Постанова № 56727584, 18.02.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

18 лютого 2016 рокусправа № 804/6951/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чабаненко С.В.

суддів: Іванова С.М. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року по справі за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Новомосковський посуд», в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 278 934,95 грн., а також пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 6 136,46 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року в адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову, та винести нову, якою відмовити в задоволені позову повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи, викладені в його апеляційній скарзі, просив скасувати оскаржену постанову, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Представник позивача сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

В свою чергу, частиною 1 статті 20 Закону встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, року сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати невідповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, яка обчислюється відповідно до Закону, виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

В силу ст. 238 Господарського кодексу України до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків, та за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, за статтею 218 цього Кодексу, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Отже, при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 3 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Аналіз норм чинного законодавства України щодо соціальної захищеності інвалідів свідчить про те, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов'язок їх працевлаштування.

У відповідності до п.4.4 Рекомендації Вищого адміністративного суду України № 07.2-10/2 від 14.04.2008 року «Про деякі питання практики застосування адміністративними судами законодавства про забезпечення права інвалідів» при розгляді адміністративними судами справ зазначеної категорії потрібно встановлювати такі обставини: створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу; інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад); спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування; причини не працевлаштування роботодавцями інвалідів.

Письмовими доказами у справі підтверджується, що на виконання вимог Закону 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» відповідачем було подано позивачу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік (форма № 10-ПІ). У вказаному звіті відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за звітний період складає 815 осіб, таким чином, середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу встановленого, ч.1 ст.19 Закону, на підприємстві відповідача повинна складати - 33 особи, середньооблікова кількість інвалідів, працюючих у роботодавця, склала 26 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом.

На підставі наданого відповідачем звіту за 2014 рік, позивачем здійснено розрахунок боргу, відповідно до якого окрім визначення суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 278 934,95 грн., на вказану суму нарахована пеня у розмірі 6 136,46 грн.

На виконання вимог ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", відповідачем протягом 2014 року щомісяця подавались до Новомосковського міськрайонного центру зайнятості звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з обмеженими можливостями за формою 3-ПН, що підтверджується копіями, наявними в матеріалах справи, звітів форми 3-ПН.

Крім того, 01.04.2013 року між ТОВ «Новомосковський посуд» та Новомосковським міськрайонним центром зайнятості укладена угода про співпрацю державної служби зайнятості з работодавцем. У п. 3.9 цієї угоди сторони погодили форму співпраці щодо працевлаштування осіб, які потребують додаткових гарантій соціального захисту, у тому числі особи з інвалідністю.

У 2014 році Новомосковським міськрайонним центром зайнятості для працевлаштування на ТОВ «Новомосковський посуд» були направлені наступні особи, які мають інвалідність, ОСОБА_8., ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Цимбал працевлаштовані на ТОВ «Новомосковський посуд», що підтверджується направлен нями на процевлаштування, накази (розпорядження) про прийняття на роботу та довідки МСЕК щодо зазначених осіб.

Окрім цього, у 2014 року під час проходження первинного медичного огляду одому з працівників ТОВ «Новомосковський посуд», а саме ОСОБА_7 встановлено інвалідність, і з урахуванням медичних показань подовжує працювати на попередній посаді, про що свідчить довідка МСЕК.

Також, ТОВ «Новомосковський посуд» проводилась рекламна кампанія з метою працевлаштування осіб, які мають інвалідність, про що свідчать наступні докази, зокрема акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000036 від 27.02.2014 року, роздруківка з газети «Висник присамар'я» від 06.02.2014 року, від 13.02.2014 року, від 20.02.2014 року, від 27.02.2014р.; акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000088 від 27.03.2014 року, роздруківка з газети «Висник присамар'я» від 06.03.2014 року, від 13.03.2014 року, від 27.03.2014 року.

Вирішуючи даний спір судом у відповідності до ст. 161 КАС України також враховано позицію Верховного Суду України, що викладена у постанові від 02.02.2010 року по справі справі № 21-1982во09 (номер у ЄДРСР 8089874), зокрема, що обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування; останнє повинно направляти до центру зайнятості відповідну звітність з інформацією щодо можливості працевлаштування інваліда.

Колегія суддів, на підставі вищенаведеного, доходить висновку, що у позивача відсутні підстави для накладення адміністративно-господарських санкцій та пені на відповідача за умов дотримання ним приписів Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи та є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки останнє винесено з порушенням норм матеріального права при неповному встановленні обставин що мають значення для справи.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку про необхідність задоволення вимог апеляційної скарги та скасування постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року з винесенням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Керуючись ст.ст.160, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд, -

П о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд"- задовольнити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 липня 2015 року справі № 804/6951/15 - скасувати.

В задоволені адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Новомосковський посуд" про стягнення заборгованості - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: С.В. Чабаненко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: А.В. Шлай