Рішення № 56751812, 14.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2016Справа №910/28619/15

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "ДПА"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Аграріус-Україна"простягнення 589958,71 грн.Суддя Смирнова Ю.М.

Представники:

від позивачаКупирьов М.Є. - представниквід відповідачане з'явивсяОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "ДПА" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграріус-Україна" 589958,71 грн., з яких: 264992,41 грн. основного боргу за договором поставки №11014/01 від 01.10.2014, 205613,90 грн. пені, 3% річних у розмірі 11991,34 грн. та 107361,06 грн. інфляційних втрат.

Спір у даній справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №11014/01 від 01.10.2014 в частині здійснення розрахунків за поставлений товар.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 за вказаним позовом порушено провадження у справі №910/28619/15 та призначено справу до розгляду на 25.11.2015.

В судовому засіданні 25.11.2015 оголошувалась перерва до 03.12.2016, а 03.12.2015 до 14.12.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2015, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2016, за клопотанням відповідача, судом зупинено провадження у справі №910/28619/15 до вирішення справи №910/30323/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграріус-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "ДПА" про визнання договору недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2016, у зв'язку з тим, що підстави для зупинення провадження у справі відпали, судом поновлено провадження у справі №910/28619/15 та призначено її розгляд на 14.03.2016.

В судовому засіданні 14.03.2016 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Крім цього, позивач просив суд задовольнити подану 16.02.2016 заяву про вжиття заходів до забезпечення позову та накласти арешт на грошові кошти відповідача у розмірі 589958,71 грн.

Згідно із ст.66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 Господарського процесуального кодексу України заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

За приписами ст.67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, в тому числі, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Відповідно до змісту п.1 постанови №16 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

При зверненні до суду з заявою про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача, заявник зобов'язаний надати докази того, що запропонований захід до забезпечення позову дійсно може виключити можливість невиконання або утруднення виконання судового рішення.

Проте, всупереч вимог Господарського процесуального кодексу України, позивачем не доведено суду наявності обставин, з якими Господарський процесуальний кодекс України пов'язує можливість вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача, позивачем не представлено належних доказів вчинення відповідачем жодних дій, направлених на відчуження свого майна.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Представник відповідача в судове засідання 14.03.2016 не з'явився, відзиву на позов не надав, про проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

14.03.2016 відповідачем подано до канцелярії Господарського суду міста Києва клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з необхідністю надання часу для підготовки письмових пояснень по суті спору, зобов'язання сторін провести звірку взаєморозрахунків та про зупинення провадження у справі №910/28619/15 до вирішення справи №910/4158/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграріус-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "ДПА" про визнання договору недійсним.

Вказане клопотання відповідача не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

При цьому, суд зазначає, що провадження у справі №910/28619/15 порушено 09.11.2015, відповідач був повідомлений про розгляд справи належним чином, а отже у нього неодноразово була можливість ознайомлення з матеріалами справи та надання відповідних пояснень, в тому числі і стосовно повноти проведених за договором розрахунків.

Крім цього, за клопотанням відповідача 14.12.2015 судом було зупинено провадження у справі №910/28619/15 до вирішення справи №910/30323/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграріус-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "ДПА" про визнання договору недійсним.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.01.2016 у справі №910/30323/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, а ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.02.2016 у справі №910/30323/15 апеляційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2016 у справі №910/30323/15 не прийнято до розгляду та повернуто скаржнику.

Клопотання про зупинення провадження у справі №910/28619/15 відповідач в черговий раз обґрунтовує тим, що Господарським судом міста Києва 14.03.2016 порушено провадження у справі №910/4158/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграріус-Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "ДПА" про визнання договору недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Оскільки жодного доказу на підтвердження обставин, викладених у клопотанні, відповідач суду не надав, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі суд залишає без задоволення.

На думку суду, поведінка відповідача свідчить про зловживання ним своїми процесуальними правами з метою затягування розгляду справи по суті.

Відповідно до положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "ДПА" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аграріус-Україна" (далі - покупець, відповідач) був укладений договір поставки №11014/01 (далі - договір) з додатковою угодою до нього відповідно до умов яких постачальник зобов'язується у встановлені строки передати у власність покупця продукцію, а покупець зобов'язується своєчасно прийняти продукцію і оплатити за неї визначену грошову суму (п.1.1), найменування продукції: упаковка - пакети і плівка з поліетилену, поліпропілену та інша упаковка, в т.ч. ламінована з нанесенням на неї кольорового малюнку (флексодрук) (п.1.2), ціна продукції узгоджується сторонами в специфікації та/або накладній і зазначається в національній валюті України. Кінцева вартість партії продукції визначається у накладній (п.4.1), повна оплата продукції по договору здійснюється покупцем протягом 10 календарних днів з дати поставки продукції (п.5.3), за порушення строків оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню від суми невиконаних грошових зобов'язань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення за кожний день прострочки, до моменту повного погашення заборгованості, що не звільняє його від виконання зобов'язань по договору (п.9.3).

За правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

На виконання умов договору постачальник у період з 16.10.2014 по 17.07.2015 включно поставив, а покупець прийняв товар на загальну суму 1636874,49 грн. за видатковими накладними та довіреностями, належним чином засвідчені копії яких додані до матеріалів справи.

З урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, приписів п. 5.3 договору, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по оплаті вартості поставленого товару на момент розгляду справи настав.

Проте як свідчать матеріали справи, відповідач своїх зобов'язань по оплаті поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару належним чином не виконав. Відповідачем за період з 07.11.2014 по 27.07.2015 було оплачено та повернуто позивачу товар на загальну суму 1371882,08 грн., решту вартості поставленого товару в розмірі 264992,41 грн. відповідач позивачу не оплатив

Відповідачем належними та допустимими доказами факту наявності заборгованості та її розмір не спростовано, доказів погашення заборгованості в добровільному порядку не надано.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 264992,41 грн. є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 205613,90 грн., 3% річних у розмірі 11991,34 грн. та 107361,06 грн. інфляційних втрат.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів за отриманий товар не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України). Відповідно, є підстави для застосування по відношенню до відповідача встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими, зокрема, є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п.2.5 Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Згідно п. 9.3 договору сторонами погоджено за порушення строків оплати продукції покупець сплачує постачальнику пеню від суми невиконаних грошових зобов'язань у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період порушення за кожний день прострочки, до моменту повного погашення заборгованості, що не звільняє його від виконання зобов'язань по договору.

Отже, оскільки судом встановлено факт прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем, вимоги позивача про стягнення пені у розмірі визнаються судом обґрунтованими.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 205613,90 грн. підлягають задоволенню за розрахунком позивача, який перевірено судом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання по продукції, поставленої позивачем, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат є законними та обґрунтованими.

За висновками суду, розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, який наданий позивачем, є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 11991,34 грн. та 107361,06 грн. інфляційних втрат.

За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, витрати по сплаті судового збору, виходячи із ставок судового збору, встановлених Законом України "Про судовий збір" в редакції, чинній на момент звернення позивача з даним позовом до суду (06.11.2015) становлять 8849,38 грн.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграріус-Україна" (03115, м. Київ, вул. Святошинська, будинок 32, ідентифікаційний код 34999138) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "ДПА" (01135, м. Київ, вул. Жилянська, будинок 101, ідентифікаційний код 38689091) заборгованість у розмірі 264992 (двісті шістдесят чотири тисячі дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 41 коп., 205613 (двісті п'ять тисяч шістсот тринадцять) грн. 90 коп. пені, 3% річних у розмірі 11991 (одинадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто одна) грн. 34 коп., 107361 (сто сім тисяч триста шістдесят одна) грн. 06 коп. інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 8849 (вісім тисяч вісімсот сорок дев'ять) грн. 38 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 28.03.2016

Суддя Ю.М.Смирнова