ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 березня 2016 р. Справа № 876/8593/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Носа С. П.,
суддів - Онишкевича Т. В., Хобор Р. Б.;
за участю секретаря судового засідання - Мельничук Б. Б.;
представника позивача - Могильницького А. М.;
представника відповідача - Водолазського І. Д.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2015 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф Корми» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
18 червня 2015 року Львівським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Агролайф Корми» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ в Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області від 26 травня 2015 року № 0000342200.
В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що у позивача є всі належним чином оформлені документи, що підтверджують дійсність господарських операцій з контрагентами, тому вимог податкового законодавства ним не порушено, а податкове повідомлення-рішення відповідачем було прийнято безпідставно.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2015 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області від 26 травня 2015 № 0000342200.
Зазначену постанову мотивовано тим, що реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами, а твердження органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки, не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови було порушено норми матеріального та процесуального права.
Представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення.
Представник відповідача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги підтримав та просить таку задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, пояснення представника відповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановлено, що Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТзОВ «Агролайф корми» з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ТзОВ «Енокс» та ТзОВ «Улюс» за період вересень, жовтень, листопад 2014.
За результатами вищевказаної перевірки 10 квітня 2015 року складено акт № 319/13-25-22-00/36874925, яким зафіксовано порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТзОВ «Агролайф корми» завищено податковий кредит за вересень, жовтень, листопад 2014 в сумі 60 255,00 грн, в т.ч. по взаємовідносинах з ТзОВ «Енокс» на суму 57448,00 грн та ТОВ «Улюс» на суму 2807,00 грн, що призвело до завищення від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за вересень, жовтень, листопад 2014 в сумі 60255,00 грн.
На підставі акта перевірки від 10 квітня 2015 року № 319/13-25-22-00/36874925 ДПІ у Пустомитівському районі Головного управління ДФС у Львівській області було винесено податкове повідомлення-рішення від 26 травня 2015 року № 0000342200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 60255,00 грн.
Згідно із ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне.
Встановлено, що 30 вересня 2014 між ТзОВ «Агролайф корми» (покупець) та ТзОВ «Енокс» (постачальник) укладено договір поставки № 19, згідно якого постачальник зобов'язується передати (поставити) Покупцеві продукцію, а Покупець зобов'язується прийняти і сплатити його вартість. Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість Товару вказуються у рахунках-фактурах, накладних, які оформлюються Постачальником відповідно до поданого Покупцем замовлення та фіксується у специфікаціях.
На підтвердження фактичного придбання товару на виконання умов договору № 19 від 30 вересня 2014 року, ТзОВ «Агролайф корми» надало видаткові накладні від 02 жовтня 2014 року № Ок-0000028 на загальну суму 92970,80 грн, від 14 липня 2014 року № Ок-0000272 на загальну суму 87917,20 грн, від 05 листопада 2014 року № Ок-0000095 на загальну суму 96786,20 грн, від 13 листопада 2015 року № Но-0000226 на загальну суму 67012,40 грн, товарно-транспортні накладні від 29 вересня 2014 року, від 10 жовтня 2014 року, від 04 листопада 2014 року, від 10 листопада 2014 року, податкові накладні від 01 жовтня 2014 року № 28 на загальну суму 92526,20 грн в т.ч. ПДВ 15421,03 грн, від 02 жовтня 2014 року № 35 на загальну суму 444,60 грн в т.ч. ПДВ 74,10 грн, від 14 жовтня 2014 року № 281 на загальну суму 6361,80 грн в т.ч. ПДВ 1060,30 грн, від 13 жовтня 2014 року № 272 на загальну суму 81555,40 грн в т.ч. ПДВ 13592,57 грн, від 05 листопада 2014 року № 95 на загальну суму 96786,20 грн в т.ч. ПДВ 16131,03 грн, від 13.11.2014 №226 на загальну суму 894,20 грн в т.ч. ПДВ 149,03 грн, від 12 листопада 2014 року № 225 на загальну суму 66118,20 грн в т.ч. ПДВ 11019,70 грн.
