Рішення № 56751540, 16.03.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2016Справа №910/4585/13

За позовом Першого заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1) Фонду державного майна України

2) Міністерства охорони здоров'я України

3) Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я

України"

до 1) Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви"

3) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна з чужого незаконного

володіння

Судді: Гумега О.В. (головуючий)

Марченко О.В.

Стасюк С.В.

Представники:

від Прокуратури міста Києва: Вакулюк Д.С. за посвідченням № 041070 від 03.02.2016

від позивача-1: Васильківська В.Є. за довіреністю № 544 від 31.12.2015

від позивача-2: Дяк Ю.М., довіреність № 14.02/35 від 06.10.2015

від позивача-3: Чебан О.М. за довіреністю № 5/66 від 03.02.2014

Пономарьова О.С. за довіреністю № 5/816 від 01.11.2013

від відповідача-1: Кішинський Д.Г. за довіреністю № 09-4-2-22/153 від 22.12.2015

від відповідача-2: не з'явився

від відповідача-3: ОСОБА_12 за довіреністю № б/н від 02.03.16

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (позивач-1), Міністерства охорони здоров'я України (позивач-2), Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" (позивач-3) з позовом до Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви" (відповідач-2), Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідач-3) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 18 грудня 2002 року, укладеного між АСК "Укррічфлот" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мальви"; витребування у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з незаконного володіння нежилі приміщення групи № 17: приміщення № 10 - вбиральня - площею 1,1 кв.м., приміщення № 11 - вмивальник - площею 1,0 кв.м., приміщення № 12 - допоміжне - площею 7,4 кв.м., приміщення № 13 - основне - площею 8,7 кв.м., приміщення групи № 24: приміщення № 1 - допоміжне - площею 4,2 кв.м., приміщення № 2 - допоміжне - площею 7,0 кв.м., приміщення № 3 - допоміжне - площею 6,5 кв.м. нежилого будинку (літера А) - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на користь Міністерства охорони здоров'я України.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що прокуратурою міста Києва проведено перевірку звернення № 8/914 від 19.12.2012 головного лікаря Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня" щодо законності розміщення ТОВ "Мальви" (аптека) у приміщенні будівлі під літ. А по АДРЕСА_2 (далі - Звернення).

Перевіркою встановлено, що відповідно до Договору купівлі-продажу частини нежилого будинку від 18 грудня 2002 року АСК "Укррічфлот" передано, а ТОВ "Мальви" придбано 3/100 частину нежилого будинку - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться по АДРЕСА_2 та складається з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 99,2 кв.м.: приміщення № 17 та № 24 (далі - Договір від 18.12.2002).

Згідно Договору купівлі-продажу частини нежилого будинку від 04 січня 2003 року ТОВ "Мальви" продано, а приватним підприємцем ОСОБА_2 придбано вказані приміщення.

Прокурор зазначив, що Договір купівлі-продажу частини нежилого будинку від 18 грудня 2002 року, укладений між АСК "Укррічфлот" та ТОВ "Мальви", суперечить вимогам законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину, оскільки створеною комісією по приватизації АСК "Укррічфлот" безпідставно включено дві будівлі поліклінічного відділення державного закладу "Республіканська клінічна лікарня" до переліку об'єктів, які підлягають приватизації.

Вказані будівлі відповідно до інвентаризаційних відомостей зазначені, як будівля адміністративного корпусу № 2 та будівля виробничого корпусу, що фактично стало підставою включення Фондом державного майна України до переліку майна підприємства, яке підлягає приватизації та передано у власність компанії з подальшим викупом його акцій фізичними та юридичними особами, а також вилученням будівель медичного закладу із власності держави.

Прокурор також зазначив, що окрім п. 2 Протоколу погодження концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації, якою заборонено приватизацію майна закладів охорони здоров'я, які входили до складу об'єднання, положеннями ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 04.03.1992, який був чинним до 19.02.1997, визначено, що приватизації не підлягали об'єкти державної власності, які необхідні для виконання державою своїх функцій.

Прокурор вважає, що рішення у справах Господарського суду міста Києва № 46/288 та № 5011-13/9233-2012 мають преюдиціальне значення для розгляду даного спору.

Зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2010, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2011 у справі № 46/288, частково задоволено позов прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, Міністерства охорони здоров'я України, Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" до АСК "Укррічфлот" та визнано право власності держави на приміщення, які фактично використовуються державним закладом "Республіканська клінічна лікарня МОЗ України" в нежитлових будівлях на АДРЕСА_2.

Також, Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2010 у справі № 46/288 було встановлено, що поліклінічне відділення та лабораторія вказаної лікарні працює понад 50 років та розташовується у приміщеннях, що станом на час розгляду спору належать Акціонерній судноплавній компанії "Укррічфлот" на праві власності, здійснює медичне обслуговування як заклад охорони здоров'я працівників річкового транспорту, членів їх сімей, учнів та студентів, які навчаються у навчальних закладах, що готують спеціалістів для роботи на водному транспорті, пенсіонерів з числа працівників річкового транспорту, ветеранів війни, учасників і ліквідаторів аварії на ЧАЕС.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.11.2012 у справі № 5011-13/9233-2012 визнано право власності держави в особі Фонду державного майна України на підвальні приміщення, загальною площею 96,13 кв.м, які використовуються Державним закладом "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" в нежитловій будівлі під літерою А по АДРЕСА_2.

Отже, поліклініка протягом тривалого часу розташовувалась в спірних нежитлових приміщеннях, які, як вважає прокурор, незаконним шляхом були приватизовані АСК "Укррічфлот" (відповідач-1) та в подальшому відчужені відповідачам-2, 3 в результаті цивільно-правових угод.

Зокрема прокурор зазначив, що всупереч постанови Верховної Ради України від 03.03.1995 № 88/95-ВР "Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням" і Концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот", відповідачем-1 незаконно під час приватизації Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" було включено до статутного фонду спірні приміщення будівлі закладу охорони здоров'я, а отже відповідач-1 не був власником цих приміщень, тоді як відповідно до ст. 225 ЦК УРСР (в редакції 18.07.1963) право продажу майна, крім випадків, примусового продажу, належить власникові.

Прокурор також зазначив, що про наявність порушень інтересів держави в особі позивачів Прокуратурі м. Києва стало відомо за результатом розгляду Звернення, у зв'язку з чим просив поновити строк на звернення з даним позовом до суду.

Враховуючи наведене, при зверненні з даним позовом до суду прокурор просив визнати Договір від 18.12.2002 недійсним згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України, оскільки він укладений всупереч вимог ст.ст. 224, 225 ЦК УРСР (в редакції 18.07.1963), постанови Верховної Ради України від 03.03.1995 № 88/95-ВР "Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням" і Концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації.

Крім того, прокурор просив витребувати спірні приміщення з незаконного володіння Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідача-3), оскільки ці приміщення відчужені на підставі недійсного Договору від 18.12.2002 поза волею власника, а саме держави в особі уповноважених органів, якими є позивачі.

В подальшому, від прокуратури та від позивача-3 надійшли заяви про зміну підстави позову (а.с. 84-85, 92-93 т. 2), які були прийняті судом до розгляду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.07.2013 (колегія суддів у складі: Чинчин О.В. (головуючий), Гулевець О.В., Пригунова А.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014, визнано недійсним договір купівлі-продажу частини нежилого будинку від 18.12.2002, укладений між Акціонерною судноплавною компанією "Укррічфлот" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мальви" та витребувано у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з незаконного володіння на користь Міністерства охорони здоров'я України нежилі приміщення групи № 17: приміщення № 10 - вбиральня - площею 1,1 кв.м., приміщення № 11 - вмивальник - площею 1,0 кв.м., приміщення № 12 - допоміжне - площею 7,4 кв.м., приміщення № 13 - основне - площею 8,7 кв.м., приміщення групи № 24: приміщення № 1 - допоміжне - площею 4,2 кв.м., приміщення № 2 - допоміжне - площею 7,0 кв.м., приміщення № 3 - допоміжне - площею 6,5 кв.м. нежилого будинку (літера А) - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2014 постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2013 у справі № 910/4585/13 скасовано з передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відповідно до повторного автоматичного розподілу справи № 910/4585/13, вказану справу передано на розгляд судді ОСОБА_24

Розпорядженням В.о. Голови Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 справу № 910/4585/13 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя: ОСОБА_24, судді: Любченко М.О., Ломака В.С.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2014 справу № 910/4585/13 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя: ОСОБА_24, судді: Любченко М.О., Ломака В.С. та призначено до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін та прокурора.

Склад суду у даній справі неодноразово змінювався.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2014 у справі № 910/4585/13 призначено судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.11.2014 зупинено розгляд справи № 910/4585/13 до надання висновків судової експертизи, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

Відповідно до п. 2.7.11. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28, замість справи, що направляється за межі суду першої інстанції, заводиться справа-замінник за тим же номером (жетон).

26.08.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшло клопотання експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

07.09.2015 проведено повторний автоматичний розподіл справи № 910/4585/13 у зв'язку з припиненням повноважень щодо здійснення правосуддя у головуючої судді ОСОБА_24, лікарняним судді Ломаки В.С. та відпусткою судді Любченко М.О.

На підставі повторного автоматичного розподілу від 07.09.2015 справу № 910/4585/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: Пригунова А.Б. (головуюча), Марченко О.В. та Стасюк С.В.

11.09.2015 суддя Пригунова А.Б. подала заяву про самовідвід в порядку ст. 20 Господарського процесуального кодексу України із наведених у заяві підстав.

Розглянувши у нарадчій кімнаті заяву судді Пригунової А.Б. про самовідвід у справі № 910/4585/13, суд встановив наявність підстав для самовідводу судді Пригунової А.Б. відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суддя Пригунова А.Б. входила до складу колегії суддів, яка приймала рішення у справі № 910/4585/13 при її первісному розгляді, а відтак - за правилами ст. 20 Господарського процесуального кодексу України Пригунова А.Б. не може не може брати участі в новому розгляді справи № 910/4585/13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2015 задоволено самовідвід судді Пригунової А.Б. у справі № 910/4585/13 та передано справу керівнику апарату Господарського суду міста Києва для вирішення питання про повторний автоматичний розподіл справи.

Розпорядженням В.о. керівника апарату Господарського суду міста Києва № 04-23/1389 від 16.09.2015 призначено проведення повторного автоматичного розподілу судової справи № 910/4585/13.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2015, у зв'язку із задоволенням відводу (самовідводу) головуючого судді Пригунової А.Б., справу № 910/4585/13 передано на розгляд колегії суддів Господарського суду міста Києва у складі: Гумега О.В. (головуючий), Марченко О.В., Стасюк С.В.

19.10.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшов лист № 17096/14-42/17097-14-43 від 30.09.2015 за підписом Директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз О.Г. Рувін, яким до суду направлено клопотання судового експерта І.М. Чалюк., який виконує експертизу у справі № 910/4585/13, про забезпечення умов роботи судового експерта по місцезнаходженню об'єкта дослідження (далі - клопотання судового експерта). Зазначеним листом Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України також було повернуто матеріали господарської справи № 910/4585/13.

Відповідно до абз. 5 п. 11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" (із змінами, внесеними згідно з постановою пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 № 3) клопотання судового експерта розглядається господарським судом після поновлення провадження у справі; за необхідності для розгляду такого клопотання суд може витребувати матеріали справи з експертної установи, а також повідомити учасників судового процесу про час і місце проведення відповідного судового засідання. Після розгляду клопотання провадження у справі знову зупиняється, а матеріали справи, якщо вони витребувалися судом, надсилаються до експертної установи.

Відповідно до ч. 3 ст. 79 ГПК України господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2015 поновлено провадження у справі № 910/4585/13, прийнято справу до провадження колегії суддів у складі: Гумега О.В. (головуючий), Марченко О.В., Стасюк С.В. та призначено розгляд справи на 07.12.2015 об 11:00 год.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення може прийматися тільки тим суддею (суддями), який брав участь у розгляді справи з його початку. В разі необхідності заміни судді в процесі розгляду справи або додаткового введення судді (суддів) до складу суду розгляд справи, з огляду на встановлений п. 3 ч. 4 ст. 47 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" принцип незмінності судді, слід починати спочатку.

25.11.2015 через відділ діловодства суду від представника Прокуратури міста Києва надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Клопотання судом задоволене.

26.11.2015 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва надійшов супровідний лист № 17096/14-42/17097/14-43 від 24.11.2015 за підписом Директора Київського науково-дослідного інституту судових експертиз О.Г. Рувін, яким до суду направлено повідомлення судових експертів І.М. Чалюк та І.С. Свістунова, які виконують експертизу у справі № 910/4585/13, про неможливість надання висновку судової будівельно-технічної експертизи. Зазначеним супровідним листом Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України також було повернуто додатково надані документи у справі № 910/4585/13.

Судове засідання, призначене на 07.12.2015, не відбулося, у зв'язку з тим, що суддя Марченко О.В. перебувала у відрядженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2015 призначено розгляд справи на 25.01.2016 о 14:00 год.

Судове засідання, призначене на 25.01.2016, не відбулося, у зв'язку з тим, що суддя Стасюк С.В. перебував на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2016 призначено розгляд справи на 15.02.2016 о 14:30 год.

01.02.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшла заява про застосування строків позовної давності. У наведеній заяві відповідач-1 зазначив, що прокурор звернувся до суду після спливу позовної давності, що згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові. З матеріалів справи вбачається, що з моменту укладення договору купівлі-продажу від 18.12.2002 та пред'явлення позову прокурором (березень 2013) сплинуло більше 10 років. На думку відповідача-1, початок перебігу строку позовної давності для прокурора розпочався не від дати проведення відповідної перевірки (2009-2010 роки), а від періоду, коли органи прокуратури знаходились у спірних приміщеннях (1995 рік), що підтверджується наданими відповідачем-1 документами ("АСК "Укррічфлот". Адміністративні будівлі по АДРЕСА_2. Обстеження технічного стану будівель"), та, відповідно в цей період органи прокуратури дізналися або повинні були дізнатися про те, що спірні приміщення приватизовані АСК "Укррічфлот". ФДМУ повинен був дізнатися про порушене право у 1992 році, оскільки ним видавались інвентаризаційна відомість переліку майна, що передане засновником - ФДМУ у власність АСК "Укррічфлот" при формуванні її статутного фонду станом на 10.12.1992, наказ ФДМУ № 477 від 10.11.1992 "Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерні товариства"). МОЗ України могло дізнатись про передачу спірного майна одночасно із ДЗ "Республіканська клінічна лікарня МОЗ України" у 2002 році.

01.02.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-1 надійшли письмові пояснення, відповідно до яких відповідач-1 проти позовних вимог заперечував з огляду на таке:

- право власності на спірні приміщення було набуто АСК "Укррічфлот" на підставах, передбачених законодавством, що підтверджується фактом реєстрації права власності. Так, спірні приміщення належали АСК "Укррічфлот" на підставі Свідоцтва про право власності на нежилий будинок серії НОМЕР_1, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації 14.10.2002 року, на підставі Наказу "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" від 14.10.2002 року № 782-В, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 16.10.2002 року під № 5420п. Вказаний наказ від 14.10.2002 року № 782-В та його реєстрація 16.10.2002 року під № 5420п не оскаржувались та недійсними не визнавались. Крім того, право власності АСК "Укррічфлот" виникло на підставі: інвентаризаційної відомості переліку майна, що передане засновником - ФДМУ у власність АСК "Укррічфлот" при формуванні її статутного фонду станом на 10.11.1992 та наказу ФДМУ № 477 від 10.11.1992 "Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерні товариства". Зазначені інвентаризаційні відомості та наказ ФДМУ також не оскаржувались та недійсними не визнавались;

- АСК "Укррічфлот", будучи власником спірних приміщень, законно реалізував своє право на їх відчуження (ст.ст. 2, 4, 20, 25 Закону України "Про власність" (діяв з 15.04.1991 по 20.06.2007), ст. 225 ЦК Української РСР);

- зважаючи на приписи ст. 145 ЦК Української РСР, відповідач-1 зазначив, що поточним власником спірного майна є ФОП ОСОБА_2, яка придбала майно у ТОВ "Мальви". Наразі, прокуратурою не надано належних доказів того, що поточний власник знав або повинен був знати про те, що АСК "Укррічфлот" начебто не мала права на відчуження майна. Крім того, ФДМУ добровільно передав спірне майно до АСК "Укррічфлот", а таке свідчить про те, що спірне майно не вибуло із володіння держави поза її волею. Зокрема, воля держави на передачу спірного майна підтверджується вищенаведеними інвентаризаційною відомістю та наказом ФДМУ № 477 від 10.11.1992. Відтак, відповідач-1 вважає, що поточний власник (ФОП ОСОБА_2) є добросовісним набувачем, у якого спірне майно не може бути витребуване;

- відповідач-1 наголошує на необхідності розмежування інтересів держави та державного закладу. Прокурор подає до суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності. Позовну заяву подано прокурором на підставі листа Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" (далі - ДЗ РКЛ МОЗ України) від 19.12.2012 № 8/914, згідно з яким прокуратуру просили вжити заходів представницького характеру в інтересах держави в особі ДЗ РКЛ МОЗ України для повернення у власність держави нерухомого майна. Разом з тим, ТОВ "Мальви" є аптекою, яка є закладом охорони здоров'я, забезпечує, поряд з іншими закладами, охорону здоров'я населення. Таким чином, на думку відповідача-1, не є доведеним, що передачею спірного майна порушені права держави, адже: ТОВ "Мальви" у 2002 році мало такий же статус закладу охорони здоров'я як і ДЗ РКЛ МОЗ України; діяльність ТОВ "Мальви" не перешкоджала діяльності ДЗ РКЛ МОЗ України, а навпаки, доповнювала її;

- відповідач-1 в обґрунтування своїх заперечень позовних вимог послався на практику Європейського суду з прав людини, зокрема, рішення від 24.06.2003 у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" (Заява № 44277/98). Враховуючи встановлене наведеним рішенням, а також те, що правоустановчі документи на спірне майно складались саме ФДМУ, а відтак "провина" щодо передачі спірного майна цілком лежить на органах державної влади, то задоволення позовних вимог у спірному випадку, буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та, відповідно, матиме місце порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року.

15.02.2016 через відділ діловодства суду від представників позивача-3 надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 01.02.2016, а саме:

- стосовно збільшення площі витребуваних приміщень, яка станом на момент розгляду справи становить 35,9 кв.м (приміщення № 17, № 24), тоді як станом на момент виготовлення Технічного паспорту від 1995 року площа спірних приміщень становила 21,8 кв.м (приміщення № 112 - № 115), а станом на момент виготовлення Поверхневого плану від 2002 року та укладення спірного договору - 35,0 кв.м (приміщення № 17, № 24). Позивач-3 пояснив, що збільшення загальної площі спірних приміщень відбулось в результаті уточнення лінійних розмірів та/або арифметичної помилки, що вбачається з інформації довідки-характеристики Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 570956 від 28.10.2002, наявної в матеріалах справи;

- стосовно наявності у відповідача-1 права розпорядження спірними приміщеннями. Позивач-3 зазначив, що відповідно до п. 2.1 Порядку підтвердження права власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 22.07.1998 №1450, невід'ємною частиною рішення про створення відкритого акціонерного товариства (про перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство) в процесі приватизації є акт передачі нерухомого майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства. А тому позивач-3 вважає, що інвентаризаційна відомість від 10.02.1992 року, що міститься у матеріалах справи, не встановлює факту передання у власність перетвореного державного акціонерного товариства нерухомого майна, а винятково свідчить про балансове закріплення вказаного майна за юридичною особою. При цьому судова практика (постанова ВГСУ від 16.10.2007 року № 21/142) свідчить, що для з'ясування власника майна необхідно виходити не з факту утримання майна на балансі підприємства, а з обставин, на підставі яких здійснився або не здійснювався перехід права власності. Підставою для зміни статусу спірного майна є чітка вказівка власника про перехід його із однієї форми власності до іншої. Враховуючи, що в жодному наказі не зазначено про перехід права власності на спірне майно до АСК "Укррічфлот" (відповідача-1), а також пряму заборону Закону на приватизацію майна закладів охорони здоров'я, позивач-3 вважає, що право власності у відповідача-1 на спірні приміщення не виникло.

В судове засідання, призначене на 15.02.2016, з'явилися представники Прокуратури міста Києва, позивачів, відповідача-1 та відповідача-3.

Представник відповідача-2 в судове засідання, призначене на 15.02.2016, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 01.02.2016 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

В судовому засіданні, призначеному на 15.02.2016, судом перевірено виконання сторонами вимог ухвали суду від 01.02.2016 та встановлено, що сторони виконали вимоги зазначеної ухвали не в повному обсязі.

Враховуючи нез'явлення представника відповідача-2 в судове засідання, виконання сторонами ухвали суду від 01.02.2016 не в повному обсязі та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 15.02.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.02.2016 відкладено розгляд справи на 29.02.2016 о 14:00 год.

29.02.2016 через відділ діловодства суд від позивача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю направити представників в судове засідання, призначене на 29.02.2016, через хворобу одного представника та відрядження іншого.

В судове засідання, призначене на 29.02.2016, з'явилися представники Прокуратури міста Києва, позивача-1, позивача-3, відповідача-1 та відповідача-3.

Представник позивача-2 в судове засідання 29.02.2015 не з'явився, але повідомив суд про причини неявки, подавши 29.02.2016 через відділ діловодства суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача-2 в судове засідання, призначене на 29.02.2016, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 01.02.2016 та від 15.02.2016 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Представники Прокуратури міста Києва, позивача-1 та позивача-3 в судовому засіданні, призначеному на 29.02.2016, надали усні пояснення з урахуванням всіх обставин справи, станом на час поновлення провадження у справі № 910/4585/13, позов підтримали у повному обсязі.

Представники відповідача-1 та відповідача-3 в судовому засіданні 29.02.2016 проти задоволення позову заперечували та просили суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 29.02.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.02.2016 відкладено розгляд справи на 16.03.2016 о 10:00 год.

14.03.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача-3 надійшли письмові пояснення щодо:

- конкретизації поштової адреси об'єкта, за якою розташовуються спірні приміщення.

Позивач-3 зазначив, що вірною адресою, за якою розташовані спірні приміщення, загальною площею 35,9 кв. м., які належать відповідачу-3 на праві приватної власності, необхідно вважити АДРЕСА_2 літера "А". При цьому позивач-3 виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами, а саме: Технічним паспортом на адміністративну будівлю по АДРЕСА_2, складеним 30.11.1995 року, розробленим головним інженером "Річтранспроект" та затвердженим віце-президентом АСК "Укррічфлот"; листом Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 25.07.2002 № 17252; рішенням Господарського суду міста Києва у справі 46/288, даними інвентаризаційної відомості 1992 року - інвентарні № 36 НП, № 37 НП), підтверджується, що за адресами АДРЕСА_2; АДРЕСА_2; АДРЕСА_2 розташовані одні й ті самі будівлі. Також, згідно мапи міста, роздрукованої з інтернет-ресурсу ІНФОРМАЦІЯ_1, існує лише будинок, що розміщено на розі АДРЕСА_2. Крім того, розпорядженням КМ України від 30.10.2013 р. № 850 - р "Про віднесення нежитлових приміщень у м. Києві до сфери управління МОЗ" нежитлові приміщення, загальною площею 1 955,03 кв. м. у будівлях літери "А" та "Б" по АДРЕСА_2 віднесено до сфери управління МОЗ;

- спростування твердження відповідача-3, що спірні та витребувані приміщення, загальною площею 35,9 кв. м., які були відчужені за спірним договором, укладеним між відповідачем-1 та відповідачем-2, вже були предметом розгляду справи № 46/288. Позивач-3 посилаючись, зокрема, на подану ФОП ОСОБА_2 в ході розгляду справи № 46/288 заяву № б/н від 15.10.2010, стверджує, що приміщення, що належали ФОП ОСОБА_2 не увійшли до позовних вимог Прокуратури м. Києва по справі № 46/288 та відповідно не були предметом розгляду вказаної справи.

15.03.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача-1 надійшли додаткові пояснення, які позивач-1 просив суд врахувати та задовольнити позов прокурора в інтересах держави повністю.

Так, позивач-1 зазначив, що підставою включення Фондом державного майна України до переліку майна підприємства, яке підлягає приватизації, будівель поліклінічного відділення ДЗ "Республіканська клінічна лікарня МОЗ України" та наступного вилучення цих будівель медичного закладу із державної власності стало те, що спірні будівлі були зазначені в інвентаризаційних відомостях як будівля адміністративного корпусу № 2 та будівля виробничого корпусу.

Відповідно до п. 16 Методики оцінки вартості об'єктів приватизації та оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.1992 N 522 (далі - Методика) оцінці вартості об'єкта приватизації повинна передувати його повна інвентаризація, проведена відповідно до положення про інвентаризацію основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів та розрахунків. До введення в дію Положення про інвентаризацію майна підприємств України інвентаризація проводиться згідно з листом колишнього Мінфіну СРСР від 30 грудня 1982 року № 179 "Про основні положення щодо інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів і розрахунків" із наступними змінами та доповненнями, а також листом колишнього Держкомстату СРСР від 10 листопада 1989 року № 207 "Про порядок проведення інвентаризації незавершеного виробничого будівництва".

Як було установлено п. 3 наведеного листа Мінфіну СРСР від 30.12.1982 № 179, інвентаризаційна комісія створюється на підприємстві у складі керівника підприємства або його заступника, головного бухгалтера, начальників структурних підрозділів. Персональний склад постійно діючих інвентаризаційних комісій, робочих інвентаризаційних комісій та комісій, що здійснюють перевірки та вибіркові інвентаризації, затверджується наказом керівника підприємства. Керівники підприємств несуть відповідальність за правильне та своєчасне проведення інвентаризацій. Позивач також послався на приписи п.п. 2, 5 Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 № 158, зокрема, стосовно того, що до складу інвентаризаційної комісії включаються керівник і головний бухгалтер підприємства, що приватизується (корпоратизується), що представник державного органу приватизації не може входити до складу інвентаризаційної комісії.

Таким чином, позивач-1 дійшов висновку, що Фонд державного майна України не несе відповідальності за інформацію, яка міститься в інвентаризаційних відомостях, оскільки такі відомості складаються виключно на підприємстві, підписуються керівником підприємства, головним бухгалтером.

