Рішення № 56741759, 24.03.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/3915/15-ц 22-ц/774/124/К/16

Справа № 214/3915/15-ц Головуючий в 1-й інстанції Провадження № 22-ц/774/124/К/16 Мхітарян С.С.

Категорія № 27 (3) Доповідач - Братіщева Л.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Братіщевої Л.А.

суддів: Грищенко Н.М., Митрофанової Л.В.

при секретарі: Масловій К.В.,

за участю: відповідача - ОСОБА_2 та її представника - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 09 грудня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2015 року позивач Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (надалі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 28 березня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/146481/3656/74, згідно з умовами якого, банк надав відповідачу в кредит грошові кошти в сумі 12000,00 доларів США строком до 28.03.2018 року, зі сплатою 13% річних за користування кредитом.

13 квітня 2009 року до кредитного договору було укладено Додаткову угоду № 1, якою тимчасово зменшено розмір щомісячного платежу (надано «кредитні канікули»), у зв'язку з чим Графік погашення було викладено у новій редакції у Додатку № 1 до зазначеної угоди.

В забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вказаним кредитним договором, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_7 було укладено договір поруки за № 014/08/11-03/031/08 від 28 березня 2008 року, відповідно до якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язань за кредитним договором.

Відповідач ОСОБА_2 зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконувала, не здійснювала щомісячні платежі, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за кредитом, яка станом на 01.04.2015 року становить 8596,97 доларів США грн., що еквівалентно 201610,83 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 6278,98 доларів США, що еквівалентно 147250,76 грн. в тому числі простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 646,64 доларів США, що еквівалентно 15164,60 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 904,99 доларів США, що еквівалентно 21223,27 грн. в тому числі простроченої заборгованості по відсоткам в розмірі 896,04 доларів США, що еквівалентно 21013,38 грн. та пені в розмірі 1413,00 доларів США, що еквівалентно 33136,80 грн.

Зазначену заборгованість «Райффайзен Банк Аваль» просив стягнути солідарно з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а також стягнути витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 09 грудня 2015 року позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про дострокове стягнення заборгованості за Кредитним договором - задоволений.

Стягнуто з ОСОБА_2, з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» достроково солідарно заборгованість за кредитним договором № 014/146481/3656/74 від 28.03.2008 року у сумі 8596 доларів 97 центів США в еквіваленті 201 610 грн. 83 коп.

Стягнуто з ОСОБА_2, з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» солідарно судовий збір в розмірі 2 016 грн. 62 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про зміну рішення суду та виключити стягнення з неї на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором в еквіваленті 201610,83 грн.

На її думку, застосування судом курсу долару 23.451383 при розрахунку боргу, не відповідає принципу розумності зобов'язання, оскільки при отриманні нею валютного кредиту, курс долару США становив 4,7 і покладання ризику коливання курсу долару тільки на неї, як позичальника, не відповідає діючому законодавству.

Крім того зазначає, що ухвалюючи рішення, суд не перевірив наявності індивідуальної ліцензії банку по використанню іноземної валюти.

Також вважає, що для фізичних осіб не передбачено нарахування сплати процентів у валюті, а крім того, суд, дійшовши висновку про правомірність надання їй кредиту в іноземній валюті, в резолютивній частині рішення повинен був зазначити стягнення тільки в іноземній валюті, оскільки стягнення коштів в національній валюті не відповідає умовам договору і на це вона згоди не давала.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині порядку стягнення та розміру судового збору.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте, рішення суду першої інстанції не відповідає у повному обсязі зазначеним вимогам, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 28 березня 2018 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 014/146481/3656/74, згідно з умовами якого, банк надав відповідачу в кредит грошові кошти в сумі 12000,00 доларів США строком до 28.03.2018 року, зі сплатою 13% річних за користування кредитом (а.с. 20-27).

В той же день 28 березня 2008 року, в забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 зобов'язань за вказаним кредитним договором, між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_7 було укладено договір поруки за № 014/08/11-03/031/08, відповідно до якого поручитель відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов'язань в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодування можливих збитків та виконання інших умов кредитного договору в повному обсязі (а.с. 40-42).

13 квітня 2009 року до кредитного договору № 014/146481/3656/74 від 28.03.2008 року було укладено Додаткову угоду № 1 між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_2, якою тимчасово зменшено розмір щомісячного платежу (надано «кредитні канікули»), у зв'язку з чим Графік погашення було викладено у новій редакції у Додатку № 1 до зазначеної угоди (а.с. 34). При цьому ОСОБА_7 надав згоду на зміну умов Кредитного договору та підтвердив, що його зобов'язання, як поручителя, відповідно до договору поруки, зберігаються та забезпечують виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором, із врахуванням внесених змін (а.с. 35).

Проте, відповідач ОСОБА_2належним чином не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, не здійснювала щомісячні платежі, що призвело до виникнення простроченої заборгованості за кредитом, яка станом на 01.04.2015 року становить 8596,97 доларів США грн., що еквівалентно 201610,83 грн., яка складається з: заборгованості за кредитом в розмірі 6278,98 доларів США, що еквівалентно 147250,76 грн. в тому числі простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 646,64 доларів США, що еквівалентно 15164,60 грн.; заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 904,99 доларів США, що еквівалентно 21223,27 грн. в тому числі простроченої заборгованості по відсоткам в розмірі 896,04 доларів США, що еквівалентно 21013,38 грн. та пені в розмірі 1413,00 доларів США, що еквівалентно 33136,80 грн. (а.с. 6-9).

16 січня 2015 року на адресу відповідача ОСОБА_2 була надіслана вимога про дострокове виконання зобов'язань за кредитним договором та 16 січня 2015 року на адресу відповідача ОСОБА_5 була надіслана вимога про виконання грошових зобов'язань за договором поруки (а.с. 43, 44).

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У разі порушення зобов'язання настають такі правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, різновидом якої є пеня (ст. 549 ЦК України).

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з ОСОБА_2, як позичальника та ОСОБА_5, як поручителя, заборгованості по кредитному договору.

Як вбачається з апеляційної скарги ОСОБА_2, вона не оспорює рішення суду в частині визначення суми заборгованості в розмірі 8596,97 доларів США та просить виключити з рішення суду посилання на заборгованість в еквіваленті 201610,83 грн., оскільки вважає, що застосування судом курсу долару 23.451383 при розрахунку боргу, не відповідає принципу розумності зобов'язання, оскільки при отриманні нею валютного кредиту, курс долару США становив 4,7.

Колегія суддів не приймає до уваги зазначені доводи апеляційної скарги з наступних підстав.

Так, пунктом 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», судам роз'яснено, що у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті, суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення».

Тобто, на думку колегії, суд обґрунтовано зазначив в рішенні розрахунок суми боргу в іноземній валюті в розмірі 8596,97 доларів США, з переведенням в українську за курсом НБУ 23.451383, який був застосований Банком при складенні розрахунку на 01.04.2015 року, оскільки, відповідно до положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України, розглядає справу в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, суд що дійшовши висновку про правомірність надання їй кредиту в іноземній валюті, в резолютивній частині рішення повинен був зазначити стягнення тільки в іноземній валюті, оскільки стягнення коштів в національній валюті не відповідає умовам договору і на це вона згоди не давала, є необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. Відтак, у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов'язання.

За таких обставин, та з урахуванням вказаних вимог закону, колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що незалежно від валюти боргу, валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня, а тому у національній валюті стягненню підлягають, як борг, так і інші складові грошового зобов'язання, у зв'язку з чим правильно зазначив в рішенні про стягнення суми боргу в гривнях.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ухвалюючи рішення, суд не перевірив наявності індивідуальної ліцензії банку по використанню іноземної валюти, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки тільки при стягненні боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини - стягнути грошову суму в іноземній валюті, а даному випадку позивач просив стягнути суму боргу в еквіваленті національної валюти України - гривні, що узгоджується з правовим висновком викладеним у Постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року (справа № 6-190цс15).

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитися із солідарним стягненням з відповідачів витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному суді», суд апеляційної інстанції, у разі встановлення при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303 ЦПК та провести перевірку справи в повному обсязі.

Апеляційний суд і сам не позбавлений можливості встановити фактичні дані, які мають значення для вирішення спору, а також, застосувати норму матеріального права, яка має бути застосована до спірних правовідносин.

Відповідно до п.п. 5, 6 п. 35 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014 року, при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Ухваллючи рішення про солідарне стягнення суми судових витрат з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Крім того, колегія суддів не погоджується з розміром судового збору в сумі 2016 грн. 62 коп., стягнутим судом першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 року (зі змінами), за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду ставка судового збору становить 110% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 4 цього Закону, в редакції станом на час подання позовної заяви, за подання до суду позовної заяви майнового характеру, ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Відповідно до абз. 2 ст. 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2105 рік», з 1 січня 2015 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 1218 грн.

Позивачем ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» при подачі позовної заяви визначена ціна позову 201610,83 грн. (а.с. 1) та вірно сплачений судовий збір в розмірі 2016,11 грн. (а.с. 5), який і підлягає, на думку колегії, стягненню з відповідачів на користь позивача.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що вирішивши правильно спірне питання про стягнення заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції невірно визначив розмір судових витрат та порядок стягнення судових витрат, у зв'язку із чим, рішення суду першої інстанції, на підставі п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає зміні в частині розміру судового збору, стягнутого з відповідачів на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», зменшивши цей розмір з 2016 грн. 62 коп.до 2016 грн. 11 коп., а також зміні в частині порядку стягнення суми судових витрат з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 - в рівних частках, з кожного окремо. В іншій частині рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 09 грудня 2015 року змінити в частині розміру стягнутого з ОСОБА_2, ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» судового збору, зменшивши цей розмір з 2016 грн. 62 коп. до 2016 грн. 11 коп., а також змінити в частині порядку стягнення суми судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2016 грн. 11 коп., в рівних частках по 1008 (одній тисячі вісім) грн. 05 коп., з кожного окремо.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Л.А. Братіщева

Судді: Н.М. Грищенко

Л.В. Митрофанова