Рішення № 56732224, 28.03.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючий суддя: Хилевич С.В.

судді: Собіна І.М., Максимчук З.М.

секретар судового засідання: Демчук Ю.Ю.

за участі: представника позивача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" на рішення Рівненського міського суду від 12 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про захист прав споживача, стягнення грошових коштів за договорами банківських вкладів, відсотків і пені,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Рівненського міського суду від 12 січня 2015 року позов задоволено: стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра" або банк) на користь ОСОБА_1 суму банківського вкладу відповідно до договорів №1944276 від 10.06.2014 року, №1944282 від 10.06.2014 року, №1947658 від 13.06.2014 року в розмірі 880 812, 16 гривень; пеню за несвоєчасне виконання зобов'язання відповідно до договорів №1944276 від 10.06.2014 року, №1944282 від 10.06.2014 року, №1947658 від 13.06.2014 року за період з 15 вересня 2014 року по 6 лютого 2015 року в розмірі 10 424, 95 гривень та суму трьох процентів річних у розмірі 10 424, 95 гривень.

Стягнуто з ПАТ "КБ "Надра" в дохід держави 3 654 гривень судового збору.

ОСОБА_1 відмовлено в стягненні з банку 5 000 гривень витрат на правову допомогу.

На рішення суду відповідач подав апеляційну скаргу, де покликався на його незаконність та необґрунтованість в зв'язку з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

На обґрунтування скарги зазначалось про недодержання судом положень ст.ст. 1058-1065, 1066-1076, 551, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 2, 26, 28, 36, 44-46, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст. 1, 10 Закону України "Про захист прав споживачів", а також порушення ст. 213 ЦПК України і залишення поза увагою роз'яснень постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі".

Не заперечуючи проти існування договірних відносин між сторонами, які припинилися внаслідок спливу строку, на який їх було укладено, банк посилається на те, що всі кошти після припинення договорів було перераховано на поточні рахунки вкладника. Станом на день звернення позивача до суду залишок коштів на поточному (картковому) рахунку №82001855 склав 45 038, 05 доларів США, а на поточному (картковому) рахунку №82048132 - 15 034, 42 доларів США. Всього ж на рахунках позивача 27 травня 2015 року знаходилося 60 072, 47 доларів США.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.02.2015 року №26 в ПАТ "КБ "Надра" запроваджено з 6 лютого 2015 року тимчасову адміністрацію строком на три місяці, що згодом було продовжено до 5 червня 2015 року.

На його думку, що п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" забороняє задоволення вимог вкладників під час тимчасової адміністрації. При цьому посилається на ч. 1 ст. 26 цього Закону, якою сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень.

28 травня 2015 року ОСОБА_1 отримав гарантовану Фондом гарантування вкладів фізичних осіб виплату у сумі 200 000 гривень, що на той момент склало 11 111, 26 доларів США.

Крім того, 1 липня 2015 року він звернувся із письмовою заявою до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку про визнання його кредитором ПАТ "КБ "Надра". Дана заява зареєстрована в реєстрі вимог кредиторів банку, акцептована сума складає 1 028 477, 27 гривень, черга задоволення вимог - 4.

Вважає, що суд не врахував правову позицію Верховного Суду України, що висловлена 20 січня 2016 року у його постанові в справі №6-2001цс15. Правовий висновок Верховного Суду України забороняє стягнення коштів банку у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України "Про гарантування вкладів фізичних осіб".

Такими, що суперечать закону, вважав вимоги позивача про стягнення пені у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги) за кожен день прострочення виконання зобов'язання в порядку ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів" та суми трьох відсотків річних за прострочення грошового зобов'язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

З наведених підстав просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_1, вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просив залишити його без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи позивача, колегія суддів прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги.

Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що після закінчення терміну дії договору банківських вкладів депозитні кошти не були повернуті позивачу, а тому з банку на її користь слід стягнути суми невиплачених банківських вкладів та трьох процентів річних від простроченої суми за порушення виконання грошового зобов'язання.

Проте з такими висновками погодитися не можна.

Матеріалами справи встановлено, і ці обставини сторонами не оспорюються, що 10 червня 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ "КБ "Надра" укладено договір №1944276 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, що оформлений у рамках Пакету послуг "ПУ "Перший". За умовами договору вкладник надав банку, а той прийняв 20 000 доларів США, з процентною ставкою за вкладом 12 % річних та строком користування у 3 місяці з дня фактичного надходження вкладу на вкладний рахунок (а.с. 21-22; 23).

В день закінчення строку вкладу 10 вересня 2014 року сума вкладу у 20 000 доларів США та нараховані проценти після відрахування податків 558, 90 доларів США відповідно до положень договору перераховані на поточний (картковий) рахунок позивача №82001855, що відкритий ПАТ "КБ "Надра".

Того ж числа між ними укладено ще один договір №1944282 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, що оформлений в рамках Пакету послуг "ПУ "Перший", за яким вкладник передав, а ПАТ "КБ "Надра" прийняв 20 000 доларів США, з процентною ставкою за вкладом 12 % річних та строком користування у 3 місяці з дня фактичного надходження вкладу на вкладний рахунок (а.с. 24-25; 26).

В день закінчення строку вкладу 10 вересня 2014 року сума вкладу у 20 000 доларів США та нараховані проценти після відрахування податків 558, 90 доларів США відповідно до положень договору перераховані на поточний (картковий) рахунок позивача №82001855, що відкритий ПАТ "КБ "Надра".

13 червня 2014 року між сторонами укладено договір №1947658 строкового банківського вкладу (депозиту) без поповнення, що оформлений у рамках Пакету послуг "ПУ "Перший", за яким вкладник передав, а ПАТ "КБ "Надра" прийняв 15 000 доларів США, з процентною ставкою 12, 5 % річних та строком користування до 13 вересня 2014 року (а.с. 27-28; 29).

В день закінчення строку вкладу 15 вересня 2014 року сума вкладу у 15 000 доларів США та нараховані проценти після відрахування податків 434, 34 доларів США відповідно до положень договору перераховані на поточний (картковий) рахунок позивача №82048132, що відкритий ПАТ "КБ "Надра".

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що не зважаючи на закінчення визначеного умовами договору строку завчасного письмового інформування банку про намір отримати вклад, позивачу його вкладу та процентів за користування ПАТ "КБ "Надра" повернути не було, а тому 29 травня 2015 року він звернувся до суду із позовом про захист прав споживача, стягнення грошових коштів за договорами банківських вкладів, відсотків і пені.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Норми ст. 1068 ЦК України визначають зобов'язання банку вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Клієнт зобов'язаний сплатити плату за виконання банком операцій за рахунком клієнта, якщо це встановлено договором.

Крім того, положення ст. 629 ЦК України передбачають обов'язковість договору для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 529 ЦК України кредитор має право не приймати від боржника виконання його обов'язку частинами, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

За таких обставин зобов'язання банку полягає у виплаті володільцеві рахунка грошових коштів на умовах та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Таким чином, неповернення позивачеві банківського вкладу суперечить вимогам чинного законодавства, зокрема ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. 1068 ЦК України і умовам укладеного між сторонами договору.

Між тим, на підставі постанови Правління Національного банку України від 5 лютого 2015 року №83 "Про віднесення ПАТ "КБ "Надра" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 5 лютого 2015 року №26 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Надра", відповідно до якого з 6 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ "Надра" (а.с. 53-53, зв.).

24 квітня 2015 року виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення №85 "Про продовження строків здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "Надра" по 5 червня 2015 року (а.с. 54).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 5 червня 2015 року №113 "Про початок ліквідації ПАТ "КБ "Надра" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" припинено здійснення тимчасової адміністрації у банку, розпочато процедуру його ліквідації та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "Надра" (а.с. 55-55, зв.).

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Тобто на час розгляду справи судом банк було віднесено до категорії неплатоспроможних, що фактично унеможливлює здійснення ним операцій за рахунками власних клієнтів.

Окрім цього, після запровадження Фондом гарантування вкладів фізичних осіб тимчасової адміністрації щодо неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та в подальшому відкликання Національним банком України банківської ліцензії й переходу до процедури ліквідації банку задоволення вимог кредиторів здійснюється в порядку, що передбачений Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а чинним законодавством не визначено задоволення вимог окремих кредиторів банку поза межами ліквідації банку.

Отже, позовні вимоги про повернення коштів за банківськими вкладами задоволеними не можуть бути.

Оскільки первісні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону і обставинах справи, тому не підлягають до задоволення і похідні вимоги - про стягнення суми трьох відсотків згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України та пені на підставі ч. 5 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів".

Як убачається, суд першої інстанції при вирішенні спірних правовідносин уваги на викладені обставини не звернув, що призвело до ухвалення рішення, яке не може залишатися чинним.

Приходячи до висновку про задоволення апеляційної скарги, колегія суддів також ураховує правову позицію Верховного Суду України, що висловлена 20 січня 2016 року у постанові в справі №6-2001цс15. Ця позиція відповідно до абз. другого ч. 1 ст. 360 (7) ЦПК України є обов'язковою для всіх національних судів.

Так, згідно з п. 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з п.п. 1, 2 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

Мотивами для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового - про залишення позову без задоволення відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є незастосування норм матеріального права, які підлягали застосуванню.

На підставі п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", постанови Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі №6-2001цс15, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313-314, 316, 324-325 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" задовольнити.

Рішення Рівненського міського суду від 12 січня 2016 року скасувати.

ОСОБА_1 відмовити в задоволенні позову до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про захист прав споживача, стягнення грошових коштів за договорами банківських вкладів, відсотків і пені.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Судді