Ухвала суду № 56738770, 17.03.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/3817/15 Головуючий у 1 інстанції: Волоско О.Р.

Провадження № 22-ц/783/334/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1; Т.І.

Категорія: 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Приколоти Т.І.

суддів: Федоришина А.В., Тропак Я.В.

при секретарі: Івановій О.О.

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ТзОВ П.Г.С.-України на рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 серпня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю (ТзОВ) «П.Г.С-Україна», про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу; повернення трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, повязаного із затримкою видачі трудової книжки,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 18 серпня 2015 року задоволено позов ОСОБА_3 до ТзОВ «П.Г.С-Україна» про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу; повернення трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, повязаного із затримкою видачі трудової книжки.

Стягнуто з відповідача на користь позивача нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 116208,72 грн.; середній заробіток за час затримки виплати належних при звільненні сум в розмірі 133500 грн.

Зобов'язано ТзОВ «П.Г.С - Україна» видати ОСОБА_3 трудову книжку.

Стягнуто з ТзОВ «П.Г.С - Україна» на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, повязаного із затримкою видачі трудової книжки з вини роботодавця в розмірі 211 000 грн..

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржило ТзОВ П.Г.С.-України. У апеляційній скарзі просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на те, що оскаржуване рішення не ґрунтується на вимогах закону, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що позивач працювала на посаді генерального директора ТзОВ «П.Г.С-Україна» з 31 грудня 2009 pоку до 19 квітня 2013 року. Рішенням загальних зборів учасників ТзОВ «П.Г.С-Україна» від 19 квітня 2013 року позивача було звільнено з посади генерального директора ТзОВ «П.Г.С-Україна» з ініціативи учасника товариства. Вказує, що трудового контракту з ОСОБА_3 товариство не укладало, а тому роботодавець не брав на себе обов»язок виплачувати позивачу зарплату та не встановлював її розмір. Стверджує, що відсутність трудового контракту свідчить про відсутність трудових відносин.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити.

Згідно зі ст.ст.3,4 ЦПК України, ст.ст. 12,15,16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у визначений законом спосіб захисту цивільного права, який вона обирає вільно та власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню (ст.ст. 10, 60, 61 ЦПК України).

Встановлено, що позивач працювала на посаді генерального директора ТзОВ «П.Г.С-Україна» з 31 грудня 2009 pоку по 19 квітня 2013 року. Про прийняття її на роботу свідчить наказ №26к від 31 грудня 2009 року.

Рішенням загальних зборів учасників ТзОВ «П.Г.С-Україна» від 19 квітня 2013 року позивача було звільнено з посади генерального директора ТзОВ «П.Г.С-Україна» з ініціативи учасника товариства.

Згідно ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Аналогічним є зміст п.4.1 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України; Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58.

З довідки від 4 березня 2013 року, виданої ТзОВ «П.Г.С-Україна», вбачається, що станом на 4 березня 2013 року заборгованість по виплаті заробітної плати перед ОСОБА_3 становить 116208,72 грн. ОСОБА_1 довідка не спростована належними та допустимими доказами.

Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Встановлено, що вказана сума не була виплачена позивачу при звільненні та протягом усього часу до моменту звернення до суду (19 травня 2014 року). Крім того, протягом вказаного періоду їй не було надано наказ про звільнення та не видано трудову книжку.

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, частиною 2 цієї статті встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

У абз.3 п.32 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз»ясено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Відповідно до ч. 4 ст. 235 КЗпП України, та п.4.1 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників», у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням становила 10000 грн. Кількість робочих днів протягом періоду затримки становить 267. Суд прийшов до вірного висновку в частині розрахунку середнього заробітку за час прострочення належних позивачеві згідно ст.116 КЗпП України. Кількість робочих днів протягом періоду затримки видачі трудової книжки становить 422. Належить погодитися з висновками суду першої інстанції про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки. Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про те, що позивач не перебувала у трудових відносинах із відповідачем, а виконувала обовязки директора без укладення трудового договору. Разом з тим з наданого податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку за 4 квартал 2011 року та 2012 рік вбачається, що позивачеві (податковий номер НОМЕР_1) нараховувалася заробітна плата, з якої утримувалися податки (т.1 а.с.11-20). Із індивідуальної відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України вбачається, що з доходів позивача відбувалися відрахування до цього Фонду (т.1 а.с.42).

Доводи відповідача про порушення судом правил юрисдикції не можуть бути взяті до уваги, виходячи з наступного.

Ухвала Господарського суду Львівської області від 14 липня 2015 року про порушення провадження у справі про банкрутство відповідача надана Апеляційному суду Львівської області у судовому засіданні 28 січня 2016 року. На час відкриття провадження у справі судом першої інстанції (5 червня 2014 року) справа про банкрутство порушена не була. При вирішенні питання про визначення юрисдикції (предметної підсудності) справи за позовом про стягнення заробітної плати з роботодавця, належить враховувати положення пункту 1-1 розділу X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вимоги статті 15 ЦПК України, статті 12 ГПК України та брати до уваги дату порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника. Оскільки таку постановлено господарським судом після відкриття провадження у даній справі судом загальної юрисдикції, справа підлягала розгляду цим судом.

Колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене судом на підставі наявних у справі доказів, оцінених судом належним чином кожного окремо на їх достовірність, допустимість та достатність, взаємний звязок у сукупності; встановлених судом обставини.

При встановленні зазначених обставин судом першої інстанції не було порушено норм матеріального і процесуального права, рішення суду відповідає вимогам закону та обставинам справи. Висновки суду ґрунтуються на аналізі зібраних по справі доказів.

З такими висновками суду належить погодитися, оскільки ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення Галицького районного суду м.Львова відсутні, а тому апеляційну скаргу належить відхилити.

Керуючись ст. 303, п.1 ч.1, ст.307, ст.ст. 308, 313, ч.1 п.1 ст.314, ст.315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ТзОВ П.Г.С.-України відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 18 серпня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді