Постанова № 56726549, 18.03.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

18 березня 2016 р. Справа № 820/11569/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Цибульник Г.В.,

представника позивача - Падалко Т.В.,

представника відповідача - Бирка Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Державне підприємство "Харківський завод спеціальних машин" звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.11.2015 № 0001212201, № 0001222201 та № 00001232201.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що контролюючим органом було проведено перевірку ДП "Харківський завод спеціальних машин", за результатами якої складено Акт № 1312\20-30-22-01\07904010 від 06.11.2015 року. На підставі даного акту, відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 24.11.2015 № 0001212201, № 0001222201 та № 0001232201 Позивач зазначає, що приймаючи спірні податкові повідомлення-рішення, контролюючий орган дійшов до неправомірного висновку про порушення позивачем вимог діючого законодавства, оскільки у позивача наявні всі первині документи які підтверджують факт взаємовідносин із контрагентом та мав встановлене законом право на віднесення сум по даним взаємовідносинам до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування.

Представник позивача в судовому засіданні просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, з підстав зазначених у позовній заяві.

Відповідач в судовому засіданні заперечував проти позову, посилаючись на те, що встановлені за наслідком перевірки порушення позивачем вимоги діючого законодавства є обґрунтованими, та як наслідок, прийняті на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення є законними, а тому позов не підлягає задоволенню.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, Державною податковою інспекцією у Дзержинському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області було проведено невиїзну позапланову перевірку ДП "Харківський завод спеціальних машин" з питань дотримання вимог податкового законодавства та взаємовідносинам з ТОВ "Інвест-Авто 2007" за травень, червень, липень, грудень 2013 року, лютий 2014 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 1312\20-30-22-01\07904041 від 06.11.2015 року, у висновках якого зазначені наступні порушення, а саме:

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6, ст. 201 ПК України, в результаті чого завищено податковий кредит у загальному розмірі 114638,00 грн., в тому числі за травень 2013 року у сумі 35000,00 грн., за червень 2013 року у сумі 38230, 00 грн., за липень 2013 року у сумі 16600,00 грн., за грудень 2013 року у сумі 18858,00 грн., за лютий 2014 року у сумі 5950,00 грн.;

- п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139 ст. 139 ПК України, в результаті чого завищені витрати у загальному розмірі 573189,00 грн., у тому числі за 2013 рік у сумі 543439,00 грн., за 2014 рік у сумі 29750,00 грн..

В подальшому, позивачем від 12.11.2015 року № 973 до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області було подано заперечення на акт, за результатами розгляду яких листом від 19.11.2015 року № 6091.10.20-30-22-01-22, позивача було повідомлено, що порушення виявлені в ході перевірки залишаються без змін, як такі, що відповідають вимогам чинного законодавства.

За результатами проведеної перевірки, податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 24.11.2015 року № 00001232201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 49835,00 грн., за фінансовими санкціями - 24917,50 грн.; податкове повідомлення - рішення від 24.11.2015 року № 0001212201, яким зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 64803,00 грн. та податкове повідомлення - рішення від 24.11.2015 року № 0001212201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 108609,00 грн., за фінансовими санкціями - 54304,50 грн..

Перевіряючи обґрунтованість висновків податкового органу, та як наслідок правомірність визначення позивачу суми грошового зобов'язання на підставі оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до положень 14.1.36 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно п. 22.1. ст. 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Згідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п. 201.1, 201.4 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Кодексу).

Перевіряючи правомірність віднесення позивачем сум по вищезазначеним господарським операціям до складу витрат, які підлягають оподаткуванню та формування податкового кредиту ПДВ, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до вимог п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення господарські операції -це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що між ДП "Харківський завод спеціальних машин" (покупець) та ТОВ "Інвест-Авто 2007" (постачальник) було укладено договори поставки № 200513\1 від 20.05.2013 року та № 190613 від 19.06.2013 року, відповідно до умов яких постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товари, зазначені у специфікаціях до договорів, а покупець зобов'язується прийняти його та оплатити згідно умов договору.

Виконання умов договорів підтверджується рахунок-фактурою № СФ-2512\1 від 25.12.2013 року, № СФ-2906\1 від 29.07.2013 року, № 1906\1 від 19.06.2013 року, № 280513\1 від 28.05.2013 року, № СФ-1802\1 від 18.02.2014 року, податковими накладними від 28.05.2013 року № 10, від 20.06.2013 року №8, №9, №10, №11, від 30.07.2013 року № 6, від 26.12.2013 року № 2 від 28.02.2014 року № 4 та видатковими накладними від 28.05.2013 року № 2505\1, від 20.06.2013 року №2006\1, №2006\2, № 2006\3, №2006\4, від 26.12.2013 року № РН-2612\1, від 26.02.2014 року № РН-02602\2, № РН-0406\1 від 04.06.2014 року, №РН-0107\1 від 04.07.2014 року, № РН-0207\1 від 02.07.2014 року.

Оплата за поставлені товари була здійснена з рахунку ДП "Харківський завод спеціальних машин", що підтверджується платіжними дорученнями № 1403 від 28.05.2013 року, № 1449 від 31.05.2013 року, № 1460 від 03.06.2013 року, № 1403 від 20.06.2013 року, № 2034 від 30.07.2013 року, № 2721 від 26.12.2013 року, № 2788 від 26.02.2014 року, № 2993 від 31.03.2014 року.

В судовому засіданні представник позивача зазначив, державне підприємство "Харківський завод спеціальних машин" виконує роботи по виготовленню та збиранню БТР-3М2 під авторським наглядом та за конструкторською документацією отриманою від ДП "Харківське конструкторське бюро машинобудування імені О.О. Морозова", на підставі договору № 1382-ХКБМ від 29.04.2013 року. Запасні частини та комплектуючі, придбані у ТОВ "Інвест-Авто 2007" були використані для виробництва виробів БТР 3М2, БТР-3М1 за Контрактом №USA 18.2-63-Д\К-13 від 14.02.2013 року, які відвантажені замовнику за умовами контракту.

В ході розгляду зазначеної справи встановлено, що транспортування запасних частин та комплектуючих проведено на склад ДП "Харківський завод спеціальних машин" за адресою: м. Харків, вул. Дербентська, 109, що підтверджується свідоцтвом на право власності на нерухоме майно від 08.11.2004 року, технічні паспорта на склади за № 31\11, державним актом на право користування земельною ділянкою.

Згідно із приписами п.п. 14.1.181 ст.14, п.198.3, п. 198.6. ст.19 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду в тому числі у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Законом передбачено чіткий перелік підстав, які дають право на податковий кредит. Ці підстави дотримані позивачем в повному обсязі.

Суд, також вважає за необхідне зазначити, що висновки податкового органу про можливі порушення податкового законодавства зі сторони контрагента позивача, не є підставою для висновку про порушення саме позивачем вимог податкового законодавства та про відсутність у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ з фактом оплати.

Таким чином, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства та сплатою податку до бюджету іншими суб'єктами господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо декларування чи сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Адже, Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Оскільки, позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

Виходячи з наведеного, фактичні обставини справи об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та його контрагентом і правомірність визначення позивачем складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, та податкового кредиту з податку на додану вартість з урахуванням первинних бухгалтерських документів та податкових накладних, які виписані відповідно до положень податкового законодавства.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про правомірність віднесення позивачем до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування сум по взаємовідносинам із контрагентом, та формування на їх підставі податкового кредиту з податку на додану вартість, в зв'язку з чим, спірні податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню.

Відповідно приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, суд дійшов до висновку, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті не на підставі законодавства.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконав покладений на нього ч. 2 ст. 71 КАС України обов'язок та не довів юридичної та фактичної обґрунтованості мотивів винесення спірних податкових повідомлень-рішень.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст.159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення від 24.11.2015 року № 0001212201, № 0001222201, № 0001232201.

Стягнути на користь Державного підприємства "Харківський завод спеціальних машин" (61045, м. Харків, вул. Дербентська, 109, код ЄДРПОУ 07904041) сплачену суму судового збору в розмірі 4537 (чотири тисячі п'ятсот тридцять сім) гривень 03 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (61166, м. Харків, пр. Леніна, 9, код ЄДРПОУ 39859805).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 24 березня 2016 року.

Суддя Мельников Р.В.