є законним та обґрунтованим.

Також позивачем заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідачів 7335,47 грн. пені та 20524,89 грн. штрафу.

Згідно умов п.п. 5.2, 5.3 договору поставки покупець відповідає за несвоєчасну оплату товару (порушення розділу 2 даного договору) й сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу. При розрахунку пені застосовується ставка НБУ, що діє в період нарахування пені (пункт 5.2 договору поставки); сторони дійшли згоди, щодо зміни тривалості позовної давності про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої пунктом 1 частини 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, а також встановили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, встановлених розділом 5 цього договору, припиняється через три роки від дня, коли це зобов'язання повинно було виконане (пункт 5.3 договору поставки). У випадку прострочення виконання зобов'язань, передбачених розділом 2 даного договору, більше ніж на 30 днів винна сторона додатково сплачує іншій стороні за даним договором штраф у розмірі 15% від ціни позову (п. 5.4 договору).

Враховуючи викладене, перерахувавши заявлені позивачем вимоги щодо стягнення пені та штрафу, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції вірно врахував при вирішенні даного спору приписи ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України та дійшов правильного висновку щодо задоволення вимог позивача про стягнення з відповідачів 7335,47 грн. пені та 20524,89 грн. штрафу.

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Владана" просило суд першої інстанції зменшити розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій на підставі ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України, зазначаючи при цьому, що курсова різниця, вказана позивачем як частина загальної вартості товару, пеня, штраф та відсотки річних за розрахунком позивача більше, ніж у 18 разів, перебільшують суму заборгованості, у зв'язку з чим розмір нарахованих штрафних санкцій значно перевищує розмір вказаної заборгованості, що у свою чергу суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості, викладеним у п. 6 ст. 3 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зазначена стаття кореспондується з ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевий суд вірно врахував при вирішенні даного спору приписи ст.ст. 546, 549, 611 Цивільного кодексу України, п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, пп. 3.17.4 п. 3.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" та дійшов до правильного висновку, що відповідачем 1 не доведено суду належними та допустимими доказами у розумінні згадуваних вище приписів ст.ст. 33, 34 ГПК України наявності у спірному правовідношенні виняткових випадків, які є підставою для зменшення нарахованих позивачем пені та штрафу, у зв'язку з чим клопотання ТОВ Агрофірми "Владана" про зменшення розміру пені та штрафу залишається судом без задоволення.

Також позивачем було заявлено вимогу про стягнення 40% річних у сумі 12483,88 грн.

Як зазначалось вище, згідно з пунктом 5.5 договору поставки сторони дійшли згоди щодо зміни розміру процентної ставки, передбаченої частиною 2 ст. 625 ЦК України, і встановлюють її в розмірі 40% річних від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96% річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів.

Перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідачів 40 % річних, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, господарським судом Київської області вірно враховано приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України та задоволено вимоги позивача щодо стягнення 40% річних у сумі 12483,88 грн.

Решта доводів сторін не підтверджуються наявними у справі документами і наведених вище висновків суду не спростовують.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції належним чином дослідив обставини справи, дав правову оцінку доказам, наданими представниками сторін, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог, заперечень та з врахуванням визначених законом підстав вірно вирішив спір, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідачів солідарно курсової різниці у розмірі 18 150,96 грн., 20524, 89 грн. штрафу, 7335,47 грн. пені, 12483,88 грн. відсотків річних є законним та обґрунтованим.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судовою колегією встановлено відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

У той же час, доводи скаржника не підтверджені належними та допустимими доказами та зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, що не впливає на результат розгляду справи.

За вказаних обставин суд вважає, що апеляційна скарга повинна бути залишена без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст.32-34, 36, 43, 49, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Владана" на рішення господарського суду Київської області від 23.09.2015 у справі № 911/3041/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 23.09.2015 у справі № 911/3041/15 залишити без змін.

3. Справу № 911/3041/15 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Р.В. Федорчук

Судді О.І. Лобань

А.Г. Майданевич