Ухвала суду № 56723158, 24.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 березня 2016 року м. Київ К/800/50484/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Лосєва А.М., Рибченка А.О.,

при секретарі судового засідання Антипенку В.В.,

за участю представника відповідача Піонтковської А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст Капітал" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 по справі № 826/5093/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст Капітал"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби

третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю "Айсберг-Пром"

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2013 року Товариством до суду заявлений позов про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.02.2013 №0001112220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 36 495,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 9 124,00 грн., №0001122220, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем на суму 34 758,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями на суму 8 690,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з судовими рішеннями, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд.

Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування та сплати ПДВ та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ "Айсберг-Пром" за період з 01.04.2012 по 30.09.2012, за результатами якої складено акт від 15.01.2013 №70/22-222-37035091 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки, Товариством порушено вимоги п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139. п. 198.2, п. 198,3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 36 495,00 грн. та ПДВ на загальну суму 34 758,00 грн.

Висновки фахівців контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства вмотивовано тим, що фактично господарські операції з отримання транспортних послуг, передбачених договором від 01.04.2012 № 04/12, укладеного між позивачем та контрагентом ТОВ "Айсберг-Пром", не підтверджені належними первинними документами (подорожні листи, товарно - транспортні накладні, замовлення на перевезення, які відповідно до умов договору є обов'язковими для оформлення), контрагент позивача не має необхідних трудових, матеріальних ресурсів, зокрема, і транспортних засобів, а отже господарські операції проведені між позивачем та контрагентом ТОВ "Айсберг-Пром" є безтоварними та не спричинили реальних правових наслідків, що виключає право позивача на віднесення витрат до валових та формування податкового кредиту за такими господарськими операціями.

Зазначені висновки покладені в основу основних мотивів касаційної скарги.

Так, відповідно до пп. 14.1.27 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків. При цьому загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 цього Кодексу).

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

З огляду на викладене аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Одним із юридичних елементів дійсності правочину є його спрямування на реальне настання правових наслідків, обумовлених ним. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування валових витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання послуг (робіт), здійснюваних для провадження власної господарської діяльності платника податку, які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Договором на транспортне обслуговування, укладеного між позивачем та ТОВ "Айсберг-Пром", передбачено оформлення товарно - транспортних накладних, подорожніх листів, замовлення на перевезення.

У цій справі, відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, з урахуванням встановлених контролюючим органом під час проведення перевірки обставин та обставин, що були встановлені у ході розгляду справи, а саме, що надані до суду товарно - транспортні накладні (під час проведення перевірки не надавались) не супроводжувались подорожніми листами, які є невід'ємними від перевезення документами, в товарно - транспортних накладних не заповнені обов'язкові графи (дозвільні написи (дозволів), відомості про вантажовідправника, про номер подорожнього листа, який супроводжував товарно - транспортну накладну, про реквізити довіреностей та щодо ідентифікації осіб, що їх підписували), крім того, не було надано і замовлень на перевезення, не надано доказів щодо наявності у контрагента зареєстрованих за ним транспортних засобів, наявність яких в останнього обумовлюється характером операцій з перевезення, відсутні і докази залучення контрагентом транспортних засобів інших осіб та належності третій особі зазначених в товарно - транспортних накладних транспортних засобів або їх оренди, що в сукупності не дає підстав для врахування цих документів як юридично значимих на підтвердження фактичного виконання спірних операцій.

Крім того, аналіз норм Податкового кодексу України дає також підстави зробити висновок, що навіть сама по собі наявність у платника податків первинних документів, як підстави для формування податкового кредиту та валових витрат відповідно до вимог нормативних актів, не є достатніми та вичерпними, якщо предметом спору є їх достовірність (первинних документів) та підтвердження інших обставин реальності відображення у податковому обліку господарських операцій, які фактично не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Таким чином, у ході розгляду справи платником податків з огляду на приписи процесуального закону (ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України) належними та допустимими доказами не підтверджено свої заперечення проти наданих податковим органом та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України доказів.

Відсутність відповідних доказів є підставою для відмови у задоволенні позову платника податків.

Із зазначеного вбачається, що судами попередніх інстанцій дотримано вимоги ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України та надано правильну правову оцінку встановленим у справі обставинам у їх сукупності з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого висновок про правомірність визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток та ПДВ є обґрунтованим.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Траст Капітал" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.06.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 10.09.2013 по справі № 826/5093/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді А.М. Лосєв

А.О. Рибченко