Рішення № 56752270, 22.03.2016, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 березня 2016 р. Справа № 918/1307/15

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М. розглянувши матеріали справи

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Високовольтний союз - РЗВА"

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "НТЭАЗ Електрик"

про стягнення 19 000 000 російських рублів (по курсу НБУ 3,6916 станом на 19.11.2015р. становить 7 014 040 грн. 00 коп.)

За участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 (довіреність №75 від 25.12.2015 р.);

Від відповідача: ОСОБА_3 (довіреність №166-юр від 16.11.2015 р.).

Суть спору: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Високовольтний союз - РЗВА" звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "НТЭАЗ Електрик" про стягнення 19 000 000 російських рублів (по курсу НБУ 3,6916 станом на 19.11.2015р. становить 7 014 040 грн. 00 коп.) заборгованості за контрактом від 26.06.2015р. № ВЭД-15-06/НТ-Э.

Ухвалою від 25.01.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд справи призначено до слухання на 22.03.2016р.

Ухвалою суду від 25.01.2016р. провадження у справі зупинено до 22.03.2016р.

Ухвалою суду від 22.03.2016р. провадження у справі поновлено.

В судовому засіданні 22.03.2016р. представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, вказаних у позовній заяві, а представник відповідача позовні вимоги визнав повністю.

Суд вбачає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду позовної заяви.

В результаті розгляду матеріалів справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

26 червня 2015 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Високовольтний союз - РЗВА" (надалі Покупець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "НТЭАЗ Електрик" (надалі Продавець) було укладено контракт № ВЭД-15-06/НТ-Э (надалі Контракт; а. с. 71-74), за умовами якого продавець зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію в найменуванні, номенклатурі, кількості, за цінами і строками зазначеними в додатках, які є невід'ємною частиною зазначеного контракту.

У відповідності до п. 3.4. контракту, загальна сума договору орієнтовно складає 19 300 000,00 російських рублів. Сума контракту може змінюватись у відповідності до п. 1.1. контракту.

Відповідно до п. п. 4.1., 4.2. валюту платежу - російський рубль. Форма розрахунку 100% передоплата, шляхом переказу грошових коштів на рахунок продавця, вказаний в даному контракті.

26 червня 2015 року сторони уклали Специфікацію №1 до Контракту (надалі Специфікація; а. с. 81), в якій погодили поставку товару - ВГГм-10-63/5000УЗ в кількості 5 шт., ВРС-110-31,5/2500 УХЛ1 в кількості 3 шт. загальною вартістю 19 300 000, 00 рос. руб.

Пунктами 1 та 2 зазначеної Специфікації сторони погодили строк поставки - не пізніше 90 днів після 100% передплати, з можливістю дострокової поставки та умовами оплати - 100% передплата на протязі 90 днів з моменту підписання специфікації №1 від 26.06.2015р., шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок продавця, зазначений в контракті.

28 вересня 2015 року між сторонами було укладено Додаткову угоду до Контракту, відповідно до п. 1 сторони домовились внести зміни в п.2 Специфікації №1 до Контракту, відповідно до якої погодили умови оплати 100% передплата на протязі 90 днів з моменту підписання специфікації №1 від 26.06.2015р., шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок продавця, зазначений в контракті.

09 жовтня 2015 року між сторонами було укладено Додаткову угоду до Контракту, відповідно до п. п. 2 та 4 якої сторони погодили пункт 4.2. Контракту та п. 2 Специфікації викласти у наступній редакції:

"- передплата в розмірі 19 000 000, 00 рублів протягом 120 днів з моменту підписання специфікації №1 від 26 червня 2015 року;

- оплата в розмірі 300 000, 00 рублів на протязі 5 днів після здійснення поставки продукції.

Оплата здійснюється шляхом перерахунку грошових коштів на рахунок Відповідача, зазначений в Контракті. Можлива оплата частинами".

Крім того, п. 3 додаткової угоди від 90 жовтня 2015 року погодили внести зміни в п. 10.3. контракту, виклавши його в наступній редакції:

"10.3. Сторони здійснюють всі можливі заходи для врегулювання спірних питань шляхом переговорів. У випадку неможливості такого врегулювання спори між сторонами вирішуються в судах по місцю находження позивача: якщо позивачем виступає продавець спори вирішуються в арбітражних судах Російської Федерації (1 інстанція Арбітражний суд Свердловської області), якщо позивачем виступає покупець спори вирішуються в господарських судах України (1 інстанція Господарський суд Рівненської області)."

