Рішення № 56732872, 21.03.2016, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/14131/15-ц

провадження № 2/753/777/16

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" березня 2016 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Лужецької О.Р.,

при секретарі - Кубів С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулось до суду з позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності, посилаючись на те, що 19.05.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 2632/0508/45-003, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 123 600 доларів США зі сплатою за користування кредитом 11,40% річних з кінцевим терміном повернення до 19.05.2038 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за Договором від 19.05.2008 року між Банком та відповідачем було укладено Договір іпотеки № 2632/0508/45-003-Z-1, за умовами якого Іпотекодавець передає Іпотекодержателю в іпотеку однокімнатну квартиру загальною площею 52,20 кв.м., житловою площею 19,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Через неналежне виконання умов кредитного договору у позичальника утворилась заборгованість у розмірі 3 226 831 грн. 13 коп.

25.05.2012 року між ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким позивач набув право вимоги до боржника за зазначеним вище кредитним договором.

Оскільки відповідач порушив умови кредитного договору та допустив заборгованість за даним договором, позивач просить суд в рахунок виконання основного зобов'язання щодо оплати заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі права власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнати за ним право власності на дане нерухоме майно.

В судове засідання представник позивача не з'явився, причини неявки не відомі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність, зокрема на відсутність доказів наявної заборгованості у відповідача перед позивачем, недоведеність переходу прав вимоги як за кредитним договором так і за договором іпотеки.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Як встановлено судом, 19.05.2008 року між відповідачем та ВАТ «Сведбанк» був укладений кредитний договір № 2632/0508/45-003(далі по тексту - Договір), відповідно до якого відповідач отримав кредит в сумі 123 600,00 доларів США, який зобов'язався повернути у повному обсязі у строк не пізніше 19.05.2038 року зі сплатою 11,40 % річних за користування кредитом.

З метою забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним Договором 19.05.2008 року між Банком та відповідачем було укладено Договір іпотеки № 2632/0508/45-003-Z-1, за умовами якого Іпотекодавець передає Іпотекодержателю в іпотеку однокімнатну квартиру загальною площею 52,20 кв.м., житловою площею 19,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Частиною 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Проте, в матеріалах справи як на підтвердження неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору наявна лише довідка з визначенням у ній суми загальної заборгованості за даним договором, але відповідного розрахунку вказаної суми заборгованості у ній не наведено, як і не зазначено механізму нарахування боргу, виникнення дат прострочення виконання зобов'язань згідно графіку погашення кредитної заборгованості. Окрім того, з наданої довідки неможливо встановити, яка саме сума заборгованості була передана попереднім кредитором та на яку суму боргу за кредитним договором було здійснено відступлення права вимоги, а відтак суду неможливо встановити правильність нарахування боргових зобов'язань у зв'язку з їх недоведеністю, що в свою чергу робить неможливим застосування судом ст. 39 Закону України «Про іпотеку».

Також в матеріалах справи наявна виписка з укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким позивач, на його думку, набув право вимоги оплати заборгованості за кредитним договором відповідно до доданої ним копії акту прийому-передачі документації за вказаним договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). А згідно зі ст. 514 цього Кодексу уступка вимоги є однією з підстав заміни сторони у цивільно-правовому зобов'язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Згідно зі ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ст. 1082 ЦК України боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним.

Водночас, статтею 64 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі.

А відповідно до приписів ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» встановлено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Під час розгляду справи судом було оглянуто лише копію виписки з укладеного між ПАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким, на думку позивача, він набув право вимоги оплати заборгованості за кредитними договорами та копію відповідного акту прийому-передачі документації складеного на виконання п. 4.2 вказаного договору, з яких не вбачається яка саме заборгованість передана за вказаним договором, а також у вказаній виписці з договору відсутній його п. 4.2 на виконання саме якого і був підписаний даний акт. Окрім того, ці копії є неповними та викликають сумніви, а тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами. Оригіналів вказаного договору з повним його змістом та інших письмових доказів, які подані в копіях, під час судового розгляду надано не було.

Окрім того, частиною 3 ст. 24 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

При цьому частина 2 ст. 3 Закону України «Про іпотеку» чітко передбачає, що взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону, а частина 7 цієї ж статті вказує на те, що пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

В матеріалах справи відсутні відомості (відповідні витяги з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна або ін.) державної реєстрації (перереєстрації) предмету іпотеки, зокрема однокімнатної квартири загальною площею 52,20 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ПАТ «Дельта Банк» після укладення ним з ПАТ «Сведбанк» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. Інших доказів на спростування зазначеного позивачем не надано.

Водночас, статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч. 1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для задоволення вимог позивача. Суд виходить з того, що наданих представником позивача письмових доказів, які знаходяться в матеріалах справи, не достатньо для висновку про те, що позивач набув права вимоги за кредитним договором № 2632/0508/45-003від 19.05.2038 року. Окрім того позивачем також не було доведено, що відповідач порушив умови цього договору та у позивача є право задовольнити свої вимоги визначеним позовними вимогами шляхом.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача ґрунтуються лише на припущеннях та є недоведеними, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 526, 625, 1049, 1054 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 88, 209, 212- 215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва.

СУДДЯ О.Р. ЛУЖЕЦЬКА