Позивач-1 також зазначив, що дізнався про порушення інтересів держави внаслідок отримання АСК "Укррічфлот" у приватну власність спірних нежитлових приміщень, в яких розташовувався заклад охорони здоров'я, діяльність якого спрямована, зокрема, на виконання соціальних функцій держави, лише з позову Першого заступника прокурора м. Києва у даній справі.

Зважаючи на викладене, а також те, що позов було подано у 2013 за результатами проведення прокурорської перевірки законності розміщення відповідача-2 у спірному приміщення на підставі звернення Головного лікаря ДЗ "Республіканська клінічна лікарня МОЗ України" від 19.12.2012, то, на думку позивача-1, відсутні підстави для застосування до поданого Першим заступником прокурора м. Києва позову наслідків пропуску строків позовної давності.

15.03.2016 через відділ діловодства суду від представника відповідача-3 надійшли пояснення, відповідно до яких з метою повного та всебічного розгляду справи відповідач-3 просив долучити до матеріалів справи копії правовстановлюючих документів ТОВ "Мальви", отримані ФОП Христюк при укладенні договору купівлі-продажу спірного майна, а саме: копію Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи ТОВ "Мальви", виданого Мінською районною державною адміністрацією міста Києва 16.12.1998, про що зроблено запис у журналі обліку реєстраційних справ за № 07344, копію Довідки № 5908 від 28.04.2001 про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ТОВ "Мальви" (ідентифікаційний код 30183926).

В судове засідання, призначене на 16.03.2016, з'явилися представники Прокуратури міста Києва, позивача-1, позивача-2, позивача-3, відповідача-1 та відповідача-3.

Представник відповідача-2 в судове засідання, призначене на 16.03.2016, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 01.02.2016, від 15.02.2016, від 29.02.2015 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Зокрема, поштові відправлення з ухвалами Господарського суду були направлені відповідачу-2 (ТОВ "Мальви") за адресою 04213, м. Київ, пр-т Героїв Сталінграду, 56-а, кв.120, вказаною прокурором у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача-2 згідно долученої відповідачем-3 до матеріалів справи Довідки № 5908 від 28.04.2001 про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ТОВ "Мальви".

Втім, поштові відправлення з ухвалами суду було повернуто органами зв'язку до Господарського суду міста Києва з посиланням на закінчення встановленого строку зберігання.

За наведених обставин, судом враховані роз'яснення, надані Вищим господарським судом України у п. 3.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно яких розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Як зазначено у п.п. 3.9.1 вищенаведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

За наведених обставин, вважається, що ухвали Господарського суду міста Києва вручені відповідачу-2 належним чином.

Водночас, відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 21772247 від 14.03.2016 судом було з'ясовано, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні записи стосовно ТОВ "Мальви" (ідентифікаційний код 30183926).

Згідно із статтею 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 ГПК України в редакції, чинній на час порушення провадження у справі № 910/4585/13, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Станом на час прийняття ухвали Господарського суду міста Києва від 12.03.2013 про порушення провадження у справі № 910/4585/13 відповідач-2 мав статус юридичної особи, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дні внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

В ч. 7 ст. 59 ГК України встановлено, що скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру.

В матеріалах справи № 910/4585/13 відсутні докази того, що відповідача-2 позбавлено статусу юридичної особи.

Статтею 1 Закону України від 15.05.2003 № 755-1У "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" (викладеним у новій редакції з 01.01.2016 згідно з Законом України від 26 листопада 2015 року N 835-VIII) встановлено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.

Нормою законодавства не встановлено, що ознакою наявності статусу юридичної особи є перебування на обліку в Єдиному державному реєстрі.

У вищенаведеному спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 14.03.2016 зазначено, що Єдиний державний реєстр знаходиться у стані формування, а інформація про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, зареєстрованих до 01.07.2004 та не включених до Єдиного державного реєстру отримується в органі виконавчої влади, в якому проводилась державна реєстрація.

В матеріалах справи наявні Свідоцтво про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи ТОВ "Мальви", видане Мінською районною державною адміністрацією міста Києва 16.12.1998 та Довідка № 5908 від 28.04.2001 про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ТОВ "Мальви".

Зважаючи на наведені свідоцтво та довідку, а також відсутність в матеріалах справи доказів позбавлення відповідача-2 статусу юридичної особи станом на час розгляду справи по суті, у суду відсутні підстави для припинення провадження у справі відносно відповідача-2, а тому справа розглядається у складі учасників судового процесу, визначених ухвалою про порушення провадження у справі № 910/4585/13 від 12.03.2013.

Також, в судовому засіданні 16.03.2016 відповідно до установчих документів та відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань визначено повне найменування відповідача-1 як Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (скорочене найменування компанії згідно Статуту - АСК "Укррічфлот").

Представник Прокуратури міста Києва в судовому засіданні 16.03.2016 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Зокрема, звертаючись з даним позовом до суду, Перший заступник прокурора міста Києва послався на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2010, залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2011 у справі № 46/288, та на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2012 у справі №5011-13/9233-2012, які, на його думку, мають преюдиціальне значення при вирішенні спору у даній справі.

Прокурор вважає, що створеною комісією по приватизації Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" безпідставно включено дві будівлі поліклінічного відділення Державного закладу "Республіканська клінічні лікарня Міністерства охорони здоров'я України" до переліку об'єктів, які підлягають приватизації. Вказані будівлі, відповідно до інвентаризаційних відомостей зазначені, як будівля адміністративного корпусу № 2 та будівля виробничого корпусу, що фактично стало підставою включення Фондом державного майна України до переліку майна підприємства, яке підлягає приватизації та передано у власність компанії з подальшим викупом його акцій фізичними та юридичними особами, а також вилученням будівель медичного закладу із власності держави.

При цьому прокурор виходив з того, що окрім пункту 2 Концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот", якою заборонено приватизацію майна закладів охорони здоров'я, які входили до складу об'єднання, також і згідно приписів ч. 2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 04.03.1992 № 2163-XII, які були чинними до 19.02.1997, приватизації не підлягали об'єкти державної власності, які необхідні для виконання державою своїх функцій.

Крім того, відповідно до постанови Верховної Ради України "Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням" від 03.03.1995 №88/95-ВР, що була чинна до 07.07.1999, майно Республіканської клінічної лікарні МОЗ України не підлягало приватизації.

Отже, прокурор стверджував, що спірні об'єкти нерухомого майна передано АСК "Укррічфлот" всупереч постанови Верховної Ради України "Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням" від 03.03.1995 № 88/95-ВР та Концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації.

Представники позивача-1 надав усні пояснення по суті спору з урахуванням додаткових пояснень, поданих ним 15.03.2016 через відділ діловодства суду, просив суд повністю задовольнити позов прокурора в інтересах держави.

Представник позивача-2 надав усні пояснення по суті спору, просив суд повністю задовольнити позов прокурора в інтересах держави.

Представник позивача-3 надав усні пояснення по суті спору з урахуванням письмових пояснень, поданих ним 15.02.2016 та 14.03.2016 через відділ діловодства суду, повністю підтримав позов прокурора в інтересах держави.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні 16.03.2016 проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у письмових поясненнях, поданих через відділ діловодства суду 01.02.2016.

Крім того, представник відповідача-1 просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог з огляду на сплив позовної давності, про застосування якої ним подано заяву про застосування строків позовної давності.

Представник відповідача-3 в судовому засіданні 16.03.2016 проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 16.03.2016 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників Прокуратури міста Києва, позивачів, відповідача-1 та відповідача-3, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України № 399-р від 14.12.1991 та у зв'язку з надходженням від Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту заяви на приватизацію, протоколу конференції трудового колективу та інформації про основні показники виробничо-господарської діяльності вказаного об'єднання, був виданий спільний наказ Міністерства України у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва № 22 від 20.03.1992 і Фонду державного майна України № 81 від 20.03.1992 про створення приватизаційної комісії.

В подальшому, з метою визначення об'єктів приватизації Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот", був складений "Протокол погодження концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації", який затверджений спільно Фондом державного майна України від 08.05.1992 та Міністерством України у справах роздержавлення власності та демонополізації виробництва від 07.05.1992 (далі - Концепція перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації).

Відповідно до п.п. 1, 2 Концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації, на Фонд державного майна України покладено завдання щодо утворення на базі транзитного/магістрального флоту і головного підприємства - Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" Державної акціонерної судноплавної компанії, на основі майна суднобудівних і судноремонтних заводів, ремонтно-експлуатаційних баз флоту, річкових портів та інших підприємств, за виключенням, зокрема, підприємств охорони здоров'я.

Відповідно до п. 5 Концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації, організації охорони здоров'я зберігають свій статус державних. Фонд державного майна України передає Правлінню Державної акціонерної судноплавної компанії право оперативного управління господарською діяльністю цих організацій.

