Ухвала суду № 56722972, 23.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2016 року м. Київ К/800/62497/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Рибченка А.О.,

Шипуліної Т.М.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Вербицький Д.В., Євдокимова І.В.,

Пасічник О.Б., Петренко О.С.,

відповідача Шендрик С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2014 рокута ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 рокуу справі№826/6904/13-аза позовомПриватного акціонерного товариства «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту»доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту» (далі по тексту - позивач, ПрАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ») звернулось до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Дніпровському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) від 26 квітня 2013 року №0002812220 та №0002802220.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09 липня 2014 року, зазначені судові рішення були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вищим адміністративним судом в ухвалі вказано на необхідність при новому розгляді справи вивчити реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Стан», ТОВ «Хорс Групп», ТОВ «Синтез Груп і К», ТОВ «Агро-Торг», дослідити документи, що могли б засвідчити факти перевезення, відвантаження, зберігання товару (сільськогосподарської продукції), реалізація якого відбувалась з урахуванням умов договорів комісії, а також документи, які супроводжували виконання договорів комісії, в тому числі: звіти комісіонера, що дають можливість визначити найменування товару, покупців продукції, яку реалізовували ТОВ «Хорс Групп», ТОВ «Синтез Груп і К», ТОВ «Агро-Торг» за рахунок комітента.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких у її задоволенні просив відмовити.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС (правонаступником якої є ДПІ у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) проведено позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Стан» за період з 01 липня 2009 року по 30 червня 2012 року.

За результатами перевірки 11 квітня 2013 року складено акт №1259/22-221-04737111.

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

1) пунктів 5.1, 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пунктів 138.1 - 138.10 статті 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 46056031,00 грн.;

2) підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 185.1 статті 185, статті 186, підпункту «а» пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 45910494,00 грн.

26 квітня 2013 року у зв'язку з виявленням зазначених порушень відповідачем прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

№0002812220, яким ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 47110320,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 34696194,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 12414126,00 грн.;

№0002802220, яким ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 45592058,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 32038907,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 13553351,00 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку щодо реальності здійснених позивачем з його контрагентом господарських операцій з купівлі - продажу сільськогосподарської продукції.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 334/94-ВР) валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Зазначений пункт містить загальне визначення валових витрат.

Пункт 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР містить конкретизацію ознак окремих груп витрат, що відносяться до валових витрат.

В силу підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпункт 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334/94-ВР встановлює, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

- або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Водночас, загальне визначення валових витрат повинно тлумачитись у системному зв'язку з визначенням господарської діяльності, наведеному в пункті 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, який визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації господарської діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до частини 1 статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України).

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Крім цього, у відповідності до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (в редакції, яка була чинна на момент спірних правовідносин) (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункт) (абзац 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР).

З 01 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1. статті 14 ПК України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1. статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 ПК України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2. статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2. названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідні висновки суду узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною в постановах від 22 вересня 2015 року у справах №21-887а15 та №21-1526а15. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу № 119 від 09 січня 2006 року, укладеного між ТОВ «Стан» (продавець) та Кіровоградською філією ПАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» (покупець), продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти і оплатити на умовах вказаного договору сільськогосподарську продукцію українського походження в кількості, визначеній специфікаціями, що є невід'ємною частиною договору. Місцем передачі вказаного товару є склад продавця. При поставці товару продавець зобов'язаний передати покупцю оригінал видаткової накладної, виписаної на ім'я покупця та оригінал податкової накладної.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано: додаткові угоди, податкові накладні, акти прийому-передачі товару, специфікації, видаткові накладні, платіжні доручення, акти повернення товару, копії яких долучено до матеріалів справи.

Також судами встановлено, що позивачем протягом 2009-2012 років з метою подальшої реалізації придбаного товару було укладено договори комісії з ТОВ «Хорс Групп», ТОВ «Синтез Груп і К», ТОВ «Агро-Торг» (комісіонер), за умовами яких комісіонер за дорученням комітента зобов'язується укласти угоди з продажу на експорт нерезиденту сільськогосподарської продукції, а саме: гороху продовольчого, людина продовольчого, сої продовольчої, горіха волоського, льону, коріандру, насіння гарбуза, проса, насіння гірчиці.

Після виконання доручення комісіонер зобов'язаний протягом п'яти днів надати комітенту звіт і передати все належне йому по виконаному дорученню, а також передати комітенту на його вимогу всі права щодо третьої особи відповідно до угоди, укладеної Комісіонером з цією третьою особою (пункти 2.5 договорів комісії). До обов'язків комісіонера також належить митне оформлення прийнятого на комісію товару або укладання договору на митне оформлення із третіми особами (пункти 2.6 договорів комісії).

Згідно положень пунктів 2.4 договорів комісії комісіонер зобов'язаний зберігати товар, переданий на комісію, і охороняти його від втрат, нестачі або пошкодження. Відповідальність стосовно даних ризиків після отримання товару несе комісіонер.

На вимогу суду першої інстанції позивачем надано копії звітів комісіонерів, актів надання послуг, рахунків - фактур, платіжних доручень, ВМД з доповненнями, фітосанітарних сертифікатів, сертифікатів якості, екологічних декларацій та контрактів.

Крім того, позивачем надано належним чином завірені копії зовнішньоекономічних біржових контрактів про експорт ТМЦ (сільськогосподарської продукції), згідно яких відбулась реалізація такої продукції.

З огляду на встановлені факти, суди дійшли обґрунтованого висновку, що зобов'язання за договором між позивачем та ТОВ «Стан» виконувались в повному обсязі, придбана у ТОВ «Стан» сільськогосподарська продукція в подальшому була реалізована за договорами комісії укладеними позивачем з ТОВ «Хорс Групп», ТОВ «Синтез Груп і К», ТОВ «Агро-Торг». Виконання зобов'язань за вказаними договорами комісії також підтверджується матеріалами справи.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на передачу позивачем по договору комісії гарбузового насіння врожаю 2009 року в більшому обсязі, ніж було придбано у ТОВ «Стан» колегія суддів до уваги не приймає.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що позивачем 30 вересня 2009 року в смт. Комінтернівське отримано від ТОВ «Стан» 63 тони гарбузового насіння урожаю 2009 року.

У подальшому 30 жовтня 2009 року позивачем передано ТОВ «Синтез Груп і К» на комісію гарбузове насіння урожаю 2009 року у смт. Комінтернівське у кількості 21 тон, а 30 жовтня 2009 року позивачем передано на комісію ТОВ «Агро-Торг» гарбузове насіння урожаю 2009 року у кількості 63 тони у смт. Мартинівське.

Отже, підстави для висновку про передачу позивачем 30 жовтня 20009 року на комісію гарбузового насіння урожаю 2009 року, яке придбане у ТОВ «Стан» документально не підтверджені.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність у позивача договорів з ТОВ «Стан» на зберігання товару, оскільки в касаційній скарзі не наведене будь-яких доводів щодо необхідності або обов'язковості укладення таких договорів.

Додатково колегія суддів звертає увагу на те, що за результатами розгляду матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №32013110040000082 від 15 травня 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частинами 2 та 3 статті 212 Кримінального кодексу України, старшим слідчим СВ ФР ДПІ у Дніпровському районі ДФС у м. Києві винесено постанову про закриття кримінального провадження.

Зі змісту зазначеної постанови вбачається, що за результатами проведення судово-економічної експертизи та додаткової судово-економічної експертизи, висновки акта перевірки, за результатами якої складено оскаржувані податкові повідомлення - рішення, не підтверджені.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2014 року у справі №826/6904/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: А.О. Рибченко

Т.М. Шипуліна