Рішення № 56746944, 21.03.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 125/2719/15-ц Провадження № 22-ц/772/931/2016Головуючий в суді першої інстанції Хитрук В. М.Категорія 54 Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Жданкіна В.В., Ковальчука О.В.,

за участю секретаря Агеєвій Г.В.,

розглянувши у відкритому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

за апеляційною скаргою Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на рішення Барського районного суду Вінницької області від 21 січня 2016 року,

встановила:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом до Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що наказом генерального директора ДП «Укрспирт» № 45-к від 17.02.2011 року він був прийнятий на роботу в Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на посаду начальника управління контролю за виробництвом та обігом спирту, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

Наказом виконуючого обов'язків директора - заступника директора ДП «Укрспирт» Іванюка Р.О. № 155-к від 1 липня 2015 року ОСОБА_2 звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вважає звільнення його з роботи необґрунтованим та незаконним, оскільки про заплановані вивільнення працівників не було завчасно попереджено профспілку; були відсутні підстави щодо скорочення штату та чисельності працівників, зокрема щодо посади начальника управління контролю за виробництвом та обігом спирту; повноваження якими був наділений позивач на посаді начальника управління контролю за виробництвом та обігом спирту ДП «Укрспирт» збереглися і передані відділу контролю виробничої діяльності підприємств, обліку спирту та спиртовмісних рідин; не було додержано роботодавцем норм законодавства щодо переважного права позивача на залишення на роботі в порядку ст. 49-2 КЗпП України; було грубо порушено порядок вивільнення працівників, який передбачений ст. 49 2 КЗпП України; позивач не був повідомлений про майбутнє звільнення із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпПУ - у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників.

У зв'язку з такими незаконними діями позивач вважає, що з вини відповідача йому була завдана також і моральна шкода.

Таким чином позивач просив суд визнати незаконним наказ виконуючого обов'язків директора заступника директора ДП «Укрспирт» Іванюка Р.О. № 155-к від 1 липня 2015 року про його звільнення з роботи в зв'язку із скороченням штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України та скасувати його; поновити його на посаді начальника управління контролю за виробництвом та обігом спирту ДП «Укрспирт» з 1 липня 2015 року; стягнути з відповідача ДП «Укрспирт» на його користь середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 1 липня 2015 року по день поновлення на роботі та моральну шкоду в сум 10 000 грн. Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць просив допустити до негайного виконання та стягнути з відповідача понесені ним витрати за надання правової допомоги.

Під час розгляду справи позивач ОСОБА_2 збільшив свої позовні вимоги в частині стягнення з Державного підприємства спиртової та лікеро - горілчаної промисловості «Укрспирт» на його користь середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу до суми 116134 грн. 65 коп. (а.с.142-143).

Рішенням Барського районного суду Вінницької області від 21 січня 2016 року поновлено ОСОБА_2 процесуальний строк для звернення з позовною заявою до суду. Позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Наказ виконуючого обов'язки директора - заступника директора Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» Іванюка Р.О. № 155-к від 1 липня 2015 року про звільнення ОСОБА_2 з посади начальника управління контролю за виробництвом та обігом спирту Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України визнано незаконним та скасовано його.

Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника управління контролю за виробництвом та обігом спирту Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» з 01 липня 2015 року.

Стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» в користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 116134 грн. 65 коп. (за вирахуванням сум податку та інших обов'язкових платежів).

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» на користь держави судовий збір у сумі 551 грн.20 коп.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника управління контролю за виробництвом та обігом спирту Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць допущено до негайного виконання

В апеляційній скарзі відповідач у справі Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача у справі Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» - Корчук О.В. апеляційну скаргу повністю підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача у справі ОСОБА_2 - ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнала та заперечила проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просила рішення залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду до зміни, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.1-3 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Так, зокрема частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції вирішив поновити позивачу ОСОБА_2 пропущений строк для звернення до суду.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 отримав трудову книжку та копію наказу про його звільнення з роботи в січні 2016 року після письмового звернення до відповідача, що підтверджується копією заяви від 21.12.2015 року. Адвокатом позивача ОСОБА_5 було отримано копію наказу про звільнення позивача з роботи в листопаді 2015 року. Крім того встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 26.05.2015 року по 07.10.2015 року перебував в Київському слідчому ізоляторі, що підтверджується довідкою про звільнення.

