Рішення № 56751030, 21.03.2016, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 березня 2016 р. Справа № 902/17/16

Господарський суд Вінницької області у складі: судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Керівника Бершадської місцевої прокуратури (24400, Вінницька область, м. Бершадь, вул. Шевченка, 4) в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації (21100, м. Вінниця, вул. Соборна, 70)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» (23814, Вінницька область, Теплицький район, с. Степанівка, вул. Незалежності, 30)

про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки та стягнення шкоди в сумі 101 412,62 грн.

при секретарі судового засідання Солоненко Т.В.

за участю прокурора Клименко Д.С. та представників сторін:

позивач: ОСОБА_1 за довіреністю № 01.01-66/746 від 03.02.2016 року;

відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю б/н. від 01.05.2015 року;

ОСОБА_3 за довіреністю б/н. від 14.09.2015 року.

СУТЬ СПОРУ:

Керівник Бершадської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою в інтересах держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» з наступними позовними вимогами:

- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Теплик-Агро» звільнити самовільно зайняту земельну ділянку історико-культурного призначення загальною площею 24,83 га на території Комарівської сільської ради, за межами населеного пункту с. Комарівка Теплицького району Вінницької області (кадастровий номер 0523783000:01:000:0321) та повернути вказану земельну ділянку Вінницькій обласній державній адміністрації;

- стягнути з відповідача - ТОВ «Теплик-Агро» шкоду в сумі 101 412,62 грн., завдану внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки на користь держави в особі Вінницької обласної державної адміністрації.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що прокуратурою Теплицького району проведено перевірку з питань додержання посадовими особами ТОВ «Теплик-Агро» вимог Земельного кодексу України під час використання на території Комарівської сільської ради земель історико-культурного призначення в ході якої встановлено, що посадовими особами ТОВ «Теплик-Агро» за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, самовільно зайнято 24,83 га земель історико - культурного призначення на території Комарівської сільської ради, що є порушенням ч. 3 ст. 54 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель». За вказане порушення Державною інспекцією сільського господарства у Вінницькій області складено розрахунок шкоди в розмірі 101412,62 грн., яку відповідач в добровільному порядку не сплачує, та не звільняє земельної ділянки.

З огляду на викладене, у Бершадської місцевої прокуратури виникла необхідність у зверненні до суду з даним позовом.

За вказаним позовом 11.01.2016 року судом порушено провадження у справі № 902/17/16 з призначенням до розгляду на 09.02.2016 року та зобов'язано прокурора і сторін надати докази необхідні для вирішення спору в даній справі.

Відповідач у відзиві від 03.02.2016 року заперечує проти позову з тих підстав, що пунктом 1 ст. 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що Державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. Враховуючи той факт, що Кабінет Міністрів України не делегував свої повноваження на управління вказаною земельною ділянкою Вінницькій ОДА , тому Вінницька ОДА є неналежним позивачем.

Відповідач вважає, що дана земельна ділянка, яка є предметом розгляду у даній справі, не відноситься до земель історико культурного призначення.

На підтвердження підстав користування земельною ділянкою відповідач посилається на договір оренди, укладений 18.12.2013 року між Комарівською сільською радою та ТОВ «Теплик Агро».

Також наголошує, що за весь час користування вказаною земельною ділянкою ТОВ «Теплик Агро» декларувало законність використання орендованої земельної ділянки та своєчасно і в повному обсязі проводило сплату орендних платежів. (т. 1, а.с. 163-167)

В судовому засіданні 09.02.2016 року судом оголошено перерву до 23.02.2016 року з метою надання сторонами доказів необхідних для вирішення спору в даній справі.

Ухвалою суду від 23.02.2016 року, за клопотанням представника відповідача, продовжено строк розгляду справи на 15 днів, розгляд справи відкладено на 15.03.2016 року.

02.03.2016 року до суду надійшли додаткові пояснення прокурора по справі ОСОБА_4 в яких зазначено наступне.

Земельна ділянка площею 24,83 га на території Комарівської сільської ради Теплицького району є памяткою культурної спадщини місцевого значення поселення трипільської культури IV-III тис. до нашої ери. Відповідачу це достеменно відомо, оскільки 19.09.2014 року ТОВ «Теплик-Агро» укладено охоронний договір № 13/14 з Управлінням культури та туризму Вінницької обласної державної адміністрації і сформовано додатки у вигляді генерального плану земельної ділянки, паспорт та акт технічного стану памятки. Крім того, директором ТОВ «Теплик-Агро» неодноразово направлялись клопотання до Вінницької ОДА про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду із земель запасу (історико-культурного призначення) державної власності на території Комарівської сільської ради Теплицького району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Посилаючись на інформацію відділу Держземагенства у Теплицькому районі № 10-2-0.22-6454/2-15 від 02.04.2015 року, прокурор стверджує, що розпорядником земельної ділянки історико-культурного призначення, площею 24.83 га, яка знаходиться на території Комарівської сільської ради є Вінницька ОДА.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача шкоди, прокурор зазначає, що шкоду в розмірі 101 412,62 грн. визначено на підставі матеріалів справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення відповідачем правопорушення. (т. 1, а.с. 213-215)

11.03.2016 року до суду надійшли пояснення б/н. від 10.03.2016 року за підписом представника відповідача за довіреністю ОСОБА_2, в яких останній зазначає, що в постанові про закриття кримінального провадження від 18.11.2014 року вказано, що дії посадових осіб ТОВ «Теплик-Агро» не можна кваліфікувати як самовільний захват земельної ділянки, і тому підстав для притягнення до кримінальної відповідальності немає. Окрім того, відповідач вказує, що даною постановою доводиться факт подання ТОВ «Теплик-Агро» податкових декларацій по оренді землі, своєчасної та повної сплати платежів до бюджету. Відтак, на думку відповідача, жодних збитків нанесених державі, які були нараховані інспектором сільського господарства немає і підстави для їх стягнення відсутні.

Також відповідач наголошує, що на території Комарівської сільської ради відсутні будь-які памятки археології культурного значення. (т.2, а.с. 1-3)

14.03.2016 року до суду надійшли пояснення від 14.03.2016 року за підписом представника позивача за довіреністю ОСОБА_1 де наведено нормативне обґрунтування щодо розпорядження землями історико-культурного призначення обласними державними адміністраціями. (т.2, а.с. 5-7).

15.03.2016 року до суду надійшов відзив за підписом представника відповідача за довіреністю ОСОБА_2 в якому останній заперечує проти позову з наступних підстав.

По-перше: Вінницька ОДА не є належним позивачем у даній справі, оскільки Кабінет Міністрів України не делегував останній своїх повноважень на управління спірною земельною ділянкою.

По-друге: спірна земельна ділянка не відноситься до земель історико-культурного призначення, оскільки позивачем не доведено ні факту внесення даної земельної ділянки до Реєстру як обєкт культурної спадщини, ні встановлено охоронних зон та знаків навколо земельної ділянки, як того вимагають положення Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Земельного кодексу України.

По-третє: ТОВ «Теплик-Арго» використовує земельну ділянку на законних підставах, а саме на підставі договору оренди від 18.12.2013 року, який не визнано недійсним та зареєстрований в Комарівській сільській раді.

По-четверте: відсутній склад цивільного правопорушення в діях ТОВ «Теплик-Агро», а відтак і підстави для стягнення шкоди.

Окрім того, відповідач наголошує на тому, що жодна посадова особа ТОВ «Теплик-Арго» не була притягнута до ні до адміністративної, ні до кримінальної відповідальності. (т. 2, а.с. 22-29).

В судовому засіданні 15.03.2016 року, за клопотанням представника відповідача, судом оголошено перерву до 21.03.2016 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Прокуратурою Теплицького району в порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів проведено перевірку з питань додержання посадовими особами ТОВ «Теплик-Агро» вимог Земельного кодексу України під час використання на території Комарівської сільської ради земель історико-культурного призначення.

В ході перевірки встановлено, що посадовими особами ТОВ «Теплик-Агро» всупереч ч. 3 ст. 54 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, самовільно зайнято 24,83 га земель історико - культурного призначення на території Комарівської сільської ради.

Відомості за вказаним фактом 15.08.2014 року внесено до ЄРДР за № 42014020280000008 з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 197-1 КК України.

В рамках кримінального провадження постановою Теплицького РВ УМВС України у Вінницькій області від 21.08.2014 року призначено проведення перевірки у ТОВ «Теплик-Агро» з питань дотримання вимог Земельного кодексу України під час оформлення та використання на території Комарівської сільської ради земельної ділянки, із земель історико-культурного призначення площею 24,83 га. Проведення перевірки доручено працівникам Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області. (т. 1, а.с. 19)

На виконання постанови Теплицького РВ УМВС України від 21.08.2014 року про призначення перевірки, згідно наказу Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області від 09.09.2014 року № 1316, а також направлення № 996 від 09.09.2014 року на перевірку, державним інспектором Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області ОСОБА_5 проведено позапланову перевірку дотримання вимог земельного законодавства TOB «Теплик-Агро» при використанні земель історико-культурного призначення на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області. (т. 1, а.с. 89)

26.09.2014 року державним інспектором Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області ОСОБА_5 за участю старшого прокурора прокуратури Теплицького району - ОСОБА_6, заступника начальника СВ Теплицького РВ УМВС України у Вінницькій області - ОСОБА_7 та голови Комарівської сільської ради - ОСОБА_8 було проведено обстеження земельної ділянки, за результатами якого державним інспектором Державної інспекції сільського господарства складено акт обстеження земельної ділянки № 78/14 від 26.09.2014 року та акт перевірки дотримання суб'єктами господарювання вимог законодавства № 625/14. (т.1, а.с. 91-93, 96)

26.09.2014 року державним інспектором Нечай A.B. складено протокол про адміністративне правопорушення № 000081/14, за яким дії директорка ТОВ «Теплик-Агро» кваліфіковано як самовільне зайняття земельної ділянки (т. 1, а.с. 94)

26.09.2014 року державним інспектором Нечай A.B. винесено припис № 000374/14 ТОВ «Теплик-Агро» в особі директора ОСОБА_9, яким приписано в тридцяти денний термін усунути виявлене порушення вимог земельного законодавства а саме: зареєструвати договір оренди земельної ділянки відповідно до вимог чинного законодавства (т. 1, а.с. 95)

08.10.2014 року державним інспектором справу про адміністративне правопорушення TOB «Теплик-Агро» закрито, оскільки в діях директора даного товариства вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України. (т.1, а.с. 100)

Державною інспекцією сільського господарства у Вінницькій області складено розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки (за межами населеного пункту) в розмірі 101 412,62 грн., про що відповідачу направлено повідомлення № 52/14 від 09.10.2014 року (т. 1, а.с. 97, 98)

Директором ТОВ «Теплик-Агро» оскаржено до Вінницького окружного адміністративного суду дії та рішення Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області, державного інспектора Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області ОСОБА_10

За результати розгляду вказаного позову Вінницьким окружним адміністративним судом 17.11.2014 року прийнято постанову у справі № 802/3748/14-а про відмову в задоволенні позову. (т. 1, а.с. 46-51)

Як свідчать відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 залишено без задоволення апеляційну скаргу ТОВ «Теплик-Агро», а постанову Вінницькою окружного адміністративного суду від 17.11.2014 року залишено без змін. (т. 2, а.с. 54-59).

18.11.2014 року постановою Теплицького РВ УМВС України у Вінницькій області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42014020280000008 від 15.08.2014 року, закрито на підставі п.2. ч.1. ст. 284 КПК України у звязку з відсутністю в діях директора ТОВ « Теплик- Агро» ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.197 1 КК України. (т. 1. а.с. 40, 41)

Також, ТОВ «Теплик-Агро» в судовому порядку оскаржило постанову Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області № 177/14 від 08.10.2014 року.

Постановою Теплицького районного суду Вінницької області від 22.01.2015 року позов задоволено, постанову Державної інспекції сільського господарства Вінницькій області № 177/14 від 08.10.2014 року про закриття справи відносно ОСОБА_9 визнано незаконною та скасовано, а протокол № 000081 14 від 26.09.2014 року повернуто до Державної інспекції сільського господарства для нового розгляду. (т. 1, а.с. 42,43)

За результатами нового розгляду протоколу справу про адміністративне правопорушення ТОВ «Теплик-Агро» закрито у зв'язку з наявністю в діях директора складу кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК України, про що свідчить постанова № 204/15 від 18.02.2015. (т. 1, а.с 45,46)

Постановою Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області № 06/16 від 16.02.2016 року скасовано постанову про закриття справи від 18.02.2015 року № 204/15 винесено відносно ОСОБА_11 у звязку з ознаками кримінального провадження, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 197-1 КК України. Визнано ОСОБА_9 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн.. (т. 2, а.с.32-35)

Не погоджуючись з висновками Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області ТОВ «Теплик-Агро» оскаржило постанову № 06/16 від 16.02.2016 року до суду. (т. 2, а.с. 36-38)

Ухвалою Теплицького районного суду Вінницької області від 04.03.2016 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 144/231/16-а з призначенням до розгляду в судовому засіданні на 21.03.2016 року (т. 2, а.с. 39)

Відповідно до пояснень представника відповідача, наданих в судовому засіданні 21.03.2016 року, розгляд справи № 144/231/16-а перенесено.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.124 ЗК України передбачено , що передача в оренду земельних ділянок , що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки ( у разі продажу права оренди ) шляхом укладання договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст.125 ЗК України право власності або право тимчасового користування земельною ділянкою виникає після одержання власником або користувачем документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди та його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі (на місцевості), одержання документа що посвідчує право на неї, та його державної реєстрації - забороняється.

Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, вказані у статті 126 ЗК України, зокрема, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, право користування земельною ділянкою державним актом на право постійного користування, а право оренди земельної ділянки договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Згідно з п. б ч.1 ст.211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення: самовільне зайняття земельних ділянок.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

В ч.1 п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №6 від 27.03.1992 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.

Відповідно до ч.ч.3, 4 п.2 роз`яснення Вищого арбітражного суду України за № 02-5/215 від 01.04.1994 року «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» (в редакції Рекомендацій Президії Вищого господарського суду N 04-5/239 від 29.12.2007), як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України). Однак щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є виняток з цього загального правила, тобто коли обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на особу без її вини (статті 1173, 1174, 1187 ЦК України). Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

Згідно з п.6 даного роз`яснення, для правильного вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов'язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до статті 172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Як у випадках порушення зобов'язання за договором, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство (статті 614 та 1166 ЦК України) передбачає презумпцію вини правопорушника. Отже, позивач не повинен доказувати наявність вини відповідача у заподіянні шкоди. Навпаки, на відповідача покладено тягар доказування того, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.

Таким чином, для правильного вирішення даного спору про стягнення позадоговірної матеріальної шкоди має бути встановлена наявність 4 складових елементів відповідальності за завдану шкоду:

1.Неправомірні дії особи.

2.Завдання шкоди та її розмір.

3.Безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

4.Вина завдавача шкоди.

При цьому, доводити в даному випадку факт наявності неправомірних дій відповідача, завдання ним шкоди та її розмір і безпосередній причинний зв'язок між неправомірними діями відповідача і самою шкодою має позивач, а відсутність вини у його діях, що завдали шкоду, в разі доведеності перших трьох складових, - відповідач.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З врахуванням того, що прокурор та позивач стверджують, що відповідачем заподіяно державі шкоди у вигляді самовільного зайняття земельної ділянки саме історико-культурного призначення, останніми має бути доведений факт, що ця земельна ділянка у встановленому чинним законодавством порядку визначена та чітко ідентифікована як земельна ділянка саме історико-культурного призначення, а розташовані на ній об'єкти є об'єктами культурної спадщини.

За приписами ст. 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року № 1805-ІІІ визначено, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, поширюється правовий статус пам'ятки.

З метою з'ясування статусу земельної ділянки, суд двічі зобовязував позивача надати пояснення з підтверджуючими доказами щодо статусу земельної ділянки та її меж (т. 1, а.с. 173,174, 207-209).

Водночас, позивачем вимог суду не виконано. Пояснень причин невиконання останнім не надано, відтак суд розглядає спір за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно інформації Управління культури і мистецтв Вінницької обласної державної адміністрації за № 699/6-запит від 15.02.2016 року, на території Комарівської сільської ради відсутні пам'ятки археології місцевого значення. (т. 1, а.с. 200-203)

Отже, земельна ділянка площею 24,83 га на території Комарівської сільської ради, станом на час розгляду справи, не включена до переліку пам'яток археології місцевого значення.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного суду України від 09.09.2014 року у справі № 5011-48/950-2012.

Разом з тим, суд зважає на наступне.

Так, рішенням № 313 виконкому Вінницької обласної Ради депутатів трудящих від 10.06.1971 року затверджено список памятників археології, історії та мистецтва місцевого значення. До даного списку включено як памятник археології поселення трипільської культури, яке відноситься до IV-IIІ т.т. до н.е. та знаходиться в с. Розкошівка Теплицького району. (т.2, а.с. 46-48).

Відповідно до паспорта памятника історії та культури СРСР земельна ділянка площею 800х300м. (що дорівнює 24,00 га) в с. Розкошівка Теплицького району Вінницької області є трипільським поселенням пізнього етапу Трипілля першої половини ІІІ тис. до н.е. (т. 1, а.с. 62-65).

Також судом встановлено, що 19.09.2014 року між Управлінням культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації (за договором Орган охорони) та ТОВ «Теплик-Агро» (за договором Користувач) укладено охоронний договір № 13/14 на пам'ятку культурної спадщини. За умовами даного договору Користувач (власник) бере на себе зобов'язання щодо охорони памятки археології місцевого значення поселення трипільської культури IV-II т.т. до н.е., що знаходиться у с. Комарівка (ст. Розкошівка) Теплицького району Вінницькій області. (надалі Договір) (т. 2, а.с. 8-10)

За актом технічного стану памятника археології, що є додатком до Договору, обєкт розташований на рівному плато між північно-західною околицею с. Комарівка та північно-східною околицею станції Розкошівка. Межі окреслено на підставі поширення підйомного матеріалу: форма неправильна, підпрямокутна, витягнута по осі захід-схід, розмірами приблизно 800х300 м. (т. 2, а.с. 11)

З урахуванням наведених обставин, суд дійшов висновку, що відсутність спірної земельної ділянки в Реєстрі памятників археології місцевого значення не дає підстав беззаперечно стверджувати, що остання не є землею історико-культурного призначення.

Наведене вище спростовує доводи відповідача проте, що спірна земельна ділянка не відноситься до земель історико-культурного призначення.

При цьому, наданий прокурором висновок Управління культури Вінницької обласної державної адміністрації № 1175/03-06 віл 18.10.2002 року «Про наявність земель історико-культурного призначення на території Комарівської сільської ради Теплицького району Вінницької області», судом не може розцінюватись як належний доказ, оскільки останній містить відомості про те, що поселення трипільської культури IV-IIІ т.т. до н.е. знаходиться на північній околиці села Розкошівка, площа якої становить 900х300 м. (що дорівнює 27,00 га) (т. 1, а.с. 66). Тоді як встановлено судом, що площа земельної ділянки становить 800х300 м. (24,00 га).

Як встановлено судом та не заперечується учасниками процесу, 18.12.2013 року між Комарівською сільською радою (за договором Установник управління) та ТОВ «Теплик-Агро» (за договором Управитель) укладено договір на обробіток, збереження та оренду земельної ділянки. (т. 1, а.с. 35-39)

За умовами даного Договору Установник управління передає, а Управитель приймає в управління земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва рілля, яка знаходиться на території Комарівської сільської ради с. Комарівка площею 24,83 га, що потребує утримання (догляду), згідно схеми розміщення земельної ділянки історико-культурного призначення та акту прийому-передачі земельної ділянки, що додається, та є невід'ємною частиною цього Договору.

Управитель зобовязаний здійснювати управління зазначеною земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. 2 Договору)

Договір укладено на 10 (десять) років (п. 9 Договору)

Надаючи оцінку вказаному Договору суд зважає на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення та формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання). Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

При розгляді справи судом встановлено, що відповідного рішення про передачу ТОВ «Теплик-Агро» спірної земельної ділянки компетентним органом не приймалося.

Відтак, договір на обробіток, збереження та оренду земельної ділянки від 18.12.2013 року не може вважатися достатньою та належною правовою підставою для використання позивачем вказаної земельної ділянки.

Разом з тим, суд зважає, що 19.09.2014 року між Управлінням культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації (за договором Орган охорони) та ТОВ «Теплик-Агро» (за договором Користувач) укладено охоронний договір № 13/14 на пам'ятку культурної спадщини.

Відповідно до п. 5 Договору Користувач (власник) несе відповідальність за рухоме та нерухоме майно, що належить до памятки.

Користувач (власник) зобовязується: використовувати пам'ятку (частину памятки) пам'ятку археології місцевого значення поселення трипільської культури IV-II т.т. до н.е. виключно під вирощування сільськогосподарських рослин; здійснювати передачу у користування чи управління памятки (ї частини) тільки після письмової згоди Органу охорони; утримувати територію памятки упорядженою, не допускати використання цієї території для нового будівництва та задоволення інших господарських потреб, що можуть зашкодити пам'ятці. Не робити будь-яких земляних робіт на території памятки без спеціального письмового дозволу Органу охорони.

Відповідно до п. 2 Договору, останній укладено строком на термін оренди.

Ні прокурором, ні позивачем не надано доказів в підтвердження порушення відповідачем зобов'язань за вказаним договором.

Як наголошено у п. 3.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Разом з тим, у вирішенні питання про застосування відповідальності за самовільне зайняття земельної ділянки господарським судам необхідно враховувати, що саме по собі встановлення судом наявності фактичного користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. Господарським судам у вирішенні таких спорів необхідно досліджувати, чи передбачено спеціальним законом отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку для розміщення певних об'єктів, причини відсутності таких документів у особи, що використовує земельну ділянку, наявність у особи права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування, вжиття нею заходів до оформлення права на земельну ділянку тощо.

З наведеного вбачається, що відповідачем спірна земельна ділянки використовується за відома та згодою позивача, оскільки Управління культури і туризму Вінницької обласної державної адміністрації є структурним підрозділом Вінницької обласної державної адміністрації. Відтак, твердження прокурора про самовільне зайняття відповідачем земельної ділянки є хибним.

Доводи прокурора про встановлення постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 17.11.2014 року у справі 802/3748/14-а факту самовільного зайняття відповідачем земельної ділянки суд вважає непереконливими, оскільки при розгляді згаданої справи судом було здійснено оцінку доказів, а не встановлено ті факти, на які посилається прокурор. До того ж суд зважає на те, що предметом спору в адміністративній справі були дії та рішення Державної інспекції сільського господарства у Вінницькій області по перевірці відповідача, а не встановлення факту самовільного зайняття земельної ділянки.

Що стосується позовної вимоги про відшкодування шкоди, завданої самовільним зайняттям земельної ділянки, суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правом фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно з пунктом 3.1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 № 110 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963» підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме:

- акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства;

- протокол про адміністративне правопорушення;

- припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства);

- акт обстеження земельної ділянки.

Отже, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі або територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є зазначені документи в їх сукупності, оскільки саме вони можуть підтвердити сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.

Як зазначено вище ТОВ «Теплик-Агро» оскаржило постанову № 06/16 від 16.02.2016 року в судовому порядку. Відтак, на час розгляду справи, питання щодо притягнення директора ТОВ «Теплик-Агро» до адміністративної відповідальності є спірним.

Наведене свідчить про відсутність необхідних складових в їх сукупності для здійснення розрахунку розміру шкоди.

Окрім того суд зважає на положення з п.6 ст. 3 Цивільного кодексу України за якими загальними засадами цивільного законодавства є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Згідно ч.1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст.6 даного Закону суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права.

Конституційний Суд України у п.п.4.1. п.4 Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) по справі N 1-33/2004 від 2 листопада 2004 року, відмітив наступне: "Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.

У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.

Правову позицію щодо дотримання справедливості Конституційний Суд України висловив у Рішенні від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 у справі про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора: "Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави."

Принцип верховенства права та справедливості є універсальним, як для кримінального, так і для господарського, адміністративного та цивільного судочинства.

Суд зважає, що за час використання спірної земельної ділянки відповідачем своєчасно та в повному обсязі сплачувалась орендна плата. Як свідчить довідка Гайсинської ОДПІ Головного управління ДЕС у Вінницькій області № 173 від 11.02.2016 року, заборгованість у ТОВ «Теплик-Агро» по платежах: орендна плата з юридичних осіб та єдиного податку 4-ї групи відсутня. (т. 1, а.с. 181)

Враховуючи все вищевикладене, суд доходить висновку, що в даному випадку задоволення позову в частині стягнення шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, у розмірі 101 412,62 грн. не тільки б суперечило вищевказаним встановленим судом обставинам справи та нормам чинного законодавства, але і не відповідало б основному конституційному принципу, в т.ч. і судочинства, верховенства права, як верховенства справедливості, а тому позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Виходячи з наведених обставин, в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а тому в позові, з підстав в ньому наведених слід відмовити.

Керуючись ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити .

Повне рішення складено 28 березня 2016 р.

Суддя Матвійчук В.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи