Рішення № 56737263, 24.03.2016, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний №331/881/15 Головуючий у 1 інстанції: Федченко І.М.

Провадження № 22-ц/778/1297/16 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі

Головуючого: Савченко О.В., суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного Акціонерного Товариства Страхова компанія «Еталон» в особі Регіонального відділення Управління страхування по Запорізькій області Страхова Компанія «Еталон», третя особа: ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся в суд із вказаним позовом, в якому зазначав, що постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.10.2014р. встановлено, що 05.09.2014 року о 16-15 год. ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Фольксваген Кадді», р.н. НОМЕР_1, та рухаючись по вул. Леніна зі сторони вул. Червоногвардійської в напрямку вул. Грязнова в м. Запоріжжі, не витримав безпечної дистанції та швидкості руху, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, який рухався в попутному напрямку. Згідно постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.10.2014 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. Вважає, що ОСОБА_3, порушивши правила дорожнього руху, наніс йому матеріальну шкоду у зв»язку із пошкодженням належного йому автомобілю, яка була визначена шляхом проведення оцінки розміру матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу, на проведення якої він витратив 500 грн. Також за свій рахунок він провів ремонтні роботи автомобілю, сплативши за заміну запчастин 21 116,34 грн. та за рихтувальні роботи - 11 184 грн.

Позивач вважав, що зазначені витрати мають бути відшкодовані відповідачем, оскільки відповідальність заподіювача шкоди згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів застрахована в СК «Еталон», що підтверджується полісом АІ/3585098. Ним була подана заява про виплату страхового відшкодування та ряд інших документів, однак зі спливом певного часу виплата відповідачем не була проведена. Розмір страхового відшкодування, що належить до виплати на його користь складає 32800 грн. Також вважає, що відповідач повинен йому сплатити 3% річних - 760,24 грн., а також індекс інфляції на суму 11 480 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2016 року позовні

вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ СК «Еталон» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 26 916 грн. 95 коп. та судовий збір в розмірі 551,20 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення суду, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника страхової компанії та адвоката позивача ОСОБА_2 - Дерев»янко І.О., вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.10.2014р. встановлено, що 05.09.2014 року о 16-15 год. ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Фольксваген Кадді», р.н. НОМЕР_1, та рухаючись по вул. Леніна зі сторони вул. Червоногвардійської в напрямку вул. Грязнова в м. Запоріжжі, не витримав безпечної дистанції та швидкості руху, в результаті чого допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, який рухався в попутному напрямку.

Згідно постанови Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03.10.2014 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні вказаної ДТП, а відтак в адміністративному правопорушенні, передбаченому ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 грн. ( а.с. 6).

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів застрахована в СК «Еталон», що підтверджується полісом АІ/3585098, згідно з яким ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну складає 50 000 грн. ( а.с. 31).

08.09.2014р. ОСОБА_2 надав в СК «Еталон» повідомлення про ДТП із відповідним переліком документів, а саме: копію паспорта, копію ідентифікаційного коду, копію свідоцтва про реєстрацію ТЗ, копію посвідчення водія, Акт огляду пошкодженого об»єкта, довідку ДАЇ про факт ДТП ( а.с. 4). В цей день не було надано позивачем заяви на виплату страхового відшкодування та поставу про адміністративну відповідальність, оскільки адмінматеріал відносно ОСОБА_3 ще не був розглянутий судом.

У відповідності до вимог п. 35.1 ЗУ «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», для отримання страхового відшкодування потерпілий протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.

Згідно з п. 36.1 вказаного Закону рішення про здійснення страхового відшкодування приймається у зв»язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування розглядається в судовому порядку.

За вимогами п. 36.2 цього ж Закону страховик зобов»язаний протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35, повідомлення про ДТП, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов»язаний прийняти рішення про виплату страхового відшкодування і виплатити його або про відмову у такій виплаті. Якщо у зв»язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового

відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком.

З пояснень адвоката Дерев»янко І.О. слідує, що ОСОБА_2 після ремонту свого автомобілю, який закінчено в жовтні 2014р. та здійснено ним за свій рахунок, звертався до

Регіонального відділення Управління страхування по Запорізькій області Страхова Компанія «Еталон» з заявою про виплату страхового відшкодування, але відповідних доказів стороною позивача до матеріалів справи не додано, в той час як представник відповідача заперечував цей факт, вказуючи, що первісно заява від ОСОБА_6 була отримана взимку 2015р.

З матеріалів справи вбачається, що 23.01.2015р. ОСОБА_4 спрямовано до Запорізької філії СК «Еталон» заяву про виплату страхового відшкодування у сумі 32 300, 34 грн. та відшкодування витрат на проведення оцінки матеріальної шкоди у сумі 500 грн., яка отримана відповідачем 26.01.2015р. ( а.с. 14-15). Тобто страховик зобов»язаний був надати йому рішення на заяву не пізніше 26 квітня 2015р.

Проте, не дочекавшись будь-якої відповіді, граничний строк на надання якої встановлений спеціальним законом до спливу 90 днів, позивач вже 04.02.2015р. звернувся до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування в судовому порядку. Тобто вже виник спір щодо суми відшкодування.

З пояснень представника страхової компанії слідує, що позивач не надав до заяви безспірних доказів про фактичне здійснення ремонту та його розмір, тому страхова компанія не погодилась із визначеною ОСОБА_2 сумою для відшкодування, а отже між ними виник спір з цього приводу, що підтверджується одночасно поданням позову позивачем до спливу строку на надання відповіді страховиком.

При перевірці, які ж документи були надані ОСОБА_2 страховику разом із заявою про виплату суми страхового відшкодування, встановлено, що останній не вказав у заяві перелік додатків до неї, а також не здійснив опис вкладення у поштове відправлення, що унеможливлює достовірно встановити, які саме документи він надав на підтвердження факту здійснення ремонту та щодо розміру витрачених на нього коштів.

Тому, з огляду на виникнення судового спору вже через тиждень після звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, колегія погоджується з тим, що надані ним документи не мали безспірної інформації щодо розміру матеріальної шкоди та сума не була узгоджена між потерпілим та страховиком.

Відповідно до вимог абз. 2 статті 36.2 Закону України «Про обов»язкове страхування

цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи, сума, що відповідає розміру оціненої шкоди зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.

В ході розгляду справи позивачем було долучено на підтвердження позову ряд документів, на підставі яких відповідачем в запереченнях на позов від 26.05.2015р. було визнано суму страхового відшкодування в розмірі 26916,95 грн., тобто суму відновлювального ремонту без ПДВ, оскільки, на думку відповідача, доказів щодо фактичного здійснення ремонту станом на цей час позивач не надав.

Отже, визнаною страховиком сумою страхового відшкодування є сума у розмірі 26 916,95 грн., яку відповідач не сплатив через наявність судової справи, тобто через спір щодо цієї суми.

Так, ОСОБА_2, посилаючись на те, що фактичні витрати на відновлення його автомобілю складають 32 300 грн., з яких 21 116,34 грн. - вартість замінених деталей, 11 184 грн. - вартість рихтувальних робіт, а відновлювальний ремонт виконано ним за особисті кошти, наполягав на стягненні зі страховика саме такої суму в якості страхового відшкодування. Також просив стягнути вартість оцінки матеріальної шкоди, виконаної СПД ОСОБА_7, у розмірі 500 грн. ( а.с. 7-9).

На підтвердження вказаних витрат позивач надав рахунок № 00723 від 11 2014р., згідно якого ТОВ «Ніко-Запоріжжя» визначило вартість запчастин у розмірі 21 116,34 грн. та вартість рихтувальних робіт - 11 184 грн. ( а.с. 10, 11).

Але сам по собі рахунок та калькуляція не можуть підтверджувати фактичне здійснення відновлювального ремонту та його оплату.

Однак позивач надав суду також копію наряду-замовлення № НЗ019036 від 24.10.2014р., в якому вказано, що цей наряд-замовлення є одночасно Актом виконаних робіт, згідно з яким СТО «Ніко-Запоріжжя» виконало роботи з відновлення автомобілю НОМЕР_2, на суму 31 655,13 ( а.с. 134-136).

На підтвердження оплати вказаних робіт та придбання запчастин за рахунком № 00723 від 11 вересня 2014р. позивач надав фіскальний чек від 12.09.2014р. про оплату послуг СТО «Ніко-Запоріжжя» у сумі 7 050 грн. та фіскальний чек від 25.10.2014р. на оплату послуг цієї ж СТО на суму 24 605,13 грн., а всього на суму 31 655,13 грн. ( а.с. 12, 133).

Таким чином, позивач підтвердив вказаними документами, які є належними і допустимими доказами, що ним було виконано та сплачено вартість відновлювального ремонту його пошкодженого у ДТП від 05.09.2014р. автомобілю НОМЕР_2. Тому судом було безпідставно не взято до уваги вказані докази та, відтак, зроблено помилковий висновок про недоведеність позивачем розміру витрат на відновлювальний ремонт його ТЗ.

У такому разі рішення суду підлягає зміні в частині розміру стягнутого страхового відшкодування з визначеного судом 26 916,95 грн. на підтверджений документально у сумі 31 655,13 грн. При цьому, висновки суду щодо відмови у включенні до суми страхового відшкодування витрат на проведення оцінки пошкодження транспортного засобу позивача в сумі 500 грн. є правильними з огляду на те, що на підтвердження розміру відшкодування вказаний висновок не брався до уваги, а брались інші документи: наряд-замовлення, рахунок-фактура, фіскальні чеки.

Що стосується відмови в позові в частині стягнення 3 % річних та суми втрат від інфляційних процесів, то в цій частині висновки суду про те, що вимоги ст. 625 ЦК України не розповсюджуються на спірні правовідносини, є помилковими.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування від 11.11.2011р. Верховним Судом України зазначено наступне: оскільки зобов»язання страховиків в разі настання страхового випадку зводяться до здійснення страхової виплати, то таке зобов»язання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 625 ЦК України, зокрема, сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проценти річних, так само як і інфляційні втрати на суму боргу, входять до складу грошового зобов»язання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобов»язання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отримання компенсації від боржника за користування належними до виплати кредитору коштами, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов»язання.

Вказане підтверджується також роз»ясненнями, наданими Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в постанові Пленуму «Про деякі питання застосування судами законодавства при вишіненні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013р. Так, в пункті 4 цієї постанови вказується, що положення статті 625 ЦК не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов»язанням, яке виникає з договірних зобов»язань. Винятком є відповідальність страховика ( стаття 992 ЦК). А в пункті 21 цієї постанови зазначено, що при безпідставній відмові у виплаті страхового відшкодування, крім наслідків, передбачених договором, страховик, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу страхувальника зобов»язаний сплатити йому суму страхової виплати з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимога щодо застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, є законною у випадку прострочення виконання грошового зобов»язання. Тому слід з»ясувати, чи допущено боржником прострочення виконання грошового зобов»язання, з якого часу воно настало.

Як вже було встановлено вище, ОСОБА_2 подав заяву страховику про виплату страхового відшкодування тільки 23.01.2015р., а вже 04.02.2015р. звернувся до суд з позовом про його стягнення зі страховика в судовому порядку.

Отже, між сраховиком та потерпілим не було узгоджено суми страхового відшкодування, а виник судовий спір щодо її розміру. В такому разі у відповідності до вимог ст. 36.1 ЗУ «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування має відбуватись на підставі рішення суду, а тому з боку страховика не відбулось прострочення виконання грошового зобов»язання через наявність судового спору щодо розміру страхового відшкодування, а відтак не настало і права у потерпілого вимагати сплати йому регламетної виплати з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних.

Зважаючи на вказані обставини, ОСОБА_2 слід відмовити в позові щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних з інших правових підстав.

Беручи до уваги все вищевикладене, колегія вважає, що у відповідності до вимог п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду підлягає зміні в частині розміру стягнутого страхового відшкодування та правового обґрунтування відмови в позові щодо стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних.

Враховуючи, що апеляційну скаргу задоволено частково, то на користь позивача підлягає стягненню пропорційно до задоволених вимог судовий збір, сплачений позивачем за подання апеляційної скарги у сумі 267,40 грн.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 315, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 січня 2016 року у цій справі змінити в частині розміру стягнутого страхового відшкодування та в частині правового обгрунтування відмови в позові щодо стягнення суми інфляції та 3 % річних.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування в сумі 31 655 (трид-цять одної тисячі шестисот п'ятдесяти п»яти) гривень 13 коп. та судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 267,40 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Савченко О.В.

Судді: Кочеткова І.В.

Маловічко С.В.