На виконання умов Контракту ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Високовольтний союз - РЗВА" було перераховано ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "НТЭАЗ Електрик" передплату в розмірі 19 000 000, 00 рос. руб., що підтверджується банківськими виписками від 21.08.2015р. та 07.10.2015р. (а. с. 79-82).

Однак, у зв'язку із неможливістю здійснити Відповідачем поставку продукції в належний строк, 29 жовтня 2015 року сторони уклали Додаткову угоду до Контракту, Відповідно до п. 1.1. якої вирішили розірвати Контракт з моменту підписання зазначеної Додаткової угоди.

Відповідно до п. 1.2. Додаткової угоди від 29 жовтня 2015 року відповідач зобов'язався здійснити повернення позивачу передплати в розмірі 19 000 000, 00 рублів протягом 5 днів після підписання зазначеної додаткової угоди від 29 жовтня 2015 року.

Таким чином, строк повернення коштів в розмірі 19 000 000, 00 рублів настав 03 листопада 2015 року.

Станом на момент винесення рішення у справі, заборгованість відповідача по поверненню передплати становить 19 000 000, 00 рублів. Відповідач в судовому засіданні підтвердив наявну заборгованість.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, встановивши обставини справи і давши їм правову оцінку, господарський суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ст.11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші право чини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Кодексу.

Відповідно до ч. ч 1, 2 ст. 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно із ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. При цьому ст. 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, при прийнятті рішення суд враховує наступне.

Згідно з частиною 2 статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Частина третя статті 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

За пунктом 3.3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 N 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Статтею 55 ГПК України визначено, що у позовах про стягнення іноземної валюти, ціна позову визначається в іноземній валюті та у карбованцях відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову.

Відтак, вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України).

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення в пункті 8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

При зверненні до суду із даним позовом позивач визначив, що заборгованість відповідача в розмірі 19 000 000, 00 російських рублів, що в гривневому еквіваленті за курсом, встановленим Національним банком України на день звернення із позовом (19.11.2015р., курс 3,6916 за 10 російських рублів) становить 7 014 040 грн. 00 коп.

З матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив передоплату товару в сумі 19 000 000, 00 російських рублів, згідно з платіжними дорученнями №3 від 18.08.2015р. на суму 14 000 000, 00 російських рублів та №785635 від 02.10.2015р. на суму 5 000 000, 00 російських рублів.

Проте, у визначений договором строк товар так і не був поставлений відповідачем, у зв'язку з чим 29.10.2015р. сторони уклали додаткову угоду про розірвання Контракту №ВЭД-15-06/НТ-Э.

Доказів сплати боргу під час розгляду справи відповідач суду не надав.

Крім того, що у відповідності до ч. 5 ст. 78 ГПК України, у разі визнання відповідачем позову, господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

В судовому засіданні 22.03.2016р. представник відповідача позовні вимоги про стягнення суми заборгованості визнав повністю, при цьому, суд бере до уваги, що визнання відповідачем позову не суперечить законодавству та не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Статтями 33 та 34 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковим.

З огляду на вищевикладене в сукупності вбачається, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 000 000, 00 російських рублів підлягає задоволенню.

Відповідно до пп. 4.8 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21 лютого 2013 року із подальшими змінами і доповненнями, якщо судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу місцевого господарського суду з числа зазначених у частині сьомій статті 106 ГПК або судом касаційної інстанції скасовано ухвалу з числа зазначених у частині четвертій статті 111-13 ГПК з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, то розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом відповідних апеляційної та/або касаційної скарг, здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи згідно із загальними правилами статті 49 ГПК.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11 січня 2016 року скасовано ухвалу суду від 20.11.2015 про відмову у прийнятті позовної заяви у даній справі (за апеляційною скаргою позивача), а відтак відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати в розмірі 105 210 грн. 60 коп. (за подання позову) та 1 218 грн. 00 коп. (за подання апеляційної скарги на ухвалу від 20.11.2015 р.) покладаються на ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "НТЭАЗ Електрик".

Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "НТЭАЗ Електрик" (624220, Російська Федерація, Свердловська область, м. Нижня Тура, вул. Заводська, 6а, код 95799595) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Високовольтний союз - РЗВА" (33001, м. Рівне, вул. Біла, 16, код 34704105) 19 000 000, 00 (девятнадцять мільйонів) російських рублів, що еквівалентно 7 014 040 (сім мільйонів чотирнадцять тисяч сорок) грн. 00 коп., а також 105 210 грн. 60 коп. (сто пять тисяч двісті десять) грн. 60 коп. та 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення підписане суддею 28 березня 2016р.

Суддя Горплюк А.М.