Згідно ст. 73 ЦПК України, суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Пленум Верховного Суду України N 9 від 06.11.92 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснив, що встановлені статтями 228, 223 КЗпП у кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про поновлення позивачу ОСОБА_2 пропущеного строку для звернення до суду, оскільки встановлено, що даний строк пропущений ним з поважних причин, що заслуговують на увагу суду.

Також судом встановлено, що наказом генерального директора ДП «Укрспирт» № 45-к від 17.02.2011 року ОСОБА_2 прийнятий на роботу в Державне підприємство спиртової та лікеро горілчаної промисловості «Укрспирт» на посаду начальника управління контролю за виробництвом та обігом спирту, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом.

Наказом виконуючого обов'язків директора заступника директора ДП «Укрспирт» Іванюка Р.О. № 155-к від 1 липня 2015 року ОСОБА_2 звільнено з роботи у зв'язку із скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

13 лютого 2015 Міністерство аграрної політики та продовольства України (уповноважений орган управління) з метою зменшення адміністративних витрат звернулося до керівника ДП «Укрспирт» з листом № 37-32-3-13/1976 від року щодо проведення оптимізації кадрів ДП «Укрспирт» шляхом їх скорочення.

5 березня 2015 року на виконання вказаного вище листа, ДП «Укрспирт» прийнято наказ № 95 «Про внесення змін до штатного розпису», в результаті чого, посада начальника управління контролю за виробництвом та обігом спирту ДП «Укрспирт», яку обіймав позивач була скорочена, а управління до якого відносився даний відділ ліквідовано.

В результаті затвердження нового штатного розпису кількість працюючих в апараті підприємства була зменшена з 195 чоловік до 125 чоловік.

Наказом ДП "Укрспирт" від 20.05.2015 року №197 затверджено нову редакцію штатного розпису, згідно якого з 01.06.2015 року, штат працівників мав становити 134 чоловік, а згідно наказу ДП "Укрспирт" від 29.05.2015 року №213 штат працівників встановлено в кількості 127 чоловік.

05.06.2015 року на виконання вимог ст. 43 КЗПП України ДП «Укрспирт» звернулося до Голови профспілкового комітету апарату Підприємства з поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_2, що підтверджується листом №01-1/205 від 05.06.2015 р.

29.06.2015 року до ДП «Укрспирт» було надане рішення профспілкового комітету № 1-1/205 від 23.06.2015 року про надання згоди на звільнення ОСОБА_2.

Таким чином за таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про те, що профспілку не було завчасно попереджено про заплановані вивільнення працівників, як це передбачено ст. 49-1 КЗпП України та ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до планованих звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про термін проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведення їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

Судом встановлено, що даних вимог Закону керівництвом ДП «Укрспирт» не було дотримано, оскільки лише 5 червня 2015 року (тобто за 3 тижні до звільнення) було направлено до профспілкового комітету апарату управління ДП «Укрспирт» подання відповідно до вимог ст. 43 КЗпП України про надання згоди на розірвання трудового договору з позивачем на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

22 червня 2015 року надійшло повідомлення голови профкому апарату управління ДП «Укрспирт» про прийняте рішення: надати згоду на звільнення ОСОБА_2 у зв'язку зі скорочення штату (п.1. ст.40 КЗпП України).

Про вказане рішення позивачу ОСОБА_2 стало відомо лише у листопаді 2015 року, після того як його адвокат звернулася з відповідним запитом до профкому апарату управління ДП «Укрспирт».

Згідно пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення штату працівників. Звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові № 9 від 6 листопада 1992 року, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 1 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем не було запропоновано ОСОБА_2 усі наявні на підприємстві вакантні посади.

Наказом №305 від 24 липня 2015 року в.о. директора - заступника директора Іванюка Р.О. створено відділ контролю виробничої діяльності підприємств, обліку спирту та спиртовмісних рідин ДП «Укрспирт» та підпорядковано його безпосередньо директору підприємства. Внесені зміни до штатного розпису та введено посади у відділі контролю виробничої діяльності підприємств, обліку спирту та спиртовмісних рідин: начальника відділу, штатна одиниця одна з посадовим окладом 6500 грн., провідного інженера, кількість штатних одиниць шість, з посадовим окладом 5500 грн.

Дослідивши Положення про управління по контролю за виробництвом та обігом спирту ДП «Укрспирт», Положення про управління безпеки ДП «Укрспирт», Посадову інструкцію провідного інженера відділу контролю виробничої діяльності підприємств, обліку спирту та спиртовмісних рідин ДП «Укрспирт», суд першої інстанції дійшов висновку про те, що повноваження якими був наділений позивач ОСОБА_2 на посаді начальника управління контролю за виробництвом та обігом спирту ДП «Укрспирт» збереглися і передані відділу контролю виробничої діяльності підприємств, обліку спирту та спиртовмісних рідин.

Зокрема, в обов'язки провідного інженера та інженера цього відділу входить перевірка наявності та стану пломб на місцях можливого доступу до спирту та спиртовмісних рідин, їх зняття та накладання, інвентаризація спирту та спиртовмісних рідин, зняття залишків готової продукції та сировини, перевірка відповідності технологічного процесу згідно регламенту виробництва, встановлення реальних виробничих потужностей. Саме таку роботу виконував позивач ОСОБА_2

Крім цього, з наказу від 27 липня 2015 року № 174 - к вбачається, що ОСОБА_6, заступника начальника управління контролю за виробництвом та обігом спирту ДП «Укрспирт» було переведено на посаду провідного інженера відділу контролю виробничої діяльності підприємств, обліку спирту та спиртовмісних рідин ДП «Укрспирт». Таким чином даний наказ спростовує той факт, що з 1 липня 2015 року управління ліквідовано і ніхто на роботі з працівників управління не залишився.

Також наказами №308 від 28 липня 2015 року, №372 від 11 вересня 2015 року, №426 від 23 жовтня 2015 року в.о. директора - заступника директора Іванюка Р.О. внесені зміни до штатного розпису, та введено посади у відділі аудиту бухгалтер-ревізор штатна одиниця одна з посадовим окладом 5500 грн.; у планово-економічному відділі провідного інженера кількість штатних одиниць три з посадовим окладом 5500 грн.; у планово - економічному відділі введено посаду провідний економіст-фінансист кількість штатних одиниць три з посадовим окладом 5500 грн., в Управлінні юридичного забезпечення заступника начальника управління штатна одиниця одна з посадовим окладом 8000 грн.; у відділі договірної роботи начальника відділу штатна одиниця одна з посадовим окладом 6500 грн.; у відділі організації претензійно - позовної роботи провідний юрисконсульт штатна одиниця одна з посадовим окладом 5500 грн., у відділі нормативно-правової роботи посаду заступника начальника управління-начальник відділу штатна одиниця одна з посадовим окладом 5500 грн., у відділі договірної роботи посаду заступника начальника управління - начальника відділу штатна одиниця одна з посадовим окладом 8000 грн., у відділі розрахунків заробітної плати посаду провідного інженера штатна одиниця одна з посадовим окладом 5500 грн.

Таким чином суд вважає, що такі введення посад доводить те, що скорочення штату працівників проводилося не з метою оптимізації кадрів ДП «Укрспирт».

Судом також встановлено, що з копії службової записки від 27.04.2015 року вбачається те, що відділом персоналу відповідача 27.04.2015 року за місцем реєстрації позивача ОСОБА_2 в с. Гайове Барського району Вінницької області було додатково направлено повідомлення про скорочення №01-2-1/79 від 23.04.2015 року та перелік посад станом на 27.04.2015 року, що підтверджується рекомендованим листом №0100126849030.

Однак, з 01 листопада 2011 року і по даний час місцем реєстрації позивача ОСОБА_2 є м. Бар Вінницької області, що підтверджується копією його паспорта з відміткою про реєстрацію.

Отже, направлення відповідачем повідомлення позивачу про скорочення від 23.04.2015 року та Переліку посад станом на 27.04.2015 року в с. Гайове Барського району не може бути доказом належного попередження позивача про майбутнє звільнення із займаної посади, так як він проживав в іншому населеному пункті м. Бар, а отже й не міг отримати жодну поштову кореспонденцію, яка направлялася відповідачем на його ім'я в с. Гайове.

Згідно частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Проте, в порушення даних вимог Закону трудова книжка та копія наказу про звільнення позивача ОСОБА_2 з роботи були направлені йому лише в січні 2016 року після письмового звернення до відповідача.

Таким чином, в порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України позивач ОСОБА_2 не був належним чином повідомлений про майбутнє звільнення із займаної посади на підставі п.1 ст.40 КЗпПУ у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників. Також йому не було повідомлено і про те, чи є в апараті вакантні посади, що відповідають його кваліфікації та вакантні нижчих і менш оплачуваних робіт.

Відповідно до ч.2 ст. 49-2 КЗпП України при вивільнені працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Згідно ст. 42 КЗпП України при скорочені чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Судом встановлено, що трудовий стаж позивача ОСОБА_2 у спиртовій галузі становить понад 19 років, а безперервний трудовий стаж в апараті ДП «Укрспирт» становить більше 4 років. За період трудової діяльності за трудові досягнення та добросовісне відношення до обов`язків він отримував заохочення, а саме: рішенням комісії Міністерства аграрної політики та продовольства України від 06.10.2011 року №18-Н нагороджений трудовою відзнакою «Знак Пошани» (копія посвідчення НОМЕР_1); за сумлінне виконання посадових обов'язків неодноразово заохочувався преміями, грамотами, подяками, іншими відзнаками; постійно підвищував свою кваліфікацію. Позивач ОСОБА_2 має вищу освіту, а саме у 2010 році закінчив економічний факультет Сумського Державного Університету за спеціальністю фінанси і кредит. Має на утриманні трьох неповнолітніх дітей. Продуктивність праці і кваліфікація позивача є вищою, як в інших прийнятих працівників, тому він мав переважне право на залишення на роботі. Зокрема, йому не була запропонована посада провідного інженера відділу контролю виробничої діяльності підприємств, обліку спирту та спиртовмісних рідин ДП «Укрспирт». На неї було переведено заступника начальника управління контролю за виробництвом та обігом спирту ДП «Укрспирт» ОСОБА_7

За таких обставин відповідачем не було додержано норм законодавства щодо переважного права позивача ОСОБА_2 на залишення на роботі в порядку ст. 49-2 КЗпП України.

Відповідачем не надано суду списку всіх вакантних посад та осіб, які були прийняті в цей період по підприємству в цілому.

Так як чинним законодавством України, яким регулюються трудові правовідносини, визначено, що видача та скасування наказів відноситься виключно до компетенції власника або уповноваженого ним органу, а до повноважень суду належить перевірка їх законності, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання наказу про його звільнення незаконним та поновлення на посаді, яку позивач займав на момент звільнення.

Щодо відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що позов в цій частині є недоведений.

Так, згідно ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків та вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно роз'яснень, даних у п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Таким чином колегія суддів переконана, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем факту виникнення у нього моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв»язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя, а тому дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди.

Згідно ч.3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Тому суд дійшов вірного висновку і про стягнення з відповідача на користь держави судового збору в сумі 551,20 грн.

Згідно ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Позивачем не надано суду доказів понесених ним судових витрат, а тому суд дійшов також правильного висновку і про відмову в стягненні з відповідача понесених позивачем даних витрат.

Колегія суддів повністю погоджується в цій частині з такими висновками суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції повно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об'єктивний склад, права та обов'язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, а основні доводи апеляційної скарги висновків суду в цій частині не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду в цій частині.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції в частині визначеного ним розміру 116134,65 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Так, згідно ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно з п. 8 Постанови Кабінету міністрів України, № 100 від 08 лютого 1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Так, на день розгляду справи 20 січня 2016 року минув 141 робочий день з дня звільнення позивача ОСОБА_2 з займаної посади.

З довідки №01-11/1 від 11.01.2016 року вбачається, що середньоденна зарплата позивача складає 823,65 грн., а середньомісячна17296,65 грн.

Тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача, складає 116134,65 коп.

Проте, в цій частині колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки судом при проведенні даного розрахунку не враховано те, що позивач ОСОБА_2 отримав 17296,65 грн. вихідної допомоги при скороченні штату (п. 1 ст. 44 КЗпП України), що підтверджується довідкою (а.с.109), а тому розмір середнього заробітку за час вимушеного прогул, що підлягає стягненню має бути зменшений на 17296,65 грн. та складати 98838 гривень, яка і підлягає стягненню з відповідача. А тому рішення суду в цій частині підлягає до зміни.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.4, 10, 303, 307, 309, 314, 316, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» задовольнити частково.

Рішення Барського районного суду Вінницької області від 21 січня 2016 року в частині стягнення на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу змінити, зменшивши суму стягнення з 116134,65 гривень до 98838 гривень.

В іншій частині рішення Барського районного суду Вінницької області від 21 січня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ В.В. Жданкін

/підпис/ О.В. Ковальчук

Згідно з оригіналом: