Рішення № 56751161, 22.03.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22.03.16р. Справа № 904/1161/16

За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКСПО ОІЛ ПЛЮС", м.Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "АГ ЕКСІМ", с.Златоустівка, Криворізький район, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості

Суддя Петренко І.В.

Секретар судового засідання - помічник судді Лисаченко В.С.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність №27/07 від 27.07.2015р.;

від відповідача: не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Експо оіл плюс", м.Дніпропетровськ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "АГ Ексім", с.Златоустівка, Криворізький район, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 125696,94грн. (з яких 100000,00грн. основної заборгованості; 1227,43грн. трьох відсотків річних; 3638,42грн. інфляційних втрат; 20831,08грн. штрафу) на підставі договору поставки нафтопродуктів №НЕОП-00522 від 04.08.2015р.

Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.

За результатами розгляду позовної заяви від 25.02.2016р. за вих.№25/02-1 ухвалою суду від 26.02.2016р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 22.03.2016р.

18.03.2016р. через канцелярію суду отримано заяву від 18.03.2016р. за вих.№18/03-3 про зменшення позовних вимог в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 115696,94грн. (з яких 90000,00грн. основної заборгованості; 1227,43грн. трьох відсотків річних; 3638,42грн. інфляційних втрат; 20831,08грн. штрафу) на підставі договору поставки нафтопродуктів №НЕОП-00522 від 04.08.2015р.

Господарським судом прийнято заяву від 18.03.2016р. за вих.№18/03-3 про зменшення позовних вимог.

22.03.2016р. через канцелярію суду отримано заяву від 22.03.2016р. за вих.№22/03-2 про зменшення розміру позовних вимог в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 114607,13грн. (з яких 90000,00грн. основної заборгованості; 1227,43грн. трьох відсотків річних; 3638,43грн. інфляційних втрат; 19741,27грн. штрафу) на підставі договору поставки нафтопродуктів №НЕОП-00522 від 04.08.2015р.

Господарським судом прийнято заяву від 22.03.2016р. за вих.№22/03-2 про зменшення позовних вимог.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Позивач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 10.03.2016р. з відміткою представника позивача про отримання ухвали суду 02.03.2016р. та явкою представника в судове засідання.

Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу господарського суду 09.03.2016р. з відміткою представника відповідача про отримання ухвали суду 02.03.2016р.

22.03.2016р. представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю явки представника у судове засідання.

Відповідач зазначає, що участь в засіданні апеляційного господарського суду буде надана в наступне судове засідання.

Представник позивача заперечує проти задоволення клопотання відповідача посилаючись на наступне:

- зайнятість в іншому судовому засіданні не підтверджена документально;

- про час та місце судового засідання відповідач був повідомлений завчасно;

- відзив на позов відповідач не надав, причини не повідомив.

Отже, позивач просить суд відмовити в задоволенні клопотання відповідача та задовольнити позовні вимоги.

Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без його участі, якщо нез'явлення цього представника не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

Пунктом 3.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.

Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши позиції сторін господарський суд дійшов наступних висновків:

Як підтверджує рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ухвалу господарського суду про порушення провадження у справі відповідач отримав 02.03.2016р., тобто за 20 (двадцять) календарних днів до дати судового засідання.

Таким чином, відповідач був завчасно обізнаний про дату судового засідання та про суть справи.

Отже, з метою належного виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі відповідач зобов'язаний був виконати вимоги суду.

Відповідач не надав суду належних доказів, які підтвердять поважність причин невиконання вимог суду.

Причини неявки в судове засідання представника відповідача суду обґрунтовано зайнятістю в іншому судовому засіданні, а саме в апеляційному господарському суду, однак не конкретизовано ні в якому саме апеляційному господарському суду, ні час судового засідання. Докази не надано, однак повідомлено про їх надання в наступне судове засідання, при цьому не зазначено, що перешкоджає поданню відповідних доказів у дане судове засідання.

На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.

Отже, з метою уникнення умисного затягування судового процесу з боку відповідача та недопущення порушення прав позивача господарський суд розглянув справу по суті позовних вимог.

Отже, господарський суд відмовив відповідачу в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні, яке відбулося 22.03.2016р. повноважний представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги, з урахуванням заяви про їх зменшення, підтримав та просив суд їх задовольнити.

Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги суду не виконав, причини невиконання суду не повідомив.

В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.

Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 22.03.2016р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

04.08.2015р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Експо оіл плюс" (далі по тексту - позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "АГ Ексім" (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено договір поставки нафтопродуктів №НЕОП-00522 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого постачальник зобов'язується передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, викладених у договорі, нафтопродукти (далі по тексту - товар), найменування, кількість, ціна яких вказується у накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію товару.

Пунктом 1.2 договору визначено, що номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюються сторонами за обопільною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) та/чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, котрі являються специфікацією в розумінні статті 266 Господарського кодексу України та складають невід'ємну частину цього договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що товар поставляється погодженими партіями, у відповідності з письмовими заявками покупця на постачання тої чи іншої партії товару. Заявка вважається оформленою покупцем належним чином, якщо вона була надіслана письмово (факсом або електронною поштою). Постачання товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/або актами приймання-передачі), які підписано представниками обох сторін.

Загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунках-фактурах та видаткових накладних (пункт 3.1 договору).

Покупець зобов'язується оплатити повну вартість (в розмірі 100%) товару (в тому числі ПДВ), відображену в рахунках-фактурах, до моменту поставки товару. Платіжні документи за цим договором оформлюються згідно умов чинного законодавства України, з дотриманням всіх вимог, які зазвичай ставляться до змісту та форми таких документів, з обов'язковим зазначенням номеру та дати укладання договору згідно з яким здійснюється проплата грошових коштів, а також номер та дату відповідного рахунку-фактури.

Цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до 31 грудня 2015 року, а в частині розрахунків до їх повного проведення. У разі відсутності письмової заяви жодної із сторін про припинення дії цього договору, поданої до моменту припинення дії договору, останній вважається продовженим на один календарний рік. Кількість разів продовження дії цього договору є необмеженим (пункт 6.1 договору).

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивачем відповідачу поставлено товар на загальну суму 591234,75грн., що підтверджується наступними документами:

- видаткова накладна №НЕОП-21084 від 21.08.2015р. на суму 52200,00грн.;

- видаткова накладна №НЕОП-21085 від 21.08.2015р. на суму 73233,75грн.;

- видаткова накладна №НЕОП-07096 від 07.09.2015р. на суму 110562,50грн.;

- видаткова накладна №НЕОП-170942 від 17.09.2015р. на суму 107727,00грн.;

- видаткова накладна №НЕОП-021015 від 02.10.2015р. на суму 48430,00грн.;

- видаткова накладна №НЕОП-021016 від 02.10.2015р. на суму 74971,50грн.;

- видаткова накладна №НЕОП-10102 від 10.10.2015р. на суму 124110,00грн.;

За отриманий товар відповідач розрахувався лише частково, а саме у розмірі 501234,75грн.

Таким чином, заборгованість відповідача складає 90000,00грн.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав.

Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, суд забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 90000,00грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 3.2 договору, строк оплати товару отриманого за видатковими накладними є таким, що настав.

Господарський суд вважає, що відповідач-1 визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.

Доказів оплати товару в сумі 90000,00грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.

Доказів повернення вказаного товару позивачу відповідачем не надано.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1). Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу (ч.2). У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3). Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу (ч.4). Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (ч.5).

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При здійсненні перерахунку господарський суд врахував положення пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013року за №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Пунктом 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Пунктом 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. за № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Пунктом 4.1 договору визначено, що у випадках невиконання або неналежного виконання обов'язків, передбачених цим договором, винна сторона компенсує стороні понесені збитки в повному обсязі.

Пунктом 4.2 договору визначено, що у випадку прострочення оплати поставленого товару покупець зобов'язується на вимогу постачальника сплатити йому штраф у розмірі:

- 1,5% від суми неоплаченого товари при простроченні оплати від одного до десяти календарних днів;

- 3% від суми неоплаченого товари при простроченні оплати від одинадцяти до шести десяти календарних днів;

- 10% від суми неоплаченого товари при простроченні оплати від шестидесяти одного календарного дня.

Позивач нарахував відповідачу до сплати штраф у розмірі 19741,27грн. (за кожною видатковою накладною окремо, з урахуванням часткових оплат).

Господарський суд перевірив розрахунок штрафу та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 1227,43грн. за загальний період прострочення з 25.08.2015р. по 15.02.2016р. (за кожною видатковою накладною окремо, з урахуванням часткових оплат).

Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.

Позивач нарахував відповідачу до сплати інфляційні втрати у розмірі 3638,43грн., які розраховані за загальний період з листопада 2015 року по січень 2016 року.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його таким, що містить помилки, отже вимога є такою, що підлягає задоволенню частково, а саме у розмірі 3600,00грн.

В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1718,59грн., з урахуванням того, що 99,97% позовних вимог позивача судом задоволено.

До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановами Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, від 23.11.2015р. по справі №904/2640/15, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Згідно пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Керуючись ст.ст. 11, 202, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 612, 625, 629, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 231, 232, 265, 266 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "АГ Ексім" (53073, Дніпропетровська область, Криворізький район, с.Златоустівка, вул.Підстепна, буд.69; ідентифікаційний код 36721948) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Експо оіл плюс" (49000, м.Дніпропетровськ, пров.Біологічний, буд.2-А, оф.16; ідентифікаційний код 39190292) 90000,00грн. (дев'яносто тисяч грн. 00 коп.) основної заборгованості; 1227,43грн. (одна тисяча двісті двадцять сім грн. 43 коп.) трьох відсотків річних; 3600,00грн. (три тисячі шістсот грн. 00 коп.) інфляційних втрат; 19741,27грн. (дев'ятнадцять тисяч сімсот сорок одна грн. 27 коп.) штрафу; 1718,59грн. (одна тисяча сімсот вісімнадцять грн. 59 коп.) судового збору, видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

28.03.2016 року

Суддя ОСОБА_2