За результатами проведеної інвентаризації майна Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" було складено Інвентаризаційну відомість переліку майна, що передане засновником - Фондом державного майна України у власність Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" станом на 10.11.1992 при формуванні її Статутного фонду (далі - Інвентаризаційна відомість станом на 10.11.1992).

В Інвентаризаційну відомість станом на 10.11.1992 увійшли, серед іншого, під інвентарним № 36 НП будівля адміністративного корпусу № 2 за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 3 513,5 тис. крб. та під інвентарним № 37 НП будівля виробничого корпусу за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 108,5 тис. крб.

Відповідно до п. 1 наказу Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 "Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерні товариства" на базі державного майна транзитного/магістрального флоту, головного підприємства, 20-ти підприємств та структурних одиниць "Укррічфлот" створено Державну акціонерну судноплавну компанію "Укррічфлот" шляхом випуску акцій на повну вартість її майна.

26.02.1993 Фондом державного майна України видано наказ № 105, яким затверджено план продажу/розміщення акцій Державної акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" згідно з протоколом рішення про випуск акцій від 30.12.1992.

Міністерством фінансів України видано свідоцтво про реєстрацію випуску цінних паперів № 11/1/93 від 15.01.1993, відповідно до якого здійснено випуск акцій на суму 6 714 476 000 крб. Протягом 1994-1996 років сто відсотків випущених акцій були реалізовані державою.

14.10.2002 Головним управлінням комунальної власності міста Києва видано Акціонерній судноплавній компанії "Укррічфлот" свідоцтво серії НОМЕР_1 про право колективної власності на нежилий будинок площею 3 930,40 кв.м., розташований у місті Києві за адресою: АДРЕСА_2, літера "А" , а також свідоцтво серії НОМЕР_2 на право колективної власності на нежилий будинок площею 522,80 кв.м., розташований у м. Києві за адресою: АДРЕСА_2, літера "Б".

18.12.2002 між АСК "Укррічфлот" - продавець та ТОВ "Мальви" - покупець укладено Договір купівлі-продажу частини нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабич О.М. 18.12.2002 та зареєстрований в реєстрі за № 4426, відповідно до якого ТОВ "Мальви" придбано 3/100 частину нежилого будинку - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться по АДРЕСА_2 літера А в м. Києві та складається з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 99,2 кв.м.: приміщення № 17: приміщення 2 пл. - 64,2 кв.м, приміщення 10 пл. - 1,1 кв.м, приміщення 11 пл. - 1 кв.м, приміщення 12 пл. - 6,9 кв.м, приміщення 13 пл. - 8,4 кв.м та приміщення № 24: приміщення 1 пл. - 4,2 кв.м, приміщення 2 пл. - 7 кв.м., приміщення 3 пл. - 6,4 кв.м. (далі - Договір купівлі-продажу від 18.12.2002). Вказані приміщення були придбані ТОВ "Мальви" за 453 000,00 грн. (п. 3 наведеного договору).

За актом прийому-передачі приміщення від 20.12.2002, продавець передав, а покупець прийняв, згідно Договору купівлі-продажу від 18.12.2002, 3/100 частин нежилого будинку.

04.01.2003 між ТОВ "Мальви" - продавець та приватним підприємцем ОСОБА_2 - покупець укладено договір купівлі-продажу частини нежилого будинку, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гавловською І.О. 04.01.2003 та зареєстрований в реєстрі за № 24, за яким продавець продав, а покупець купив належні продавцю на праві власності 3/100 частин нежилого будинку - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться по АДРЕСА_2 літера А в м. Києві, що складаються з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 99,2 кв.м: приміщення № 17: приміщення 2 пл. - 64,2 кв.м, приміщення 10 пл. - 1,1 кв.м, приміщення 11 пл. - 1 кв.м., приміщення 12 пл. - 6,9 кв.м, приміщення 13 пл. - 8,4 кв.м та приміщення № 24: приміщення 1 пл. - 4,2 кв.м., приміщення 2 пл. - 7 кв.м, приміщення 3 пл. - 6,4 кв.м. (далі - Договір купівлі-продажу від 04.01.2003). Вказані приміщення були придбані приватним підприємцем ОСОБА_2 за 480 000,00 грн. згідно Угоди від 22.12.2003 про внесення змін до Договору купівлі продажу від 04.01.2003.

За актом прийому-передачі приміщення від 04.01.2003, продавець передав, а покупець прийняв, згідно Договору купівлі-продажу від 04.01.2003, 3/100 частин нежилого будинку.

Вважаючи, що дві будівлі поліклінічного відділення Державного закладу "Республіканської клінічної лікарні Міністерства охорони здоров'я України" всупереч вимог законодавства, яке діяло на момент вчинення Договору купівлі-продажу від 18.12.2002, комісією по приватизації АСК "Укррічфлот" були безпідставно включені до переліку об'єктів, які підлягають приватизації, а також враховуючи той факт, що витребування спірного майна з незаконного володіння Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 пов'язане з його відчуженням на підставі Договору купівлі-продажу від 19.12.2002 в результаті незаконної приватизації, прокурор звернувся до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (позивач-1), Міністерства охорони здоров'я України (позивач-2), Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" (позивач-3) з позовом та заявою про зміну підстави позову до Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Мальви" (відповідач-2), Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (відповідач-3) про:

- визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 18 грудня 2002 року, укладеного між АСК "Укррічфлот" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мальви";

- витребування у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з незаконного володіння нежилі приміщення групи № 17: приміщення № 10 - вбиральня - площею 1,1 кв.м., приміщення № 11 - вмивальник - площею 1,0 кв.м., приміщення № 12 - допоміжне - площею 7,4 кв.м., приміщення № 13 - основне - площею 8,7 кв.м., приміщення групи № 24: приміщення № 1 - допоміжне - площею 4,2 кв.м., приміщення № 2 - допоміжне - площею 7,0 кв.м.., приміщення № 3 - допоміжне - площею 6,5 кв.м. нежилого будинку (літера А) - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на користь Міністерства охорони здоров'я України.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2014 у справі № 910/4585/13 касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Укррічфлот" та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2014 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.07.2013 у справі № 910/4585/13 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно наведеної постанови від 01.04.2014 у справі № 910/4585/13, Вищий господарський суд України вказав на передчасність висновків попередніх інстанцій з наступних підстав:

- суди попередніх інстанцій не зазначили, яким саме нормам матеріального права, чинним на момент укладення договору, він не відповідає, при цьому Вищий господарський суд України вказав на неправильність застосування судом апеляційної інстанції при наданні правової оцінки оскаржуваному договору від 18.12.2002 норм Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004;

- обмежившись посиланням на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2010 у справі № 46/288 та від 13.11.2012 у справі № 5011-13/9233-2012, суди попередніх інстанцій вказали про порушення інтересів держави, оскільки АСК "Укррічфлот" у приватну власність при формуванні статутного фонду отримані приміщення, в яких розташовувався заклад охорони здоров'я, діяльність якого спрямована на виконання соціальних функцій держави, проте не врахували, що важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору, а також те, що преюдиціальне значення, у розумінні приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України, мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається, тобто має місце тотожність суб'єктного складу спору. При цьому Вищий господарський суд України зазначив, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою перевірку тотожності суб'єктивного складу сторін у вказаних справах, що свідчить про передчасність врахування встановлених у цих справах фактів про порушення інтересів держави внаслідок отримання АСК "Укррічфлот" у приватну власність приміщень, в яких розташовувався заклад охорони здоров'я, діяльність якого спрямована на виконання соціальних функцій держави. За таких обставин, Вищий господарський суд України вказав, що судам попередніх інстанцій слід з'ясувати наявність у АСК "Укррічфлот" права розпоряджатися (відчужувати) спірні приміщення;

- суди попередніх інстанцій залишили поза увагою з'ясування обставин щодо кількості будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, які знаходилися та знаходяться в користуванні позивача-3, а також з'ясування, чи були спірні приміщення предметом вирішення у справах Господарського суду міста Києва № 46/288 та № 5011-13/9233-2012.

Згідно ч. 1 ст. 111-12 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовЧязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Отже, новий розгляд справи № 910/4585/13 здійснювався з урахуванням вказівок, що містяться у постанові Вищого господарського суду України від 01.04.2014 у даній справі.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представників Прокуратури міста Києва, позивачів та відповідачів-1, 2 суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Предметом спору у даній справі є, зокрема, вимога про визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 18.12.2002, укладеного між АСК "Укррічфлот" (відповідач-1) та ТОВ "Мальви" (відповідач-2).

Згідно з абз. 3 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009, № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Водночас, за змістом абз. 5 п. 5 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, враховуючи те, що спірний Договір купівлі-продажу частини нежилого будинку укладено між АСК "Укррічфлот" (продавець) та ТОВ "Мальви" (покупець) 18 грудня 2002 року, суд зазначає, що для встановлення недійсності даного правочину слід застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР, введеного в дію Законом Української РСР від 18 липня 1963 року в редакції, чинній станом на час укладення спірного договору.

Відповідно до частини 1 статті 48 Цивільного кодексу Української РСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Статтею 224 Цивільного кодексу Української РСР визначено, що за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно (стаття 225 Цивільного кодексу Української РСР).

Таким чином, встановленню підлягає факт наявності або відсутності у АСК "Укррічфлот" (відповідача-1) права власності на майно (нежилі приміщення), яке було предметом купівлі-продажу за спірним договором.

Відповідно до пункту 2 Договору купівлі-продажу від 18.12.2002 вбачається, що нежилі приміщення належали АСК "Укррічфлот" (продавцю) на підставі Свідоцтва про право власності на нежилий будинок серії НОМЕР_1, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації 14.10.2002 року, на підставі Наказу "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" від 14.10.2002 року № 782-В, зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 16.10.2002 року під № 5420п.

Реалізація повноважень Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації станом на час видачі вищенаведеного свідоцтва регламентувалася Положенням про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 31.08.2001 № 1820, що зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 31.08.2001 за № 62/364.

Відповідно до п. 9 Положення про порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна для оформлення права власності та видачі свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна (групу об'єктів) до відповідного органу подається заява по кожній адресі за зразком згідно з додатком 4 до цього Положення, а також матеріали поточної технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, оформлені БТІ. У разі необхідності орган, який здійснює оформлення права власності з видачею свідоцтва про право власності, може запросити у замовника додаткові документи щодо об'єкта нерухомого майна, або його власника крім тих, що передбачені цим Положенням. Адреса об'єкта нерухомого майна у всіх поданих документах має бути зазначена однаково. У випадку наявності в поданих документах розбіжностей в частині поштової адреси, або у випадку оформлення права власності на новозбудований об'єкт, в свідоцтвах про право власності зазначається поштова адреса об'єкта, присвоєна відповідним розпорядженням районної у м. Києві державної адміністрації.

З приписів зазначеного Положення вбачається, що до повноважень Головного управління комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації не віднесено визнання чи невизнання права власності на нежитлові приміщення за будь-якими юридичними чи фізичними особами. Вказаний орган уповноважений на видачу свідоцтв про право власності, які прямо не встановлюють право власності на об'єкт нерухомості або ж не надають таке право, а лише посвідчують факт його виникнення.

Відтак, станом на час укладення спірного договору право власності АСК "Укррічфлот" на відчужувані приміщення посвідчувалось Свідоцтвом про право власності на нежилий будинок серії НОМЕР_1, виданим Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації 14.10.2002 року.

При цьому судом встановлено, що вищенаведені Наказ "Про оформлення права власності на об'єкт нерухомого майна" від 14.10.2002 року № 782-В від 14.10.2002 року № 782-В та його реєстрація 16.10.2002 року під № 5420п не оскаржувались та недійсними не визнавались, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Як встановлено судом, відповідно до пункту 1 Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 "Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерні товариства" (далі - наказ Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477) на базі державного майна транзитного/магістрального флоту, головного підприємства, 20-ти підприємств та структурних одиниць "Укррічфлот" (додаток № 1) створено Державну акціонерну судноплавну компанію "Укррічфлот" шляхом випуску акцій на повну вартість її майна.

Згідно пункту 2 наказу Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 затверджено Статут Державної акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот".

Крім того, відповідно до п. 5 зазначеного наказу статус державних підприємств залишено вказаним у цьому пункті підприємствам та організаціям, а саме: Українська державна інспекція Регістру та безпеки судноплавства /Держнагляд України/; Госпрозрахункове підприємство водних шляхів "Укрводшлях"; Організація охорони здоров'я/ Київська центральна стоматологічна поліклініка, Запорізька басейнова лікарня/. Державний заклад "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" не був включений до наведеного переліку.

Відповідно до п. 1.1 Статуту Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" (далі - Статут), Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот", яке далі в цьому Статуті іменується "Компанія", засноване на підставі наказу Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477 та продовжує свою діяльність. У зв'язку із приведенням Статуту Компанії у відповідність до Закону України "Про акціонерні товариства" від 17 вересня 2008 року № 514-VІ (із змінами і доповненнями) повне найменування Компанії було змінено згідно рішення загальних зборів акціонерів від 20.04.200 року. Попереднє повне найменування: Акціонерна судноплавна компанія "Укррічфлот". Нове повне найменування: Публічне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укррічфлот". Зміна повного та скороченого найменувань Компанії не призводить до зміни чи припинення будь-яких прав та обов'язків (як майнових, так і не майнових), які належали Компанії до зміни найменування.

Згідно п. 1.2 Статуту Компанія заснована на базі приватизованого державного майна підприємств річкового транспорту та є правонаступником підприємств, зазначених в наказі Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477.

Відповідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 Компанія є власником майна, переданого їй засновниками та акціонерами у власність, в тому числі в оплату акцій.

Отже, Фонд державного майна України як засновник відповідача-1 передав у власність останнього майно на виконання наказу Фонду державного майна України від 10.11.1992 № 477, що додатково підтверджується витягом з Інвентаризаційної відомості переліку майна, що передане засновником - Фондом державного майна України у власність Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" при формуванні її статутного фонду станом на 10.11.1992.

При цьому саме на Фонд державного майна України покладався обов'язок дотримання чинного на той час законодавства, яке регулює порядок приватизації, зокрема, Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств".

Додатково суд зазначає, що відповідно до п. 2 спільного наказу Міністерства України у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва № 22 від 20.03.1992 і Фонду державного майна України № 81 від 20.03.1992 на створену згідно пункту 1 цього наказу Приватизаційну комісію покладався обов'язок, зокрема, до 1 квітня 1992 року провести уточнення результатів інвентаризації на 01.10.1991 року виробничих і невиробничих фондів станом на 1 січня 1992 року.

Враховуючи наведене, підставним є висновок про те, що вищенаведений витяг з Інвентаризаційної відомості станом на 10.11.1992 підтверджує, що спірні нежилі приміщення (будівля адміністративного корпусу № 2 за адресою: АДРЕСА_2 під інвентарним № 36 НП та будівля виробничого корпусу за адресою: АДРЕСА_2 під інвентарним № 37 НП), які в подальшому були відчужені АСК "Укррічфлот" на користь ТОВ "Мальви" згідно спірного договору, були включені до переліку майна, що передане засновником - Фондом державного майна України у власність Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" при формуванні її статутного фонду.

При цьому суд звертає увагу, що витяг з Інвентаризаційної відомості станом на 10.11.1992 містить, зокрема, підпис Заступника Голови Фонду Б. Буца, у зв'язку з чим повністю спростовуються доводи позивача-1, викладені останнім у додаткових поясненнях, поданих ним 15.03.2016 через відділ діловодства суду, з приводу того, що Фонд державного майна України не несе відповідальності за інформацію, яка міститься в інвентаризаційних відомостях, оскільки такі відомості складаються виключно на підприємстві, підписуються керівником підприємства, головним бухгалтером. Суд також зазначає про безпідставність посилань позивача-1 на приписи Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються (корпоратизуються), а також майна державних підприємств та організацій, яке передається в оренду (повертається після закінчення строку дії договору оренди або його розірвання), яке було затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 № 158, тоді як витяг з Інвентаризаційної відомості складено станом на 10.12.1992. Також, з огляду на підписання витягу з Інвентаризаційної відомості станом на 10.12.1992 Заступником Голови Фонду, не відповідають дійсності твердження позивача-1 про те, що він дізнався про порушення інтересів держави внаслідок отримання АСК "Укррічфлот" у приватну власність спірних нежитлових приміщень, в яких розташовувався заклад охорони здоров'я, діяльність якого спрямована, зокрема, на виконання соціальних функцій держави, лише з позову прокурора у даній справі.

Зважаючи на встановлені обставини справи, прокурором та позивачами у даній справі не доведено суду належними і допустимими доказами той факт, що відповідач-1 не являвся власником спірних нежилих приміщень, які були відчужені ним на користь відповідача-2 згідно спірного Договору купівлі-продажу від 18.12.2002.

Приписами статті 86 Цивільного кодексу Української РСР було встановлено, що право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Отже, будучи власником спірних нежилих приміщень, відповідач-1 мав право ними розпоряджатися (відчужувати) (стаття 225 Цивільного кодексу Української РСР).

В свою чергу, відсутні підстави стверджувати, що Договір купівлі-продажу від 18.12.2002 був укладений відповідачем-1 та відповідачем-2 всупереч приписів ст.ст. 224, 225 Цивільного кодексу Української РСР, тоді як згідно частини 1 статті 48 Цивільного кодексу Української РСР, недійсною є тільки та угода, що не відповідає вимогам закону.

Що ж до тверджень прокурора та позивачів стосовно того, що Договір купівлі-продажу від 18.12.2002, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2, був укладений також всупереч постанови Верховної Ради України "Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням" від 03.03.1995 № 88/95-ВР та Концепції перетворення Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" у процесі приватизації, якими встановлено заборону приватизації майна закладів охорони здоров'я, які входили до складу об'єднання, та визначено, що майно Республіканської клінічної лікарні МОЗ України не підлягало приватизації, то судом встановлено таке.

Посилання прокурора на постанову Верховної Ради України "Про перелік об'єктів, які не підлягають приватизації у зв'язку з їх загальнодержавним значенням" від 03.03.1995 № 88/95-ВР, згідно якої майно Республіканської клінічної лікарні МОЗ України не підлягало приватизації, є безпідставним, оскільки така постанова була прийнята 03.03.1995, тобто після передачі спірних приміщень відповідачу-1 у власність.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" від 04.03.1992 року № 2163-XII, який було введено в дію з 15 березня 1992 року Постановою Верховної Ради України від 4 березня 1992 року № 2164-XII (тут і далі - в редакції, яка була чинна станом на 10.11.1992) приватизація майна державних підприємств України (надалі - приватизація) - це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній, республіканській (Республіки Крим) і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб.

Відповідно до ст. 6 вказаного Закону України, суб'єктами приватизації є: державні органи приватизації; покупці; продавці; представники і посередники.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств", державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, органи приватизації Республіки Крим та адміністративно-територіальних одиниць. Фонд державного майна України та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд державного майна України, що затверджується Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" Фонд державного майна України та його регіональні відділення і представництва на місцях діють на підставі цього Закону та Положення про Фонд державного майна України, що затверджується Верховною Радою України. Фонд державного майна України у процесі приватизації здійснює такі основні повноваження, зокрема:

- змінює організаційно-правову форму підприємств, що перебувають у загальнодержавній власності, шляхом перетворення їх у господарські товариства чи виступає орендодавцем майна, що перебуває у загальнодержавній власності

- продає майно, що перебуває у загальнодержавній власності, у процесі його приватизації, включаючи майно ліквідованих підприємств і об'єктів незавершеного будівництва

- створює комісії по приватизації

- затверджує плани приватизації майна, що перебуває у загальнодержавній власності

- укладає угоди щодо розробки планів приватизації та оцінки вартості майна об'єктів приватизації

- розробляє і подає Кабінету Міністрів України проекти державних програм приватизації, організує та контролює їх виконання.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" продаж часток (акцій, паїв), що належать державі в майні господарських товариств, здійснюється шляхом перетворення державних підприємств у акціонерні товариства. При перетворенні державного підприємства в акціонерне товариство його засновником виступає відповідний орган приватизації, який діє в межах повноважень, передбачених для засновників акціонерного товариства законодавством.

З огляду на викладене, в спірному випадку, в ролі державного органу приватизації виступав Фонд державного майна України (позивач-1).

Отже, здійснюючи приватизаційну політику держави щодо Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот", Фонд державного майна України діяв як орган публічної влади і повинен був діяти та ухвалювати свої рішення в межах чинних на той час законів та підзаконних актів.

Як встановлено судом, витяг з Інвентаризаційної відомості переліку майна, що передане засновником - Фондом державного майна України у власність Акціонерної судноплавної компанії "Укррічфлот" при формуванні її статутного фонду станом на 10.11.1992, на підставі якого Головним управлінням комунальної власності м. Києва Київської міської державної адміністрації 14.10.2002 року відповідачу-1 було видане Свідоцтвом про право власності на нежилий будинок серії НОМЕР_1, яким посвідчувалось право власності останнього на спірні нежилі приміщення, було підписане уповноваженим представником Фонду державного майна України (позивача-1), а також Фондом державного майна України був виданий наказ № 477 від 10.11.1992 "Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерні товариства".

Відтак, передача спірних нежилих приміщень у власність відповідача-1 була здійснена саме у зв'язку з діями органу державної влади у процесі приватизації, яким в спірному випадку виступав Фонд державного майна України (позивач-1), тоді як АСК "Укррічфлот" (відповідач-1) на законних підставах отримав спірні нежилі приміщення у власність, і таке не спростовано прокурором та позивачами у справі.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" від 30 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

У пункті 37 наведеного рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" вказано, що згідно з усталеною практикою Суду при здійсненні будь-якого втручання має забезпечуватися «справедливий баланс» між необхідністю забезпечення загальних інтересів суспільства та необхідністю захисту основоположних прав відповідної особи. Вимога забезпечення такого балансу знаходить своє відображення у всій структурі статті 1 Першого протоколу, включно з її другою частиною. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями. Крім того, як і в інших сферах соціальної, фінансової чи економічної політики, при впровадженні законів, які регулюють майнові та договірні правовідносини, національні органи влади користуються певним полем розсуду (див., mutatis mutandis, рішення у справі "АГОСІ" проти Сполученого Королівства" (AGOSI v. the United Kingdom) від 24 жовтня 1986 року, серія А, № 108, п. 52).

Згідно пункту 41 рішення Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" Суд визнав, що у розглядуваній справі відбулося непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном, і тому констатував, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, рішенням Європейського суду з прав людини "Стретч проти Сполученого Королівства" (пункти 37-41) було встановлено, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції".

Таким чином, застосовуючи при розгляді даної справи вищенаведену практику Європейського суду з прав людини, підставним є висновок, що визнання недійсним договору, згідно якого продавець (в спірному випаду - АСК "Укррічфлот") відчужив майно, отримане від держави в процесі приватизації, та подальше позбавлення покупця цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим (пункти 37-41 наведеного рішення Європейського суду з прав людини).

Під час нового розгляду справи № 910/4585/13, враховуючи надані прокурором та сторонами пояснення та залучені до матеріалів справи докази, суд, на виконання вказівок Вищого господарського суду України у постанові від 01.04.2014 у справі № 910/4585/13, також встановив наступне.

Прокурор та позивачі в обґрунтування позовних вимог посилались на рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2010, залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 05.0.7.2011 у справі № 46/288, та рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2012 у справі № 5011-13/9233-2012, які, на їх думку, мають преюдиціальне значення на підставі приписів ст. 35 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні спору у даній справі № 910/4585/13.

Натомість, суд не може погодитись з доводами прокурора та позивачів з огляду на те, що важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору, а також те, що преюдиціальне значення, у розумінні приписів статті 35 Господарського процесуального кодексу України, мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі сторони, що й у справі, яка розглядається, тобто має місце тотожність суб'єктного складу спору. Здійснивши перевірку суб'єктивного складу сторін у вищевказаних справах № 46/288 та № 5011-13/9233-2012, суд дійшов висновку, що суб'єктний склад сторін у даній справі № 910/4585/13 не є тотожнім суб'єктному складу сторін у справах № 46/288 та № 5011-13/9233-2012. За таких обставин, у суду відсутні підстави для врахування фактів, встановлених у справах № 46/288 та № 5011-13/9233-2012, в тому числі про порушення інтересів держави внаслідок отримання АСК "Укррічфлот" у приватну власність приміщень, в яких розташовувався заклад охорони здоров'я, діяльність якого спрямована на виконання соціальних функцій держави.

Як встановлено судом під час нового розгляду даної справи, у АСК "Укррічфлот" було наявне право розпоряджатися (відчужувати) спірні приміщення.

Під час нового розгляду справи судом також були з'ясовані обставини щодо кількості будівель, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2, які знаходилися та знаходяться в користуванні позивача-3, а також з'ясування, чи були спірні приміщення предметом вирішення у справах Господарського суду міста Києва № 46/288 та № 5011-13/9233-2012.

Так, позивач-3 подав 15.02.2016 через відділ діловодства суду письмові пояснення, зокрема, стосовно збільшення площі витребуваних приміщень, яка станом на момент розгляду справи становить 35,9 кв.м (приміщення № 17, № 24), тоді як станом на момент виготовлення Технічного паспорту від 1995 року площа спірних приміщень становила 21,8 кв.м (приміщення № 112 - № 115), а станом на момент виготовлення Поверхового плану від 2002 року та укладення спірного договору - 35,0 кв.м (приміщення № 17, № 24). Як пояснив позивач-3 та таке підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і не заперечувалось прокурором, сторонами, збільшення загальної площі спірних приміщень відбулось в результаті уточнення лінійних розмірів та/або арифметичної помилки, що вбачається з інформації довідки-характеристики Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна № 570956 від 28.10.2002.

Також, позивач-3 подав 14.03.2016 через відділ діловодства суду письмові пояснення, зокрема, щодо конкретизації поштової адреси об'єкта, за якою розташовуються спірні приміщення. Як зазначив позивач-3, вірною адресою, за якою розташовані спірні приміщення, загальною площею 35,9 кв. м., необхідно вважити АДРЕСА_2 літера "А". При цьому позивач-3 виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами, а саме: Технічним паспортом на адміністративну будівлю по АДРЕСА_2, складеним 30.11.1995 року, розробленим головним інженером "Річтранспроект" та затвердженим віце-президентом АСК "Укррічфлот"; листом Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна від 25.07.2002 № 17252; рішенням Господарського суду міста Києва у справі 46/288, даними інвентаризаційної відомості 1992 року - інвентарні № 36 НП, № 37 НП), підтверджується, що за адресами АДРЕСА_2; АДРЕСА_2; АДРЕСА_2 розташовані одні й ті самі будівлі. Також, згідно мапи міста, роздрукованої з інтернет-ресурсу ІНФОРМАЦІЯ_1, існує лише будинок, що розміщено на розі АДРЕСА_2. Крім того, розпорядженням КМ України від 30.10.2013 р. № 850 - р "Про віднесення нежитлових приміщень у м. Києві до сфери управління МОЗ" нежитлові приміщення, загальною площею 1 955,03 кв. м. у будівлях літери "А" та "Б" по АДРЕСА_2 віднесено до сфери управління МОЗ.

Суд взяв до уваги надані позивачем-3 пояснення та врахував відсутність у прокурора та сторін розбіжностей з приводу загальної площі та вірної адреси, за якою розташовані спірні приміщення, які є предметом вирішення у даній справі Господарського суду міста Києва. При цьому судом було з'ясовано, що спірні приміщення не були предметом вирішення у справах Господарського суду міста Києва № 46/288 та № 5011-13/9233-2012.

Приписами ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно п.п. 2.1 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (із змінами, внесеними постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 13 від 17.12.2013 р.) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи докази суд дійшов висновку, що спірний Договір купівлі-продажу від 18.12.2002, укладений між АСК "Укррічфлот" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мальви" відповідав на момент його вчинення (укладення) вимогам законодавства, яке діяло на момент вчинення (укладення) цього договору.

Таким чином, зважаючи на встановлене, прокурором та позивачами не доведено суду наявність підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 18.12.2002, укладеного між АСК "Укррічфлот" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мальви", а тому суд відмовляє в позові в цій частині позовних вимог.

З огляду на ту обставину, що судом встановлено відсутність підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу від 18.12.2002, укладеного між АСК "Укррічфлот" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мальви", позовна вимога про витребування у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 з незаконного володіння нежилі приміщення групи № 17: приміщення № 10 - вбиральня - площею 1,1 кв.м., приміщення № 11 - вмивальник - площею 1,0 кв.м., приміщення № 12 - допоміжне - площею 7,4 кв.м., приміщення № 13 - основне - площею 8,7 кв.м., приміщення групи № 24: приміщення № 1 - допоміжне - площею 4,2 кв.м., приміщення № 2 - допоміжне - площею 7,0 кв.м., приміщення № 3 - допоміжне - площею 6,5 кв.м. нежилого будинку (літера А) - будівлі адміністративного корпусу № 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 на користь Міністерства охорони здоров'я України, задоволенню не підлягає.

При цьому судом було враховано, що звертаючись 11 березня 2013 року з даним позовом до Господарського суду міста Києва в інтересах держави, прокурор вказав, що про наявність порушень інтересів держави в особі позивачів Прокуратурі м. Києва стало відомо за результатом розгляду звернення № 8/914 від 19.12.2012 головного лікаря Державного закладу "Республіканська клінічні лікарня" щодо законності розміщення ТОВ "Мальви" (аптека) у спірних нежилих приміщеннях, у зв'язку з чим прокурор просив поновити Прокуратурі м. Києва строк на звернення з даним позовом до суду. Отже, звертаючись з відповідним клопотанням при поданні позову до суду, прокурор усвідомлював сплив позовної давності на звернення до суду з даним позовом.

Також, відповідне клопотання про поновлення Прокуратурі м. Києва строків звернення з позовом до суду було викладене представником прокуратури у заяві про зміну підстави позову та представником позивача-3 у заяві про зміну підстави позову, які були подані 20.06.2013 через відділ діловодства суду.

Водночас, в судовому засіданні 16.03.2016 представник прокуратури надав усні пояснення з приводу того, що ним не пропущено строк на звернення з даним позовом до суду.

З матеріалів справи також вбачається, що під час нового розгляду справи, від відповідача-1 надійшла заява про застосування строків позовної давності. У наведеній заяві відповідач-1 зазначив, що прокурор звернувся до суду після спливу позовної давності, що згідно ч. 4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

В обґрунтування поданої заяви відповідач-1 зазначив, що з моменту укладення Договору купівлі-продажу від 18.12.2002 та пред'явлення позову прокурором (березень 2013) сплинуло більше 10 років. На думку відповідача-1, початок перебігу строку позовної давності для прокурора розпочався не від дати проведення відповідної перевірки, а від періоду, коли органи прокуратури знаходились у спірних приміщеннях (1995 рік), що підтверджується наданими відповідачем-1 документами ("АСК "Укррічфлот". Адміністративні будівлі по АДРЕСА_2. Обстеження технічного стану будівель"), та, відповідно в цей період органи прокуратури дізналися або повинні були дізнатися про те, що спірні приміщення приватизовані АСК "Укррічфлот". ФДМУ повинен був дізнатися про порушене право у 1992 році, оскільки ним видавались Інвентаризаційна відомість переліку майна, що передане засновником - ФДМУ у власність АСК "Укррічфлот" при формуванні її статутного фонду станом на 10.12.1992, наказ ФДМУ № 477 від 10.11.1992 "Про перетворення підприємств і організацій Українського міжгалузевого державного об'єднання річкового флоту "Укррічфлот" в акціонерні товариства"). МОЗ України могло дізнатись про передачу спірного майна одночасно із ДЗ "Республіканська клінічна лікарня МОЗ України" у 2002 році.

Відповідно до абз. 8 п.п. 2.1 п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (надалі - Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10) визначено, що оскільки законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності, її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

Таким чином, вищенаведена заява відповідача-1, подана 01.02.2016 через відділ діловодства суду, приймається судом у якості заяви сторони у спорі про застосування позовної давності, зробленої до винесення судом рішення.

Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10 визначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 наведеної Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Відповідно статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема, згідно частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Наслідки спливу позовної давності визначені в статті 267 ЦК України. Так, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

Водночас судом враховані роз'яснення, надані господарським судам у п. 2.2 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. № 10, а саме: за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

В ході розгляду справи по суті, судом не встановлено порушення інтересів держави в особі позивачів з боку відповідачів, а тому суд відмовляє позові повністю з підстав його необґрунтованості.

Відповідно до ч. 2 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" (тут і далі - в редакції, чинній станом на час звернення прокурора з даним позовом до суду - 11.03.2014), судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2013 рік" від 06.12.2012 року №5515-VI станом на 01.01.2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становила 1147,00 грн.

Відповідно до п.п. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється ставка судового збору в розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1720,50 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (68820,00 грн.).

Відповідно до п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру судовий збір сплачується у розмірі 1 мінімальної заробітної плати (1147,00 грн.).

Водночас судом враховано, що відповідно до роз'яснень, наданих господарським судам у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (тут і далі - в редакції, яка була чинна станом на час звернення прокурора з даним позовом до суду - 11.03.2014), судовий збір з позовної заяви, зокрема, про витребування майна (в тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо) мав визначатися з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

Отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 9433,28 грн. (1147,00 грн. за вимогу про визнання договору недійсним + 7139,28 грн. за вимогу про витребування майна = 9433,28 грн.).

Разом з тим, згідно з п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір, станом на час звернення прокурора з даним позовом до суду органи прокуратури були звільнені від сплати судового збору при здійсненні своїх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 4.6 вищенаведеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 було роз'яснено, що приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд, зокрема, у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Врахувавши наведені приписи, у зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі позивачів повністю, враховуючи, що відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" органи прокуратури були звільнені від сплати судового збору при здійсненні своїх повноважень, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням наведених приписів постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013, витрати по сплаті судового збору в сумі 9433,28 грн. покладаються на позивачів порівну та стягуються в доход Державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 29, 33, 34, 43, 49, 82 - 85, 111-12, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. В позові відмовити повністю.

2. Стягнути з Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вулиця Кутузова, будинок 18/9; ідентифікаційний код 00032945) 3144,43 грн. (три тисячі сто сорок чотири гривні 43 коп.) судового збору в доход Державного бюджету України за реквізитами, передбаченими для справляння судового збору за подачу позовної заяви до Господарського суду міста Києва.

3. Стягнути з Міністерства охорони здоров'я України (01021, м. Київ, вулиця Грушевського, будинок 7; ідентифікаційний код 00012925) 3144,43 грн. (три тисячі сто сорок чотири гривні 43 коп.) судового збору в доход Державного бюджету України за реквізитами, передбаченими для справляння судового збору за подачу позовної заяви до Господарського суду міста Києва.

4. Стягнути з Державного закладу "Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров'я України" (04053, м. Київ, вулиця Юрія Коцюбинського, будинок 9; ідентифікаційний код 01981856) 3144,43 грн. (три тисячі сто сорок чотири гривні 43 коп.) судового збору в доход Державного бюджету України за реквізитами, передбаченими для справляння судового збору за подачу позовної заяви до Господарського суду міста Києва.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.03.2016

Судді Гумега О.В. (головуючий)

Марченко О.В.

Стасюк С.В.