Розрахунки за отримані ТМЦ покупцем проведено у безготівковій формі у повному обсязі, що підтверджено долученими до матеріалів справи копіями банківських виписок. Крім того, позивачем надано специфікації до договору поставки № 19 від 30 вересня 2014 року у кількості 6 штук, що згідно умов зазначеного договору підтверджують факт приймання товару, а також довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, виписаних на ОСОБА_3, ОСОБА_4, що перебувають у трудових відносинах з позивачем.
Також, 18 серпня 2014 року між ТзОВ «Агролайф корми» (покупець) та ТзОВ «Улюс» (постачальник) укладено договір поставки № 21, згідно якого постачальник зобов'язується передати (поставити) Покупцеві продукцію, а Покупець зобов'язується прийняти і сплатити його вартість. Асортимент, кількість, ціна та загальна вартість Товару вказуються у рахунках-фактурах, накладних, які оформлюються Постачальником відповідно до поданого Покупцем замовлення та фіксується у специфікаціях.
На підтвердження фактичного придбання товару на виконання умов договору № 21 від 18 серпня 2014 року, ТзОВ «Агролайф корми» надало до матеріалів справи видаткову накладну від 02 вересня 2014 року № Сн-0000004 на загальну суму 132912,80 грн, товарно-транспортну накладну від 28 серпня 2014 року, податкові накладні від 29 серпня 2014 року № 203 на загальну суму 116000,00 грн в т.ч. ПДВ 19333,33 грн, від 02 вересня 2014 року № 4 на загальну суму 16843,00 грн в т.ч. ПДВ 2807,17 грн.
Розрахунки за отримані ТМЦ покупцем проведено у безготівковій формі у повному обсязі, що підтверджено долученими до матеріалів справи копіями банківських виписок. Крім того, позивачем надано специфікації до договору поставки № 21 від 18 серпня 2014 року у кількості 2 штуки, що згідно умов зазначеного договору підтверджують факт приймання товару, а також довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, виписаних на ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що перебувають у трудових відносинах з позивачем.
Згідно п. п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу
Згідно п. п. 54.3.2. п. 54.3. ст. 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Пунктом 57.3. ст. 57 ПК України передбачено, що у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.
У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.
Згідно п. 185.1. ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
Згідно п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).
Згідно п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Згідно п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 198.4. ст. 198 ПК України якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Згідно п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.
Згідно п. 201.4. ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.
Згідно п. 201.6. ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.
Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.
Згідно п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку,який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Для підтвердження факту правомірності віднесення сум ПДВ до податкового кредиту позивачем були надані та дослідженні в судовому засіданні податкові накладні: від 01 жовтня 2014 року № 28 на загальну суму 92526,20 грн в т.ч. ПДВ 15421,03 грн, від 02 жовтня 2014 року № 35 на загальну суму 444,60 грн в т.ч. ПДВ 74,10 грн, від 14 жовтня 2014 року № 281 на загальну суму 6361,80 грн в т.ч. ПДВ 1060,30 грн, від 13 жовтня 2014 року № 272 на загальну суму 81555,40 грн в т.ч. ПДВ 13592,57 грн, від 05 листопада 2014 року № 95 на загальну суму 96786,20 грн в т.ч. ПДВ 16131,03 грн, від 13 листопада 2014 року № 226 на загальну суму 894,20 грн в т.ч. ПДВ 149,03 грн, від 12 листопада 2014 року № 225 на загальну суму 66118,20 грн в т.ч. ПДВ 11019,70 грн, від 29 серпня 2014 року № 203 на загальну суму 116000,00 грн в т.ч. ПДВ 19333,33 грн, від 02 вересня 2014 року № 4 на загальну суму 16843,00 грн в т.ч. ПДВ 2807,17 грн.
Орган державної податкової служби в акті перевірки твердження про порушення норм податкового законодавства позивачем обґрунтовує тим, що перевіркою не встановлено факту отримання товару (макуху соняшникову) в жовтні, листопаді 2014 на суму 344756,60 грн в т.ч. ПДВ 57 447,76 грн від ТзОВ «Енокс» та у вересні 2014 року на суму 16843,00 грн в т.ч. ПДВ 2807,17 грн від ТзОВ «Улюс» до ТзОВ «Агролайф корми» у зв'язку з відсутністю оформлених належним чином підтверджуючих первинних документів, а саме ТТН, а також до перевірки не представлено сертифікати походження та відповідності на макуху соняшникову, довіреності на отримання, передачу ТзОВ «Агролайф корми» товару.
Суд першої інстанції вірно не погодився з даними доводами, оскільки в матеріалах справи наявні товарно-транспортні накладні від 29 вересня 2014 року, від 10 жовтня 2014 року, від 04 листопада 2014 року, від 10 листопада 2014 року, від 28 серпня 2014 року. Крім того, такий висновок відповідача прямо суперечить самому ж акту перевірки, так як на арк. 15 акта перевірки податковим органом чітко вказано про надання ТТН, на підставі яких здійснено перевезення і жодні застереження до їх змісту чи форми відсутні.
Що стосується твердження податкового органу щодо ненадання сертифікатів походження товару, то надання таких не передбачено вищевказаними договорами поставки. Натомість, договорами поставки сторони передбачили надання сертифікатів відповідності (у випадку, якщо товар не підлягає сертифікації) заводу-виготовлювача. Тож постачальником товару були надані посвідчення про якість, видані лабораторією постачальника, які долучені до матеріалів справи.
Спростовуючи доводи позивача, відповідач також покликається на встановлені в ході перевірки обставини, зокрема на те, що актом перевірки від 26 січня 2015 № 103/15-03-22-02-0304/38759205 складеного ДПІ у м. Іллічівську ГУ Міндоходів у Одеській області «Про проведення зустрічної звірки ТзОВ «Енокс» щодо підтвердження господарських відносин з платником податків ПП «Нікон-Торг» за жовтень 2014» не підтверджено реальність здійснених господарських операцій з платниками податків ПП «Нікон-Торг» та з контрагентами-покупцями за жовтень 2014 року.
Проте, висновки даного акта перевірки не можуть бути взяті судом до уваги, з огляду на те, що чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства та належного ведення господарської діяльності іншим суб'єктом господарювання, вартість яких включена до витрати платника податків, а сума ПДВ - до податкового кредиту.
Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлює вимоги до Первинних облікових документи та регістрів бухгалтерського обліку.
Зокрема, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. В контексті цього Закону первинними документами є: контракти (договори), пов'язані з реалізацією, поставкою, купівлею-продажем товарів тощо, та додатки до них; додаткові угоди, що укладались до контрактів (договорів), зміни та доповнення, дотримання форми; документи, які підтверджують виконання договору або наявність яких є обов'язковою згідно зі змістом контракту (договору) (наприклад, звіт виконавця, акт прийому-передачі товару, акт виконаних робіт, рахунки-фактури тощо), а також податкові накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей), інші дані, що свідчать про реальність здійснюваних операцій; документи, що підтверджують транспортування (перевезення) товарів: договори перевезення, транспортного експедирування та документи про їх виконання (товарно-транспортні накладні тощо), договори зберігання товару, довіреності; фінансово-господарські документи, що підтверджують сплату коштів (платіжні доручення, виписки банківських установ, прибуткові та видаткові касові ордери, чеки РРО тощо); реєстри отриманих та виданих податкових накладних тощо.
Виходячи із наведених законодавчих норм суд вважає, що лише первинні документи можна вважати єдиним допустимим засобом доказування правомірності віднесення витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування до валових витрат.
Для обґрунтування правомірності віднесення сум до податкового кредиту позивачем в якості таких первинних документів, були надані: договори поставки, специфікації, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, банківські виписки оформлені відповідно до вимог, встановлених ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду розглядається як позбавлення власності.
Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України» Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також: сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між: вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Вказана правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 року справа № 21-47а10.
Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні у справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», у пункті 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.
Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.
Представлені позивачем докази свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обовязків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем та його контрагентами, та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх.
У відповідності до вимог ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
У зв'язку з вищенаведеним, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що фактичні обставини справи доводять факт реальності господарських операцій та достатність у позивача та його контрагента необхідних умов для здійснення господарської діяльності, а відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено належними та достатніми доказами підставності та законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Узагальнюючи викладене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення позову.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.
Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04 серпня 2015 року в справі № 813/3114/15 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до частин 3 та 7 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя: С. П. Нос
Судді: Т. В. Онишкевич
Р. Б. Хобор
Ухвалу складено в повному обсязі 28 березня 2016 року.
Судове рішення № 56727690, Львівський апеляційний адміністративний суд було прийнято 24.03.2016. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 813/3114/15. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: