Рішення № 56744469, 24.03.2016, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/16474/15-ц

Провадження № 2/643/888/16

24.03.2016 р. Московський райсуд м.Харкова в складі головуючого судді Оксененко В.А., з участю секретаря Башкевіч Є.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 ЯСН кзи до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання угод недійсними, -

встановив:

ОСОБА_1кзи 29.09.2015 р. звернулась до Московського райсуду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договору займу від 07.05.2012 р. з відповідними доповненнями та змінами і договір поруки від 22.10.2013 р. недійсними.

В суді представник позивача підтримав позовні вимоги, вказавши в обґрунтування наступне.

07.05.2012 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, відповідно якого позивач отримала у борг грошові кошти в сумі 468 000 гр. В подальшому, в цей договір внесені зміни та доповнення 15.05.2013 р. та 22.10.2013 р., відповідно яким сума боргу збільшена до 576000 гр. та змінені строки повернення боргу.

З поштової кореспонденції про вимогу повернення коштів від 01.09.2015 р. позивач дізнався про договір поруки, укладений 22.10.2013 р. стягувачем з ОСОБА_3,ОСОБА_4, та про проведення розрахунку суми боргу в доларах США.

Таким чином, сім*я ОСОБА_4 тривалий час здійснює господарсько-фінансову діяльність без державної реєстрації, без ліцензії , яка надає право надавати кошті в іноземної валюті та без сплати податків; в порушення положень ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Указу Президента України №762/96 від 25.08.1996 р. «Про грошову реформу», відповідно яким всі розрахунки на території України повинні здійснюватися в гривні. Стверджує, що при укладенні Договору позики та додаткових договорів, договору поруки порушені вимоги ч.1 ст.215 ЦК України-недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу та ч.1 та 2 статті 203 ЦК України.

Відповідачі в судове засідання, будучі належним чином повідомлені про дату, час, місце розгляду справи не з*явились; надали суду письмові заперечення, позовні вимоги не визнали повністю; просили суд застосувати строк позовної давності, вказавши що він позивачем пропущений.

Тому, суд розглянув справу за відсутності відповідачів, в порядку, передбаченому ст.169 ЦПК України, на підставі наданих сторонами письмових доказів.

Суд, вислухавши представника позивача, вивчивши надані письмові докази, приходить до наступного.

07.05.2012 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, договір посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 та внесений до реєстру за №1278

Як впливає з умов Договору позичальники отримали в борг грошові кошти в сумі 468 000 гр., що на момент укладення Договору за згодою сторін складає еквівалент 58500 доларів США (п.1)

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Судом встановлено, що Договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений в письмовій формі, сторонами підписаний та посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5, про що в реєстр внесена запис за №1278.

Зазначена обставина підтверджується копією Договору позики, яка містіться в матеріалах справи.

В подальшому, у такому ж порядку, встановленому чинним законодавством, внесені зміни та доповнення: 15.05.2013 р. та 22.10.2013 р., відповідно яким сума боргу по Договору займу збільшена до 576000 гр. та змінені строки повернення боргу, що підтверджується копіями договорів.

23.10.2013 р. ОСОБА_2 уклала договір поруки з ОСОБА_3, ОСОБА_4, відповідно якого останні особисто поручились перед кредитором за виконання обов*язків боржників по Договору позики від 22.10.2013 р.

Позивач, звернувшись до суду, стверджувала, що Договір позики та договір поруки від 22.10.2013 р. укладені з порушенням чинного законодавства.

Але, з цими твердженнями погодитись не можна.

По перше. Постановою № 5 ПЛЕНУМУ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», дія якого також поширюється на правовідносини між сторонами по справі, а саме: пунктом 14 зазначено, що «При вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 10481052, 10541055), статті 1819 Закону України «Про захист прав споживачів». Зокрема, кредитний договір обовязково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати розяснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

З іншого боку, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст.203 ЦК України.

Так, згідно ч. 1 цієї статті « Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.»

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як впливає зі змісту Договору сума, отримана позивачем, є позикою, була отримана останньою на умовах та в обмін на зобов*язання Позичальників по поверненню боргу на умовах та в строки, зазначені цим Договором.

Пункт 1 Договору позики, що оспорюється позивачем, має детальний розпис щодо його розміру, початку та періоду нарахування, за яких наслідки у простроченні виконання зобов*язань настають для позичальників.

Статтею 3 ЦПК України закріплено, що «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів».

Тому, позивач, як сторона у справі, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

При дослідженні в ході судового розгляду доводів позивача обставин, які свідчили б про порушення ОСОБА_2 закону при укладанні Договорів позики та поруки, що є підставою в порядку глави 16 ЦК України для визнання угоди недійсною, судом не встановлені, належних та допустимих доказів цього суду не надано.

Самим позивачем не зазначено, які конкретно її законні права та інтереси порушені.

По далі. Чинним законодавством України обмежень щодо укладення між фізичними договорів позики в іноземної валюті не встановлено.

Виходячи з правових позиції Верховного Суду України, викладених у постановах від 26.12.2011 р.№6-85цс11, 30.05.2012 р. №6-48цс12, 18.07.2012 р. №6-79цс12 окремі послуги, які відносяться до фінансових послуг можуть надаватися не тільки фінансовими установами, але і фізичними особами, які не є суб*єктами підприємницької діяльності, при цьому, відносини мід фізичними особами, зокрема щодо договорів позики, поруки регулюються нормами ЦК України- статтями 553-559, 1046-1053.

Підсумовуючи всі обставини, встановлені по справі, можна зробити висновок, що правочини, які оспорюються, не суперечать цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, сторони під час його укладання мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало внутрішній волі, а правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були обумовлені ним та актам цивільного законодавства, інтересам держави, суспільства не суперечили.

Тому, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Підстав для застосування строків позовної давності суд не знаходить: так, останні зміни та доповнення до основного Договору позики, у тому числі, до тих, що є предметом даного спору, сторонами угоди внесені 22.10.2013 р.; з позовом про захист порушених прав позивач звернулася 29.09.2015 р., тобто, в межах встановленого статтею 257 ЦК України 3-х річного строку.

Керуючись мст.212-213 ЦПК України, ст. 203, 215, 549, 638 ЦК України, суд,-

ВИРІШІВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ЯСН кзи про визнання угод недійсними - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Харківської області через районний суд протягом 10 днів.

СУДДЯ: В.А. ОКСЕНЕНКО.