Ухвала суду № 56732506, 28.03.2016, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

28 березня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Собіна І.М., Максимчук З.М.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

за участі: ОСОБА_1 та представника Публічного акціонерного товариства "Сбербанк", ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду від 29 січня 2016 року у справі за заявою Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" про скасування заходів забезпечення позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" про захист прав споживача та стягнення коштів (повернення депозиту та процентів),

в с т а н о в и л а:

Ухвалою Рівненського міського суду від 29 січня 2016 року заяву представника Публічного акціонерного товариства "Сбербанк" (далі ПАТ "Сбербанк" або банк) задоволено:

- заходи забезпечення позову, що накладені ухвалою Рівненського міського суду від 26 січня 2016 року, а саме арешт на грошові кошти в межах суми заявлених позовних вимог 324 000 000 Євро, що є еквівалентом 8 496 293 796 гривень, та належать ПАТ "Сбербанк" (МФО: 320627; код ЄДРПОУ: 25959784) на рахунку №32009193501 в Головному управлінні Національному банку України (далі НБУ) по м. Київ та Київській області знято, а арешт скасовано;

- заходи забезпечення позову, що накладені ухвалою Рівненського міського суду від 26 січня 2016 року, а саме грошові кошти, в межах суми заявлених позовних вимог 324 000 000 Євро, що є еквівалентом 8 496 293 796 гривень та належать ПАТ "Сбербанк" (МФО: 320627; код ЄДРПОУ: 25959784), що обліковуються на рахунках ПАТ "Сбербанк" в інших банківських установах знято, а арешт скасовано.

У поданій на ухвалу апеляційній скарзі ОСОБА_1 покликався на порушення судом норм процесуального права.

На її обґрунтування зазначав про неврахування судом того, що він скасував довіреність свого представника, якого було повідомлено про час та місце розгляду питання про скасування заходів забезпечення позову і про що суду було також відомо. Натомість позивач про час і місце розгляду процесуального питання не повідомлявся, що вбачається з матеріалів справи. Вважає, що ці обставини свідчать про порушення принципу змагальності сторін, який гарантовано положеннями ст. 129 Конституції України, ст. 10 ЦПК України і Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Покликаючись на розяснення п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" вважав, що наданий банком звіт про дотримання економічних нормативів та лімітів з 1 грудня 2015 року по 4 січня 2016 року не спростовує викладеного в ухвалі про вжиття заходів забезпечення позову висновку про те, що їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Переконаний, що висновок № 1404 від 30.09.2015 року не може бути взятий до уваги, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі не ухвалювався. ПАТ "Сбербанк" не пропонував здійснити заміну способу забезпечення позову іншим.

Окрім того, вважав, що застосування норм ч. 3 ст. 154 ЦПК України може відбуватися лише узгоджено з положеннями ч. 6 цієї статті, що судом ураховано не було. Також у звязку з постановленням оскаржуваної ухвали та відсутністю належного повідомлення ОСОБА_1 про час і місце розгляду справи судом порушено і правила ч. 5 ст. 154 ЦПК України.

З цих підстав просив ухвалу суду першої інстанції скасувати, повернувши питання про скасування заходів забезпечення позову до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи ОСОБА_1, колегія суддів прийшла до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суддя першої інстанції виходив з того, що між сторонами дійсно виник та існує цивільно-правовий спір з приводу захисту прав споживача та повернення депозитних коштів та процентів за користування депозитом, а тому врахував, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду. Тому з цією метою наклав арешт на грошові кошти в межах ціни позову, що належать ПАТ "Сведбанк" на рахунку у Головному управлінні НБУ по м. Київ і Київській області та обліковуються на банківських рахунках в інших банківських установах.

Між тим, позивач та представники сторін у судовому засіданні були відсутні, в звязку з чим ПАТ "Сведбанк" не міг подати свої заперечення проти процесуального питання.

Обґрунтовуючи заяву про скасування заходів забезпечення позову, банк зазначав про відсутність факту укладення заяви-договору №26203000369898\680\Р щодо обслуговування на умовах пакету продуктів та послуг "Універсальний" від 3 червня 2014 року і договору №188\109\769035 про відкриття депозитного рахунку (вклад "Традиційний") від 3 червня 2014 року. При цьому посилався на висновок почеркознавчого дослідження підписів №1404 від 30.09.2014 року, де вказано про те, що підписи колишнього керуючого Луганським відділенням №2 ОСОБА_2, зображення яких містяться на копіях договорів та платіжного доручення, виконані не ним, а іншою особою, з наслідування справжнього підпису ОСОБА_2

Був не згоден як із недопустимим доказом і з аудиторським висновком про дослідження фінансових показників по ПАТ "Сведбанк" за період з 1 січня 2015 року по 4 січня 2016 року, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська компанія Еліт-Аудит" в Реєстрі НБУ аудиторських фірм, що мають право на проведення аудиту банків, не обліковується взагалі.

Крім того, законом заборонено накладати арешт на банківські рахунки, що належать банку.

Повно та правильно встановивши обставини процесуального питання, а також зясувавши, що вжиті заходи забезпечення позову є передчасними і необґрунтованими, суд переконався у помилковості попереднього накладення арешту на належні банку грошові кошти в межах ціни позову, відповідні мотиви про що відобразив у своїй ухвалі.

Згідно з ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову.

Тобто застосування заходів забезпечення позову є правом, а не обовязком суду, який розглядає цивільну справу.

Суд також вправі скасувати вид забезпечення позову у будь-якій справі, яка знаходиться в його провадженні, коли зникне потреба у ньому або в забезпеченні позову взагалі.

Про такі судові повноваження зазначено у ч. 3 ст. 154 ЦПК України.

З розяснень, даних Пленумом Верховного Суду України у п. 4 своєї постанови від 22.12.2006 року №9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", вбачається, що суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову. При встановленні зазначеної невідповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у звязку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого субєкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Доводи апеляційної скарги про недодержання норм процесуального права на увагу не заслуговують, оскільки таких порушень закону, що призвели би до хибного вирішення питання, ОСОБА_1 в судовому засіданні на навів, а апеляційним судом їх здобуто не було.

Не можна погодитися і з його посиланнями на відсутність повідомлення про час і місце розгляду заяви про скасування заходів забезпечення позову, оскільки цей факт не перешкоджав ОСОБА_1 подавати відповідні заперечення проти заяви банку в суді апеляційної інстанції.

Помимо викладеного, в засіданні апеляційного суду особа, що подала апеляційну скаргу, та представник банку не заперечили, що банківські рахунки, на які було накладено судом арешт, належать до кореспондентських.

Між тим, згідно з ч. 3 ст. 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки банку.

Підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення відповідно до п. 1 ст. 312 ЦПК України є постановлення ухвали судом першої інстанції з додержанням вимог закону.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312-315, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а ухвалу Рівненського міського суду від 29 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді: