Ухвала суду № 56735672, 28.03.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/176/2016(м)

266/1635/13-ц

Категорія 24

Головуючий в 1 інстанції Шишиліна О.Г.

Доповідач Принцевська В.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого Принцевської В.П.,

суддів Сорока Г.П., Гаврилової Г.Л.

при секретарі Гаркуша О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну сркагу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 вересня 2013 року по справі за позовом Комунального комерційного підприємства «Маріупольтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за користування тепловою енергією,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення боргу за спожиту теплову енергію, вказуючи на те що відповідач, який є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1, є споживачами теплової енергії. У звязку з несплатою за спожиту теплову енергію за період з 01.10.2005 року по 01.04.2013 року має заборгованість в сумі 8750,70 грн. у добровільному порядку заборгованість не погашає. З метою захисту своїх інтересів позивач звертався до Приморського районного суду м. Маріуполя з заявою про видачу судового наказу, яку було задоволено про що видано судовий наказ № 2н-2275/08 від 24.10.2008 року про стягнення заборгованості. 21.11.2012 року ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя судовий наказ № 2н-2275/08 було скасовано за заявою відповідача. Крім основного боргу відповідач має сплатити на користь позивача суму інфляційних витрат за весь час прострочи зобовязання, яка складає 601,37 грн., та 3 % річних, які складають 566,65 грн. Просить стягнути з відповідача на його користь вказані суми.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 вересня 2013 року позов задоволено частково. З даним рішенням не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилався на те, що суд не повно з»ясував обставини справи та ухвалив рішення з порушенням вимог процесуального і матеріального Закону. Просив частково скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким застосувати строк позовної давності і в задоволенні позову за період з 2005 року по 08.04.2010 року відмовити.

В судовому засіданні відповідач повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з»явився, просив розглянути справу в його відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним відхилити апеляційну скаргу з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до особового рахунку № НОМЕР_1, відповідач є користувач з постачання теплоенергії в квартиру АДРЕСА_1. Відповідно інформаційної довідки з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно, відповідач є власником квартири АДРЕСА_1.

Як вбачається із змісту заяви про застосування строків позовної давності, відповідач не оспорюючи правовідносин, що склалися між сторонами про постачання теплоенергії, просить відмовити в позові на підставі ст. 258 ЦК України у зв»язку із пропущенням строків давності.

Як вбачається з розрахунку суми заборгованості та розшифровки особового рахунку відповідач має заборгованість за користування тепловою енергією за період з жовтня 2005 року по березень 2013 року в сумі 8750,70 гривень.

До комунальних послуг згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносяться в тому числі послуги з центрального опалення, постачання гарячої води.

Згідно ч. 3 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобовязаний своєчасно оплачувати житлово-комунальні послуги у строки встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 68 ЖК України наймач зобовязаний своєчасно сплачувати квартирну плату та плату за комунальні послуги.

За умовами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За п. 20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення, затвердженихПостановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань приладів обліку води і теплової енергії, або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документу.

Згідно зі ст.19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату за фактично отриману теплову енергію. Відповідно до п.18 Правил, розрахунковим періодом для здійснення оплати за теплову енергію є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місяця наступного за розрахунковим. Плата вноситься у відповідності з показаннями приборів обліку або за нормами споживання.

Апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Згідно з вимогами ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач має перед позивачем зобов»язання вносити плату за спожиту теплову енергію, оскільки відповідачем отримувалися надані позивачем послуги, та між сторонами існували фактичні договірні відносини, які регулюються зокрема Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими Постановою кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, п. 18, якими передбачений обов'язок споживача сплатити надані йому послуги в термін не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. На зазначені правовідносини поширюється і дія Закону України Про захист прав споживачів. Відсутність письмового договору в цьому випадку не позбавляє споживачів обовязку щодо оплати за надані їм послуги.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257, ст. 260 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов?язку. Позовна давність переривається у разі пред?явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Переривання перебігу строку позовної давності полягає в тому, що час, який минув до настання обставини, з якою закон пов?язує перерву, не зараховується в строк позовної давності, і строк позовної давності, після перерви, починає перебіг спочатку на весь строк, передбачений в законі для означених вимог. При цьому обставини, що переривають перебіг строку, можуть виникнути в будь-який момент до його закінчення.

Суд правильно встановив, що розрахунок боргу, зроблений позивачем, відображує офіційні дані позивача щодо наданих послуг та їх вартості, здійснений з урахуванням опалювальної площі в квартирі відповідача відповідно до діючих тарифів та показників приладів обліку, що підтверджується наданими представником позивача розшифровками нарахувань за період з жовтня 2005 року по квітень 2013 року, у звязку з чим приходить до висновку про обґрунтованість вартості наданих послуг в сумі 8750 гривень 70 копійки.

Як вбачається з судового наказу від 24.10.2008р. Приморського районного суду м. Маріуполя з відповідача на користь позивача було стягнуто суму заборгованості за споживання теплоенергії станом на 01.10.2008р. в сумі 2778,29 грн. Цей наказ було позивачем подано на виконання до Державної виконавчої служби. Як вбачається з відмітки на наказі його було ВДВС повернуто позивачу 07.09.2011р. на підставі ст.47 п.2 ЗУ «Про виконавче провадження». 23.09.2013р. також повернуто на підставі ст.47 п.2 ЗУ «Про виконавче провадження». На підтвердження зазначеної обставини позивачем надано постанову ВДВС про повернення виконавчого документу від 23.09.2013р.

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 21.11.2012р. вищезазначений судовий наказ було скасовано.

Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за період з жовтня 2005р. по вересень 2008 року, що дорівнює 2778,29 грн., так як позивач звертався до суду з вказаним судовим наказом у зв»язку з чим відбулося переривання строку позовної давності.

Що стосується вимог про стягнення суми боргу в період з 01.10.2008р. по березень 2013р., то в цій частині слід зазначити, що позивач звернувся із позовом 08.04.2013р. Таким чином загальний строк позовної давності у позивача за вимогами з 01.10.2008р. по 08.04.2010 року сплив і доказів в обґрунтування поважності пропущення цього строку позивач не надав, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що цей строк не підлягає поновленню.

А тому з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню заборгованість за період з квітня 2010р. по березень 2013р., що дорівнює 3847,29 грн.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд першої інстанції неправильно застосував вимоги ч.3 ст.118 ЦПК України при вирішенні даної справи, однак це не вплинуло на правильність висновків суду першої інстанції щодо періоду за який необхідно обчислювати розмір заборгованості відповідача з урахуванням обставин справи, в тому числі з урахуванням того, що строк позовної давності було перервано зверненням позивача до суду з заявою про видачу судового наказу.

Суд першої інстанції правильно визначив, що з відповідача підлягає стягненню заборгованість за період з жовтня 2005р. по вересень 2008 року, що дорівнює 2778,29 грн., та з квітня 2010р. по березень 2013р., що дорівнює 3847,29 грн., а загалом 6625,58 грн.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є правильнеим по суті і справедливим, а тому його не можна скасувати з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 16 вересня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді